Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Академії правових наук
КОСТЕНКО Олександр Миколайович,
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділом проблем кримінального права, кримінології та судоустрою.

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України
ТУЗОВ Анатолій Павлович
Національний технічний університет України “Київський Політехнічний Інститут”,
декан юридичного факультету;

кандидат юридичних наук, доцент
ДРЬОМІН Віктор Миколайович
Одеська національна юридична академія,
завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права.

Провідна установа:
Львівський державний університет внутрішніх справ, кафедра кримінального права та кримінології, Міністерство внутрішніх справ України, м. Львів.

Захист відбудеться 18 грудня 2006 року о ______ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (01601, м. Київ, вул.. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий “ _____ ” __листопада__ 2006 року

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор юридичних наук І.М. Кучеренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток незалежної демократичної держави на сучасному етапі реформування суспільства пов’язаний з певними труднощами в усіх сферах суспільного життя (політичного, економічного, соціального, культурного тощо). Однією з таких проблем є складний криміногенний стан в Україні, який у великій мірі пов’язаний із засиллям норм кримінальної субкультури не лише в нашій країні, а й на території більшості держав, що входили до складу СРСР. Курс на становлення нового, демократичного суспільства передбачає вихід країни із стану криміналізму, підвищення культурного рівня громадян (в тому числі і правової культури), зниження загального рівня злочинності, першочергова боротьба із найнебезпечнішими проявами злочинності та криміногенним впливом на громадян, одним з яких є надзвичайне поширення норм кримінальної субкультури в суспільстві.
З кінця 80-х – початку 90-х років ХХ століття в Україні значно погіршився криміногенний стан. З’явились види злочинності, які раніше були маловідомі, зокрема: рекет, викрадення людей з метою отримання викупу, торгівля людьми; широкого розповсюдження набули злочини, пов’язані із так званими “важкими наркотиками”, незаконним обігом вогнепальної зброї. Професійна злочинність почала утворювати легальні об’єднання (охоронні фірми, детективні агентства, клуби за інтересами тощо), які насправді були замаскованими організованими злочинними угрупованнями.
У цій ситуації надзвичайна популярність теми “злодіїв в законі” і самих квазінорм кримінальної субкультури призвели до стану сильного криміногенного ураження суспільства, зокрема найбільш схильної до сприйняття таких норм вікової групи – неповнолітніх. Ситуація стала ще напруженішою в зв’язку із складним політичним станом в країні. За таких умов суттєво погіршився стан злочинності неповнолітніх в Україні, оскільки асоціально настроєна та деморалізована особа, що не досягла повноліття і у якої не сформована суспільна культура, більш схильна до вчинення протиправних дій, зокрема – до скоєння злочину.
Наукове дослідження кримінальної субкультури як такої, а також супутніх їй проблем (вплив раніше засуджених осіб на неповнолітніх, динаміка злочинності неповнолітніх, формування у особи психологічних передумов протиправної поведінки та ін.) здійснювало багато вчених, серед яких потрібно виділити Ю.К. Александрова, В.М. Анісімкова, Ю.М. Антоняна, Т.С. Барило, Л.С. Білогриць-Котляревского, Г.Н. Брейтмана, М.М. Биргеу, Ф.Г. Бурчака, Ю.О. Вакутіна, Б.Ф. Водолазського, В.В. Дзундзу, В.М. Дрьоміна, А.І. Долгову, Дж. Говарда, О.І. Гурова, Ю.П. Дубягіна, В.І. Ігнатенко, О.Г. Ковальову, О.Є. Козлова, М.А. Корсакевича, В.Ф. Кондратишка, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцову, І.П. Лановенка, С.Я. Лебедєва, Ч. Ломброзо, Ф.А. Лопушанского, М.М. Максимова, П.С. Матишевського, Г.М. Міньковського, А.Й. Міллера, В.І. Монахова, Л.М. Моро-Кристофа, А.М. Олейнікова, С.С. Остроумова, В.Ф. Пирожкова, В.С. Разанкіна, В.І. Рябініна, Ж. Россі, Д.В. Сочньова, О.І. Свірського, Г.Ф. Смирнова, О.О. Тайбакова, І.О. Топольскову, В.В. Тулегенова, І.К. Туркевич, Б.С. Утевского, В. Фокса, Г.Ф. Хохрякова, Я.М. Шевченко, М.М. Якушина.
Незважаючи на велику кількість розробок українських та зарубіжних науковців з питань виникнення і функціонування норм кримінальної субкультури, дії їх криміногенного впливу на злочинність неповнолітніх і на формування у неповнолітніх асоціальної орієнтації, досліджень, що розглядають проблему кримінальної субкультури в механізмі злочинності неповнолітніх немає. На сьогодні більшість праць, що присвячені розгляду питань впливу ідеології професійних злочинців на формування у неповнолітніх злочинного світосприйняття, розглядають власне кримінальну субкультуру лише факультативно, а не окремо, як лише один з факторів, що сприяють втягненню неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність. В українській науці на сьогодні немає розробок, що присвячені кримінальній субкультурі як такій. Невелика кількість досліджень, присвячених кримінальній субкультурі, проведена в Росії (зокрема, праці В.М. Анісімкова, О.І. Гурова, С.Я. Лебедєва, В.В. Тулегенова), але вони стосуються лише деяких аспектів виникнення і функціонування кримінальної субкультури, і не розглядають проблему її впливу на злочинність неповнолітніх у цілому.
Актуальність дослідження визначається високою соціальною небезпекою, яку несе в собі кримінальна субкультура. Також актуальність визначається недослідженістю вказаної проблеми в українській та зарубіжній науці, труднощами в практичній боротьбі з проявами засилля норм кримінальної субкультури.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведене згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2000-2003 р. “Актуальні проблеми кримінологічної безпеки в Україні”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний кримінологічний аналіз проблем виникнення, функціонування і поширення норм кримінальної субкультури в суспільстві, а саме: вплив такої субкультури на особу неповнолітнього зокрема, і на злочинність неповнолітніх в цілому, а також розробка на основі такого дослідження заходів, спрямованих на боротьбу з поширенням кримінальної субкультури, і пропозицій з поліпшення законодавства України в сфері боротьби із рецепцією ідеології професійних злочинців неповнолітніми.
Відповідно до поставленої мети були сформульовані наступні завдання:
- визначити поняття “кримінальна субкультура” як специфічне психологічне ставлення особи до псевдозаконів злочинного середовища;
- провести аналіз кримінологічних теорій і поглядів, що розглядають особливості виникнення, функціонування, поширення норм кримінальної субкультури, визначити соціальну природу цього явища, закономірності його генезису;
- визначити особливості неформального поділу носіїв кримінальної субкультури на субкультурні групи (стратифікацію кримінальної субкультури);
- визначити найбільш характерні зовнішні і внутрішні прояви кримінальної субкультури;
- провести історичний аналіз суспільних явищ, що передували виникненню кримінальної субкультури в Україні у сучасному вигляді;
- встановити риси, що притаманні кримінальній субкультурі в теперішньому вигляді;
- провести кримінологічне дослідження впливу кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх в Україні;
- визначити засоби попередження і нейтралізації впливу кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх;
- запропонувати методи і засоби протидії кримінальній субкультурі.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері функціонування кримінальної субкультури, як фактори, що впливають на злочинність неповнолітніх.
Предметом дослідження є вплив псевдозаконів кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх в Україні.
Методи дослідження для досягнення поставленої мети і вирішення завдань дисертаційного дослідження були обрані з врахуванням особливостей його об’єкта і предмету. Були використані наступні методи:
догматичний (формально-юридичний) метод, заснований на користуванні правил формальної логіки при аналізі юридичної конструкції складу злочину, передбаченого ст.ст. 300, 304 КК України, а також Законів України “Про захист суспільної моралі”, “Про кінематографію”, “Про телебачення і радіомовлення”, а також при аналізі інших норм і визначенні змісту юридичних термінів, що вживаються в цих нормах;
метод системного аналізу, використовувався для характеристики елементів і ознак складів злочинів, передбачених ст.ст. 300, 304 КК України;
історичний метод, використовувався при аналізі та узагальнені досліджень, проведених українськими та зарубіжними науковцями в контексті розгляду проблем виникнення, розвитку, функціонування та розповсюдження норм кримінальної субкультури в Російській Імперії XVIII – XX ст., Італії XIX – ХХ ст., Радянському Союзі та Україні ХХ –ХХІ ст.;
порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі законодавства Російської Імперії та СРСР стосовно боротьби з проявами рецидивної і професійної злочинності;
метод аналогії використовувався при визначенні “стратифікації” за нормами кримінальної субкультури;
статистичний метод був використаний при аналізі статистичної інформації по кількості засуджених за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, по кількості засуджених неповнолітніх в Україні за 1992-2003 роки, по кількості повторно вчинених неповнолітніми злочинів;
соціологічний метод використовувався при вивченні результатів анкетування 108 із засуджених до покарання у вигляді позбавлення волі, а також 124 громадян (переважно, юристів).
Емпіричну базу дослідження складають результати анкетування 108 респондентів, визнаних злочинцями вироком суду (із категорії засуджених до позбавлення волі) і 124 респондентів (переважно юристів: співробітників міліції та прокуратури, суддів, адвокатів, науковців).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням теоретичних проблем виникнення, функціонування та поширення норм кримінальної субкультури, а також впливу цих норм на злочинність неповнолітніх.
1. Визначено поняття “кримінальної субкультури” як узгодженість волі і свідомості особи із псевдозаконами кримінального середовища.
2. Зроблено висновок про закономірність виникнення такого негативного явища, як кримінальна субкультура, прослідковано закономірності її генезису з XVIII ст. до наших днів. Вперше проведено порівняльне дослідження кримінальних субкультур в Італії і Російській Імперії, в результаті чого простежено зв’язок між слабкістю державної влади на окремих етапах і поширенням негативних субкультур них явищ.
3. Запропоновано новий поділ псевдонорм кримінальної субкультури за своїм функціональним призначенням: а) норми, що регламентують побутові питання суб’єктів кримінальної субкультури (правила, що мають відношення до гігієни, до розміщення таких осіб в просторі тощо); б) імперативні норми, що регламентують особливості поведінки суб’єктів кримінальної поведінки (повинен робити обов’язково); в) заборонюючі норми, які містять конкретні заборони для носіїв субкультури (не має права робити); г) дозволяючі норми кримінальної субкультури (може робити, але не зобов’язаний); д) норми, що передбачають санкції за вчинення порушень псевдозаконів кримінальної субкультури;
4. Доведена недоцільність виокремлення специфічних норм тюремної субкультури з загального кола норм кримінальної субкультури. Зроблено висновок, що “тюремна субкультура” є невіддільною складовою “субкультури кримінальної”.
5. Запропоновано новий поділ механізмів психологічного відтворення злочинності за допомогою псевдозаконів кримінальної субкультури, а саме: персоніфікований (вплив субкультурних норм на окремого індивідуума), кримінально-груповий (вплив на формальне чи неформальне об’єднання осіб) та криміналізація населення (вплив на невизначене коло осіб).
6. Встановлено, що найнебезпечнішим з механізмів психологічного відтворення злочинності є загальна криміналізація населення, що пов’язано з прихованою дією криміногенного впливу на громадян, а особливо – на неповнолітніх.
7. Наведено класифікацію найбільш вагомих причин схильності осіб до рецепції норм кримінальної субкультури, а саме: для осіб, що не змогли себе реалізувати в системі загальнолюдських цінностей, життя за псевдозаконами злочинного середовища дає змогу самоствердитися, заробити авторитет серед однодумців; для підлітків є привабливим безпосередньо сам процес вчинення злочинів, можливість досягти високого рівня життя, не докладаючи особливих зусиль; психофізіологічними особливостями організму підлітків; відсутність чітко вираженої соціальної орієнтації;
8. Запропоноване визначення стратифікації в кримінальній субкультурі, під якою пропонується розуміти неформальний розподіл осіб, що є носіями кримінальної субкультури, за чітко визначеними щаблями ієрархії.
9. Запропоновано новий поділ механізмів рецепції неповнолітніми норм кримінальної субкультури, а саме: персоніфікований, пенітенціарний, криміногенний вплив на суспільство.
10. Запропоновано ряд заходів, що мають на меті недопущення втягнення неповнолітніх у злочинний спосіб життя та рецепції неповнолітніми норм кримінальної субкультури (проведення культурно-виховної, фізкультурно-спортивної роботи серед неповнолітніх, вжиття заходів, спрямованих на обмеження демонстрації фільмів, що пропагують кримінальну субкультуру на загальнонаціональних каналах у денному і вечірньому ефірі тощо). Також запропоновано низку першочергових заходів, спрямованих на протидію криміногенному впливу норм кримінальної субкультури на повнолітніх громадян, а також на боротьбу з суспільнонебезпечними проявами кримінальної субкультури.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі висновки, пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення норм кримінального законодавства в сфері боротьби із втягненням неповнолітніх у злочинний спосіб життя, що є результатом поширення серед них норм кримінальної субкультури можуть бути використані: у законотворчій діяльності при подальшому вдосконаленні законодавства України, спрямованого на боротьбу з поширенням норм кримінальної субкультури; у правозастосовчій діяльності при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України з питань відповідальності за втягнення неповнолітніх у антигромадську діяльність; у слідчій та судовій практиці; у науково-дослідницькій діяльності з метою подальшого здійснення теоретичних розробок і досліджень проблем протидії розповсюдженню норм кримінальної субкультури; у навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін “Кримінальне право України” і “Кримінологія”, при підготовці відповідних розділів науково-практичних коментарів кримінального законодавства, підручників, навчальних і методичних посібників з предмету “Кримінологія”.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на чотирьох науково-практичних конференціях та семінарах: “Перші Всеукраїнські осінні юридичні читання студентів та аспірантів” (Хмельницький, 2002 р.), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький, 2003 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання”(Хмельницький, 2003 р.), науково-практичному семінарі “Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності” (Одеса, 2004 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження та відповідно до її змісту всього опубліковано: 3 статті в журналах та збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженому ВАК України, 1 глава у навчальному посібнику, а також тези 3 доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 201 сторінка, список використаних джерел – 18 сторінок (містить 182 найменування), а також 2 додатки на 3 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається мета, об’єкт, предмет, основні завдання дисертаційного дослідження, висвітлюється наукова новизна одержаних результатів, ступінь апробації, теоретичне і практичне значення висновків та отриманих результатів.
Перший розділ “Кримінальна субкультура: поняття і структура” складається з трьох підрозділів.
У першому підрозділі першого розділу “Проблема визначення поняття та змісту кримінальної субкультури” розглядається коло питань, пов’язаних із вживаною у наукових працях термінологією, що охоплює закономірності субкультурних суспільних відносин. Не дивлячись на певні напрацювання українських та зарубіжних вчених, розуміння терміну “кримінальна субкультура” і досі є неоднозначним, так само, як і визначення складових елементів вказаної субкультури. Автор проводить аналіз поняття “субкультура” з точки зору філософських, соціологічних і кримінологічних теорій, і в їх світлі пропонує власне визначення поняття “субкультури”, а саме: “Субкультура – це відносно самостійна частина у межах домінуючої культури, що сповідується визначеним колом осіб і має свої власні норми, вірування і цінності”. Розглядаючи проблему існування субкультур, у дослідженні наводяться історичні приклади субкультурних утворень у межах культури-домініону і на їх підставі робиться висновок про закономірність такого явища у суспільстві. Зроблено, зокрема, висновок, про те що не будь-яка субкультура повинна розглядатись в якості негативного соціального явища, оскільки чимало субкультурних груп, що існували у різні часи, не виявляли нахилів до проявів девіації, асоціальної орієнтації, чимало представників субкультурних груп демонстрували правослухняну поведінку, власними силами підтримували дисципліну у межах своєї відносно відокремленої групи, чесною працею заслуговували повагу у суспільстві (субкультурні утворення-діаспори національних меншин, відокремлені релігійні громади з специфічними правилами поведінки, що відрізнялись від загальноприйнятих у суспільстві тощо).
На основі вищевикладеного зроблено висновок, що кримінальні субкультури взагалі необхідно відрізняти від інших видів субкультур. Основний критерій поділу – соціальна шкідливість псевдозаконів субкультури, її асоціальна орієнтованість, прагнення до аморальної, антисуспільної поведінки.
В підрозділі проводиться порівняння і аналіз визначень поняття “кримінальна субкультура”, які запропоновані науковцями. Зокрема, автор розглядає термін “кримінальне традицієзнавство”, і не погоджується з можливістю використання його замість терміну “кримінальна субкультура”. Терміни “пенітенціарна” і “тюремна субкультура”, в запропонованому рядом авторів контексті також було відкинуто, як такі, що не відповідають одному з своїх призначень, а саме: визначити коло осіб, на яких така субкультура поширюється.
Врешті, автор запропонував власне визначення “кримінальної субкультури”: це узгодженість волі і свідомості особи із псевдозаконами кримінального середовища.
В підрозділі докладно розглядаються елементи кримінальної субкультури, як зовнішні, так і внутрішні, на основі чого зроблено висновок про основні причини привабливості субкультурних взаємовідносин для деяких членів суспільства, а найбільше – для неповнолітніх. В аспекті даної проблеми, встановлено, що найнебезпечніший прояв впливу кримінальної субкультури на неповнолітніх – втрата ними правильної соціальної орієнтації.
У другому підрозділі першого розділу “Феноменологія кримінальної субкультури” розглядається коло існуючих субкультурних утворень у суспільстві, які запропоновано поділяти на позитивні (субкультури, які сприяють соціальному прогресу) і негативні (субкультури, що гальмують соціальний прогрес, або відкрито йому протидіють). Зроблено висновок, що на даному етапі розвитку суспільства в Україні саме кримінальна субкультура є найнебезпечнішим видом негативних субкультур.
Пояснюється той факт, що найбільш схильними до рецепції елементів псевдозаконів злочинного середовища є саме неповнолітні. Іншим аспектом популярності псевдозаконів кримінальної субкультури в сьогоднішній Україні визначається відсутність рішучої позиції в питанні протидії поширенню кримінальної субкультури державної влади, неможливість усунення детермінантів професійної злочинності силами правоохоронних органів, соціальною апатією і зневірою громадян.
В підрозділі наводяться найбільш вагомі причини популярності кримінальної субкультури серед осіб, що не мають чіткої асоціальної орієнтації, а саме: для осіб, що не змогли себе реалізувати в системі загальнолюдських цінностей, життя за псевдозаконами злочинного середовища дає змогу самоствердитися, заробити авторитет серед однодумців; можливість досягти високого рівня життя, не докладаючи особливих зусиль; гострі почуття, які викликає безпосередньо сам процес вчинення злочину; певними психофізіологічними особливостями організму підлітків; відсутність чітко вираженої соціальної орієнтації; уявна відсутність в нормах кримінальної субкультури заборон, встановлених загальнолюдськими нормами моралі тощо.
У третьому підрозділі першого розділу “Ієрархічний поділ носіїв кримінальної субкультури” визначається коло носіїв кримінальної субкультури, тобто груп і окремих індивідів традиційної кримінальної і вуличної злочинності. При цьому зауважується лідерство спільноти так званих “ворів в законі” яка протягом тривалого часу контролювала як різні види злочинного бізнесу, так і загалом здійснювала керівництво більшістю угруповань професійних злочинців.
Також у підрозділі розглянуто специфіку лідерства у субкультурних утвореннях злочинців. Розглядаються характерні риси характеру, які притаманні неформальним лідерам субкультурних груп. При цьому, користуючись матеріалами опитування засуджених, зроблено висновок, згідно якого більшість вказаних рис мають безумовно позитивний характер, що дозволяє зауважувати певну харизматичність неформальних лідерів, їх комунікабельність, демонстративні прояви справедливості, уміння підкреслити свій альтруїзм і вірність ідеям кримінальної субкультури.
Розроблено власне визначення стратифікації у кримінальній субкультурі, а саме: “неформальний розподіл осіб, що є носіями кримінальної субкультури за чітко визначеними щаблями ієрархії”.
При розгляді особливостей ієрархічного поділу носіїв кримінальної субкультури досліджено найбільш вагомі розробки моделей стратифікаційної “драбини” як радянських, так і сучасних науковців (М.М. Якушин, В.М. Анісімков, О.І. Гуров, С.Я Лебедєв та ін.). З-поміж таких умовних схем виокремлено розробку В.М. Анісімкова, як найбільш вдалу на думку дисертанта. За цим ієрархічним поділом найбільш впливовою особою в середовищі носіїв кримінальної субкультури є так званий “вор в законі”.
Другий розділ “Тенденції поширення кримінальної субкультури в Україні” присвячений питанням виникнення і генези феноменів кримінальної субкультури на території держав, в які входила сучасна Україна.
У першому підрозділі другого розділу “Формування і розвиток кримінальної субкультури” наводяться дані, що свідчать про виникнення і значне поширення специфічних псевдозаконів та ідеологій кримінальної субкультури серед злочинців уже в кінці ХІХ ст. При цьому піддано критиці твердження певних дослідників, які стверджують такий час виникнення і становлення субкультурних відносин як 20-ті або 30-ті роки ХХ ст.
Аналізуються псевдозакони і ідеологія кримінальної субкультури дорадянських часів, в результаті чого зроблено висновок про суттєві відмінності у світосприйнятті носіїв кримінальної субкультури різних часів. При цьому зауважено, що загалом за вказаний період квазінорми і ідеологія субкультури в своїй більшості сформувалися в тому вигляді, в якому ми можемо їх спостерігати сьогодні. Незначні зміни таких норм протягом ХХ ст., суттєва відмінність в жаргоні, татуюваннях та інших зовнішніх атрибутах кримінальної субкультури не дозволяє говорити про сформовану в 20-х і 30-х роках ХХ ст. “специфічну кримінальну субкультуру”, яка відрізнялась від дореволюційної. Можна зробити припущення, що швидше за все – такі зміни не є проявом якихось надзвичайних соціокультурних процесів, а є звичайною мутацією, тобто спробою кримінальної субкультури, як соціального феномену, зберегти себе, “підлаштуватись” в умовах стрімких змін суспільного життя, що спостерігались з 1917 року.
Аналізу піддаються причини і умови значного послаблення субкультурних процесів у середовищі засуджених з 50-х років до 60-х років ХХ ст., а згодом – поступового повернення до насадження псевдозаконів кримінальної субкультури як в місцях позбавлення волі, так і за їх межами. На основі такого аналізу робиться висновок про те, що силові методи боротьби проти засилля кримінальних традицій дають лише тимчасовий результат.
Другий підрозділ другого розділу дисертаційного дослідження “Сучасний стан кримінальної субкультури в Україні” присвячений розгляду питань суспільних змін, які відбулись на території України після отримання нею у 1991 р. незалежності, і які вплинули на відносини в сфері обігу псевдозаконів кримінальної субкультури.
Псевдозакони (квазінорми) кримінальної субкультури запропоновано поділити на декілька категорій: а) норми, що регламентують побутові питання суб’єктів кримінальної субкультури (правила, що мають відношення до гігієни, до розміщення таких осіб в просторі тощо); б) імперативні норми, що регламентують особливості поведінки суб’єктів кримінальної поведінки (повинен робити обов’язково); в) заборонюючі норми, які містять конкретні заборони для носіїв субкультури (не має права робити); г) дозволяючі норми кримінальної субкультури (може робити, але не зобов’язаний); д) норми, що містять санкції за вчинення порушень псевдозаконів кримінальної субкультури.
Третій розділ дисертаційного дослідження “Кримінальна субкультура і злочинність неповнолітніх в Україні” присвячений розгляду найважливіших аспектів впливу норм кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх загалом і на формування у підлітка особи злочинця зокрема.
У першому підрозділі третього розділу “Кримінологічна характеристика впливу кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх в Україні” розглядаються найбільш важливі причини, що роблять норми кримінальної субкультури особливо привабливими для неповнолітніх.
Окремо досліджується питання про наявність специфічних механізмів втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність і у дотримання норм кримінальної субкультури. Запропоновано поділити такі механізми на три основних класи: особистісний (персоніфікований); пенітенціарний; криміногенний вплив на суспільство. Одночасно з тим в підрозділі розглядаються супутні фактори, які полегшують процес втягнення неповнолітніх у сповідування норм кримінальної субкультури, а саме: негативна обстановка в сім’ї та її негативний вплив; наркотизація неповнолітніх, яка отримує вияв у вживанні алкогольних напоїв, токсикоманії, вживанні власне наркотиків; негативний приклад родичів та близьких, знайомих; несприятливі життєві умови (до них варто віднести безпритульність, відсутність батьків, опікунів або осіб, що їх замінюють, відсутність місця постійного проживання, нагляду зі сторони педагогів, представників громадськості тощо); вплив негативної інформації (не субкультурного змісту); асоціальна орієнтація підлітка; фрустрація особистості тощо.
Другий підрозділ третього розділу “Попередження і нейтралізація впливу кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх” присвячений розгляду засобів протидії поширенню норм кримінальної субкультури серед неповнолітніх. До вказаних засобів запропоновано віднести наступні: організація правильного соціальноорієнтованого виховання в сім’ї; проведення виховної роботи з неповнолітніми у навчальних закладах, на виробництві, у робочих колективах; попереджувальна діяльність правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ та прокуратури, та їх контроль за недопущенням втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність; заходи, спрямовані на загальносуспільне підвищення культури, в тому числі і антикримінальної; організація таких умов виконання покарання у виді позбавлення волі неповнолітнім, які б максимально знизили можливість рецепції норм кримінальної субкультури неповнолітніми тощо.
У третьому підрозділі третього розділу “Методи і засоби протидії кримінальній субкультурі” розглядається запропонована дисертантом система загальнонаціональних заходів, спрямованих на формування так званої антикримінальної культури населення, недопущення поширення норм кримінальної субкультури серед неповнолітніх, обмеження можливості криміногенного ураження соціально-орієнтованих осіб.
У світлі боротьби з поширенням кримінальної субкультури запропоновано законодавчо закріпити визначення “кримінальної субкультури” як суспільно-небезпечного явища, і ввести у ст. 2 Закону України “Про захист суспільної моралі” підпункт, що заборонить виробництво і поширення продукції, яка пропагує норми кримінальної субкультури, рекламує злочинний спосіб життя, а також рекомендувати внести зміни до ст. 304 КК України “Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність”, де одним із видів втягненням в антигромадську діяльність має розумітись втягнення неповнолітніх у життя за нормами кримінальної субкультури, а також запропоновано інші методи боротьби із поширенням норм кримінальної субкультури в Україні.
У Висновках дисертаційного дослідження зосереджені основні положення та результати роботи, які можуть мати значення для розвитку вітчизняної кримінології, законодавчої діяльності та правозастосовчої практики. Дані рекомендації спрямовані на підвищення ефективності кримінально-правової і соціально-культурної протидії поширенню псевдозаконів кримінальної субкультури як в суспільстві в цілому, так і безпосередньо в середовищі неповнолітніх.
За результатами дослідження сформульовано пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства в сфері боротьби із втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність, під одним із аспектів якої запропоновано розуміти поширення норм кримінальної субкультури серед неповнолітніх. Важливу роль, на думку автора, у діяльності, спрямованій на боротьбу з поширенням псевдозаконів кримінальної субкультури відіграють також засоби, що не відносяться до кримінально-правових, а є соціально-культурними. За результатами дослідження сформульовані пропозиції щодо встановлення чіткого державного контролю за засобами масової інформації з метою недопущення поширення псевдозаконів кримінальної субкультури нарівні з творами, що пропагують національну, расову ворожнечу, жорстокість, а так само – нарівні з порнографічними матеріалами. Запропоновано внести зміни в ст. 304 КК України "Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність", а саме – під втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність рекомендується розуміти поширення серед них псевдозаконів кримінальної субкультури.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Виговський Д.Л. проблеми визначення поняття „Кримінальна субкультура” в сучасній кримінології // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Науковий часопис. – 2003 – № 2 (6). – С. 121-124.
2. Виговський Д.Л. Розвиток кримінальної субкультури: історичний аспект // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2005. – №1-2 (13-14) – С. 210-216.
3. Виговський Д.Л. Місце і роль підпільних підприємців в ієрархії організованої злочинності СРСР (1922-1991) // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. Випуск 26. – Одеса, 2005. – С. 67-71.
4. Виговський Д.Л. Глава 13. “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх” // Кримінальне право України: навчальний посібник / За ред. О.М. Омельчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – С. 102-106.
5. Виговський Д.Л. Характер дитячої та підліткової злочинності у м. Хмельницькому // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів „Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених”. Спецвипуск №1. – Хмельницький 2002. – С. 207-208.
6. Виговський Д.Л. Формування злочинної субкультури на території сучасної України в 1917-1941 рр. // Молодь в юридичній науці: Збірник тез доповідей Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читань студентів та аспірантів. – Хмельницький, 2002. – С.234-238.
7. Виговський Д.Л. Виникнення і становлення кримінальної субкультури на території Російської імперії (ХVІІІ-ХІХ ст.ст.) // Молодь в юридичній науці: Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених „Треті осінні юридичні читання” (5-6 листопада 2004). – Хмельницький, 2004. – С.386-387.

АНОТАЦІЯ
Виговський Д.Л. Кримінальна субкультура в механізмі злочинності неповнолітніх. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08. – кримінальне право, кримінологія; кримінально-виконавче право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, Київ, 2006.
Дисертація присвячена аналізу кримінологічних та кримінально-правових проблем негативного впливу кримінальної субкультури як в суспільстві взагалі, так і безпосередньо на неповнолітніх. У дисертації проведено комплексне наукове дослідження кримінально-правової теорії і кримінологічних методів протидії поширенню псевдонорм та ідеології кримінальної субкультури в суспільстві. В роботі формулюються нові теоретичні положення, уточнюється зміст окремих понять, що мають значення для науки, практики, а також для удосконалення законодавства України.
Проаналізовано дослідження українських та зарубіжних науковців, що розглядали проблеми негативного впливу кримінально-субкультурних псевдозаконів та ідеології, а також методи протидії такому впливу як на суспільство в цілому так і на неповнолітніх зокрема.
В дисертації уточнюється зміст деяких понять, обгрунтовуються рекомендації щодо вдосконалення норм Кримінального кодексу України та пропонується нова редакція ст. 304 КК, яка встановлює відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.
Ключові слова: кримінальна субкультура, жаргон, злочинний спосіб життя, злочинність неповнолітніх, стигматизація, "блатні", насильство, неформальне лідерство, "злодій в законі", асоціальна орієнтація, рецепція норм, стратифікація.

АННОТАЦИЯ
Выговский Д.Л. Криминальная субкультура в механизме преступности несовершеннолетних. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого Национальной академии наук Украины, Киев, 2006.
Диссертация посвящена проблемам распространения криминальной субкультуры в обществе, противодействию негативного влияния криминальной субкультуры на общественное сознание в целом и на сознание несовершеннолетних в частности. В диссертации проведено комплексное научное исследование проблем уголовно-правовой теории и практики противодействию негативному влиянию псевдонорм криминальной субкультуры на несовершеннолетних. В работе формулируются новые теоретические положения, уточняется содержание отдельных понятий, используемых при создании норм уголовного законодательства Украины, которые имеют значения для науки, практики, а также для усовершенствования уголовного законодательства Украины.
Исследуется проблема возникновения специфических квазитрадиций представителей профессиональной преступности в XVIII-XIX в.в., со временем трансформированных в псевдозаконы криминальной субкультуры. Указывается на то, что иерархический раздел в сообществе профессиональных преступников возник еще до 1917 г. и тогда же зародилось большинство общеобязательных правил поведения, которым были обязаны следовать каждый преступник, претендующий на уважение со стороны других правонарушителей. После 1917 г. криминальная субкультура получила толчок к бурному росту, и быстро распространялась уже не только в среде преступников, но и среди законопослушных граждан. Объяснить этот феномен можно тем фактом, что псевдозаконы криминальной субкультуре при всей их жестокости и бесчеловечности получают внешне привлекательную форму, маскируются под проявления справедливости, неподкупности, оправданной строгости. Именно поэтому негативное влияние криминальной субкультуры опаснее всего в случае, когда его объектом становится несовершеннолетний. Ввиду психофизиологических особенностей развития несовершеннолетних, последние часто становятся жертвами специфической "романтики" среды преступников. Это приводит к формулированию у них индивидуалистского модуса личности, асоциальной ориентации, склонности к проявлениям девиации, злоупотреблению спиртными напитками и т.д.
В диссертационном исследовании рассматриваются три основных механизма распространения псевдозаконов криминальной субкультуры среди несовершеннолетних, а именно: персонализированный; групповой; криминогенное заражение всего населения. Сделано вывод о наибольшей опасности именно криминогенного заражения населения. Утверждается. Что наиболее активно распространяют псевдозаконы и идеологию криминальной субкультуры средства массовой информации, руководствуясь при этом конъюнктурой.
В указанном исследовании предложены криминально-правовые (в частности, предложено под "вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность" понимать передачу псевдозаконов и идеологии криминальной субкультуры несовершеннолетним) и социально-идеологические методы борьбы с распространением квазинорм криминальной субкультуры среди несовершеннолетних, что позволит в будущем снизить уровень преступности несовершеннолетних.
Ключевые слова: криминальная субкультура, жаргон, преступный образ жизни, преступность несовершеннолетних, стигматизация, "блатные", насилие, неформальное лидерство, "вор в законе", асоциальная ориентация, рецепция норм, стратификация.

ANNOTATION
Vihovskiy D.L. Criminal Subculture in the Mechanism of the Juvenile Criminality. – Manuscript.
Thesis for a Scientific Degree of the Candidate of Legal Sciences in Specialty 12.00.08 – criminal law and criminology; criminal executive law. The V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Science, Kiev, 2006.
In thesis are analyze the criminological and criminal-legislative problems of the negative influence of the criminal subculture on the society and directly on minors. . In thesis have carried out the complex scientific research into problems of the criminal-legislative theory and criminological methods of counteraction for the spreading of pseudostandards and ideology of the criminal subculture in the society. In this work are formulate the new theoretical principles, makes more exact substance of special conceptions, which make possible the improvement of Ukrainian criminal law in theoretical and practical aspects.
The investigations of Ukrainian and foreign scientists, who considered the problems of the negative influence of criminal-subcultural pseudolaws and ideology, methods of counteraction for this influence for the society on the whole and specifically for minors was analyze.
In the work makes more exact content of some conceptions, motivate recommendations for improvement of norms of the Criminal code of Ukraine and propose the new reduction of the 304 norm, which determine the responsibility for involving minors into the criminal activity.
Key words: the criminal subculture, slang, the criminal way of life, the juvenile criminality, stigmatism, violence, unformal leaderations, "criminal in law", unsocial orientation, the reception of the norms, stratification.