12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ

Науковий консультант:
доктор юридичних наук, професор Джужа Олександр Миколайович,
Київський національний університет внутрішніх справ, проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Михайленко Петро Петрович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри теорії кримінального права

доктор юридичних наук, професор Трубніков Василь Михайлович,
Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету

доктор юридичних наук, професор Меркулова Валентина Олександрівна, Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ, начальник кафедри кримінального права та кримінології

Провідна установа Інститут держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою, м.Київ

Захист відбудеться "26" квітня 2006 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м.Київ, пл. Солом'янська., 1
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (м.Київ, пл. Солом'янська, 1)

Автореферат розісланий "22" березня 2006 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
Є.Д.Лук'янчиков


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Інтегруючись у світове співтовариство, Україна взяла курс на розбудову правової держави та створення демократичного громадянського суспільства. У сучасний період розвитку вітчизняної кримінально-виконавчої системи проблема виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, є вельми актуальною. За даними кримінально-виконавчої інспекції (далі – КВІ) на 01.02.06 у неї на обліку перебувало 157 934 особи, з них: засуджені до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю – 6 132 особи, засуджені до покарання у виді громадських робіт – 1 262 особи, засуджені до покарання у виді виправних робіт – 4 411 осіб; звільнені від відбування покарання з випробуванням – 146 129 осіб.
Необхідність дослідження зазначеної проблеми обумовлюється низкою обставин: перевантаженням КВІ надмірною кількістю осіб, які перебувають у неї на обліку; потребою в удосконаленні законодавчої регламентації завдань, принципів, функцій її діяльності; необхідністю покращення стану її матеріально-технічного та фінансового забезпечення; кадровим забезпеченням та професійної підготовкою особового складу щодо застосування засобів виправлення і ресоціалізації засуджених; необхідністю активного пошуку шляхів впровадження покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, які позитивно зарекомендували себе в країнах Європейського співтовариства; доцільністю застосування відповідних кримінальних покарань з метою скорочення кількості засуджених в місцях позбавлення волі.
Проблеми виконання окремих видів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, досліджувалися з позицій науки кримінального та кримінально-виконавчого права, кримінології, пенітенціарної педагогіки та психології в роботах багатьох науковців: С.С.Алексєєва, Г.П.Байдакова, О.В.Беци, В.Я.Богданова, І.А.Вартилецької, Р.М.Гури, В.М.Дрьоміна, А.Т.Іванова, О.О.Книженко, С.І.Комарицького, Л.Г.Крахмальника, А.С.Минаєва, С.М.Пономарева, А.Т.Потьомкіної, П.І.Самошина, В.І.Тютюгіна, О.В.Філімонова, В.П.Філонова, Н.Б.Хуторської, С.В.Черкасова, Н.П.Черненка, В.П.Шупілова та інших.
Вагомі здобутки в розробку вищевказаних проблем також внесли Г.А.Аванесов, Ю.М.Антонян, М.М.Бабаєв, Л.В.Багрій-Шахматов, Ю.В.Баулін, М.Г.Вербенський, П.А.Воробей, В.О.Глушков, В.В.Голіна, В.І.Гуськов, Н.О.Гуторова, І.М.Даньшин, Т.А.Денисова, М.Г.Дєтков, О.М.Джужа, А.П.Закалюк, А.Ф.Зелінський, Р.А.Калюжний, Л.М.Карамушка, І.І.Карпець, М.Й.Коржанський, В.О.Корчинський, О.М.Костенко, В.Г.Лихолоб, А.О.Лігоцький, В.Г.Лукашевич, Є.Д.Лук'янчиков, В.А.Льовочкін, М.П.Мелентьєв, М.І.Мельник, В.О.Меркулова, А.С.Міхлін, П.П.Михайленко, А.А.Музика, О.Є.Наташев, І.С.Ной, В.І.Осадчий, В.П.Пєтков, С.Н.Пономарьов, Г.О.Радов, О.Л.Ременсон, В.М.Синьов, А.Х.Степанюк, В.Я.Тацій, В.П.Тихий, В.М.Трубников, В.А.Уткін, С.Я.Фаренюк, О.Ф.Фрицький, В.І.Шакун, І.В.Шмаров, С.С.Яценко і багато інших вчених.
Віддаючи належне їх досягненням у галузі кримінального і кримінально-виконавчого права, кримінології, та використовуючи їх у своєму дослідженні, автор не тільки певним чином розкриває їх, але й враховуючи новий Кримінально-виконавчий кодекс України (далі – КВК України), який набрав чинності з 1 січня 2004 р., здійснює постановку нових завдань та обґрунтовує шляхи їх вирішення. У той же час слід констатувати, що на сьогоднішній день відсутні фундаментальні праці, в яких досліджувалося б виконання кримінально-виконавчою інспекцію покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Отже, це свідчить про нагальну потребу комплексного дослідження виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, обумовлює актуальність обраної для дослідження теми та її наукову розробку.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження безпосередньо пов'язаний з основними положеннями Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000 №1376, а також Програми реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002–2005 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.02 №167. Тема дослідження відповідає тематиці фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995–2005 рр. (п.2, 4, 9 Рішення Колегії МВС України від 28.02.95 №4км/2 та п.1.1.2 Наказу МВС України від 03.09.02 №653), програмі науково-дослідної роботи Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі – ДДУПВП) (Наказ ДДУПВП від 11.07.2000 №5/1-18). Тема дисертації схвалена на засіданні вченої ради Національної академії внутрішніх справ України від 27.09.05 протокол №15 і зареєстрована в Управлінні координації та плануванні наукових досліджень Академії правових наук (п.7.97). Проведення даного дослідження включене до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного вивчення законодавства України і практики його застосування розкрити теоретичні та практичні засади виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також розробити пропозиції і надати рекомендації щодо їх удосконалення.

Відповідно до поставленої мети автором вирішувалися наступні завдання:
1. Вивчити стан наукової розробки проблем виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
2. Здійснити аналіз розвитку виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в Україні.
3. Обґрунтувати поняття та розкрити сутність кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
4. Проаналізувати сучасний стан практики виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
5. Дослідити теоретичні підходи та правове регулювання виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
6. Охарактеризувати принципи виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, і здійснити їх порівняльний аналіз з вимогами міжнародних стандартів.
7. Проаналізувати практику виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в країнах Європейського співтовариства.
8. Дати кримінологічну характеристику засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.
9. Здійснити кримінологічний аналіз виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
10. Розкрити поняття та зміст профілактично-виховного впливу, який здійснює кримінально-виконавча інспекція на засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, визначити суб'єкти, методи та засоби його застосування.
11. Підготувати пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства України з питань удосконалення правового й організаційного забезпечення виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Предметом дослідження є кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі, норми кримінального, кримінально-виконавчого права та інше законодавство України, теорія і практика їх виконання кримінально-виконавчою інспекцією.
Методи дослідження. Їх вибір ґрунтувався на меті та завданнях дисертаційної роботи з урахуванням її об'єкта і предмета. Для розв'язання поставленої мети та завдань дослідження були використані загальнонаукові методи пізнання: історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, системно-структурний, соціологічний, статистичний та інші.
Використання історичного методу дозволило дослідити й визначити періодизацію розвитку виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Застосування порівняльно-правового методу дало змогу встановити подібність і відмінність упровадження кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, як в Україні, так і в зарубіжних країнах. За допомогою формально-логічного та системно-структурного методів удалося провести всебічне дослідження кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, у системі норм Кримінального кодексу України (далі КК України), а також їх поєднання з нормами інших галузей права – кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого й інших. Соціологічний метод було використано з метою проведення опитування серед засуджених до кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також співробітників КВІ і суддів. Застосування статистичного методу дозволило провести порівняльний аналіз, отримати результати, які вплинули на формулювання репрезентативних висновків.
Науково-теоретичним підґрунтям для підготовки дисертації стали праці з кримінального права, кримінально-виконавчого права, кримінології, пенітенціарної педагогіки та психології, як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Дослідження проводилося упродовж 1997–2006 рр., його емпіричну базу становлять дані офіційної статистики, а також дані, отримані при анкетуванні 562 засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, проаналізовано 1 236 особових справ осіб, які перебувають на обліку в КВІ, опитано 437 респондентів різних верств населення та 665 співробітників КВІ з 24 областей України та АР Крим. Це сприяло формуванню емпіричної бази дослідження, яка забезпечує репрезентованість зроблених висновків у межах усієї України. Впродовж 30 років дисертант набував практичного досвіду виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, у підрозділах УВС м.Черкас та ДДУПВП м.Чернігова.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні дослідженням, яке присвячене комплексному вирішенню теоретичних та практичних проблем виконання кримінально-виконавчою інспекцію покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. На основі опрацьованих даних, що відбивають досягнення теорії і практики, емпіричних матеріалів, узагальнення судової практики застосування кримінального законодавства дисертантом висунуто ряд нових концептуальних у теоретичному та прикладному аспектах положень і висновків. Із них:
Вперше:
– запропоновано і розглянуто періодизацію розвитку виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в контексті становлення сучасної кримінально-виконавчої інспекції України: 1917–1930 рр., 1931–1953 рр., 1954–1990 рр., з 1991 р. по теперішній час;
– розкривається поняття "кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі", як вид покарань, що за своїм статусом не позбавляють особу, яка вчинила кримінальний злочин і за вироком суду визнана винною в ньому, соціальних зв'язків, роботи, сімейних стосунків та їх виконання передбачає створення необхідних умов для досягнення мети покарання;
– обґрунтовано вчення про соціально-демографічні, кримінально-правові й соціально-психологічні ознаки засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, які перебувають на обліку в КВІ. Це дало можливість зробити висновок, що дана категорія осіб має свою, досить чітко виражену, специфіку та визначити чинники профілактично-виховного впливу на них;
– наведено додаткові аргументи щодо розширення сфери застосування таких видів кримінальних покарань, як позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, виконання яких законодавчо покладено на КВІ;
– пропонується сучасна теоретична Концепція виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, яка за своєю сутністю більш адекватна діалектичному підходу щодо органічного взаємозв'язку явищ та дає підстави розглядати профілактично-виховний вплив як такий, що не повною мірою відповідає засадам кримінально-виконавчого права;
– проведено дослідження актуальних проблем виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, результати якого дозволили розробити пропозиції щодо її сучасного організаційно-правового, фінансового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення;
Удосконалено:
– предмет кримінологічного аналізу засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, що дозволило визначити чинники, які обумовлюють профілактично-виховний вплив на них з метою їх виправлення і ресоціалізації;
– законодавче застосування покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт;
– механізм застосування профілактично-виховного впливу кримінально-виконавчою інспекцією на засуджених осіб, які перебувають у неї на обліку з метою запобігання вчинення ними нових злочинів;
– підходи щодо особливостей взаємодії КВІ з іншими суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин по проведенню профілактично-виховного впливу на осіб, які перебувають у неї на обліку;
– концептуальні засади щодо покращення порядку та умов виконання КВІ кримінальних покарань у виді виправних робіт, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт;
– уявлення щодо конкретних напрямків виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (законодавчого забезпечення діяльності КВІ, застосування профілактично-виховного впливу, підготовка кадрів КВІ);
Дістало подальший розвиток:
– класифікація кримінальних покарань. Зокрема, пропонується їх розподіл за такими видами: покарання, пов'язані з позбавленням волі; покарання, не пов'язані з позбавленням волі; кримінально-правові санкції;
– розробка положень щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства та інших нормативних актів з регулювання суспільних відносин у сфері виконання КВІ покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, та обґрунтовується доцільність розробки та прийняття Положення про КВІ;
– практика впровадження досвіду виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в країнах Європейського співтовариства та її порівняльний аналіз, що дозволить впровадити окремі її положення в Україні;
– уточнено функції і завдання кримінально-виконавчої інспекції та інших суб'єктів щодо виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та внесено пропозиції щодо їх розширення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в різних сферах діяльності, зокрема:
– у науково-дослідній сфері – сформульовані та викладені положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки кримінально-виконавчого права. Крім того, вони можуть стати основою для подальших наукових розробок у теорії виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, і збагатити її новими дослідженнями. Запропонована здобувачем Концепція виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, визнана актуальною і своєчасною науково-теоретичною і практичною розробкою і може бути впроваджена в діяльність КВІ (Висновок науково-методичної ради ЧЮК ДДУПВП від 12.11.05, протокол №11);
– у сфері правотворчості – висновки та пропозиції, сформульовані у дисертації, були використані як вихідні положення при підготовці відомчих нормативно-правових актів ДДУПВП та розробці загальнодержавних і регіональних програм (Акт впровадження ДДУПВП від 14.08.05 №19/1-278; Лист ДДУПВП від 20.09.05 №19/34/46 Кл);
– у сфері практичної діяльності – розроблено та впроваджено в практику органів виконання покарань рекомендації щодо застосування різних форм і методів профілактично-виховного впливу на засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (Акт впровадження Управління ДДУПВП у Черкаській області від 26.08.05 №1/3361);
– у науково-методичній роботі – узагальнені і викладені в дисертації положення використовуються в навчальному процесі ЧЮК ДДУПВП при викладанні дисциплін "Кримінально-виконавче право і кримінологія", а також при підготовці навчальних посібників і методичних рекомендацій (Акт впровадження ЧЮК ДДУПВП від 16.07.04, протокол №5).
Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, які складають новизну роботи, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих праць, у дисертаційному дослідженні не використовувалися. Особисті теоретичні розробки дисертанта в наукових працях, опублікованих у співавторстві, становлять 50%.
Апробація результатів дисертації. Головні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на науково-практичних конференціях і семінарах: "Підготовка фахівців для кримінально-виконавчої системи в Україні: науково-методичні аспекти проблеми" (2001, м.Дніпропетровськ); "Проблеми особистості засудженого до покарань у виді виправних робіт" (2002, м.Чернігів); "Деякі проблемні питання виконання альтернативних позбавленню волі покарань" (2003, м.Чернігів); "Общественное отношение к личности преступника и его наказанию" (2003, м.Москва); "Практичні аспекти вивчення особи правопорушника в процесі кримінального судочинства" (2005, м.Київ); "Апробація Концепції виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" (2005, м.Чернігів); "Детермінанти девіантної поведінки засуджених неповнолітніх до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" (2005, м.Харків).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 2 монографії, підготовлено 3 навчальних посібника. Окремі висновки, пропозиції та рекомендації викладено в 21 статті у фахових виданнях України: наукових журналах – 11, збірниках наукових праць – 10, матеріалах і тезах конференцій, круглих столів та семінарів – 11.
Структура дисертації відповідає меті, завданням, предмету дослідження і вимогам ВАК України та складається із вступу, п'яти розділів (п'ятнадцяти підрозділів), висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг дисертації становить 382 сторінок (загальний – 500), список використаних джерел на 53 сторінках (597 найменувань), 6 додатків на 65 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження; вказується на його зв'язок з науковими програмами та планами; визначаються об'єкт, предмет, мета та завдання, наукова новизна; показано практичне значення отриманих результатів дослідження; особистий внесок здобувача в їх одержання; апробація результатів дисертації та її структура; формулюються положення та висновки, що виносяться на захист.
Розділ перший – "Загальна характеристика виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" містить три підрозділи.
У підрозділі 1.1. "Історико-правовий аналіз розвитку виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" розкриваються чотири історичні періоди розвитку виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в Україні.
Період 1917–1930 рр. характеризується як стихійністю прийняття норм, що повинні були забезпечувати кримінальну відповідальність особи за скоєні злочини, так і практикою життя, яка диктувала запровадження гуманних підходів щодо засуджених. У вказаний період почали впроваджуватися покарання, не пов'язані з позбавленням волі, основними з яких були наступні види покарань: вираз громадської догани, відшкодування заподіяного збитку, звільнення з посади, заборона обіймати ту або іншу посаду або виконувати ту або іншу роботу, конфіскація всього або частини майна, примусові роботи та інші. В цілому, розглянутий період характеризується встановленням організаційно-правових основ інституту кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
У 1931–1953 рр. мало місце посилення репресивної практики застосування кримінальних покарань. Даний період характеризувався надмірним застосуванням покарань у виді позбавлення волі і припиненням практики застосування судами покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Особливо великих розмірів у 1937–1938 рр. набула практика застосування позасудових репресій, засудження без дотримання процесуальних норм. У 1939 р. був скасований інститут умовно-дострокового звільнення і відбулася переоцінка змісту кримінального покарання в бік послаблення виховної роботи. Це вплинуло на те, що в даний період не було видано жодного республіканського законодавчого акту, який носив би виправно-трудовий характер.
У період 1941–1953 рр. порядок та умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, регулювалися підзаконними актами, положеннями, інструкціями Народного комісаріату внутрішніх справ. Проаналізовані та розкриті причини суттєвої гуманізації виконання покарань періоду 1954–1990 рр. Показано, що цьому сприяла зміна суспільної свідомості та зникнення тоталітарної сталінської системи. Автор доходить висновку, що суттєві зміни в кримінально-виконавчій системі розпочалися з 1960 р. із прийняттям нового КК УРСР, до якого були включені покарання, не пов'язані з позбавленням волі, такі як: заслання; висилка; виправні роботи без позбавлення волі; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; штраф; звільнення від посади; покладання обов'язку загладити заподіяну шкоду; громадська догана; конфіскація майна.
Розглянутий у підрозділі період з 1991 р. по даний час характеризувався реформуванням системи виконання кримінальних покарань. Так, були ліквідовані такі покарання як заслання та вислання, призупинені умовне засудження до позбавлення волі та умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці. У Виправно-трудовий кодекс України (далі ВТК України) 1970 р. було внесено понад 100 змін та доповнень, 30% із яких стосувалися покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Прийнятий у 2001 р. КК України розширив систему покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, до їх переліку були включені громадські роботи, арешт та обмеження волі, крім того, в Особливій частині КВК України в Розділі ІІ законодавчо закріплено порядок та умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
У результаті дослідження було встановлено, що суб'єктом виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в різні історичні періоди являвся суд, правоохоронні органи, бюро примусових робіт і його відділення на місцях, інспекції виправних робіт та працевлаштування, інспекції виправних робіт, кримінально-виконавчі інспекції.
У підрозділі 1.2. "Поняття та сутність кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, які виконує кримінально-виконавча інспекція" визначено, що дані покарання сприяють кращій ресоціалізації засудженого і його інтеграції в суспільство, потребують менших матеріальних витрат, ведуть до зменшення кількості осіб, які знаходяться на державному утриманні та сприяють розвитку процесів гуманізації, що відбуваються в суспільстві.
Дисертант пропонує таку загальну класифікацію кримінальних покарань: покарання у виді позбавлення волі; покарання, не пов'язані з позбавленням волі; кримінально-правові санкції. Дана класифікація ґрунтується на основі певних критеріїв. Так, покарання у виді позбавлення волі передбачає: повну ізоляцію засудженого; максимальну реалізацію кари; застосування всіх засобів виправлення і ресоціалізації. Покаранням, не пов'язаним з позбавленням волі, притаманні: відсутність ізоляції засудженого; дотримання певних умов відбування покарання; збереження певного соціального статусу засудженого; застосування до засудженого певних обмежень; збереження сімейних відносин, соціальних зв'язків, професійної кваліфікації; економічна, соціальна та морально-психологічна вигідність; присутність каральної функції; формування у засудженого загальноприйнятих навичок поведінки у суспільстві. Критеріями, що характеризують кримінально-правову санкцію є: звільнення від покарання; передбачення випробувального терміну; відсутність нагляду; виконання певних зобов'язань.
При характеристиці таких видів покарань, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські та виправні роботи, автором встановлено: недостатню теоретичну розробку основних механізмів, що визначають порядок та умови виконання даних видів покарань; відсутність правової регламентації діяльності всіх суб'єктів кримінально-правових відносин, які уповноважені державою виконувати кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі; застосування даних покарань без урахування індивідуального профілактично-виховного впливу на засуджених не дозволяє досягнути мети покарання.
Аналіз норм КК України свідчить про необхідність розширення кількості складів злочину щодо застосування кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Пропонується можливість розмежувати коло даних видів покарань за злочини невеликої та середньої тяжкості. Так, покарання у виді громадських робіт передбачено тільки у 14 складах злочину, що дає підстави репрезентувати висновок про необхідність внесення змін та доповнень до КК України про можливість його призначення у ч.5 ст.53, ч.1 ст.69, ст.82, ч.4 ст.83, ст.85, ч.1 ст.134, ч.1 ст.137, ст.ст. 195, 197, 198, 215, ч.1 ст.216, ст.ст. 229, 247, ч.1 ст.248.
Що стосується покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, пропонується внести зміни та доповнення до КК України і передбачити його застосування, як основного в ст.ст. 139, 184, 191, 197, 202, ч.1 ст.203, ч.1 ст. 215, ст.ст.225, 227, 254, ч.1 ст.271, ст.ст. 276, 282, ч.1. ст.284, ст.ст. 288, 354, ч.1 ст. 364,ч.1 ст. 365, ч.1 ст.366, ч.1. ст. 367, ч.1. ст.374, ч.1 ст.385, ч.2. ст.387.
Покарання у виді виправних робіт взагалі виключено з 7 розділів КК України, хоча 109 статей передбачають призначення цього покарання. За даними Мін'юсту України, суди даний вид покарання застосовують у межах 20%, що свідчить про великий потенціал щодо збільшення кількості його призначення.
У підрозділі 1.3. "Сучасний стан виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" на підставі його аналізу автором зазначено, що, незважаючи на накопичений науковий досвід у теорії виконання кримінальних покарань, сучасна кримінально-виконавча наука вступила в перебудову та реформування кримінально-виконавчої системи України без достатнього запасу ґрунтовних наукових розробок у фундаментальній сфері правозастосування кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Дисертант на основі аналізу статей 13, 30–35, 36–40, 41-46, 57, 134, 163 КВК України визначає, що законодавець закріплює за КВІ виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, а також здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку, і, згідно з вироком суду, вручає засудженому до покарання у виді обмеження волі припис про виїзд до місця відбування даного виду покарання. Крім того, встановлює періодичність та дні проведення реєстрації засуджених до покарань у виді громадських і виправних робіт, а також осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Автором показано наявність проблем і протиріч, які суттєво впливають на виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, і обґрунтовано доводиться необхідність їх розв'язання.
У дисертації приділяється значна увага проблемам виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та методам їх правового регулювання, механізму їх практичної реалізації, а також обґрунтовано, що такі покарання повинні відповідати принципам і нормам міжнародних стандартів у сфері кримінального судочинства і бути дієвим механізмом у гуманізації всієї системи покарань.
У підрозділі зазначено, що вітчизняне законодавство, яке регламентує порядок та умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи), визначаючи функції КВІ, органів внутрішніх справ, адміністрації установ, підприємств та організацій надає перевагу тим, які пов'язані із контролем та наглядом за засудженими особами. Поряд з тим, на ґрунті емпіричних та теоретичних досліджень було встановлено, що засоби виправлення та ресоціалізації засуджених не відповідають практиці виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а їхній арсенал у порівнянні з тим, яким користуються служби пробації країн Європейської спільноти, дуже вузький.
Другий розділ "Загальні теоретико-правові засади виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. "Теоретичні підходи та правове регулювання виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" детально розглядаються нормативно-правові основи, які регламентують діяльність виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. При цьому значна увага приділена аналізу процесів покращення цієї діяльності.
Вказується недостатність висвітлення в науковій юридичній літературі проблем виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також на необхідність зміни ставлення суспільства до даних видів покарань, ураховуючи їх гуманність, демократичність і справедливість. Автором дослідження констатується, що відповідно до визначеної законом мети покарання, процес його виконання має відображати не лише засоби примусу та кари, а й враховувати належне функціонування соціальних інститутів, діяльність яких спрямована на повернення в суспільство законослухняних громадян.
Приділена велика увага теорії й практиці виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в системі державного функціонування, показані переваги їх виконання та відбування по відношенню до покарань, пов'язаних з позбавленням волі. Дисертант, спираючись на ґрунтовний аналіз теорії кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології в сфері виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, дійшов висновку, що сучасний стан нормативно-правового забезпечення діяльності КВІ у площині профілактично-виховного впливу на осіб, які перебувають у неї на обліку, потребує подальших як наукових, так і практичних шляхів вирішення, на основі чого у підрозділі обґрунтовується необхідність подальшого розвитку кримінально-виконавчої інспекції та запропоновано сучасну Концепцію її діяльності.
У підрозділі 2.2. "Характеристика принципів виконання кримінально-виконавчою інспекцію покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" автором аналізується ст.5 КВК України, в якій закріплені принципи виконання кримінальних покарань як КВІ, так і іншими суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин. Здобувачем встановлено певну специфічну відмінність принципів виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, у порівнянні з виконанням покарань у виді позбавлення волі. Це стосується таких принципів, як: невідворотність виконання покарання, законність, гуманізм, демократизм, рівність засуджених перед законом, взаємна відповідальність держави й засудженого, диференціація та індивідуалізація виконання покарань, раціональне застосування примусових засобів і стимулювання законослухняної поведінки, поєднання покарання із виправним впливом, участь громадськості в передбачених законом випадках, які за своїм змістом повинні забезпечувати гуманістичну спрямованість виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Дисертант обґрунтовує необхідність єдності системи принципів кримінально-виконавчого права та їх взаємозв'язок із загально правовими і міжгалузевими принципами, які, будучи впровадженими у кримінально-виконавче право, зберігають свій зміст, набувають разом з тим певної специфіки, яка обумовлюється потребою забезпечити особливості правового регулювання суспільних відносин при виконанні покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, і пропонується включити до ст.5 КК України принцип співпраці учасників кримінально-виконавчих правовідносин при виконанні КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Автором здійснено порівняльний аналіз принципів кримінально-виконавчого законодавства України відповідно до міжнародних стандартів поводження з засудженими ("Токійські правила") і встановлено, що сьогодні в національному законодавстві здійснено імплементацію більшості норм, які регулюють порядок та умови виконання та відбування покарань, що дає підстави репрезентувати висновок про потребу в гуманізації інших нормативно-правових положень, які у своїй основі відповідали б сучасним вимогам функціонування КВІ.
У підрозділі 2.3. "Практика виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в країнах Європейського співтовариства" проведено аналіз виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в таких країнах Європейського співтовариства як Великобританія, Польща, Румунія, Чехія та ін.
Здобувачем на основі аналізу практики виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, службами пробації Європейського співтовариства, обґрунтовується доцільність використання досвіду в межах виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарань з випробуванням, звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Встановлено, що КВІ в своїй діяльності при виконанні покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, використовує певні елементи пробації (випробування, іспитовий строк, залучення громадськості та ін.).
Сутністю більшості пенітенціарних систем країн Європи є функціонування інституту пробації. Позитивні результати, досягнуті завдяки діяльності служб пробації, пояснюються тим, що вони орієнтовані не лише на виконання поліцейських функцій, а, в першу чергу, перед ними стоять завдання надання соціальної допомоги особам, які перебувають під наглядом.
Підкреслюється, що за останні роки у науковій літературі дискутується питання про необхідність створення подібної служби і в Україні. Здобувач на основі проведеного аналізу законодавчого, організаційного, фінансового та кадрового забезпечення, дійшов висновку, що вирішення питання про створення служби пробації потребує певних адміністративних ресурсів (наукове, законодавче, матеріально-технічне, кадрове та ін. врегулювання).
Третій розділ "Кримінологічна характеристика засуджених осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції" складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. "Соціально-демографічні ознаки засуджених" узагальнені результати дослідження соціально-демографічних ознак засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, з метою визначення найбільш сприятливих умов проведення КВІ профілактично-виховного впливу на них.
Результати дослідження генеральної сукупності респондентів свідчать, що 72,2% засуджених до таких покарань, як позбавлення права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю, складають особи чоловічої статі і 27,8% – жіночої. Питома вага осіб молодіжного віку 18–19 років складає 1,4%, 20–24 роки – 14,3%, 25–29 років – 35,5%, 48,8% усіх засуджених до даного виду покарання складають особи віком 30-49 років. Таким чином, найбільша частка (84,3%) припадає на осіб 25-49 років.
Серед засуджених до покарання у виді громадських робіт переважають особи чоловічої статі (75,2%). Автором встановлено, що жінок засуджують менше (24,8%), тому що ці роботи потребують фізичної сили, здоров'я, пристосування до умов праці та їх виконання у вечірній час. Аналіз соціально-демографічних ознак осіб, засуджених до громадських робіт, дозволив встановити, що серед опитаних респондентів 98% зберігають сімейні та родинні відносини і лише 2% їх втрачають у період відбування покарання. Що стосується освіти, то серед опитаних респондентів – 16,7% мають освіту 8–9 класів, 40,1% – 10–11 класів, 43,2% – середню та середньо-спеціальну освіту. Характерними ознаками осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт, є вік, сімейний стан, освіта та трудова діяльність. Так, кількість чоловіків середнього віку складає 29,8%, а цей показник у жінок – 33,4% від загальної кількості засуджених. 63,5% засуджених чоловіків перебувають у шлюбі, у жінок цей показник складає 54,9%. Перебуваючи в сімейно-шлюбних відносинах засуджені мають переважно 1–2 дитини та батьків похилого віку, що обумовлює виконання ними певних соціальних обов'язків.
Дані, що характеризують рівень освіти даної категорії засуджених показують, що базова та повна середня освіта у них складає 56,8% Аналіз трудової діяльності осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт, показує, що 97% з них на момент відбування покарання працювали, але частка тих, які не були зайняті в суспільно корисній праці, це особи, які завагітніли, дійшли пенсійного віку, втратили роботу. Оскільки поведінка засуджених осіб, які перебувають на обліку в КВІ, прямо залежить від їх соціально-демографічних ознак, то її співробітники повинні враховувати ці ознаки у процесі виправлення та ресоціалізації засуджених.
У підрозділі 3.2. "Кримінально-правові ознаки засуджених" розкривається зміст кримінально-правових ознак засуджених і пропонується розглядати їх за такою структурою: склад злочину; спрямованість та мотивація злочинів; наявність судимості.
Аналіз складу злочинів показує, що суди призначають такий вид покарання як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за злочини проти власності (ст.ст. 185, 191 КК України), проти безпеки виробництва (ст. 286 КК України), злочини у сфері службової діяльності (ст.ст. 364–366 КК України), рідше застосовують це покарання за злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини (ст.ст. 164, 172 КК України), за злочини у сфері господарської діяльності (ст.212 КК України).
Покарання у виді громадських робіт судами у більшості випадків застосовується за злочини проти власності (ст. 185 КК України), проти громадського порядку і моральності (ст. 296 КК України), а також за злочини, вчинені в сфері господарської діяльності (ст.ст. 213, 225 КК України). Що стосується злочинів проти життя та здоров'я (ст.ст. 122, 125 КК України), то громадські роботи застосовують дуже рідко, а за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 303 КК України) вони майже не застосовуються.
Покарання у виді виправних робіт суди застосовують за злочини проти життя та здоров'я (ст.ст. 122, 125, 140 КК України), проти власності (ст.ст. 185, 186, 191 КК України), проти громадського порядку та моральності (ст. 296 КК України). За злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 276, 286, 289 КК України) це покарання застосовується дуже рідко. За даними Державної кримінально-виконавчої служби станом на 01.12.05 на обліку в КВІ перебувало 80 тис. осіб засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини; за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів – 24 тис.; раніше судимих – 14 тис.; судимих більше двох разів – 5,2 тис. осіб.
У дослідженні автором доводиться, що основними мотивами, які підбурюють засуджених до вчинення злочинів є користолюбство (21,1%), прагнення до збагачення (22,2%), бажання задовольнити свої потреби (20,6%) й алкогольна та наркотична залежність (33,3%), вина у формі умислу (2,8%).
У підрозділі 3.3. "Соціально-психологічні ознаки засуджених" узагальнено основні чинники соціально-психологічних ознак осіб, засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, виконання яких покладено на КВІ.
На підставі проведеного автором аналізу соціально-психологічних ознак засуджених, які перебувають на обліку в КВІ, було встановлено, що на протиправну поведінку засуджених впливають прояви їх індивідуальних психологічних особливостей. Так, для них характерними є певні емоційні стани, риси характеру, мотивація, діяльність. При цьому, на особливості поведінки засуджених суттєво впливають завищені потреби, цілі, інтереси, надмірне вживання алкоголю та (або) наркотиків, висока афективна зарядженість поведінкових реакцій, імпульсивний характер реагування на ситуацію фрустрації і т.ін.
Встановлено, що засуджені неповнолітнього віку (60,0% від загальної кількості опитаних) мають потребу в спілкуванні, 18,0% – у самовираженні, 11,5% – чутливі до несприятливих обставин у сім'ї, 8,5% – прагнуть до самоутвердження, 2,0% – часом не адекватно оцінюють власні можливості та ступінь домагань. У них часто домінують корисливі мотиви і вони на суб'єктивному рівні не можуть повністю контролювати свою поведінку. Серед дорослих засуджених потреба у спілкуванні з близькими та друзями склала 38% потреба самовираження – 26,8% чутливість до несприятливих обставин у сім'ї – 35,2%.
З'ясовано, що на поведінку та розвиток засудженого, впливають, головним чином, такі інститути соціалізації, як сім'я, освіта, служба в армії, вплив оточення, субкультура, засоби масової інформації, а також економічні, політичні та ідеологічні фактори. При тому, для багатьох засуджених існують певні перешкоди для реалізації можливостей щодо користування такими соціальними цінностями, як матеріальне забезпечення, наявність роботи, здобуття освіти та ін. Зміна соціально-економічних та політичних умов життя часто призводить до зміни ціннісних орієнтацій у свідомості засуджених.
У підрозділі здійснено аналіз впливу ситуативних факторів на поведінку засуджених. Встановлено, що головним ситуативним фактором виступає конфлікт на рівні соціальних зв'язків. Автором доводиться, що основними причинами його є: емоційна нестабільність, імпульсивність поведінки, афекти, невміння контролювати себе. Так, на рівні сім'ї вони складають 45%, виробничого колективу – 24,5%, вуличного спілкування – 27%, спілкування із співробітниками КВІ – 3,5%.
Дослідження соціально-психологічних ознак показує можливість індивідуального та диференційованого підходу до осіб, які перебувають на обліку в КВІ, форм і методів профілактично-виховного впливу суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин.
Четвертий розділ "Кримінологічні засади виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 4.1. "Кримінологічний аналіз виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" уточнено предмет кримінологічного аналізу виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та пропонується його структурно-логічна схема, яка передбачає: визначення об'єкта і предмета кримінологічного аналізу; окреслення цілей і завдань кримінологічного аналізу в діяльності КВІ; попередній опис об'єкта кримінологічної інформації; визначення дієвості запобіжної функції кримінально-виконавчої інспекції; використання робочих гіпотез кримінологічного аналізу в діяльності КВІ; визначення профілактично-виховного впливу як засобу запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в КВІ.
На основі кримінологічного аналізу виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, дисертантом доведено, що основними його показниками є дисциплінарна практика правопорушень засуджених та їх рецидивна злочинність. Статистичні дані Державної кримінально-виконавчої служби свідчать, що особи, які перебувають на обліку в КВІ, засуджуються за вчинення нового злочину у кількості не більше 1%, а за невиконання ними умов відбування покарань у місця позбавлення волі направляється не більше 0,5%. Що стосується рецидивної злочинності, то серед осіб, знятих з обліку КВІ, упродовж 3-х років вона не перевищує 8–12%, а серед осіб, звільнених з місць позбавлення волі цей показник досягає 35–40%, що підтверджує репрезентованість висновку щодо ефективності застосування покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Виявлено, що серед співробітників КВІ відсутня єдність думок щодо впливу місць відбування покарань на запобігання злочинності у суспільстві. Так, 30% із них вважають, що місця позбавлення волі краще впливають на запобігання, інші вважають, що місця позбавлення волі, навпаки, залучають засуджених після звільнення до злочинної поведінки. Відсутня єдність думок і щодо засобів запобігання злочинності серед засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Здобувачем обґрунтовується необхідність складання на осіб, які перебувають на обліку КВІ, кримінологічної характеристики та створення при інспекції комп'ютерної мережі і централізованого банку даних про цих осіб, що буде ефективно впливати на зниження рівня злочинності серед даної категорії засуджених. Встановлено, що при виконанні КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, поряд з такими функціями як регулятивна, охоронна та виховна, співробітниками може здійснюватися також функція соціального контролю і запобігання злочинам та іншим правопорушенням.
У підрозділі 4.2. "Профілактично-виховний вплив як засіб виправлення та ресоціалізації засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" зазначається можливість здійснення позитивних впливів на цю категорію засуджених у залежності від виду покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
Здобувачем доводиться, що покарання у виді виправних робіт, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, а також заходи профілактично-виховного впливу, за своєю суттю, мають не лише каральний, соціальний, економічний зміст, оскільки вони дозволяють засудженому зберігати позитивні сімейні зв'язки, професійні навички та не ізолювати його від звичного соціального оточення.
У підрозділі визначено зміст профілактично-виховного впливу, який являє собою самостійну специфічну діяльність КВІ разом з іншими суб'єктами кримінально-виконавчих відносин і включає заходи, які дозволяють досягти мети покарання та здійснити корекцію поведінки засуджених. Автором дається визначення профілактично-виховного впливу як самостійної специфічної діяльності КВІ, що регламентована нормами законодавства, в тісній взаємодії з державними органами та іншими соціальними суб'єктами з метою виправлення і ресоціалізації засуджених та запобігання вчиненню ними злочинів і інших правопорушень. У роботі пропонується ввести поняття "профілактично-виховний вплив" у теорію кримінально-виконавчого права та практику діяльності КВІ, як такого, яке відповідає сутності мети виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та необхідної умови для забезпечення процесу позитивних змін особи засудженого.
Аналіз чинного кримінально-виконавчого законодавства України показує, що в ньому відсутні норми, які регламентують порядок здійснення профілактично-виховного впливу на засуджених, які перебувають на обліку в КВІ. Автором вноситься пропозиція щодо доцільності доповнення ст.6 КВК України словами "профілактично-виховний вплив". Це доповнення дозволить співробітникам КВІ використовувати даний засіб виправлення та ресоціалізації засуджених з метою запобігання скоєння ними злочинів та інших правопорушень.
Крім того, запропоновано включити в ст.44 КВК України норму, у якій передбачити обов'язок власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді виправних робіт, створювати належні умови для навчання засуджених. Це сприятиме використанню визначених ст.6 КВК України засобів виправлення та ресоціалізації суб'єктами кримінально-виконавчих відносин.
У підрозділі 4.3. "Суб'єкти проведення профілактично-виховного впливу на засуджених, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції" наводиться ґрунтовний аналіз функцій та завдань КВІ та інших суб'єктів щодо виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
У ході дисертаційного дослідження встановлено, що фактичне виконання положень регламентованих чинним кримінально-виконавчим законодавством України відносно виконання таких видів покарань, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські та виправні роботи, покладено на КВІ.
У підрозділі зазначено, що КВІ поряд з функціями контролю за поведінкою засуджених (ведення документації, персональний облік засуджених та ін.), здійснюють профілактично-виховний вплив з метою виправлення та ресоціалізації засуджених, які перебувають у неї на обліку, хоча законодавчо це не визначено. Відсутність достатнього практичного досвіду (менше двох років працюють 43,2%, до 5 років – 24,5%) та відповідної освіти (вищу освіту мають 66,7% із них вищу юридичну 20,8% не юридичну 45,9%, середню спеціальну юридичну освіту 12,4%, не юридичну 20,9%) у співробітників КВІ суттєво впливає на критерії якості здійснення профілактично-виховних засобів на засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Автором дається визначення змісту взаємодії між суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин і розкривається його сутність в аспекті діяльності КВІ, правоохоронних органів, виробничих колективів, громадських організацій та інших соціальних інституцій при проведенні заходів профілактично-виховного впливу на осіб, які перебувають на обліку в КВІ. Таким чином, взаємодія розглядається як погоджена за метою, місцем і часом, взаємообумовлена діяльність суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин, яка спрямована на виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
У підрозділі розкриваються умови підвищення ефективності виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в основі яких має знаходитися створення нових інституцій громадського контролю за поведінкою засуджених осіб. До таких інститутів, на думку автора, можуть бути віднесені волонтери, громадські дружини, соціальні служби, психологічні та юридичні клініки, центри допомоги засудженим (з питань працевлаштування, медичного обслуговування, забезпечення житлом та ін.). Дисертантом констатується, що діяльність усіх цих учасників кримінально-виконавчих правовідносин не може відбуватися без прийняття на державному рівні нормативно-правових актів, соціальних програм та підтримки широких кіл громадськості.
З метою підвищення ролі громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених, які перебувають на обліку в КВІ, дисертантом надаються пропозиції щодо розширення спектру інформування широких верств населення щодо мети покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; залучення громадськості до участі у виконанні покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; впровадження різних соціальних програм (волонтерська діяльність, медична, психологічна, педагогічна, правова допомога); створення при кожному обласному управлінні ДДУПВП центрів по навчанню представників громадськості роботі із засудженими, у програму яких включити правову, психологічну, педагогічну та соціальну підготовку.
У підрозділі 4.4. "Методи і засоби профілактично-виховного впливу на засуджених, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції" розкривається зміст їх застосування КВІ та іншими суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин.
Дисертантом здійснено порівняльний аналіз понять "метод" і "засіб" профілактично-виховного впливу. Вивчивши практику діяльності КВІ, автор прийшов до висновку, що найбільш дієвими методами проведення профілактично-виховного впливу на засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, є методи спостереження, бесіди, переконання, стимулювання позитивної поведінки, доручення, примусу й заохочення, а також ним формулюються пропозиції щодо застосування методів бесіди, заохочення, стягнення.
Автором доводиться невідповідність та недосконалість існуючих положень, які регламентують застосування засобів виправлення і ресоціалізації стосовно засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Так, передбачені законодавством засоби не можуть бути застосовані до засуджених, які перебувають на обліку в КВІ, з таких причин:
а) відсутність чіткої регламентації явки засуджених в інспекцію (згідно законодавства дана явка носить епізодичний характер);
б) проведення соціально-виховної роботи не передбачено чинним КВК України з особами, які перебувають на обліку в КВІ;
в) загальноосвітнє та професійно-технічне навчання не виступає обов'язковим засобом впливу на дану категорію засуджених;
г) громадський вплив трудових колективів підприємств, установ та організацій відносно осіб, які перебувають на обліку в КВІ, не закріплений чинним законодавством.
Автором вноситься пропозиція про доцільність доповнення статей 31, 32, 39, 44 КВК України положеннями, які б передбачали право застосування засобів профілактично-виховного впливу на осіб, які перебувають на обліку в КВІ, з боку інших суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин і надавали б можливість широкого залучення громадськості до проведення соціально-виховної роботи.
Засоби профілактично-виховного впливу на засуджених, які перебувають на обліку в КВІ, дисертантом пропонується розглядати за такою структурою: загальні, які покликані забезпечити функції виправлення і ресоціалізації, при умові, коли інші засоби (спеціальні) стали не в змозі їх забезпечити у період відбування покарання; спеціальні, безпосередньо направлені на забезпечення профілактично-виховного впливу (ч.1 ст.30, ч.3 ст.36, ч.3, ч.5 ст.41 КВК України); організаційно-правові, такі, що призводять до дії весь комплекс профілактично-виховних засобів, які є структурними елементами механізму забезпечення виправлення і ресоціалізації засуджених та дозволяють їм функціонувати в діяльності КВІ.
У п'ятому розділі "Шляхи вдосконалення виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" міститься два підрозділи.
У підрозділі 5.1. "Концепція виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" на основі аналізу чинної нормативно-правової бази України та міжнародних стандартів у сфері виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, і вітчизняної практики, автором узагальнюються матеріали дослідження, формулюються загальні принципи, підходи щодо створення в Україні сучасної теоретичної Концепції виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Структура даної Концепції містить у собі наступні положення: а) формування нової суспільної парадигми щодо виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; б) визначення місця та ролі КВІ та інших суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин у системі державних інституцій щодо виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; в) окреслення оптимальних умов виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; г) розробка нормативно-правового забезпечення діяльності КВІ та інших суб'єктів, уповноважених державою на виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; д) визначення організаційних засад втілення Концепції в практику виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Серед нормативно-правових актів, що повинні регулювати діяльність КВІ, відповідно ст.10 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу" пропонується Положення "Про кримінально-виконавчу інспекцію", де були б передбачені повноваження та конкретизовано завдання, порядок і умови її функціонування, та критерії і кваліфікаційні вимоги до претендентів на посади інспекторів КВІ.
У підрозділі 5.2. "Напрямки вдосконалення виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" дисертантом розглядаються такі напрямки: законодавче забезпечення виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, покращення її організаційної діяльності, здійснення нею профілактично-виховного впливу, підготовка кадрів.
Законодавче забезпечення передбачає: охоплення законодавством регулювання усіх відносин, пов'язаних із функціонуванням КВІ; закріплення в законодавстві її компетенції, яка б відповідала природі виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та новим реаліям суспільного розвитку; урегулювання основних сторін організації та діяльності КВІ в законодавчому полі і зведення до мінімуму відомчих нормативно-правових актів; удосконалення чинного законодавства у відповідності з міжнародними стандартами; надання пропозицій щодо впровадження у КВІ сучасних технологій роботи з засудженими; законодавче закріплення порядку проходження служби.
Для покращення діяльності КВІ необхідно: удосконалити відомчі нормативно-правові акти, що регламентують порядок та умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; переглянути організаційну структуру КВІ для забезпечення її ефективного функціонування; створити відповідні підрозділи в кожному адміністративному районі; спрямувати розвиток КВІ на послідовне запровадження в її діяльність форм та засобів роботи служб пробації; визначити форми і методи залучення добровольців (волонтерів) та громадських організацій до участі у виконанні КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, підготувати методичні матеріали з цих питань; забезпечити створення в КВІ ефективної системи запобігання правопорушень з боку осіб, які перебувають у неї обліку, та розробити у відповідності з сучасними вимогами структуру взаємодії між всіма суб'єктами, які беруть участь у роботі із засудженими, яка б відповідала єдиній стратегії боротьби зі злочинністю і запобіганню вчинення повторних злочинів; забезпечити науковий супровід діяльності КВІ та впровадити в практику її роботи принципи педагогічного співробітництва.
Здійснення профілактично-виховного впливу кримінально-виконавчою інспекцію передбачає: формування та закріплення у засуджених прагнення сумлінного ставлення до праці, додержання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня; сприяння розвитку інституту соціальних працівників з метою їх залучення до виправлення і ресоціалізації засуджених та подальшою передачею їм функції соціального контролю; підготовка спеціальних методик та рекомендацій щодо методів профілактично-виховного впливу на засуджених за допомогою програм індивідуального та диференційованого впливу з урахуванням поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності; збереження соціальних зв'язків засуджених із їхніми родичами, громадськими, релігійними та іншими організаціями; удосконалення існуючих методів і засобів профілактично-виховного впливу для досягнення бажаних результатів у роботі із засудженими.
Підготовка кадрів КВІ передбачає: якісне поліпшення системи відбору, навчання і виховання її співробітників; доведення чисельності її працівників до науково обґрунтованого рівня, який існує в службах пробації країн Європейського співтовариства; вдосконалення кваліфікаційних вимог до її співробітників; підвищення ефективності системи професійної, фізичної і морально-психологічної підготовки; створення сучасної моделі співробітника КВІ.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження, викладено основні його результати, сформульовані пропозиції та рекомендації щодо їх наукового та практичного використання.
1. Зокрема, проведений ґрунтовний аналіз стану наукової розробки проблем виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, показав необхідність наукового пошуку їх вирішення як на теоретичному, так і практичному рівні. Здобувачем доведено, що кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі, виконання яких згідно зі ст.13 КВК України покладено на КВІ, є цілком виправданими, відповідають стратегії держави щодо скорочення чисельності засуджених у місцях позбавлення волі і суттєвого зменшення державних видатків на їх утримання.
2. Констатовано, що в різні історичні періоди розвитку виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, мали місце певні проблеми соціально-політичного, нормативно-правового, організаційного та кадрового характеру. Дані види покарань у своїй основі передбачали виправлення засуджених за допомогою певного організаційно-правового механізму, в якому, в першу чергу, перевага надавалася трудовому, а не виховному впливу. Дане положення і сьогодні в діяльності КВІ суттєво не змінилося. Відсутність законодавчого врегулювання засобів виправлення та ресоціалізації до засуджених осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт та громадських робіт не відповідає нормам міжнародних стандартів, тому існує нагальна потреба їх вирішення.
3. Доведено, що покарання, не пов'язані з позбавленням волі, такі як: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи є достатньо ефективними видами кримінальних покарань, які адекватно відповідають суспільно-економічним реаліям і сприяють втіленню принципів гуманізму, кримінально-виконавчої політики й економії засобів кримінальної репресії. Визначено, що дані покарання за своїм статусом не позбавляють особу, яка вчинила злочин, і за вироком суду визнана винною в ньому, соціальних зв'язків, сімейних відносин. Доведено, що їх виконання відповідає умовам досягнення мети покарання і сприяє реальному втіленню принципів гуманізму, кримінально-виконавчої політики й економії засобів кримінальної репресії.
4. На основі характеристики принципів виконання покарань та враховуючи міжнародні стандарти поводження із засудженими ("Токійські правила"), визначено, що існує потреба в гуманізації вітчизняних нормативно-правових положень, які б відповідали сучасним вимогам виконання покарань, не пов'язаним із позбавленням волі. Сьогодні в національному законодавстві здійснено імплементацію більшості норм, які регулюють порядок та умови виконання та відбування покарань, що дає підстави репрезентувати висновок про потребу в гуманізації інших нормативно-правових положень КВК України, які у своїй основі відповідали б сучасним вимогам функціонування КВІ. У зв'язку з цим запропоновано доповнити ст.5 КВК України принципом співпраці між учасниками кримінально-виконавчих правовідносин.
5. На основі аналізу практики функціонування служб пробації країн Європейського співтовариства дисертантом доведено, що для створення подібної служби в Україні необхідно розробити відповідне наукове, законодавче, фінансове, матеріально-технічне та кадрове забезпечення.
6. З метою створення ефективної системи запобігання вчинення злочинів та інших правопорушень з боку осіб, які перебувають на обліку в КВІ, та покращення її взаємодії з правоохоронними органами щодо контролю за даною категорією осіб, автором пропонується в Законі України "Про Державну кримінально-виконавчу службу" надати право інспекції збирати інформацію про осіб, які перебувають у неї на обліку, для їх вивчення, забезпечення належного виконання вироку суду та складання співробітниками КВІ кримінологічної характеристики особи (створення при КВІ централізованого комп'ютерного банку даних з обліку засуджених осіб), що суттєво вплине на оперативність прийняття рішень у діяльності КВІ. У зв'язку з цим автором розроблені концептуальні засади кримінологічного аналізу виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, що дозволило визнати його як спеціалізовану дослідницько-пізнавальну діяльність, яка реалізується КВІ шляхом виконання управлінських функцій, розробки робочих гіпотез, методик та володіння інформацією і її оцінкою з метою обґрунтованого прийняття рішень для здійснення комплексу оперативно-службових завдань.
7. Визначено поняття профілактично-виховного впливу, як виду самостійної специфічної діяльності КВІ, що регламентована нормами законодавства, в тісній взаємодії з державними органами та іншими соціальними суб'єктами з метою виправлення та ресоціалізації засуджених.
8. Взаємодія КВІ з різними державними службами та іншими соціальними суб'єктами в проведенні засобів профілактично-виховного впливу визначається як узгоджена за метою, місцем та часом взаємообумовлена діяльність, спрямована на виправлення та ресоціалізацію засуджених, які перебувають на обліку в КВІ.
9. Визначено суб'єкти проведення профілактично-виховного впливу на засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (КВІ, ОВС, адміністрації підприємств, установ та організацій різних форм власності, громадські організації та ін.), та запропоновані шляхи їх взаємодії, розроблено і впроваджено в практику діяльності КВІ методи і засоби профілактично-виховного впливу на дану категорію засуджених. Обґрунтовано доцільність залучення добровольців (волонтерів), громадських інспекторів до даної діяльності КВІ та створення центрів по їх навчанню з правової, психологічної, педагогічної, та соціальної підготовки.
10. Розроблено і впроваджено в практику діяльності КВІ методи і засоби профілактично-виховного впливу. Характер їх застосування обумовлюється рівнем їх наукового обґрунтування, глибиною з'ясованих факторів у процесі виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Застосування методів і засобів профілактично-виховного впливу КВІ до осіб, які перебувають у неї на обліку, дозволить: більш ретельно використовувати принцип індивідуального та диференційованого підходу до засудженого; у залежності від конкретної кримінологічної ситуації, та у випадку виникнення конфліктів у процесі виконання покарань КВІ приймає оптимально правильне рішення.
11. Дійове виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, потребує системного підходу, виховних та профілактичних заходів, чітко визначених пріоритетів та її належного забезпечення (інформаційно-аналітичного, науково-методичного, матеріально-технічного тощо). Ігнорування хоча б однієї з цих складових суттєвим чином зменшує процедуру виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та ефективність виправлення і ресоціалізації засуджених.
12. Оскільки кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі, виконання яких покладено на КВІ, є соціальним явищем, притаманним будь-якій державі, то удосконалення їх є завжди не тільки завданням держави, а і суспільства в цілому. Дані завдання повинні реалізуватися не лише в спеціально кримінально-правових, кримінологічних заходах, а й знаходити свої втілення при реалізації інших завдань держави. Крім того, виконуватися такі завдання повинні на підставі науково обґрунтованої Концепції виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та Положення про кримінально-виконавчу інспекцію (див. Додатки В, Д).
13. Характеризуючи на підставі системного аналізу в Україні законодавчу базу виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, зроблено висновок, що вітчизняному кримінально-виконавчому законодавству бракує цілісності, повноти, завершеності. З метою покращення ефективності виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, запропоновано внести низку змін та доповнень до КК України, КВК України, Закону України "Про Державну виконавчу службу", зміст яких зводиться до наступного:
– доповнити ст.10 Закону України "Про Кримінально-виконавчу службу" словами "забезпечити житлом співробітників КВІ, надати їм службові приміщення, обладнати робочі місця технічними засобами (автотранспортом, зв'язком, комп'ютерною технікою тощо)";
– створити в структурі Державної кримінально-виконавчої служби України Центр наукових досліджень з проблем виконання кримінальних покарань (з 01.01.05 ця пропозиція одержала втілення у виді Науково-методичної Ради (Наказ ДДУПВП № 138 від 05.08.05 "Про внесення змін до деяких наказів Державного департаменту України з питань виконання покарань");
– внести зміни та доповнення до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" щодо взаємодії КВІ з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в розрізі її фінансового і матеріально-технічного забезпечення за рахунок місцевих бюджетів, коштів міжнародних організацій та благодійних фондів, з центрами соціальних служб для сім'ї та молоді, громадськими організаціями з метою соціального захисту та допомоги засудженим до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;
– розробити механізм оподаткування та стимулювання тих підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів господарювання, де працюють засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;
– довести чисельність співробітників КВІ до науково обґрунтованого рівня, забезпечити поступове зменшення завантаження роботою кожного працівника інспекції до обсягів, якими керуються служби пробації Європейських держав (один співробітник на 60 засуджених);
– покращити фінансове та матеріально-технічне забезпечення КВІ шляхом прийняття на законодавчому рівні належного фінансування інспекції, створення пільгового оподаткування для підприємств, установ і організацій різних форм власності, які надають фінансову та матеріальну допомогу інспекції, та поширення інформації про діяльність інспекції і залучення міжнародних фондів, які сприяють впровадженню програм її реформування;
– з метою всебічного вивчення осіб, які перебувають на обліку в КВІ, їх виправлення та ресоціалізації, запобігання вчинення ними нових злочинів та інших правопорушень, законодавчо збільшити строк відбування покарань у виді громадських робіт від 120 до 480 годин та закріпити за КВІ функції проведення з засудженими профілактично-виховного впливу;
– внести до інституту звільнення від відбування покарань з випробуванням наступні положення: 1) зобов'язати засудженого в певний строк відшкодувати заподіяний збиток; 2) зобов'язати засудженого не відвідувати певні місця і в певний час без дозволу співробітника КВІ; 3) покласти на трудовий колектив або особу, з їхньої згоди, обов'язок з нагляду та проведення з засудженим профілактично-виховної роботи.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії
1. Богатирьов І.Г. Виправні роботи як вид покарань: Кримінальні, кримінологічні та кримінально-виконавчі проблеми. (Монографія). – К.: "МП Леся", 2002. – 139 с.
2. Богатирьов І.Г. Теорія і практика виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – 312 с.

Статті у наукових фахових виданнях
1. Богатирьов І.Г. Поняття виховно-профілактичного впливу на засуджених, які перебувають на обліку інспекції виправних робіт // Наук. вісник Укр. акад. внутр. справ. – 1997. – С.180–183.
2. Богатирьов І.Г. Деякі аспекти віктимологічного попередження злочину // Вісник Запорізького юридичного ін-ту. – 1997. – № 2. – С.59–63.
3. Богатирьов І.Г. Про створення системи ресоціалізації засуджених // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – 1998. – № 3. – С.22–28.
4. Богатирьов І.Г., Свинарьов В.І. Проблеми конфліктів у середовищі засуджених // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – 1999. – № 4. – С.117–121.
5. Богатирьов І.Г. Деякі питання застосування заходів заохочення і стягнення до осіб, які відбувають виправні роботи без позбавлення волі // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – 2001. – № 6. – С.158–162.
6. Богатирьов І.Г. Місце та роль виправних робіт без позбавлення волі у кримінальному законодавстві // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – 2002. – № 6. – С.133–140.
7. Богатирьов І.Г. Порядок та організація виконання покарань у виді виправних робіт // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – 2002. – № 7. – С.54–59.
8. Богатирьов І.Г. Порядок і умови виконання покарань у виді виправних робіт // Вісник нац. акад. внутр. справ України. – К., 2003. – № 1. – С.100–104.
9. Богатирьов І.Г. Деякі проблемні питання застосування альтернативних видів покарань в Україні (теоретичні аспекти) // Підприємництво, господарство і право. Наук.-практ. господарсько-правовий журнал. – 2003. – № 6. – С.84–87.
10. Богатирьов І.Г. Алгоритми соціально-виховної роботи з засудженими до кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі (кримінологічні та психологічні проблеми) // Вісник Запорізького юрид. ін ту. – 2003. – № 4. – С.124–129.
11. Богатирьов І.Г. Профілактично-виховний вплив як засіб корекції поведінки засуджених до покарання у виді виправних робіт (окремі проблеми) // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – 2003. – № 8. – С.3–10.
12. Богатирьов І.Г. Роль міжнародних стандартів у гуманізації системи покарань (теоретико-прикладний аспект) // Держава і право: Зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. Вип.22. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – С.478–484.
13. Богатирьов І.Г. Соціальне призначення та виконання кримінальних покарань, альтернативних позбавлень волі // Наук. вісник Юрид. Акад. Міністерства внутр. справ: Зб. наук. пр. – 2004. – № 1. – С.197–202.
14. Богатирьов І.Г. Впровадження інституту короткочасних виїздів засуджених за межі місць позбавлення волі за новим кримінально-виконавчим кодексом // Вісник Запорізького юрид. ін-ту. – 2004. – № 1. – С.130–138.
15. Богатирьов І.Г. Соціально-правовий статус засуджених до кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі (актуальні проблеми) // Вісник Луганської акад. внутр. справ МВС ім.10-річчя незалежності України. – Луганськ. – 2004. – № 3. – С.91–99.
16. Богатирьов І.Г. Методологія впровадження кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі // Право України. – 2004. – № 7. – С.21–26.
17. Богатирьов І.Г. Нові види покарань в Україні як альтернатива позбавленню волі (проблеми і перспективи) // Держава і право: Зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. Вип.23. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. – С.444–448.
18. Богатирьов І.Г. Проблеми виправлення і ресоціалізації засуджених жінок в Україні (кримінально-виконавчий аспект) // Актуальні проблеми юрид. наук у дослідженнях учених: Наук. практ. зб. – К.,2004. – №31. – С.3 6.
19. Богатирьов І.Г. Загальна характеристика кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі (теорія і практика їх упровадження // Пробл. пенітенціарної теорії і практики: Бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – 2004. – № 9. – С.229–235.
20. Богатирьов І.Г. Ресоціалізація як засіб виправлення засуджених у світлі нового кримінального кодексу (науково-теоретичний аспект) // Наук. вісник Юрид. акад. Міністерства внутр. справ: Зб. наук. пр. – 2004. – № 3. – С.326–334.
21. Богатирьов І.Г. Теоретичні основи запобігання злочинності серед засуджених до покарань, альтернативних позбавленню волі // Наук. вісник Юрид. акад. Міністерства внутр. справ: Зб. наук. пр. – 2005. – № 1. – С.290–297.

Статті, виступи, тези доповідей та інші роботи,
які додаткового відображають наукові результати дисертації
1. Богатирьов І.Г. Особливості підготовки фахівців для пенітенціарної системи України // Вища школа: наук.-практ. видання. – 2002. – № 2–3. – С.65–72.
2. Богатирьов І.Г. Поняття кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі (теоретично-правовий аспект) // Юрид. Україна. – 2004. – № 3. – С.72–76.
3. Богатирьов І.Г. Періоди розвитку кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі (історико-правовий аспект) // Юрид. Україна. – 2004. – № 5. – С.63–69.
4. Богатирьов І.Г. Моніторинг ставлення громадськості до покарань, альтернативних позбавленню волі в Україні волі // Юрид. Україна. – 2005. – № 4. – С.75–79.
5. Богатирьов І.Г. Підготовка фахівців для кримінально-виконавчої системи в Україні: науково-методичні аспекти проблеми // Юрид. освіта і правоохоронна діяльність: перспективи нового тисячоліття. Наук.-практ. конф. – Дніпропетровськ. – 30–31 травня 2001 р.
6. Богатирьов І.Г. Проблеми особистості засудженого до покарань у виді виправних робіт. Кримінально-виконавча система в Україні: проблеми, пошуки, перспектива. Матеріали наук.-практ. конф. училища. – Чернігів: Чернігівський юрид. коледж Державного департаменту України з питань виконання покарань, 2002. – С.20–28.
7. Богатирьов І.Г. Деякі проблемні питання виконання альтернативних позбавленню волі покарань. Кримінально-виконавча система в Україні: проблеми, пошуки, перспективи. Матеріали наук.-практ. конф. "Проблеми виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі та його альтернатив: історія та сучасність". – Вип.3. – Чернігів: Чернігівський юрид. коледж Державного департаменту України з питань виконання покарань, 2003. – С.31–35.
8. Богатырёв И.Г. Общественное отношение к личности преступника и его наказанию (результаты анализа криминологического исследования). Альтернативы тюремному заключению в Российской Федерации. Материалы междунар. конф. – М.: PRI, 2003. – С.71–79.
9. Богатирьов І.Г. Практичні аспекти вивчення особи правопорушника в процесі кримінального судочинства. Матеріали міжнар. конф. "Формування української моделі відновного правосуддя". – К.: Український Центр Порозуміння. – 10–11 лютого, 2005. – С.85–86.
10. Богатирьов І.Г. Апробація Концепції виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі // Матеріали тренінг–семінару "Впровадження Європейських стандартів у процес професійної підготовки майбутніх офіцерів пробації Україні". – Чернігів: Чернігівський юрид. коледж Державного департаменту України з питань виконання покарань. – 13–15 жовтня 2005 р. – С.100–105.
11. Богатирьов І.Г. Детермінанти девіантної поведінки засуджених неповнолітніх до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі // Матеріали міжнародної наук.-практ. конф. "Девіантна поведінка неповнолітніх: проблеми, пошуки, рішення". – Харків: Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна, 30 листопада 2005. – С.10-11.

АНОТАЦІЯ

Богатирьов І.Г. Кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі (теорія і практика їх виконання кримінально-виконавчою інспекцією). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2006.
Дисертація присвячена аналізу організаційних і правових проблем виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, у виді виправних робіт, громадських робіт, позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю. В роботі розглядається теорія і практика виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Досліджуються періоди їх виникнення, поняття, сутність, сучасні теоретико-правові та кримінологічні засади, практика їх виконання у країнах Європейської спільноти. Узагальнюється практика виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, вказується можливі шляхи їх удосконалення (законодавче забезпечення, покращення діяльності кримінально-виконавчої інспекції, впровадження профілактично-виховного впливу та підготовка кадрів).
Ключові слова: кримінально-виконавча інспекція, покарання, не пов'язані з позбавленням волі, пробація, кримінологічний аналіз, профілактично-виховний вплив, Концепція.

АННОТАЦИЯ

Богатирев И.Г. Уголовные наказания без лишения свободы (теория и практика их исполнения уголовно-исполнительной инспекцией). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2006.
Диссертация представляет собой комплексное научное исследование проблем исполнения уголовных наказаний без лишения свободы в виде исправительных работ, общественных работ, лишения права занимать определенную должность или заниматься определенной деятельностью и охватывает теоретические и практические начала их исполнения уголовно-исполнительной инспекцией. Исследованы общая характеристика, современные теоретико-правовые и криминологические начала исполнения наказаний без лишения свободы, выдвинута и обоснована необходимость внедрения профилактическо-воспитательного влияния на осужденных к данным видам наказаний.
Разработана Концепция исполнения уголовных наказаний без лишения свободы и предлагается механизм ее внедрения в деятельность уголовно-исполнительной инспекции.
Анализируется практика исполнения наказаний без лишения свободы в Европейских странах. Делается вывод о путях внедрения в Украине института пробации. В работе раскрывается криминологическая характеристика лиц, состоящих на учете уголовно-исполнительной инспекции по таким признакам, как: социально-демографические, уголовно-правовые и социально-психологические. Дается понятие и предлагается структурно-логическая схема криминологического анализа исполнения уголовно-исполнительной инспекцией наказаний без лишения свободы, который включает в себя изучение его объекта и предмета, очерчение его целей и задач, определение еффективности предупредительной функции, определения профилактическо-воспитательного влияние как средства предупреждения преступлений среди лиц, состоящих на учете в уголовно-исполнительной инспекции.
В работе исследуется профилактическо-воспитательное влияние как средство исправления и ресоциализации лиц, состоящих на учете в уголовно-исполнительной инспекции. Были внесены предложения о внедрении Положения об уголовно-исполнительной инспекции; специальных учебных программ и планов профессиональной подготовки и повышения квалификации сотрудников уголовно-исполнительной инспекции, и создании Центра научных исследований в Государственной уголовно-исполнительной службе Украины, которые уже получают практическую реализацию. Сформулированы конкретные предложения и рекомендации, новые в концептуальном плане, направленные на усовершенствование ряда положений теории и практики исполнения уголовно-исполнительной инспекцией наказаний без лишения свободы.
Ключевые слова: уголовно-исполнительная инспекция, наказания без лишения свободы, пробация, криминологический анализ, профилактическо-воспитательное влияние, Концепция.

SUMMARY

I.Bohatyryov. Criminal penalties which are not connected with imprisonment (theory and practical implementation by probation offices). – Manuscript.
The thesis is written to obtain the scientific degree Doctor of jurisprudence. Speciality 12.00.08 – Criminal Law, Criminology; Procedural Law. – Kyiv National University of internal affairs, Kyiv, 2006.
The thesis is dedicated to analysis of organizational matters and legal problems as to implementation of penalties by probation offices. These penalties are not connected with imprisonment such as corrective labour, social work, deprivation of the right to hold a post or to be involved in any activity.
Theory and practical implementation of penalties by probation offices are considered in the work. Periods of their implementation, conceptions, main points and modern theoretical and Legal measures and their implementation in the countries of EC are investigated in the thesis. Practical implementation of penalties which are not connected with imprisonment is summarized, possible ways of their perfection (legal ensuring, improvement of probation offices activity, the usage of preventive and educative influence and training of skilled personnel) are also pointed out in the work.

Key words: probation office, penalties which are not connected with imprisonment, probation, criminology analysis, preventive and educative influence, Сonception.