Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечнікова Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України
СТРЕЛЬЦОВ Євген Львович,
проректор з навчальної роботи, завідувач
кафедри кримінального права,
кримінального процесу і криміналістики
Одеського національного університету
ім. І.І. Мечнікова.
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
МУЗИКА Анатолій Ананійович,
проректор з наукової роботи
Київського юридичного інституту МВС;

кандидат юридичних наук, доцент
АЗАРОВ Денис Сергійович,
доцент кафедри кримінального права
та процесу юридичного факультету
університету економіки та права “Крок”

Провідна установа : Одеська національна юридична академія, кафедра кримінального права.

Захист відбудеться “11“ січня 2006 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 Академії адвокатури України (01032, Київ, бул. Т. Шевченка, 27)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Академії адвокатури України (01032, Київ, бул. Т.Шевченка, 27)
Автореферат розісланий “9“ грудня 2005 року

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.П. Кучинська
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний стан розвитку громадянського суспільства в Україні, яка будується як демократична правова держава, характеризується спрямованістю на забезпечення прав і свобод людини, вільний і всебічний розвиток її особистості, а також на виховання людини в дусі поваги до національних традицій та законодавства України. Сьогодні особливої уваги держава приділяє забезпеченню гармонійного розвитку дітей та підлітків, захисту неповнолітніх від протиправних посягань на їх моральний та фізичний розвиток. У своїй діяльності у цьому напрямку Україна передусім керується принципами, сформульованими в документах міжнародної спільноти та, в першу чергу, Конвенції про права дитини, прийнятою 20 листопада 1989 р. на 44-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН та ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року. Відповідно до її положень в нашій країні було розроблено та прийнято Національну програму “Діти України”, затверджену Указом Президента України від 24 січня 2001 року №42/2001 та Закон України “Про охорону дитинства”, прийнятий 26 квітня 2001 року, які визначили загальнонаціональним пріоритетом забезпечення прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту та їх всебічний розвиток. Реалізація цих положень можлива лише за умови активної протидії негативним, суспільно небезпечним діянням відносно неповнолітніх. Цей напрямок державної політики потребує уваги також у зв’язку з тим, що сьогодні в нашій державі, поряд із давно відомими злочинними впливами на неповнолітніх, виникають нові їх види. Особливе занепокоєння на цьому фоні викликає тенденція застосування допінгу неповнолітніми в українському спорті та фізичній культурі. Згідно зі ст.2 Закону України „Про фізичну культуру та спорт” від 24 листопада 2003 року, вказані сфери суспільного життя повинні сприяти підвищенню рівня здоров’я, фізичного та духовного розвитку населення. Однак застосування допінгу спричиняє суттєву шкоду здоров’ю неповнолітніх, що зумовлює велику суспільну небезпеку цього явища. Окреслена проблема загострюється тим, що певна категорія людей, тим чи іншим чином пов’язаних з фізичною культурою та спортом, для задоволення в першу чергу власних потреб підштовхує неповнолітніх до застосування допінгу чи взагалі займається його розповсюдженням. Отже, проблема протидії спонуканню неповнолітніх до застосування допінгу – одна з найактуальніших у кримінально-правовій науці та правозастосовчій практиці.
Комплексного кримінально-правового дослідження проблем спонукання неповнолітніх до застосування допінгу, у зв’язку з недавньою криміналізацією таких діянь, в Україні не проводилося. Зазначена та суміжні проблеми розглядалися у фундаментальних працях Ю.В.Александрова, П.П.Андрушка, Бажанова М.І., В.К.Грищука, В.Г.Гончаренка, В.П.Ємельянова, М.Й.Коржанського, Л.М.Кривоченко, М.І.Мельника, Н.А.Мірошниченко, А.А.Музики, М.О.Потебенька, В.В.Сташиса, Є.Л.Стрельцова, В.Я.Тація, В.О.Тулякова, І.К.Туркевич, Є.В.Фесенка, С.С.Яценка та багатьох інших дослідників. Проблеми, в першу чергу пов’язані із втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність та схилянням неповнолітніх до вживання наркотичних засобів, також розглядалися у роботах таких українських та закордонних спеціалістів як Ф.Г.Бурчак, М.М.Биргеу, І.П.Даньшин, В.В.Дзундза, В.В.Вітвицька, І.П.Лановенко, Ф.А.Лапушанський, П.С.Матишевський, Н.С.Юзікова та інших. Для проведення комплексного дослідження цієї проблеми спеціально аналізувались роботи фахівців у галузі спортивної медицини Ю.Б.Буланова, Л.А.Остапенка та інших.
Праці названих авторів мають велике наукове та практичне значення, але висловлені ними думки можуть бути доповнені та уточнені. Крім того, все ще залишається багато невирішених питань, пов’язаних із класифікацію допінгових засобів, визначенням суб’єкта злочину, відмежування цього злочину від інших тощо. Усе це і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження здійснене в межах виконання комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376/2000, Указу Президента України від 18 лютого 2002року №143 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” (п.1), Наказу МВС України 11 травня 2001 року №356 “Про затвердження програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005роки” (п.7), програми наукових досліджень Одеського національного Університету ім. І.І. Мечнікова і кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики “Охорона особистості і економіки засобами кримінально-правового напрямку” (номер реєстрації 207/125-18 від 29 січня 2001 року).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексний науково-правовий аналіз проблем кримінальної відповідальності за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу в сучасних умовах соціально-економічного та політичного розвитку України, а також розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення напрямків і способів підвищення ефективності системи кримінально-правових заходів протидії спонуканню неповнолітніх до застосування допінгу для подальшого розвитку законотворчого процесу у відповідній сфері та впорядкування правозастосування. Реалізація поставленої мети стає можливою за умови комплексного, системного підходу до вирішення ряду взаємопов’язаних завдань, серед яких виділено найважливіші:
1. Дослідити суспільну небезпечність спонукання неповнолітніх до застосування допінгу та соціально-правову зумовленість відповідальності за такі діяння.
2. Провести юридичний аналіз ст.323 КК України; визначити проблеми, які виникають під час застосування цієї статті.
3. Здійснити аналіз стану наукової розробки проблем кримінальної відповідальності за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу
4. Проаналізувати досвід боротьби із застосуванням допінгу в інших країнах та порівняти його з вітчизняним.
5. Розробити теоретичні пропозиції та практичні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності боротьби із спонуканням неповнолітніх до застосування допінгу.
Об’єктом дослідження є кримінально-правове та соціальне регулювання відносин, які сприяють спонуканню неповнолітніх до застосування допінгу.
Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство України та проблеми його застосування, кримінальне законодавство зарубіжних країн, система наукових поглядів і розробок з цієї проблеми.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети і завдань, об’єкта та предмета дослідження. Діалектичний метод дозволив розглянути питання про кримінальну відповідальність за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу через поглиблене вивчення узагальнених категорій кримінального права в їх взаємозв’язку і взаємозумовленості, в єдності і протилежності, у відносно статичному стані і водночас у розвитку. За допомогою порівняльного методу здійснено порівняння цих норм з відповідними нормами кримінального законодавства інших країн. Історико-правовий метод використовувався для генезису та соціальної зумовленості виникнення проблеми спонукання неповнолітніх до застосування допінгу, а також аналізу протидії йому. Формально-юридичний метод забезпечив дослідження змісту та структури кримінально-правових норм про відповідальність за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу, їх відповідність правилам законотворчої техніки.
Правову базу дисертаційного дослідження становлять Конституція України, закони України, відомчі нормативно-правові акти, постанови Верховного Суду України. У роботі також використано кримінальне законодавство зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблеми кримінальної відповідальності за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу. Дослідження проведено з урахуванням сучасних умов функціонування нашої держави, на основі чого сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства та практики його застосування.
Унаслідок проведеного дослідження на захист виносяться такі положення:
1. Обґрунтовано соціально-правову зумовленість кримінально-правової відповідальності за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу та суспільну небезпеку цього злочину.
2. Проведено порівняльний аналіз українського законодавства з законодавством інших країн, яке регулює суспільні відносини щодо протидії розповсюдженню допінгу у спорті та фізичній культурі.
3. Визначено основний та додатковий безпосередній об’єкт злочину.
4. Уперше з кримінально-правової точки зору науково систематизовано та проаналізовано перелік допінгових засобів та методів, які складають предмет злочину.
5. Сформульовано пропозиції щодо уточнення поняття “спонукання” у законодавстві про кримінальну відповідальність та проведено його відмежування від інших суміжних кримінально-правових визначень, таких як “втягнення” та “схиляння”.
6. Визначено та проведено аналіз поняття “застосування”, а також зроблено пропозиції щодо його уточнення у законодавстві про кримінальну відповідальність.
7. Наведено додаткові аргументи того, що форма вини за ч.1 та 2 ст. 323 КК України завжди умисна, але при цьому зазначено, що у ч.3 ставлення суб’єкта злочину до тяжких наслідків, які настали, є необережне.
8. Сформульовано пропозицію про можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності з 18 років за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу.
9. Дано науково систематизований перелік спеціальних суб’єктів спонукання неповнолітніх до застосування допінгу.
10. Аргументовано та внесено пропозицію щодо передбачення у ч.2 ст. 323 КК ще однієї кваліфікуючої ознаки - спонукання неповнолітніх до застосування допінгу за попередньою змовою групи осіб.
11. Визначено і проведено відмежування спонукання неповнолітніх до застосування допінгу від злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин (ст.314, ст.319, ст. 321, 324 КК України та ст. 304 (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність).
12. Аргументовано позицію щодо підсилення кримінального покарання за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу та запропоновано визнати основним видом покарання за вчинення цього злочину – позбавлення волі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації відносно встановлення кримінальної відповідальності за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу можуть бути використані: у правотворчості для подальшого вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність; у правоохоронній діяльності – для вирішення питань кваліфікації розглядуваних злочинів; у навчальному процесі – під час підготовки, відповідних розділів підручників і навчальних посібників та під час викладення курсу Загальної й Особливої частини кримінального права; у науково-дослідницькій діяльності для подальшого наукового дослідження цього та суміжних злочинів.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження включені до дисертації, яка була підготовлена на кафедрі кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Одеського національного університету і. І.І. Мечнікова де була обговорена та подана до захисту. Основні теоретичні положення та практичні рекомендації доповідалися на науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії “Актуальні проблеми держави та права”, яка відбулася 22-23 квітня 2004 року; міжнародній науково-практичний конференції “Динаміка наукових досліджень”, яка відбулася 21-30 червня 2004 року у м. Дніпропетровськ; на Першій міжнародно науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу”, яка відбулася 12-15 листопада 2004 року в м. Дніпропетровськ.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у п’яти публікаціях, які є науковими статями, що опубліковані у фахових виданнях ВАК України.
Структура роботи. Дослідження обсягом 187 сторінок (166 с. основного тексту) складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (всього 212 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, доцільність та ступінь розробленості; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження; обґрунтовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.
У розділі 1 “Об’єктивні ознаки спонукання неповнолітніх до застосування допінгу” досліджуються питання, присвячені аналізу історії розвитку боротьби з допінгом на Україні та в інших державах, а також з визначенню об’єктивних ознак спонукання неповнолітніх до застосування допінгу.
Підрозділ 1.1 “Історія розвитку боротьби з допінгом” присвячений історичному аналізу розвитку законодавства України та інших країн у цій сфері. Встановлено, що використання різного роду стимуляторів для підвищення фізичної та психічної працездатності були зафіксовані ще в давнину. Корінь слова “допінг” був взятий англійськими лінгвістами з кафарського діалекту Південно-Східної Африки, в якому “dope” позначало спеціальну рідину, яку вживали кафари під час релігійних церемоній, як підбадьорюючу речовину. Перші проблеми, які почали привертати увагу суспільства до допінгу, пролунали на закордонних іподромах, в особливості англійських та австрійських. Зазначається, що в деяких країнах світу проблему допінгу вирішують не лише шляхом застосування спортивних санкцій, але й притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності (Англія, Франція та ін). Перше рішення Міжнародного Олімпійського Комітету, спрямоване проти використання допінгу було прийнято у 1962 року в Москві. Але в той час сфера впливу цього комітету обмежувалась непрофесійним спортом і практично не розповсюджувалася на професіоналів. Серйозним кроком на шляху подолання проблеми допінгу стало прийняття державами Європейської Ради 16 листопада 1989 року Конвенції проти допінгу, яка визначила основні напрямки у боротьбі з розповсюдженням і застосуванням допінгу у спорті. 5 березня 2003 року на Антидопінговому Конгресі у Копенгагені був розглянутий та прийнятий Світовий антидопінговий кодекс. Його юрисдикція розпочалася з моменту проведення Олімпіади-2004 в Афінах та розповсюджується на всі країни, які є учасницями Олімпійського Руху.
Доведено, що проблема допінгу в Україні постала ще в середині двадцятого століття, коли наша країна входила до складу СРСР. У той час відповідальність за застосування допінгу була лише дисциплінарною, яка досить часто мала формальний характер. Аналіз статей КК УРСР 1960 року показує, що спеціальної норми, яка б передбачала кримінальну відповідальність за розповсюдження допінгу і спонукання до його застосування, не існувало. Відповідальність наставала лише в тому випадку, коли незаконні дії проводилися з деякими небезпечними медичними препаратами та наркотиками.
Встановлено, що в сучасній Україні це небезпечне явище отримало ще більшого поширення. Практично в кожній спортивній секції чи клубі, особливо це стосується таких видів спорту як бодібілдинг, важка атлетика, тощо, тренери, наставники та інструктори привчають своїх учнів з 13-14 років до допінгів.
15 березня 2001 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про ратифікацію антидопінгової Конвенції”. Цей крок був зроблений, з одного боку, для здійснення політики міжнародного правонаступництва, а з іншого, - для законодавчого визначення допінгу та його класифікації. З метою організації антидопінгового контролю 5 квітня 2001 року Верховною Радою України був розглянутий та ухвалений Закон України “Про антидопінговий контроль у спорті”, який визначив правові та організаційні засади здійснення антидопінгового контролю в Україні, участі певних закладів та організації профілактики, запобігання використанню та розповсюдженню допінгу в спорті. Відповідно до закону ці функції має виконувати Національний антидопінговий центр, який був створений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2002 року №1063. Але найголовнішим, на думку дисертанта, кроком у напрямку подолання проблеми розповсюдження допінгу у спорті стала поява у сучасному КК України ст.323, яка передбачає кримінальну відповідальність за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу.
У підрозділі 1.2 “Об’єкт спонукання неповнолітніх до застосування допінгу” досліджуються питання щодо визначення та розуміння ознак об’єкта злочину. Суспільна небезпечність цього злочину, на думку дисертанта, полягає у тому, що спонукання призводить до того, що неповнолітні, які займаються фізичною культурою та спортом починають застосовувати допінг і як результат це негативно відображається на їх здоров’ї. Застосування неповнолітніми допінгових препаратів, в особливості самого розповсюдженого класу допінгу – анаболічних стероїдів, призводить до незворотних наслідків: припинення росту довгих кісток, явищ вирілізації та гінекомастії, раннього статевого созрівання, а також хвороб внутрішніх органів (печінки, шлунку, тощо). Зіставлення визначень безпосереднього об’єкта цього злочину, які даються українськими вченими, показує, що, як правило, розглядаються в органічній єдності як фізичний розвиток та здоров’я неповнолітніх, так і громадські інтереси у правильному вихованні та моральному розвитку неповнолітніх. Враховуючи ці визначення об’єкта спонукання неповнолітніх до застосування допінгу, та уточнюючи ці положення, автор дійшов висновку, що основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.323 КК України, є здоров’я неповнолітніх, які займаються фізичною культурою та спортом; додатковим безпосереднім об’єктом – певна сфера охорони здоров’я населення, яка забезпечує встановлений порядок обігу наркотичних та сильнодіючих засобів, психотропних та отруйних речовин.
Доведено, що потерпілими від даного злочину є неповнолітні особи, як чоловічої, так і жіночої статі, які займаються фізичною культурою та спортом. Ця точка зору, перед усім, мотивується тим, що в останній час у сучасному спорті достатньо стійко закріпилася тенденція щодо застосування допінгу жінками, у тому числі і неповнолітніми. Безперечно, потерпілими від даного злочину повинні вважатися не тільки ті неповнолітні, які мають відношення до спортивної (змагальної) діяльності, а взагалі всі неповнолітні, які займаються фізичною культурою заради зміцнення свого здоров’я, задоволення моральних, фізичних та духовних потреб.
Аналіз переліку заборонених засобів та методів, вказаних згідно з додатками Європейської Антидопінгової Конвенції та Світового Антидопінгового Кодексу дозволив автору зробити висновок про те, що всі препарати, які до них входять, мають давно відомі кримінальному праву України визначення: наркотичні, одурманюючі та сильнодіючі засоби, отруйні та психотропні речовини. Але при цьому зазначається, що далеко не всі вони є допінгом. Ним є лише ті, які здатні підвищити спортивні результати та, у свою чергу, вказані в додатках до Антидопінгвого Кодексу та Антидопінгової Конвенції. Згідно з цими міжнародними документами заборонені препарати поділяються на такі класи: А. Стимулятори. B. Наркотики. С. Анаболічні стероїди. D. Діуретики. Е. Пептидні та глікопротеїнові гормони та їх аналоги.
Автор дійшов висновку, що допінговими методами слід вважати визначену в Антидопінговій Конвенції та Антидопінговому Кодексі сукупність небезпечних для здоров’я спортсменів способів введення до їх організму речовин природного походження, які здатні штучно підвищувати спортивні показники, а також певних речовин фармакологічного призначення для приховування слідів застосування допінгових класів препаратів.
Автор констатує, що незважаючи на те, що окремі види допінгу мають різні якості, механізм та тривалість їх дії на організм людини не однакові, але всі вони, з точки зору кримінального права, - рівнозначні, і спонукання до їх застосування тягне кримінальну відповідальність. Автор також показує наявність декількох ознак, які характеризують всі класи допінгу в цілому. Цими ознаками, перед усім, є медична та юридична (нормативна). Під медичною ознакою допінгу слід розуміти його здатність до підвищення фізичних та психічних можливостей людини, а юридичною (нормативною) – закріплення переліку допінгів у спеціальних нормативних актах (додатки до Конвенції проти допінгу та Світового антидопінгового Кодексу). Автор зауважує, що вказані ознаки недостатньо повно відображають те загальне, що характерне для всіх видів допінгу. Доповнюють характеристику предмету злочину соціальні та фізичні ознаки. Перша з них є свідченням про соціальні якості предмета та його нерозривний зв'язок з об’єктом злочину. Засоби, які належать до допінгу цілком вилучені з вільного використання та підлягають під дію дозвільної системи. Вони можуть використовуватися тільки у якості матеріальної основи забезпечення потреб населення у необхідних медичних (лікувальних) препаратах. Наприклад, для підтримання нормальної життєдіяльності хворих у післяопераційний період, їм призначається препарати групи анаболічних стероїдів (метандростеналон, ретаболіл та ін). Характеризуючи фізичну ознаку предмета пропонується об’єднати його у декілька груп :
1) засоби, які застосовуються у вітчизняній медицині та належать до допінгових;
2) засоби, які не використовуються у медичній сфері та належать до допінгових;
3) допінгові засоби, які виробляються в Україні;
4) засоби, які в нашій країні не виробляються.
Вказується, що перелік допінгових засобів та методів не є повним, і тому в наведенні прикладів допінгових класів у зазначених Конвенції та Кодексі вживається вираз – “споріднені препарати”. На думку автора, це зумовлено тим, що різновидів та комбінацій кожного допінгового класу дуже багато, і тому в кожному випадку встановлення ознак злочину повинно проводитися дослідження крові та сечі потерпілого на предмет знаходження в них заборонених речовин, та методів, які мають спільні ознаки з тими, що є у Переліку.
У підрозділі 1.3 “Об’єктивна сторона спонукання неповнолітніх до застосування допінгу” розглядаються форми та види дій, об’єднаних у термін “спонукання”, а також досліджуються питання, пов’язані з визначенням законодавчої конструкції цього злочину.
Під спонуканням неповнолітніх до застосування допінгу, на думку дисертанта, слід розуміти активні дії, пов’язані з психічним впливом, фізичним насиллям, збутом допінгових речовин, спрямованих на збудження бажання застосовувати допінг в неповнолітнього чи групи неповнолітніх, які займаються фізичною культурою та спортом та знаходяться у певній матеріальній, службовій чи іншій залежності від суб’єкта злочину. У тих випадках, коли спонукання до застосування допінгу поєднано з нанесенням тілесних ушкоджень та іншими діями, які створюють самостійний склад злочину, відповідальність повинна наступати за сукупністю вчинених злочинів.
У контексті розглядуваного злочину дія за значенням “застосування”, передбачає використання спортсменами засобів та методів, заборонених Антидопінговою Конвенцією та Світовим Антидопінговим Кодексом. Автор доводить, що імовірність настання небезпечних наслідків від спонукання неповнолітніх до застосування допінгу дуже велика, тому в кожному випадку “спонукання” повинно розцінюватися не лише як діяння, а передусім, як реальна загроза нормальному фізичному розвитку неповнолітніх, яку не завжди можна реально встановити, що додатково підтверджує правильність законодавчої побудови цього злочину як формального.
Пропонується включити до ч.2 ст. 323 КК України кваліфікуючу ознаку “вчинення раніше злочину, передбаченого ст. 321 КК України”. Підставою для цього є те, що предмет спонукання неповнолітніх до застосування допінгу не обмежується одними наркотичними засобами та психотропними речовинами, до нього ще входять анаболічні стероїди, андрогени та діуретики. Усі вони включені до Переліку сильнодіючих та отруйних речовин, за незаконні дії з ними передбачено кримінальну відповідальність (ст.321 КК України). Тому, якщо суб’єкт злочину раніше вчиняв дії, передбачені ст. 321 КК України, то у разі вчинення спонукання неповнолітніх до застосування допінгу він порушує порядок використання сильнодіючих чи отруйних речовин повторно.
У розділі 2 “Суб’єктивні ознаки спонукання неповнолітніх до застосування допінгу” досліджуються основні питання, пов’язані з визначенням ознак суб’єктивної сторони та суб’єкта злочину.
У підрозділі 2.1 “Суб’єктивна сторона спонукання неповнолітніх до застосування допінгу” досліджується внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, яка відображає її свідомість та волю, а також ставлення до суспільно небезпечного діяння, що нею вчинюється.
Автор наголошує, що будь-яка дія, спрямована на спонукання неповнолітніх до застосування допінгу, – це не просто одна з форм людської поведінки, а саме активна, глибоко усвідомлена діяльність. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу – складний психічний процес, зумовлений не лише конкретною ситуацією, але й усією життєвою позицією, психологічною схильністю суб’єкта до таких дій. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу – завжди умисний злочин вже через свою специфіку, яка передбачає активну, свідому, цілеспрямовану діяльність.
Злочин, передбачений ч.3 ст. 323 КК України, має змішану форму вини. Як показує досвід, суб’єкт цього злочину не бажає настання небезпечних для неповнолітніх наслідків, але свідомо припускає таку можливість. Його дії виступають як небажаний, побічний результат. Ці наслідки він уявляє лише у абстрактній формі. У випадку, якщо суб’єкт злочину бажає настання наслідків або свідомо їх допускає, ці дії повинні кваліфікуватися за кримінально-правовими нормами, які передбачають відповідальність за умисне нанесення тілесних ушкоджень (ст. 121, 122 КК України), а також за вбивство (ст.115 КК України).
Автор дійшов висновку, що мета злочину за змістом є більш широкою, ніж її визначають, а саме: полягає або може полягати не лише у збудженні у потерпілого бажання, потребу застосовувати допінгові засоби і речовини, а вживати їх заради підсилення спортивних досягнень. Мета злочину може бути метою мінімум (домогтися від потерпілого разового вживання допінгу) та метою максимум (викликати у потерпілого бажання вживати допінги постійно, що призводить до так званої “допінгоманії“). Узагалі мотиви вчинення цього злочину в суб’єкта можуть бути різними, але найбільш розповсюдженими є користь та різні її прояви.
Автор констатує, що досліджуючи суб’єктивну сторону спонукання неповнолітніх до застосування допінгу, необхідно встановлювати факт усвідомлення спонукачем, того, що потерпілий не досяг повноліття. Відсутність такого усвідомлення не повинна мати абстрактний, відірваний від реальної ситуації характер. Справді, не усвідомлювати, що особа, яка спонукається, неповнолітня, можна лише тоді, коли спонукач упевнений в цьому та його переконання підкріплене об’єктивними даними. Якщо ж такі дані відсутні, то “голослівне“ неусвідомлення факту неповноліття потерпілого як раз і свідчить про байдуже ставлення спонукача до цього факту.
У підрозділі 2.2 “Суб’єкт злочину” автор обґрунтовує позицію щодо визначення суб’єкта спонукання неповнолітніх до застосування допінгу. Таким суб’єктом, на думку дисертанта, може бути лише особа, яка досягла на момент вчинення злочину вісімнадцятирічного віку. Це положення запропоновано передбачити прямо у ст. 323 КК України. Автор також показує, що в різних літературних джерелах відносно віку кримінальної відповідальності суб’єкта даються різні тлумачення, що зумовлює дискусійний характер цього питання.
Автор зазначає, що спонукання належить до тих дій, за яких особа, яка спонукає, намагається викликати в неповнолітнього довіру до неї. Як правило, суб’єкт не докладає практично ніяких зусиль для встановлення відносин, тому неповнолітній ставиться до нього з довірою, як, наприклад, до спортивного чи медичного фахівця. Такі повноваження від держави отримує лише певна категорія осіб. Отже, автор доходить висновку, що суб’єкт спонукання неповнолітніх до застосування допінгу окрім загальних має спеціальні ознаки. На користь висловленої думки говорить і наявність у санкціях норм ст. 323 КК України такого виду покарання, як “позбавлення права займати певні посади та займатися певною діяльністю”.
У разі вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 323, суб’єкт теж повинен мати спеціальні ознаки, а саме: наявність вже вчиненого тотожного злочину, а також попередньої судимості за вчинення злочинів передбачених статтями 314, 315, 317, 324 КК України. У цьому випадку тотожна повторність та спеціальний рецидив мають кваліфікуюче значення та породжують більш сувору відповідальність. Автор пропонує таку класифікацію спеціальних суб’єктів спонукання неповнолітніх до застосування:
- за службовим становищем (працівники медичної сфери, керівники спортивних команд, федерацій, тренери цих організацій, викладачі);
- за професійними функціями (педагоги, інструктори спортивних клубів, спортсмени, медичні працівники та тренери, які не є посадовими особами);
- минула злочинна та рецидивна діяльність (скоєння злочину повторно за ч.2 ст.323 КК України);
У розділі 3 “Відмінність спонукання неповнолітніх до застосування допінгу від суміжних злочинів та покарання за його вчинення” досліджуються питання, пов’язані із встановленням критеріїв відмежування цього злочину від однорідних та ефективністю існуючого покарання за його скоєння.
У підрозділі 3.1 “Відмінність спонукання неповнолітніх до застосування допінгу від суміжних злочинів – досліджуються ознаки злочину, які дозволяють відмежувати його від злочинів передбачених статтями 304, 307, 314, 315, 319, 321 та 324 КК України. Автор зауважує, що спонукання неповнолітніх до застосування допінгу має дуже багато спільного із зазначеними злочинами, але підкреслює наявність декількох тільки йому притаманних юридичних ознак.
По–перше, безпосередній об’єкт. Об’єктом спонукання неповнолітніх до застосування допінгу є здоров’я неповнолітніх, які займаються фізичною культурою та спортом, а тоді як, а у злочинах, пов’язаних з наркоманією, об’єктом виступає здоров’я людей взагалі, а злочинах передбачених статтями 304, 319 та 324 - здоров’я взагалі всіх неповнолітніх. Таким чином, у злочині, що досліджується, законодавець окремо ставить під охорону здоров’я неповнолітніх, які є учасниками фізкультурно-спортивного руху в Україні.
По–друге, предмет злочину. Зазначається, що не всі наркотики, сильнодіючі та отруйні речовини належать до допінгу, а лише ті з них, які можуть підвищувати спортивні показники, та що найголовніше, вказані в додатку до Антидопінгової Конвенції.
По-третє, ознаки суб’єктивної сторони, а саме: мета. При вчиненні спонукання неповнолітніх суб’єкт прагне того, щоб неповнолітній не лише застосував речовину, яка належить до допінгу, але й від цього застосування переслідує спеціальну мету - підвищення спортивних досягнень неповнолітнім заради отримання від цього прибутку, слави, авторитету тощо.
По-четверте, коло суб’єктів. Суб’єктами злочину, передбаченого ст.323 КК України, є особи, які поряд із загальними ознаками мають спеціальні. Це люди, які мають відповідну освіту, виконують професійні функції у своїй сфері, які їм доручила держава, та покликані зміцнювати її авторитет.
У підрозділі 3.2 “Покарання за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу” досліджуються види покарань, передбачені санкціями норм ст. 323 КК України, їх ефективність та доцільність. Так, автор, констатує, що передбачене покарання у вигляді штрафу як основне за вчинення цього злочину, особливо у вказаних сьогодні розмірах, є недоцільним. На думку дисертанта, це покарання скоріше нагадує не кримінально-правовий вплив на винного, а адміністративно-правовий, що сприймається як невелика суспільна небезпека даного злочину. Автор наголошує, що від застосування допінгу спричиняється суттєва шкода здоров’ю неповнолітніх. Побічні дії для здоров’я людини від застосування допінгових засобів нічим не поступаються дії наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів. Отже, автор пропонує провести зміни в санкціях норм ст. 323 КК України в бік посилення суворості покарання. Так, на його думку, санкції ст. 323 КК України повинні мати наступну редакцію: ч.1 ст. 323 КК України – позбавлення волі на строк до двох років та штраф у розмірі від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, чи позбавлення права займати певні посади, чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, ч.2 ст.323 КК України – позбавлення волі на строк від двох до п’яти років, ч.3 ст.323 КК України – позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років.
Автор наголошує, що суди, призначаючи покарання, повинні ретельно вивчати особу винного, досліджувати обставини, які обтяжують чи пом’якшують відповідальність. Встановлюючи ступінь суспільної небезпеки злочинця, необхідно враховувати спосіб впливу на неповнолітнього, для його спонукання до застосування допінгу (пропозиції, вмовляння, примус, погрози та ін.). Слід також враховувати вид, кількість, ступінь небезпечності тих чи інших допінгових засобів, періодичність випадків спонукання неповнолітнього до застосування допінгу, а також спонукання до застосування допінгу особи жіночої чи чоловічої статі.
У висновках дисертантом сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, які крім положень, що виносяться на захист, містять конкретні пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України, зокрема, запропоновано внести зміни та доповнення до ст.323 КК України та викласти її у наступній редакції:
“Стаття 323. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу
1.Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу, вчинене особою, яка досягла вісімнадцятирічного віку, -
карається обмеженням волі на строк до двох років та штрафом у розмірі від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян чи позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2.Та ж сама дія, вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб, щодо двох чи більше осіб або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 314, 315, 317, 321, 324 цього Кодексу, -
карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
3.Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони заподіяли тяжкі наслідки. -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.”

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
1. Петренко О.І. Суб’єктивна сторона спонукання неповнолітніх до застосування допінгу // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2004. - №1. – С. 54–60.
2. Петренко О.І. Предмет та суспільна небезпечність спонукання неповнолітніх до застосування допінгу // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. праць. – Донецьк: ДЮІ, 2004. - №1. – С. 94–101.
3. Петренко О.І. Запобігання спонуканню неповнолітніх до застосування допінгу // Науковий вісник юридичної академії МВС: Зб. наук. праць. - 2004. – Спец. випуск №3. – С. 241-245.
4. Петренко О.І. Боротьба із застосуванням допінгу в спорті на Україні // Правова держава. – 2004. - №7. – С.117–122.
5. Петренко О.І. Суб’єкт спонукання неповнолітніх до застосування допінгу // Актуальні проблеми держави та права. – 2004. - №22. – С.876-879.
6. Петренко О.І. Предмет спонукання неповнолітніх до застосування допінгу // Динаміка наукових досліджень. Матеріали ІІІ міжнар. науково-практичної конференції. Том 4. Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта,2004. С.48-50.
7. Петренко О.І. Об’єктивна сторона спонукання неповнолітніх до застосування допінгу // Науковий потенціал світу. Матеріали І міжнар. науково-практичної конференції. Том 49. Право. – Дніпропетровськ: наука і освіта, 2004. – С.44-45.

АНОТАЦІЯ
Петренко О.І. Кримінальна відповідальність за спонукання неповнолітніх до застосування допінгу. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08. – кримінальне право і кримінологія, кримінально-виконавче право. – Академія адвокатури України, Київ, 2006 р.
Дисертація присвячена дослідженню кримінально-правових аспектів боротьби зі спонуканням неповнолітніх до застосування допінгу в сучасних умовах соціально-економічного та політичного розвитку України. На основі вивчення законодавчих актів, архівних документів і матеріалів преси, наукової літератури робиться висновок про неналежне забезпечення кримінальним законом захисту суспільних відносин, пов’язаних з охороною здоров’я та нормального фізичного розвитку неповнолітніх, які займаються фізичною культурою та спортом. Висвітлено досвід боротьби з допінгом в інших країнах та порівняно його з вітчизняним. Розглянуто суспільну небезпечність спонукання неповнолітніх до застосування допінгу та соціально-правову зумовленість відповідальності за його вчинення. Проведено детальний аналіз ознак спонукання неповнолітніх до застосування допінгу. Сформульовано теоретичні та практичні рекомендації щодо вдосконалення ст. 323 КК України, спрямовані на підвищення ефективності боротьби зі спонуканням неповнолітніх до застосування допінгу.
Ключові слова: допінг, кримінальне право, кримінальні правовідносини, склад злочину, правоохоронні органи, профілактика злочину, кримінальне покарання, кримінальний закон.

АННОТАЦИЯ
Петренко А.И. Уголовная ответственность за принуждение несовершеннолетних к применению допинга. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08. – уголовное право и криминология, уголовно-исполнительное право. – Академия адвокатуры Украины, Киев, 2006 г.
Диссертация посвящена исследованию уголовно-правовых аспектов борьбы с принуждением несовершеннолетних к применению допинга в современных условиях социально-экономического и политического развития Украины. На основе изучения законодательных актов, архивных документов и материалов прессы, научной литературы делается вывод о ненадлежащем обеспечении уголовным законом защиты общественных отношений, связанных с охраной нормального физического развития и здоровья несовершеннолетних, которые занимаются физической культурой и спортом. Освещен опыт борьбы с допингом в других государствах и проведено сравнение с отечественным. Рассмотрена общественная опасность принуждения несовершеннолетних к применению допинга и социально-правовая обусловленность ответственности за его совершение. Проведен детальный анализ юридических признаков состава этого преступления. Подготовлены теоретические и практические рекомендации по усовершенствованию уголовного закона предусматривающего ответственность за принуждение несовершеннолетних к применению допинга, направленных на повышение эффективности борьбы с этим общественно-опасным явлением.
Ключевые слова: допинг, уголовное право, уголовные правоотношения, состав преступления, правоохранительные органы, профилактика преступлений, уголовное наказание, уголовная ответственность, уголовный закон.

SUMMARY
Petrenko O.I. Criminal responsibility on the minor doping usage involving. – The Manuscript.
The dissertation is for the Law Sciences Candidate’s Degree, the specialty 12.00.08, Criminal Law, Criminology, Criminal Executive Law. Donetzk Law Institute. – Donetzk, 2006.
The dissertation is devoted to complex analysis of the criminal legal aspects of the struggle with minor doping usage involving in the modern politic, social and economical situation in Ukraine under national constitutional law. Basing the law acts, archive documents, published materials and science literature investigation the conclusion about the weak criminal legal providing of defense the public relations about the guarding the sporting minor physical development and health is made. Author researches the abroad legal aspects of the struggle with minor doping usage involving and analyses it comparatively with the Ukrainian experience. The social danger of the minor doping usage involving and social legal basis of the responsibility for its committing are watched. Theoretic and practical recommendations for perfecting the Article 323 of the Criminal Code of Ukraine for the providing the effectiveness of the struggle with minor doping usage involving are created.
The keywords: doping, criminal law, criminal legal relations, criminal content, legal guarding bodies, crime preventing, criminal execution.