Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент
Денисов Сергій Федорович,
Запорізький юридичний інститут
Дніпропетровського державного
університету внутрішніх справ,
начальник кафедри кримінального
права та кримінології

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Навроцький В’ячеслав Олександрович
Львівський державний університет
внутрішніх справ, декан факультету № 5

кандидат юридичних наук, доцент
Тростюк Зоя Аполлінаріївна
Київський університет права
Національної академії наук України,
доцент кафедри кримінального права та
процесу

Захист відбудеться “__11_” ___червня________ 2008 року о _12__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032 м. Київ, бул. Тараса Шевченко, 27

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032 м. Київ, бул. Тараса Шевченко, 27

Автореферат розісланий “__6_” __травня_______ 2008 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О. П. Кучинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Соціально-економічні і політичні перетворення, розвиток і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, гуманістичне спрямовування розвитку суспільного і державного життя України неможливі без рішучого посилення боротьби зі злочинністю. Держава в особі своїх органів встановлює правила поведінки, які спрямовані на гарантування безпеки кожного з нас, та встановлення стану захищеності суспільства від усілякого роду небезпек. Порушення цих правил може призвести до завдання шкоди суспільним відносинам у сфері громадської безпеки. На правове забезпечення запобігання найбільш небезпечним порушенням у цій сфері і спрямовані відповідні норми кримінального законодавства. Однією з них є норма, що забороняє створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
Проблема боротьби з не передбаченими законом воєнізованими або збройними формуваннями є вкрай важливою і складною для суспільства. Існування таких формувань створює загрозу безпеки особи, суспільства і держави, несе потенційну небезпеку для кожного громадянина. Зазначені формування в змозі перешкоджати здійсненню соціально-економічної політики держави. Таке становище потребує термінового здійснення заходів, в тому числі і кримінально-правового характеру. У першу чергу, це повинно стосуватися законодавчої бази, що визначає боротьбу із зазначеними об’єднаннями.
Відповідно до статистичних даних МВС України та СБ України, протягом 2001 – 2007 рр. на території України було порушено лише три кримінальні справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 260 Кримінального кодексу України (далі – КК), що є свідченням не лише низької ефективності протидії злочинам цієї категорії, а й високій їх латентності.
На теперішній час в українському суспільстві складаються сприятливі умови для виникнення воєнізованих або збройних формувань. Цьому сприяє політична нестабільність, адже такі формування можуть створюватися під егідою певних політичних сил, які використовуватимуть їх як засіб досягнення своїх цілей, тобто як інструмент впливу на будь-які державні органи або суспільство. І такі випадки відомі в історії Української державності.
У юридичній літературі відсутнє комплексне теоретичне дослідження зазначеного складу злочину, його кваліфікації та відмежування від суміжних складів злочинів. Відсутнє чітке тлумачення ознак, що властиві цим формуванням, немає конкретного визначення форм прояву діяльності цих угруповань, у зв’язку з чим правозастосовчі органи зазнають труднощів у розумінні та застосуванні кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
Всі перераховані обставини обумовлюють у сукупності актуальність проведеного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до: Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007 – 2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20.12.2006 р.; “Пріоритетних напрямків розвитку науки України на 2005 – 2010 рр.”, які рекомендовані відділенням кримінально-правових наук (затверджених загальними зборами Академії правових наук України від 09.04.2004 р.); Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 05 липня 2004 р.; Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, що потребують першочергової розробки на 2006 – 2010 рр. Харківського національного університету внутрішніх справ від 23 січня 2005 р.; Регіональної комплексної програми профілактики правопорушень в Автономній Республіці Крим на 2008 – 2009 рр., затвердженої постановою Верховної Ради Автономної Республіці Крим № 689-5/07 від 19 грудня 2007 р.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний кримінально-правовий аналіз проблем кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань і розроблення на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідної статті КК України.
Реалізація визначеної мети обумовлює необхідність вирішення низки взаємообумовлених задач, серед яких найважливішими є:
– дослідити обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;
– визначити та дати авторське тлумачення ознак не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;
– дослідити об’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 260 КК України;
– проаналізувати суб’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 260 КК України;
– провести порівняльний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 260 КК України та суміжних складів злочинів;
– розглянути питання покарання та звільнення від кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;
– сформулювати та обґрунтувати пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства в сфері боротьби зі створенням не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері громадської безпеки відносно захищеності невизначеного кола осіб від створення та діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
Методи дослідження. Дослідження зазначеної проблеми здійснювалося з використанням таких методів: діалектичного – при дослідженні кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань у контексті загальних категорій кримінального права; історико-правового – при історичному аналізі встановлення кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань; порівняльно-правового – при аналізі законодавства іноземних держав у частині встановлення відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та використанні зарубіжного досвіду у вітчизняній законодавчій практиці; системно-структурного – при дослідженні об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину, що досліджується, та при проведенні відповідних класифікацій; формально-юридичного – при дослідженні положень КК, що містять кримінально-правові заборони на створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, з точки зору їх відповідності підставам та умовам криміналізації діянь, уніфікації термінів, відповідності правилам законодавчої техніки; соціологічного – при проведенні та узагальненні результатів анкетування суддів, працівників правоохоронних органів, науковців та пересічних громадян за спеціально розробленими анкетами.
Правову базу дослідження складають: Конституція України, кримінальне законодавство України та окремих зарубіжних держав, законодавство інших галузей права, а також положення міжнародних конвенцій, що стосуються предмета дослідження.
Емпіричною базою дослідження є дані, отримані при вивченні понад вісімдесяти кримінальних справ, три з яких порушені за ст. 260 КК України, а інші за суміжними до ст. 260 КК України злочинами, понад 10 адміністративних матеріалів, порушених за ст. 1865 України Кодексу про адміністративні правопорушення, дані проведеного анкетування суддів (більше 35 осіб), співробітників слідчих підрозділів (більше 70 осіб), науковців (більше 60 осіб) та опитування пересічних громадян (більше 150 осіб).
Теоретичною основою дисертації послужили наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячені розгляду як загальних питань кримінального права, так і досліджуваної проблеми, зокрема, М. І. Бажанова, А. Н. Бардіна, Ю. В. Бауліна, В. І. Борисова, Р. Р. Галіакбарова, В. В. Голіни, Н. О. Гуторової, В. М. Дреміна, О. М. Джужи, В. П. Ємельянова, В. П. Корж, М. Й. Коржанського, М. В. Корнієнка, В. М. Куца, С. Я. Лихової, П. С. Матишевського, М. І. Мельника, А. А. Музики, В. О. Навроцького, П. І. Орлова, В. В. Сташиса, С. А. Тарарухіна, В. Я. Тація, А. Н. Трайніна, З. А. Тростюк, В. П. Тихого, В. О. Тулякова, Є. В. Фесенко, М. І. Хавронюка та інших. Крім того, використовувались також наукові праці із загальної теорії держави і права, цивільного права, кримінології, криміналістики, філософії, психології, соціології.
Наукова новизна результатів дослідження полягає у тому, що дисертація є одним із перших в України комплексним монографічним дослідженням, що присвячене кримінальній відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань. До найбільш вагомих результатів, що відбивають наукову новизну дослідження, є теоретичні положення і практичні рекомендації, які виносяться на захист, зокрема:
Уперше:
- проведено історичний аналіз розвитку національного кримінального законодавства щодо протидії створенню не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;
- досліджено обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань; визначено чинники, що обумовили встановлення відповідної кримінально-правової заборони;
- здійснено порівняльно-правовий аналіз норми, що передбачена ст. 260 КК України, з відповідними нормами кримінального законодавства іноземних держав; на підставі цього зроблено висновок, що закріплення означеної норми у КК України обумовлено також іноземним досвідом необхідності боротьби з цим негативним явищем;
- доведено, що спірним є віднесення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань до різновидів злочинних організацій. Основною ознакою, що відмежовує зазначені формування від злочинних організацій, виступає мета їх створення. Мета створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, на відміну від злочинної організації, може бути не пов’язаною із вчиненням тяжких чи особливо тяжких злочинів. Обґрунтовано, що воєнізовані або збройні формування правильно відносяться до стійких злочинних об’єднань;
- комплексно досліджено поняття не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань. На підставі цього визначено, що “воєнізоване формування” та “збройне формування” відносяться до порівняльних понять, які мають спільні ознаки. “Воєнізоване формування” та “збройне формування” є сумісними поняттями, що знаходяться у відношенні підпорядкування. “Воєнізоване формування” буде підпорядкованим поняттям, а “збройне формування” – підпорядковуючим. На відміну від “воєнізованого формування”, “збройне формування” має додаткову ознаку у вигляді його озброєності, яка робить його більш небезпечним. Отже, поняття “збройне формування” ширше за “воєнізоване формування” і включає у себе всі його ознаки.
Набули подальшого розвитку:
- теоретична інтерпретація правових ознак стійких злочинних об’єднань. Доведено, що окрім загальних ознак, а саме кількісного складу, стійкості та ієрархічності, які притаманні всім стійким злочинним об’єднанням, не передбачені законом воєнізовані або збройні формування мають і специфічні ознаки: зовнішню схожість із передбаченими законами України військовими формуваннями; організаційну структуру, що виражається в єдиноначальності, підпорядкованості і дисципліні; проведення військової чи стройової підготовки; воєнізований характер завдань і методів діяльності такого формування; для збройних формувань – також наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої небезпечної для життя і здоров’я людини зброї;
- обґрунтовано позицію щодо недоцільності паралельного використання у законі понять “воєнізоване формування” та “збройне формування”, на підставі чого, вбачається більш точним замість цих двох термінів використовувати єдине словосполучення “воєнізоване збройне формування”. З цього випливає наступне: складова терміна “збройне” дозволить відмежовувати ці об’єднання від суспільно безпечних воєнізованих груп, а складова терміна “воєнізоване” дозволить відмежовувати ці об’єднання від інших злочинних об’єднань за наявності у них зброї, наприклад, збройної організованої групи при розбої. Тільки поєднання цих двох складових зазначеного терміна дозволить більш точно та повно визначити поняття злочинного об’єднання в контексті ст. 260 КК України.
Запропоновано авторське визначення “воєнізованого збройного формування”, під яким необхідно розуміти стійке злочинне об’єднання, що має організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, в якому проводиться військова або стройова підготовка, що незаконно має на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу небезпечну для життя та здоров’я особи зброю та здатне до виконання бойових завдань.
- поняття безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 260 КК України. Детально проаналізовано структуру суспільних відносин, що складають цей безпосередній об’єкт, та визначено механізм заподіяння йому шкоди;
- діяння, що характеризують об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 260 КК України. Виявлено неточності законодавчого визначення окремих з них та запропоновано шляхи їх виправлення. Визначено момент закінчення злочину при вчиненні кожного з діянь;
- пропозиції щодо удосконалення редакції ст. 260 КК України.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції можуть бути використані:
у науково-дослідній роботі – при подальшій розробці загальних і спеціальних питань боротьби з організованою злочинністю;
у правотворчості – при подальшому вдосконаленні чинного законодавства України, зокрема в частині відповідальності за злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями;
у правозастосовчій практиці – при вирішенні питань кваліфікації злочинів, що вчинюються стійкими злочинними об’єднаннями (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність слідчих підрозділів ГУ МВС України в АР Крим; Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність слідчих відділів ГУ СБ України в АР Крим);
у навчальному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників з кримінального права та при викладанні курсу кримінального права (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ).
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були предметом обговорення на міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 2003 р.); “Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки” (м. Харків, 2006 р.); “Другі Прибузькі юридичні читання” (м. Миколаїв, 2006 р.); “Піднесення до права” (м. Запоріжжя, 2006 р.); VІІІ звітна науково-практична конференція науково-педагогічних працівників Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (Сімферополь, 2006 р.).
Публікації. За темою дослідження опубліковано шістнадцять наукових робіт, з яких дев’ять статей надруковано у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук.
Структура роботи обумовлена метою, задачами, об’єктом і предметом дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять 10 підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи), списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи складає 259 сторінок, з них основного тексту 186 сторінок. Кількість використаних джерел – 386 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається зміст і стан проблеми, яка підлягає аналізу, характеризується зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначаються мета і задачі дослідження, його об’єкт, предмет, методологічні і теоретичні засади, висвітлюється наукова новизна і практична значущість дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист, наводяться дані про їх апробацію.
Розділ 1 “Обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та їх загальна характеристика” складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу історичного розвитку та обумовленості кримінального законодавства України щодо відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, сучасних підстав криміналізації створення вказаних злочинних об’єднань та поняття і ознак притаманних цим угрупованням.
У підрозділі 1.1 “Історико-правовий аналіз розвитку кримінального законодавства України щодо відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” простежується процес історичного розвитку уявлень щодо небезпечності створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань. Аргументується, що на перших етапах розвитку України ще не визначилась необхідність у забороні створення не передбачених законом воєнізованих формувань. З моменту посилення центральної влади починалися процеси централізації всіх сфер суспільного життя. Формування централізованої беззаперечної влади єдиного суверена мало змогу зіштовхнутися зі супротивом з боку воєнізованих формувань князівств або інших суб’єктів. У такому аспекті, вірогідно, і виникла потреба у забороні формування незалежних від центральної влади воєнізованих формувань.
На території сучасної України перші відгомони встановлення відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань з’явилися за козацьку добу у ХVІІІ ст.
Уперше окрема відповідальність за створення зазначених формувань у кримінальному законодавстві України з’явилася у КК України 1960, який у 1993 був доповнений ст. 1876 “Створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань або груп”.
Чинне кримінальне законодавство передбачило відповідальність за створення вказаних угруповань у ст. 260 КК України “Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань”.
У підрозділі 1.2 “Підстави криміналізації створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” зазначається, що криміналізація створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань є цілком обумовленою і повністю відповідає загальним підставам криміналізації суспільно небезпечних діянь. Підставами криміналізації таких формувань виступають: високий ступінь суспільної небезпечності; несприятлива динаміка виникнення та існування вказаних об’єднань; об’єктивна необхідність кримінально-правової охорони суспільної безпеки у зв’язку із створенням не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань; необхідність кримінально-правової гарантії конституційних прав та проголошених Конституцією України цінностей, а також реалізація положень законів України; необхідність виконання зобов’язань за міжнародними угодами; можливість доведення факту вчинення діяння кримінально-процесуальними засобами.
Підрозділ 1.3 “Поняття та ознаки не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” присвячений аналізу понять “не передбачене законом воєнізоване формування” і “не передбачене законом збройне формування” та притаманним їм ознакам.
У результаті дослідження цих понять зроблено висновок, що вказані формування не відносяться до різновиду злочинних організацій, а є стійкими злочинними об’єднаннями. Автор піддає критиці нормативне закріплення цих понять. Зокрема вказується, що воєнізовані та збройні формування в законі визначаються через терміни “формування, яке має організаційну структуру військового типу” та “воєнізована група” відповідно. Більш детальний розгляд цих двох термінів дозволяє визначити їх вади та визнати їх синонімами. Використання означених синонімів в Особливій частині КК є недоцільним, оскільки кожний з них не має самостійного навантаження, істотно відмінного від того, що несе споріднений термін. В такому аспекті вбачається більш доцільним визначати у законі поняття саме “не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань” і зробити це через термін “стійке злочинне об’єднання, яке має організаційну структуру військового типу”. З огляду на це необхідно внести зміни у законодавство, а саме у примітці до ст. 260 КК України замість термінологічних зворотів “формування, яке має організаційну структуру військового типу” та “воєнізована група” використовувати термінологічний зворот “стійке злочинне об’єднання, яке має організаційну структуру військового типу”.
Доводиться, що використання у законі цих двох понять є недоцільним. Зокрема, поняття воєнізоване завжди передбачає наявність зброї як ознаки будь-якого легального військового формування. Окрім цього, просте воєнізоване формування без зброї не може становити таку міру суспільної небезпеки, яка потребує кримінально-правового реагування. З огляду на це, пропонується виключити ч. 1 ст. 260 КК України, а в ч. 2 ст. 260 КК України передбачити відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих збройних формувань.
Досліджено кожну з ознак цих формувань. Доведено, що не передбаченим законом воєнізованим та збройним формуванням притаманні ознаки як стійких злочинних об’єднань: кількісний склад, стійкість, ієрархічність, так і власні специфічні: зовнішня схожість на передбачені законами України військові формування; організаційна структура, яка виражається у єдиноначальності, підпорядкованості і дисципліні; проведення військової чи стройової підготовки; воєнізований характер завдань і методів діяльності такого формування; для збройних формувань також наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої зброї.
Вбачається за доцільне виключити із законодавчого визначення воєнізованого формування його ознаку – проведення фізичної підготовки, як таку, що не є визначальною.
Наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої зброї є ознакою, що відмежовує воєнізоване від збройного формування у контексті ст. 260 КК України. У роботі наголошується на певних дискусійних моментах цієї ознаки. З огляду на неконкретність терміна “інша зброя”, пропонується його замінити на термінологічний зворот “інша небезпечна для життя та здоров’я особи зброя”.
На підставі розглянутого у підрозділі 1.3 пропонується авторське визначення “воєнізованого збройного формування”. Так, під воєнізованими збройними формуваннями слід розуміти стійкі злочинні об’єднання, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, в яких проводиться військова або стройова підготовка, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнестрільну, вибухову чи іншу небезпечну для життя та здоров’я особи зброю та здатні до виконання бойових завдань.
Розділ 2 “Кримінально-правова характеристика створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” присвячений аналізу об’єктивних та суб’єктивних ознак цього злочину.
У підрозділі 2.1 “Об’єкт злочину” подається аналіз різноманітних підходів до визначення об’єкта злочину, що досліджується.
Розміщення норми, що передбачає відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, в розділі ІХ “Злочини проти громадської безпеки”, вбачається правильною.
На підставі пропонованих у науці визначень сутності громадської безпеки автор пропонує її власне бачення. Так, загалом громадську безпеку можна визначити як стан захищеності суспільства від будь-яких небезпек. Визначаючи громадську безпеку як родовий об’єкт злочинів, передбачених розділом IX Особливої частини КК України, слід виходити з того, що розділ IX передбачає злочинні діяння, пов’язані з загальнонебезпечними джерелами небезпеки. Ці джерела можуть бути соціальними (злочинні організації, воєнізовані групи, терористичні організації тощо) та упредметненими (зброя, бойові припаси, радіоактивні матеріали тощо). Враховуючи це, громадську безпеку як родовий об’єкт злочинів, передбачених розділом IX Особливої частини КК України, автор визначає як стан захищеності суспільства від суспільно небезпечних посягань, пов’язаних із соціальними або упредметненими джерелами небезпеки.
Безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ст. 260 КК України, пропонується визнавати суспільні відносини громадської безпеки з приводу гарантування стану захищеності невизначеного кола осіб від діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та дотримання встановленого з метою забезпечення громадської безпеки порядку створення воєнізованих формувань в Україні.
У підрозділі 2.2 “Об’єктивна сторона злочину” розкривається сутність злочинних дій та інших ознак об’єктивної сторони досліджуваного злочину.
Об’єктивна сторона будь-якого зі складу злочину вчинюється тільки шляхом дії. Наслідки є обов’язковими лише у складі злочину, передбаченому ч. 5 ст. 260 КК України. У ч. 4 ст. 260 КК України обов’язковою ознакою об’єктивної сторони передбачений спосіб вчинення злочину – напад.
У результаті дослідження автором стверджується, що процес створення стійких злочинних об’єднань, передбачених у ст. 260 КК України, має два етапи. Перший зводиться до визначення складу його учасників. Обов’язковою ознакою цього етапу є досягнення угоди про вступ конкретної особи до вказаного формування для здійснення спільної злочинної діяльності, при цьому обов’язковим є усвідомлення особою характеру цього угруповання. Другий етап характеризується розробкою планів діяльності, визначенням структури, цільової і функціональної спрямованості його діяльності.
Звертається увага на те, що поняття організатора (особи, яка його створила) і поняття керівника злочинного угруповання не співпадають. Адже існують два види керування, залежно від того, з якого часу особа приймає на себе обов’язки (функції) керівника: у першому випадку особа створює і керує не передбаченим законом воєнізованим або збройним формуванням; у другому – особа, не приймаючи участі у створенні зазначеного формування, приймає керівництво вже існуючим.
У підрозділі, з урахуванням думок окремих науковців, доводиться, що передбачення такого діяння, що характеризує об’єктивну сторону, як участь у складі не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян (ч. 4 ст. 260 КК України) є цілком обґрунтованим. Окрім цього зазначається, що суб’єктами вчинення дій, що складають форму об’єктивної сторони, передбачену ч. 4 ст. 260 КК України, можуть бути як члени відповідного незаконного формування, так і інші особи, не члени такого формування, які спільно безпосередньо вчиняють зазначений напад.
На підставі аналізу бланкетного законодавства автор піддає сумніву доцільність використання в ч. 4 ст. 260 КК України триєдиного терміна “підприємство, установа, організація”. Адже згідно з цивільним та господарським законодавством терміном “організація” охоплюється юридична особа будь-якої організаційно-правової форми. У зв’язку з цим запропоновано внести відповідні зміни до кримінального закону, зокрема до ч. 4 ст. 260 КК України, щодо використання єдиного терміна – “організація”.
У підрозділі 2.3 “Суб’єкт злочину” наводиться характеристика суб’єкта злочину, що розглядається.
Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 260 КК України, відповідно до чинного кримінального законодавства, може бути фізична осудна особа, яка на момент вчинення цього злочину досягла шістнадцятирічного віку. Враховуючи загальні критерії доцільності встановлення зниженого віку кримінальної відповідальності, пропонується знизити вік суб’єкта злочину до 14 років за участь у складі не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян та за ці діяння, якщо вони призвели до загибелі людей чи інших тяжких наслідків. На підставі цього запропоновано внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 22 КК України.
У підрозділі 2.4 “Суб’єктивна сторона злочину” визначається форма вини, наводяться особливості інтелектуального та вольового моментів цієї вини, аналізуються інші ознаки суб’єктивної сторони.
Обґрунтовується, що суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 260 КК України, характеризується виною у формі прямого умислу. Інтелектуальний момент умислу передбачає усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру будь-якого діяння, що становлять об’єктивну сторону цього злочину, при його вчиненні. Вольовий момент вказаного злочину передбачає бажання суб’єкта вчинити зазначені діяння. Окрім цього, автором доводиться, що кваліфікувати діяння особи за ч. 5 ст. 260 можливо лише в тому випадку, якщо була присутня вина у формі прямого умислу відносно суспільно небезпечного діяння і у формі необережності відносно настання суспільно небезпечних наслідків.
Доводиться, що мотив та мета не є обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони складу злочину, що досліджується.
Розділ 3 “ Відмежування аналізованого складу злочину від суміжних посягань, його караність та спеціальна підстава звільнення від кримінальної відповідальності” присвячений питанням відмежування складу злочину, передбаченого ст. 260 КК, від суміжних складів злочинів, аналізу питань покарання за вчинення цього злочину та характеристиці питання звільнення особи від кримінальної відповідальності за його вчинення.
У підрозділі 3.1 “Відмежування складу злочину, передбаченого ст. 260 КК України, від суміжних складів злочинів” розглянуто питання відмежування створення не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань (ст. 260 КК України) від створення злочинної організації (ст. 255 КК України), бандитизму (ст. 257 КК України), створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 2583 КК України) та масових заворушень (ст. 294 КК України). Відмежування слід проводити на підставі мети створення злочинних угруповань, об’єкта злочину, суб’єкта злочину. Окрім цього, не передбачені законом воєнізовані та збройні формування слід відмежовувати від інших злочинних об’єднань на підставі притаманних їм специфічним ознакам, які були зазначені вище.
Підрозділ 3.2 “Караність злочину, передбаченого ст. 260 КК України” присвячений аналізу відповідності покарань, передбачених в санкціях статті, суспільній небезпечності злочину. На підставі цього зроблено висновок, що встановлені законодавцем вид і строки покарання за діяння, передбачені частинами 3 та 5 ст. 260 КК України, є доцільними і корегування не потребують. В свою чергу вбачається за доцільне встановлення покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України, та покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 260 КК України.
У підрозділі 3.3 “Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 260 КК України” приділяється увага доцільності інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинення вказаного злочину. На підставі аналізу зарубіжного досвіду, автор доводить, що існування у кримінальному законодавстві норми, яка передбачає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, є доцільною мірою протидії вчиненню вказаного злочину.

ВИСНОВКИ
У висновках підбито підсумки дослідження, визначено його основні результати, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства.
Пропонується:
1. Викласти ст. 260 КК України в такій редакції: “Створення не передбачених законом воєнізованих збройних формувань:
1. Створення не передбачених законом воєнізованих збройних формувань або участь у їх діяльності –
карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
2. Керівництво зазначеними в частині першій цієї статті формуваннями, їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
3. Участь у складі передбачених частиною першою цієї статті формувань у нападі на організації чи на громадян –
карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.
4. Діяння, передбачене частиною третьою цієї статті, що призвели до загибелі хоча б однієї людини чи інших тяжких наслідків –
карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.
5. Звільняється від кримінальної відповідальності за цієї статтею особа, яка знаходилась у складі вказаних у цій статті формувань, за діяння, передбачені частиною першої цієї статті, якщо вона добровільно вийшла з такого формування і повідомила про його існування органам державної влади або органам місцевого самоврядування
Примітка: під воєнізованими збройними формуваннями слід розуміти стійкі злочинні об’єднання, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, в яких проводиться військова або стройова підготовка, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнестрільну, вибухову чи іншу небезпечну для життя і здоров’я людини зброю та здатні до виконання бойових завдань”.
2. З урахуванням запропонованої редакції ст. 260 КК України внести зміни до ч. 2 ст. 22 КК України, а саме доповнити після слів “…терористичний акт (стаття 258)…” словами “… участь у складі не передбачених законом воєнізованих збройних формувань у нападі на організації чи на громадян (частини 3 та 4 статті 260)…”.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Робак В. А. Бандитизм: порівняльний аналіз з іншими, подібними по складу злочинами // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 95 – 98.
2. Робак В. А. Банда як вид злочинної організації // Матеріали науково-практичної конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених”. – Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2003. – С. 35 – 37.
3. Робак В. А. Бандитизм і тероризм (кримінально-правовий аналіз) // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. – Сімферополь, 2004. – Вип. 5. – С. 46 – 51.
4. Робак В. А. Ознаки, притаманні злочинній організації // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2005. – Вип. 2. – С. 182 – 190
5. Робак В. А. До питання про суб’єкт злочину, передбаченого ст. 260 Кримінального кодексу України // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. – Сімферополь, 2005. – Вип. 8. – С. 147 – 150.
6. Робак В. А. Ознаки, притаманні не передбаченому законом воєнізованому формуванню // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – Вип. 32. – С. 73 – 78.
7. Робак В. А. Профілактика створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань: досвід іноземних держав // Матеріали науково-практичної конференції “Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки”. – Харків, 2006. – С. 48 – 49.
8. Робак В. А. Детермінанти створення воєнізованих або збройних формувань, не передбачених законом // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. – Сімферополь, 2006. – Вип. 9. – С. 276 – 279.
9. Робак В. А. Загально-соціальні та спеціально-кримінологічні профілактичні заходи створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань // VІІІ звітна науково-практична конференція науково-педагогічних працівників Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ 19 травня 2006. – Сімферополь, 2006. – С. 32 – 36.
10. Робак В. А. Озброєність, як ознака притаманна не передбаченому законом збройному формуванню // Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції “Другі Прибузькі юридичні читання” / Під ред. В. І. Терентьєва, О. В. Козаченка. – Миколаїв, 2006. – С. 245 – 247.
11. Робак В. А. Відповідність санкції ст. 260 Кримінального кодексу України тяжкості злочину. “Піднесення до права” реформування кримінального та кримінально-виконавчого законодавства – головний чинник корегування політики України у сфері виконання кримінальних покарань // Збірник доповідей та тез науково-практичної конференції 21-22 грудня 2006 р. – Запоріжжя, 2006. – С. 207 – 212.
12. Робак В. А. Об’єкт злочину, передбаченого ст. 260 Кримінального кодексу України // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк, 2006 . – С. 141 – 151.
13. Робак В. А. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 260 Кримінального кодексу України // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2006. – Вип. 2 (35). – С. 169 – 174.
14. Робак В. А. Обумовленість кримінально-правового захисту від створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань // Часопис Київського університету права. – 2007. – Вип. 1. – С. 162 – 166.
15. Робак В. А. Історичний аспект відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань у кримінальному законодавстві // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. – Сімферополь, 2007. – Вип. 10. – С. 294 – 299.
16. Робак В. А. Поняття та ознаки не передбаченого законом воєнізованого та не передбаченого законом збройного формування // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2007. – № 1. – С. 158 – 167.

АНОТАЦІЯ
Робак В.А. Кримінальна відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Академія адвокатури України, Київ, 2008.
Дисертація присвячена аналізу кримінально-правових проблем кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
Досліджено підстави криміналізації цього діяння, подано кримінально-правову характеристику злочину, передбаченого ст. 260 КК України. Уточнюються окремі терміни, які застосовуються у ст. 260 КК України. Детально досліджено форми вчинення об’єктивної сторони. Обґрунтовано необхідність перегляду питання щодо суб’єкта вказаного злочину.
Виходячи з результатів дослідження, автор вказує недоліки ст. 260 КК, пропонує відповідні законодавчі зміни до КК України.
Ключові слова: не передбачене законом воєнізоване формування, не передбачене законом збройне формування, вогнепальна зброя, військова техніка.

АННОТАЦИЯ
Робак В.А. Уголовная ответственность за создание не предусмотренных законом военизированных или вооруженных формирований. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Академия адвокатуры Украины, Киев, 2008.
Диссертация посвящена анализу уголовно-правовых проблем уголовной ответственности за создание не предусмотренных законом военизированных или вооруженных формирований.
Изучаются основания криминализации этого деяния, исторические условия появления соответствующей нормы. Дана уголовно-правовая характеристика преступления, предусмотренного ст. 260 УК Украины. Указывается на неточность отдельных терминов, которые применяются в ст. 260 УК Украины.
В работе детально проанализированы понятия незаконных военизированных и вооруженных формирований, а также исследованы их признаки. Обосновывается, что кроме признаков, присущих стойким преступным объединениям, им свойственны также специфические признаки. Обосновывается, что указанные в уголовном законе термины “непредусмотренные законом военизированные формирования” и “непредусмотренные законом вооруженные формирования” являются смежными понятиями, которые находятся в отношениях подчинения, вследствие чего предлагается в законе использовать единый термин “военизированное вооруженное формирование”.
Определяются родовой и непосредственный объекты этого преступления. Детально рассмотрены деяния, которые составляют объективную сторону. По каждому из указанных деяний определены моменты оконченного преступления. Проанализированы внутренние субъективные признаки преступления. Указывается необходимость пересмотра вопроса относительно возраста субъекта этого преступления, в части участия в составе непредусмотренных законом военизированных или вооруженных формирований в нападении на предприятия, учреждения или организации и за совершение указанных действий, если они повлекли гибель людей или наступление иных тяжких последствий, и обосновывается целесообразность его снижения до 14 лет.
В работе рассмотрены вопросы наказания за совершение исследуемого преступления, условия освобождения от уголовной ответственности за его совершение. Особое внимание уделено проблеме отграничения создания не предусмотренных законом военизированных и вооруженных формирований от смежных составов преступлений.
Исходя из результатов исследования, автор определяет недочеты ст. 260 УК Украины, предлагает осуществить на законодательном уровне соответствующие изменения в УК Украины. В частности предлагается свой вариант редакции ст. 260 УК Украины.
Ключевые слова: не предусмотренные законом военизированные формирования, не предусмотренные законом вооруженные формирования, огнестрельное оружие, военная техника.

ANNOTATION
Robak V.A. Criminal responsibility for creation of the militarized or armed unit not ponderable by a law. – Manuscript.
Dissertation on gaining of scientific degree of candidate of legal sciences after speciality 12.00.08 – criminal right and criminology; criminal-executive right. – Academy of advocacy of Ukraine, Kiev, 2008.
Dissertation is devoted to the analysis of criminally legal problems of criminal responsibility for creation of the militarized or armed unit not ponderable by a law.
The grounds of criminalization of this act are studied, given criminally legal description of the crime foreseen to the item 260 of CC Ukraine. It is specified on no exactness of separate terms which are used in an item 260 of CC Ukraine. The forms of accomplishing of objective side are explored in detail. The necessity of revision of question in relation to the subject of the indicated crime is marked.
Coming from the results of research, an author determines the lacks of item 260 of CC, offers the proper changes at CC Ukraine.
Key words: the militarized unit, not statutory the armed unit, shooting-iron, military technique.