Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник –
доктор юридичних наук, професор,
академік АПрН України,
Заслужений діяч науки і техніки України
Костенко Олександр Миколайович,
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою.

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
Навроцький В’ячеслав Олександрович,
Львівський державний університет внутрішніх справ, декан юридичного факультету;

кандидат юридичних наук
Берзін Павло Сергійович,
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка,
доцент кафедри кримінального права та кримінології.

Захист відбудеться « 4 » липня о 14-00 2008 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано « 3 » червня 2008 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат юридичних наук О. О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Стаття 54 Конституції України гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Основний закон України не випадково виділяє серед прав і законних інтересів в сфері інтелектуальної діяльності майнові та немайнові права. Адже в процесі літературної і художньої, наукової і технічної творчості виникають якісно нові знання, об’єкти матеріального та духовного світу, що мають свою вартість. Тож недарма Цивільний кодекс України у ст. 177 визначає результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію як об’єкти цивільних прав.
Соціальна сутність правового інституту інтелектуальної власності полягає в тому, що норми цього інституту здійснюють охоронну функцію як щодо майнових, так і щодо немайнових прав, які виникають у авторів літературних і художніх творів, виконавців, винахідників тощо. Отже, з одного боку, інститут інтелектуальної власності присвячено охороні прав на об’єкти літературної, наукової, художньої та технічної творчості, з іншого – регулюванню правового статусу таких об’єктів у суспільному виробництві.
Специфічною рисою об’єктів прав інтелектуальної власності є те, що вони не мають матеріальної форми (на відміну від речей, як об’єктів права власності). Економічна цінність об’єктів прав інтелектуальної власності не залежить від матеріального носія, на якому вони розташовані. Матеріальний носій є способом передачі ідей, думок, висновків автора об’єкта іншим особам.
Зазначений статус об’єктів прав інтелектуальної власності робить їх дуже вразливими для недобросовісного, без згоди власника прав на об’єкти, копіювання, тиражування і розповсюдження. Ці дії є порушенням передбачених законом прав інтелектуальної власності. Відповідно, особу, винну у такому порушенні, має бути притягнено до відповідальності.
Чинне українське законодавство передбачає такі види відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності: цивільну, адміністративну та кримінальну. В той же час слід зазначити, що кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності є найсуворішим, хоч і ефективним заходом для гарантування законності в даній сфері.
Для України, в якій поняття “правовий інститут інтелектуальної власності” є відносно новим явищем, ситуація є ще більш небезпечною – адже населення нашої країни на даний час має недостатній рівень правової культури, що виявляється, зокрема, і в рівні поваги до чужої власності.
Розв’язання такої ситуації неможливе без реформування чинного кримінального законодавства. А для більшої ефективності такого реформування необхідними є ґрунтовні дослідження проблем, що виникають в сфері кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності.
У кримінально-правовій науці України дослідженням проблем охорони прав інтелектуальної власності присвячені праці П.П. Андрушка, П.С. Берзіна, В.Д. Гулкевича, С.Я. Лихової, О.Е. Радутного, С.О. Харламової. Також основою дисертації стали праці інших дослідників у галузі кримінального права, що тією чи іншою мірою розглядали питання кримінальної відповідальності за злочини проти прав інтелектуальної власності – Я.М. Брайніна, П.А. Вороб’я, М.В. Вощинського, С.Б.Гавриша, О.М. Готіна, В.К. Грищука, О.А. Дворякіна, О.О. Дудорова, С.Е. Жилинського, М.І. Загороднікова, А.М. Коваля, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, І.П. Лановенка, В.Д. Ларічева, Є.Ф. Лащука, С.Я. Лихової, П.С. Матишевського, В.О. Навроцького, Ю.В. Трунцевського, Є.В. Фесенка, М.І. Хавронюка, Г.І. Чангулі та ін. Також важливого значення для даного дослідження набули праці фахівців у галузях цивільного, господарського та банківського права: Г.О. Андрощука, М.І. Архипової, М.М. Богуславського, Ю.Л. Бошицького, О.М. Боярчука, І.І. Ващинця, Л.М. Вишевецького, Т.С. Демченко, Г.В. Дручка, М.І. Дубинського, В.О. Жарова, О.В. Жилінкової, В.І. Жукова, Б.І. Іванова, С.М. Клейменової, О.О. Козлової, В.В. Костицького, Л.Г. Левіна, Н.В. Лісіциної, В.Є. Макоди, О.П. Орлюк, О.А. Підопригори, Л.І. Работягової, О.Д. Святоцького, Я.М. Шевченко, Ю.С. Шемшученка, Н.Є. Яркіної тощо.
Незважаючи на велику кількість наукових праць і розробок у сфері охорони прав інтелектуальної власності, теоретичні проблеми їх кримінально-правової охорони залишаються вивченими вкрай незадовільно.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за темою: “Кримінальна юстиція України: актуальні проблеми розвитку” № РК 0106U004753 (ІІ кв. 2006 р. – ІV кв. 2008 р.)
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення на основі теоретичного аналізу та з урахуванням правозастосовчої практики змісту всіх ознак складів злочинів, що посягають на права інтелектуальної власності, встановлення прогалин і недоліків у вітчизняному кримінальному законодавстві в частині охорони прав інтелектуальної власності (в тому числі і шляхом вивчення зарубіжного законодавства) та розробка пропозицій по їх подоланню.
Дана мета реалізується в наступних завданнях:
- визначити соціальну сутність прав інтелектуальної власності як правового явища і об’єкта кримінально-правової охорони;
- визначити місце об'єктів прав інтелектуальної власності в структурі загального об'єкта охорони за чинним Кримінальним кодексом України;
- дослідити процеси становлення системи законодавства, яке здійснює кримінально-правову охорону прав інтелектуальної власності на території України, та виокремити соціально-економічні та духовно-ідеологічні фактори, що сприяли або заважали такому становленню;
- здійснити юридичний аналіз складів злочинів, що посягають на права інтелектуальної власності, згідно чинного Кримінального кодексу України;
- на підставі аналізу сучасних теоретичних розробок українських і зарубіжних вчених визначити найбільш ефективні шляхи подолання недоліків і прогалин в законодавстві.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з охороною майнових і немайнових прав суб'єктів інтелектуальної власності.
Предметом дослідження є норми КК України, які встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення злочинів, що посягають на права інтелектуальної власності (ст.ст. 176, 177, 229, 231, 232 КК України).
Методи дослідження для досягнення поставленої мети і вирішення завдань дисертаційного дослідження були поставлені з урахуванням специфіки предмета і об’єкта дослідження. Було використано такі методи:
- догматичний (формально-юридичний) метод. Даний метод заснований на застосуванні правил формальної логіки при аналізі юридичної конструкції складів злочинів, передбачених ст.ст. 176, 177, 229, 231, 232 КК України, а також норм цивільного законодавства – норм Книги Четвертої ЦК України, окремих статей ГК України та Законів України “Про авторське право і суміжні права”, “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі”, “Про охорону прав на промислові зразки” та інших норм законодавства України та міжнародно-правових актів, що здійснюють охорону прав інтелектуальної власності.
- історичний метод, використовувався для аналізу процесів становлення інституту прав інтелектуальної власності, зокрема кримінально-правової охорони цих прав у Російській імперії, СРСР та сучасній Україні (з 1991 р.); аналізуються не тільки джерела законодавства (Звод законів кримінальних 1832 р., Уложення про покарання кримінальні і виправні редакцій 1845, 1857, 1866, 1885 р., Кримінальне уложення 1903 р., Кримінальні кодекси УРСР 1922, 1927 та 1961 рр.), а й праці фахівців відповідного періоду, певним чином присвячені предмету дослідження.
- порівняльно-правовий метод застосовувався для аналізу співвідношення способів охорони прав інтелектуальної власності нормами кримінального законодавства різних країн світу.
- метод системного аналізу, застосовувався для характеристики елементів і ознак складів злочинів, передбачених ст.ст. 176, 177, 229, 231, 232 КК України, як єдиної системи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним дослідженням правових проблем в сфері кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності та законодавчого забезпечення протидії злочинам, що посягають на такі права. До положень, що мають наукову новизну, слід віднести наступні:
вперше:
– запропоновано доповнити КК України статею 175-1 "Порушення особистих немайнових прав інтелектуальної власності", на підставі норм якої буде здійснюватись охорона немайнових прав на результати літературної, художньої, музичної, наукової і технічної творчості;
– запропоновано внести наступні зміни до ст. 177 КК "Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію": в назві статті та в диспозиції ч. 1 даної статті після слів “сорту рослин” добавити слова “породи тварин”;
– запропоновано доповнити перелік спеціальних суб'єктів злочину, передбаченого ч. 3 ст. 229 КК "Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару", шляхом внесення до диспозиції даної норми таких змін: після слів “службовою особою з використанням службового становища” додати слова “або фізичною особою–підприємцем”. Це мотивується спеціальним статусом фізичної особи – підприємця в порівнянні з загальним суб'єктом злочину;
– враховуючи особливий правовий режим комерційної і банківської таємниці, запропоновано виділити норми, на підставі яких здійснюється кримінально-правова охорона банківської таємниці в окрему статтю особливої частини КК України;
– запропоновано замінити чинну редакцію ст. 231 КК України "Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю" новою, що матиме назву "Порушення прав на комерційну таємницю". Після введення запропонованих змін ст. 232 КК "Розголошення комерційної або банківської таємниці" пропонується виключити із КК України;
– на підставі дослідження еволюції кримінально-правових норм в історичному аспекті визначено перелік тих соціально-правових чинників, що впливають на стан та рівень кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності; зокрема, до них належать: статус об’єктів прав інтелектуальної власності в економічному житті країни (цей чинник є основним); рівень науково-технічного розвитку суспільства; політика держави в економіці, зокрема в сфері охорони добросовісної конкуренції суб’єктів господарювання.
удосконалено:
– підхід до визначення предметів злочинів, передбачених ст.ст. 176, 177, 229, 231, 232 КК, як майнових прав інтелектуальної власності; немайнові права охороняються адміністративно-правовими та цивільно-правовими засобами.
набули подальшого розвитку:
– додатково аргументовано концепцію українських вчених, які пропонують об’єднати злочини проти прав інтелектуальної власності в одному розділі; одночасно визначено, що подібне реформування є можливим лише після вдосконалення цивільного законодавства, що здійснює охорону прав інтелектуальної власності;
– запропоновано етапність реформування системи кримінально-правових норм, що здійснюють охорону прав інтелектуальної власності; зокрема, визначено основні етапи прийняття відповідних змін до законодавства.
– підхід українських вчених, що пропонують загальним об’єктом злочину вважати порядок суспільних відносин. Зроблено висновок, що родовим об’єктом злочинів проти прав інтелектуальної власності є встановлений за допомогою норм права порядок суспільних відносин, що виникають з приводу здійснення прав інтелектуальної власності суб’єктами – носіями цих суб’єктивних прав.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані: 1) у правотворчості під час опрацювання пропозицій щодо змін та доповнень до кримінального законодавства; 2) у практичній діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, судів України; 3) у навчальному процесі під час викладання курсу "Кримінальне право України".
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на шести науково-практичних конференціях та семінарах: Міжнародній науково-практичній конференції “Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євроінтеграційних прагнень України” (м. Запоріжжя, 2006 р.); Науково-практичній конференції “Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики” (м. Київ, 2006 р.); Круглому столі “Актуальні проблеми правового регулювання суспільних відносин у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ)” (м. Ірпінь, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “П’яті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Шості осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2007 р.).
Публікації: Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано у восьми статтях, з них шість опубліковано у виданнях, включених до переліку наукових фахових видань, затвердженому ВАК України, та шести тезах доповідей на науково-практичних конференціях та семінарах.
Структура дисертації визначена метою і завданням дослідження, містить перелік умовних скорочень, вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 208 сторінок, в тому числі список використаних джерел – 22 сторінки (198 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження і ступінь наукової розробки проблеми, викладено мету та завдання дослідження, його об'єкт і предмет, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних висновків; наводяться дані щодо апробації одержаних результатів.
Розділ 1 "Природа прав інтелектуальної власності як об’єкта кримінально-правової охорони" складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. "Права інтелектуальної власності як об'єкт кримінально-правової охорони: соціальна та юридична сутність" розглядається соціальна природа прав інтелектуальної власності, як специфічного об'єкта правової охорони. Аналізується співвідношення права власності на речі та права інтелектуальної власності, визначаються їх спільні та відмінні ознаки. Розглядається роль об'єктів прав інтелектуальної власності в суспільстві, зокрема, їх зв'язок з такими сферами суспільного життя, як економіка, наука, культура.
Визначається необхідність класифікувати об'єкти прав інтелектуальної власності, як об'єкти кримінально-правової охорони відповідно до того який саме аспект в цих об'єктах є домінуючим – творчий, інтелектуальний (літературні і художні твори, винаходи, корисні моделі тощо) чи господарський (засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, комерційна таємниця). Попри всю умовність такої класифікації, саме на ній побудовано чинний КК України: ст.ст. 176, 177 входять до Розділу V "Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина", а ст.ст. 229, 231, 232 – до Розділу VІІ "Злочини у сфері господарської діяльності".
Також в підрозділі розглядаються погляди на власність ряду видатних філософів та правознавців минулого – І. Канта, Дж. Локка, П.-Ж. Прудона, А. Сміта. Визначається, що власність взагалі і інтелектуальна власність зокрема, є неоднозначним суспільним явищем. Цим пояснюється протиріччя у поглядах на проблеми правової охорони прав інтелектуальної власності. Для вирішення подібних проблем пропонується використовувати принцип соціального натуралізму.
У підрозділі 1.2. "Розвиток законодавства, на підставі якого здійснюється кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності" досліджується еволюція кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності.
Так, зародки правової охорони прав інтелектуальної власності відомі ще з часів Стародавнього Світу. Проте технічні досягнення і винаходи в ті часи охоронялися переважно не встановленими державою нормами права, а самостійними діями ремісника та його спадкоємців (або ремісничих цехів). Деякі нові технології виробництва держава охороняла лише в окремих випадках, коли йшлося про певне монопольне становище на ринку.
З розвитком книгодрукування та машинного виробництва, у XV-XVI ст.ст. виникає система привілеїв на винаходи – індивідуальних актів, що видавалися монархами. І лише в XVIІІ ст. спочатку в Англії, а згодом і в інших країнах Європи затверджується спеціальне законодавство на підставі якого здійснювалась охорона прав авторів та винахідників.
В Російській імперії це законодавство приймається в першій половині ХІХ ст., а першою нормою кримінального законодавства, яка здійснювала охорону авторського права стала ст. 742 Зводу законів уголовних редакції 1832 р. Поступовий розвиток кримінального законодавства Російської імперії призвів до появи Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 року. В різних своїх редакціях (1857, 1866, 1885 років) воно було основою боротьби зі злочинністю в імперії аж до початку ХХ ст. В цьому документі вперше були розміщені норми, що здійснювали кримінально-правову охорону прав інтелектуальної власності. Так, промислова власність охоронялася нормами відділення ст.ст. 1862, 1864, 1864 Уложення, авторське право – нормами відділення 4 “Про привласнення вченої або художньої власності”(глава 4, Розділ ХІІ) – ст. 2275, 2276, 2277 Уложення. Розглядаються елементи складів злочинів, передбачених даними статтями.
Також розглядаються проблемні питання в сфері кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності радянської доби. Зокрема, визначається ряд проблем в сфері такої охорони, аналізуються норми кримінальних кодексів УРСР редакцій 1922, 1927, 1961 років. Визначається, що кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності СРСР була не настільки розвиненою в порівнянні з такою ж охороною за часів Російської імперії. Визначаються причини такого відставання. Зокрема, домінуючим з факторів розвитку кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності визначається роль інтелектуальної власності в економічному житті. Іншими факторами є: рівень науково-технічного розвитку суспільства; політика держави в економіці, зокрема у сфері охорони добросовісної конкуренції суб’єктів господарювання
Наприкінці підрозділу узагальнюються основні напрями розвитку процесів кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності з часів здобуття Україною незалежності до набуття чинності Кримінальним кодексом 2001 р.
У підрозділі 1.3. "Місце і роль кримінально-правових норм, що здійснюють охорону прав інтелектуальної власності, в національному законодавстві: порівняльно-правовий аспект" розглядаються питання співвідношення міжнародних договорів, що визначають мінімальні стандарти кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності, з національним законодавством України, а також ряду інших держав – США, Іспанії, Болгарії, Литви, Латвії, Естонії, Російської Федерації, Білорусі, Казахстану, Вірменії, Грузії.
Серед міжнародних документів, в яких містяться певні стандарти щодо кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності, вирізняються Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (угода TRIPS), зокрема, ст. 61 цієї Угоди та Конвенція Ради Європи про кіберзлочинність, зокрема ст. 10 цієї Конвенції. На підставі аналізу цих міжнародно-правових актів визначено ряд проблем, що потребують вирішення в національному законодавстві.
Аналізуючи способи вирішення даних проблем в національному кримінальному законодавстві, робиться висновок, що існують декілька способів розв'язання кожної з них. Так, норми, що здійснюють кримінально-правову охорону прав інтелектуальної власності можуть розташовуватися як в спеціальних главах, розділах про злочини проти прав інтелектуальної власності (Іспанія, Литва, Естонія), так і в статтях різних розділів (держави СНД).
В основному норми розглянутих кодексів здійснюють охорону майнових прав інтелектуальної власності. В різних кодексах це робиться по-різному. В одних велика майнова шкода є обов’язковою ознакою для кваліфікації діяння, як злочинного, в інших – є обставиною, що обтяжує відповідальність. Слід визначити, що спостерігається тенденція зближення формулювання кримінальних кодексів різних країн – відчутний вплив процесів глобалізації.
В сучасних умовах знову постає питання щодо відповідальності юридичних осіб, в тому числі за злочини проти прав інтелектуальної власності. Розв’язання цієї проблеми в Україні є досить актуальним питанням, для якого необхідним є вивчення досвіду іноземних країн, в кримінальних кодексах яких такий інститут існує. Це, зокрема, США, Іспанія, Литва, Естонія тощо. Проте вважаємо введення такого інституту в Україні передчасним. Попередньо потрібне ґрунтовне реформування господарського, цивільного, екологічного, фінансового та іншого законодавства, що регулює діяльність юридичних осіб.
У Розділі 2"Кримінально-правова характеристика злочинів проти прав інтелектуальної власності на результати творчої діяльності" аналізується стан і перспективи реформування кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності на результати творчої діяльності. Зокрема, у підрозділі 2.1." Порушення авторського прав і суміжних прав" досліджуються склад злочину, передбаченого ст. 176 КК України "Порушення авторського права та суміжних прав". На підставі цього дослідження зроблено ряд теоретичних і практичних висновків.
Так, зокрема, аналізуючи різноманітні концепції визначення поняття "об'єкт злочину", що існують в українській науці, автор робить висновок, що найбільш повною є концепція, що загальним об’єктом злочину виступає встановлений за допомогою норм права порядок суспільних відносин, відповідальність за порушення якого передбачена чинним кримінальним законодавством.
Відповідно, родовим об’єктом злочинів проти прав інтелектуальної власності є встановлений за допомогою норм права порядок суспільних відносин, що виникають з приводу здійснення прав інтелектуальної власності суб’єктами – носіями цих суб’єктивних прав, а безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 176 КК України – встановлений за допомогою норм права порядок суспільних відносин, що виникають з приводу здійснення прав інтелектуальної власності на твори науки, літератури, мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми і відеограми (об’єкти авторського права і суміжних прав).
Під час розгляду поняття "предмет злочину", передбаченого ст. 176 КК, робиться висновок, що предметом злочину, поряд з об'єктами матеріального світу (речі, енергія, інформація), можуть бути також суб'єктивні права інтелектуальної власності. Визначається, що чинна редакція ст. 176 КК України охороняє виключно майнові права інтелектуальної власності. Такий висновок робиться як на підставі аналізу конкретних видів діянь, які входять до об'єктивної сторони даного злочину, так і на підставі обов'язкової наявності матеріальної шкоди у значному (ч. 1 ст. 176 КК), великому (ч. 2 ст. 176) та особливо великому розмірі (ч. 3 ст. 176 КК).
Підрозділ 2.2 "Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію" присвячено аналізу проблем, що виникають сфері кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності в сфері винахідництва. Така охорона здійснюється на підставі ст. 177 КК України.
Об'єктом злочину, передбаченого даною статтею, є встановлений за допомогою норм права порядок суспільних відносин, що виникають з приводу здійснення прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію. Предметом даного злочину, як і злочину, передбаченого ст. 176 КК України, є майнові права на згадані об'єкти. Робиться висновок, що немайнові права інтелектуальної власності на результати творчої діяльності людини є недостатнім чином захищені. Особливою мірою це стосується прав на наукове відкриття. З цією метою автор пропонує включити до складу Особливої частини КК України ст. 175-1 "Порушення особистих немайнових прав інтелектуальної власності".
На підставі принципу паритетності об’єктів кримінально-правової охорони запропоновано внести такі зміни до ст. 177 КК "Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію" після слів “сорту рослин” добавити слова “породи тварин”.
Суспільно небезпечні наслідки у вигляді матеріальної шкоди у значному (ч. 1 ст. 177 КК), великому (ч. 2 ст. 177 КК) та особливо великому розмірі (ч. 3 ст. 177 КК) є абсолютно ідентичними аналогічним наслідкам, вказаним у ст. 176. Порядок обрахування таких наслідків щодо злочинів передбачених ст.ст. 176, 177 КК визначається згідно примітки до ст. 176 КК.
В Розділі 3 "Кримінально-правова характеристика господарських злочинів, що посягають на права інтелектуальної власності" аналізуються проблемні моменти, що виникають в процесі застосування норм ст.ст. 229, 231, 232 КК України. Дані норми, на думку автора здійснюють кримінально-правову охорону відносин у сфері господарювання, права на охорону яких прирівняні до прав інтелектуальної власності.
Так, зокрема, в підрозділі 3.1. "Незаконне використання засобів індивідуалізації учасників господарських правовідносин, товарів і послуг" автором розглядаються проблеми, пов'язані з визначенням місця норм, що передбачають відповідальність за злочини проти прав інтелектуальної власності, в структурі КК України. Зокрема, підтримується думка ряду українських дослідників, які пропонують об'єднати дані норми в одному розділі КК. В той же час автор зазначає і те, що таке реформування потребує ґрунтовної попередньої роботи. Визначається послідовність реформування системи охорони прав інтелектуальної власності взагалі, і кримінально-правової охорони зокрема.
Також автор досліджує склад злочину, передбаченого ст. 229 КК України "Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару". Вирішується ряд теоретичних та практичних питань, пов'язаних з застосування даної норми. Об’єктом злочину, передбаченого ст. 229 визначається встановлений за допомогою норм права порядок господарських та інших відносин, що виникають з приводу здійснення прав інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, що ними виробляються. Предметом злочину є майнові права на такі засоби.
Об'єктивна сторона діяння, передбаченого ст. 229 КК України, охоплюється загальним терміном “незаконне використання” та спеціальним “інше умисне порушення права” щодо даних об’єктів. Автор визначає конкретні види подібних діянь.
Окремим питанням автор розглядає статус спеціального суб'єкта злочину, передбаченого ч. 3 ст. 229 КК України. Ним, згідно чинної редакціїї тексту норми, є "службова особа з використанням службового становища". В той же час автор обґрунтовує необхідність віднесення до числа спеціальних суб'єктів даного злочину ще й фізичних осіб – підприємців. Це мотивується перш за все тим, що фізична особа – підприємець має більші в порівнянні з загальним суб'єктом злочину можливості порушення прав інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників цивільного (господарського) обороту. Крім того, таке порушення зазвичай має комерційну мету і призводить до недобросовісної конкуренції суб'єктів господарювання. Отже, автор пропонує внести до ч. 3 ст. 229 КК України такі зміни: після слів "службовою особою з використанням службового становища" додати слова "або фізичною особою–підприємцем".
Підрозділ 3.2. "Проблеми кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності, пов’язаних з комерційною конфіденційністю" присвячено проблемам, що існують в сфері кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Така охорона на даний час здійснюється на підставі ст. 231 КК України "Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю" та ст. 232 КК України "Розголошення комерційної або банківської таємниці".
Таким чином, поряд з охороною такого об'єкта прав інтелектуальної власності як комерційна таємниця норми згаданих статей здійснюють охорону банківської таємниці. Автор аналізує різні підходи дослідників до цієї проблеми. Так, переважна більшість українських дослідників визначає, що комерційна та банківська таємниця є різнорідними об'єктами. Автор підтримує цію думку, тому вважає що комерційна та банківська тамниці мають охоронятися на підставі різних норм КК України.
Автор визначає ряд недоліків у формуванні юридичних норм чинних редакцій ст.ст. 231, 232 КК України. Зокрема, визначається доцільність поєднання норм, що визначають відповідальність за збирання, використання та розголошення комерційної таємниці в межах однієї норми.
Кримінальний кодекс України не містить визначення змісту злочинних діянь, що складають об’єктивну сторону злочинів, передбачених ст. ст. 231,232 КК – збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю. Норми даних статей, як і інших статей, що здійснюють охорону прав інтелектуальної власності, є бланкетними та відсилають, зокрема до ст. 36 Господарського кодексу "Неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею". Так, визначення "неправомірного використання комерційної таємниці" що встановлюється ч. 5 ст. 36, не відповідає сучасним реаліям, що виникають під час створення науково-виробничих об'єднань і консорціумів.
Щодо ролі злочинного наслідку при кваліфікації посягань на комерційну таємницю, робиться висновок, що злочин передбачений ст. 231 КК є злочином з формально-матеріальним складом (формальним – для незаконного збирання комерційної таємниці та матеріальним – для використання комерційної таємниці), а злочин, передбачений ст. 232 – з матеріальним складом.
Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 231 КК є загальним – фізична осудна особа, що досягла 16 років. В той же час суб'єктом злочинного розголошення комерційної таємниці є спеціальний суб'єкт – особа, якій ця таємниця стала відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю. Автор аналізує види таких осіб та поділяє їх на три групи: наймані працівники, яким доступ до таких відомостей надано на підставі трудового договору; підприємства та фізичні особи, які отримали такі відомості на підставі цивільно-правового договору та співробітники правоохоронних органів, які отримали такий доступ в порядку,, передбаченому спеціальним законодавством.
Наприкінці підрозділу автор пропонує внести ряд змін у кримінальне законодавство – запропоновано замінити чинну редакцію ст. 231 КК України "Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю" новою, що матиме назву "Порушення прав на комерційну таємницю". Після введення запропонованих змін ст. 232 КК "Розголошення комерційної або банківської таємниці" пропонується виключити зі складу КК України.
У висновках дисертації викладаються результати дослідження, а також пропозиції по вдосконаленню чинного кримінального законодавства, зокрема, тих його норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів проти прав інтелектуальної власності. Так, визначається, що в Україні вже давно назріла необхідність у створенні єдиної системи кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності, яка б включала такі необхідні елементи: 1) норми кримінального законодавства, що визначають склад злочинів проти прав інтелектуальної власності та міри покарання, які застосовуються до осіб винних, у вчиненні таких злочинів; 2) практика застосування норм кримінального законодавства органами кримінальної юстиції; 3) концептуальна основа державної політики в галузі кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності – наукові розробки вітчизняних вчених-юристів.
Умовно права інтелектуальної власності можна, на думку автора, поділити на дві групи: права інтелектуальної власності, пов’язаних з реалізацією творчих здібностей особи та відносини в сфері господарювання, права на охорону яких прирівняні до прав інтелектуальної власності. Такий умовний поділ відображено і в структурі Особливої частини КК України.
Аналізуючи різноманітні концепції об’єкта злочину, автор доходить висновку, що загальним об’єктом злочину виступає встановлений за допомогою норм права порядок суспільних відносин, відповідальність за порушення якого передбачена чинним кримінальним законодавством. Відповідно, родовим об’єктом злочинів проти прав інтелектуальної власності є встановлений за допомогою норм права порядок суспільних відносин, що виникають з приводу здійснення прав інтелектуальної власності суб’єктами – носіями цих суб’єктивних прав. Одночасно дисертант наголошує, що предметом злочину можуть бути і певні блага, цінності, що становлять нематеріальну основу соціального буття людини, так само, як речі та інші об’єкти матеріального світу становлять його матеріальну основу. У випадку злочинів проти прав інтелектуальної власності відповідні права інтелектуальної власності, виражені в майнових та немайнових правах на певні об’єкти (твори, товарні знаки, відомості, що становлять комерційну таємницю), які мають зовнішнє вираження і мають сприйматися органами чуття людини. Доведено, що фактично предметом всіх злочинів, що посягають на права інтелектуальної власності є виключно майнові права інтелектуальної власності.
Виходячи з цього, обґрунтовується необхідність доповнення Розділу V КК України ст. 175-1 "Порушення особистих немайнових прав інтелектуальної власності", а у Розділі VІІ КК України – запропоновано замінити чинну редакцію ст. 231 КК України "Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю" новою, що матиме назву "Порушення прав на комерційну таємницю". Після введення запропонованих змін ст. 232 КК "Розголошення комерційної або банківської таємниці" пропонується виключити зі складу КК України.
Також серед запропонованих автором змін до чинного КК України визначено такі: ст. 177 КК "Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію" після слів “сорту рослин” добавити слова “породи тварин”. Обґрунтовується доцільність внесення до диспозиції ст. 229 КК України наступних змін: після слів “службовою особою з використанням службового становища” додати слова “або фізичною особою–підприємцем”.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Нерсесян А.С. Проблеми кримінально-правового захисту авторських і суміжних прав в країнах Східної Європи та СНД / А.С. Нерсесян // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки – 2005. – Спецвипуск – С. 259-263;
2. Нерсесян А.С. Боротьба з порушенням прав інтелектуальної власності в Російській імперії: кримінально-правовий аспект / А.С. Нерсесян // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2006. - № 1 (17) – С. 250-255;
3. Нерсесян А.С. Інтеграція із СОТ і кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності: досвід Литви і Естонії / А.С. Нерсесян // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – 2006. – Випуск XVI – С. 179-187;
4. Нерсесян А.С. Комерційна мета та суспільно небезпечні наслідки в злочинах проти прав інтелектуальної власності / А.С. Нерсесян // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2006. - № 1 (34) – С. 180-188;
5. Нерсесян А.С. Проблема визначення об'єкта у злочинах проти прав інтелектуальної власності / А.С. Нерсесян // Часопис Київського університету права. – 2007. - № 1 – С. 151-156;
6. Нерсесян А.С. Охорона прав на об'єкти прав інтелектуальної власності нормами кримінального права: проблемні питання / А.С. Нерсесян // Судова апеляція. Науково-практичний журнал. – 2007. - № 2 – С. 25-31;
7. Нерсесян А.С. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных и борьба с нарушением прав интеллектуальной собственности / А.С. Нерсесян // История государства и права. Федеральный журнал. – 2006 - № 6 – С. 13-15;
8. Нерсесян А.С. Комерційна та банківська таємниці: проблеми кримінально-правової охорони / А.С. Нерсесян // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2006. - № 11 – с. 70-73;
9. Нерсесян А.С. Проблеми законодавчого регулювання боротьби з контрафакцією в Україні / А.С. Нерсесян // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної науково-практичної конференції молодих науковців "Четверті осінні юридичні читання" (Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 року). – Хмельницький: ХХУП,2005. – Ч. 3. Підтом І – С. 251-254;
10. Нерсесян А.С. Соціальна обумовленість кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності / А.С. Нерсесян // Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євроінтеграційних прагнень України: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 25-26 травня 2006 р. – Запоріжжя: ЗЮІ ДДУВС, 2006. – Ч. 1 – С. 179-182;
11. Нерсесян А.С. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності: особистий і суспільний аспекти / А.С. Нерсесян // Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали науково-практичної конференції (м. Київ, 26 червня 2006 р.) – К.: НАН України, 2006 – С. 319-322;
12. Нерсесян А.С. Кримінально-правова охорона авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет: міжнародно-правові аспекти / А.С. Нерсесян // Фінансово-правові дослідження: теорія та практика: Збірник тез. – Ірпінь: Національний університет ДПС України, 2006. – С. 175-179;
13. Нерсесян А.С. Предмет злочинів, що посягають на права інтелектуальної власності / А.С. Нерсесян // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених "П'яті осінні юридичні читання" (Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 року). – Хмельницький: ХУУП, 2006. – Ч. 5. Підтом 2 – С. 22-25;
14. Нерсесян А.С. Кримінальна відповідальність підприємців і підприємств за злочини проти прав інтелектуальної власності: зарубіжний досвід та перспективи в Україні / А.С. Нерсесян // Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез Міжнародної наукової конференції "Шості осінні юридичні читання" (м. Хмельницький 26-27 жовтня 2007 року). – Хмельницький: ХУУП, 2007. – С. 245-247.

АНОТАЦІЯ
Нерсесян А.С. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2008.
У дисертації викладено результати комплексного наукового дослідження різноманітних аспектів кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності. Розглянуто основні соціальні і правові чинники, що тим чи іншим способом впливають на стан кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності. Проаналізовано процеси становлення ат розвитку законодавства, на підставі якого здійснювалась кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності, в Російській імперії, СРСР та незалежній Україні.
Розглянуто норми Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, що закладають основі вимоги до кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності. Також розглянуто ряд норм Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність. Здійснено науковий аналіз кримінально-правових норм, на підставі яких здійснюється охорона прав інтелектуальної власності в Сполучених штатах Америки, ряді країн Європи та колишнього СРСР.
Проаналізовано склади злочинів, передбачених ст.ст. 176, 177, 229, 231, 232 чинного Кримінального кодексу України.
На основі дослідження різноманітних концепцій загального об'єкта злочину дано авторське визначення родового об'єкту злочинів проти прав інтелектуальної власності, а також безпосереднього об'єкту кожного з цих злочинів. Визначено, що предмет даних злочинів складають майнові права на передбачені диспозицією відповідних статей об'єкти.
Досліджено суспільно небезпечні наслідки, як складову частину об'єктивної сторони даних злочинів.
Визначено співвідношення ролі загального та спеціального суб'єктів при вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 176, 177, 229, 231, 232 КК України.
Підготовлено ряд пропозицій по вдосконаленню норм чинного кримінального законодавства України.
Ключові слова: злочини проти прав інтелектуальної власності, охорона інтелектуальної власності, кримінальний кодекс, норма кримінального права, порушення майнових прав.

АННОТАЦИЯ
Нерсесян А.С. Уголовно-правовая охрана прав интеллектуальной собственности. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2008.
В диссертации излагаются результаты комплексного научного исследования различных аспектов уголовно-правовой охраны прав интеллектуальной собственности. Рассмотрены основные факторы, тем или иным способом влияющие на состояние уголовно-правовой охраны прав интеллектуальной собственности.
Автором проанализированы социальные и правовые основы правового института интеллектуальной собственности. Рассмотрены исторические аспекты становления и развития норм уголовного законодательства, на основании которых осуществляется охрана прав интеллектуальной собственности. В частности, автор рассматривает нормы Уложения о наказаниях уголовных и исправительных, Уголовного уложения 1903 года, уголовных кодексов УССР 1922, 1927, 1961 годов, а также действующего Уголовного кодекса Украины. Также проанализирован ряд работ современных этим нормативным актам учёных-юристов. Определены основные факторы, влияющие на развитие системы уголовно-правовой охраны прав интеллектуальной собственности.
Рассмотрены положения Соглашения о торговых аспектах прав интеллектуальной собственности, которые определяют основные требования к национальной системе уголовно-правовой охраны прав интеллектуальной собственности. Также рассмотрен ряд норм Конвенции Совета Европы о киберпреступности, касающиеся, в частности вопросов нарушения авторского права и смежных прав во всемирной сети Интернет. Выделены основные положения, которые данные международные договора рекомендуют внедрить в национальные законодательства.
В диссертации анализируются также акты уголовного законодательства США, ряда стран Европы и стран, образовавшихся после распада СССР. Данные страны группируются по ряду критериев, в частности, по месту расположения норм, на основании которых осуществляется уголовно-правовая охрана прав интеллектуальной собственности. Выносится ряд выводов, направленных на заимствование отдельных положений некоторых из рассмотренных норм.
Проанализированы составы преступлений, предусмотренных ст.ст. 176, 177, 229, 231, 232 УК Украины. Сделан вывод, что размещение этих норм в разных разделах УК проведено в соответствии с внутренним содержанием объекта преступления, в частности, с соотношением в соответствующих объектах прав интеллектуальной собственности творческой и имущественной составляющих.
Анализируются различные концепции объекта преступления, существующие в украинской науке. Автор делает вывод, что наиболее содержательным является взгляд на общий объект преступления, как на установленный с помощью норм права порядок общественных отношений, ответственность за нарушение которого предусмотрена действующим украинским законодательством. На основании этого определения даны определения родового объекта преступлений против прав интеллектуальной собственности и непосредственного объекта каждого из этих преступлений.
Сделан вывод, что предметом преступления может быть, наряду с предметами и явлениями материального мира, также нематериальные объекты. Так, предметом преступлений, предусмотренных ст.ст. 176, 177, 229, 231,232 УК, определены имущественные права интеллектуальной собственности на соответствующие объекты.
Исследованы общественно опасные последствия, как составляющая часть объективной стороны данных преступлений. Определено, что общественно опасные последствия могут выражаться в форме материального вреда в значительном, большом и особенно большом размере (ст.ст. 176, 177, 229 УК) и в форме существенного вреда, нанесённого субъекту хозяйственной деятельности (ст.ст. 231, 232 УК).
Определено соотношение ролей общего и специального субъектов преступлений, предусмотренных нормами ст.ст. 176, 177, 229, 231,232 УК. Проанализированы вопросы по соучастию общего и специального субъектов при совершении данных преступлений.
Определено, что коммерческая и банковская тайны являются разными по правовому режиму объектами и, соответственно, должны охраняться на основании разных статей Уголовного кодекса Украины.
Подготовлены предложения по усовершенствованию норм действующего уголовного законодательства Украины. В частности, предложено дополнить Уголовный кодекс Украины ст. 175-1, а также новой редакцией ст. 231, внеси изменения в ст.ст. 177, 229 и отменить ст. 232 УК Украины.
Ключевые слова: преступления против прав интеллектуальной собственности, охрана интеллектуальной собственности, уголовный кодекс, норма уголовного права, нарушение имущественных прав.

ANNOTATION
Nersesyan A.S. Criminal-legislative defense by intellectual property rights. – Manuscript.

Thesis for a Scientific Degree of the Candidate of Legal Sciences in Speciality 12.00.08 – criminal law and criminology; criminal executive law. The V.M. Koretsky Institute of State and Law of National Ukrainian academy of Science, Kiev, 2008.
The results of complex scientific research of different aspects of criminal-law protection of intellectual property rights are expounded in dissertation. Basic factors are considered, that or by other method influencing on the state of criminal-law defense of intellectual ownership rights.
An author is investigating social and legal bases of juridical institute of intellectual property. The historical aspects of becoming and development of norms of criminal statutes, which the guard of intellectual ownership rights is carried out on the basis of, are considered. Becoming norms of criminal legislation are analyzed in the Russian empire, USSR and independent Ukraine. Basic factors, influencing on development of the system of criminal-law protection of intellectual ownership rights, are certain.
In dissertation also are analyzed the acts of criminal statute of the USA, some countries of Europe and countries, appearing after disintegration of the USSR.
Investigated corpus delicti, foreseen the articles 176, 177,229, 231, 232 of the Criminal code of Ukraine. Different conceptions of object of crimes, existing in Ukrainian science, are analyzed.
Items of these crimes acknowledges property rights for next objects: literature, scientific, artistic and musician works, performances, phonograms and video-grams, trademarks, other objects of intellectual property, which foreseen of this articles.
Prepared suggestion on the improvement of norms of current criminal legislation of Ukraine.
Key words: crimes against intellectual property rights, defense of intellectual property, criminal code, norm of criminal legislation, offences against property rights.