Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент
АНДРУШКО Петро Петрович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету.
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
НАВРОЦЬКИЙ В’ячеслав Олександрович,
Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх
справ України МВС України, декан факультету;

кандидат юридичних наук, доцент
ХАВРОНЮК Микола Іванович,
Головне науково-експертне управління
Апарату Верховної Ради України,
завідуючий відділом з питань національної безпеки, оборони,
правоохоронної діяльності та боротьби зі злочинністю.
Провідна установа:
Національна академія внутрішніх справ України МВС України, кафедра теорії кримінального права, м. Київ.

Захист відбудеться 27.11. 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 25.10. 2004 р.

В.о. вченого секретаря
спеціалізованої вченої ради,
доктор юридичних наук Костенко О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. З прийняттям Конституції України на загальнодержавному рівні було визначено, що народ України як носій суверенітету і як єдине джерело влади в Україні має безумовне і пріоритетне право на її здійснення безпосередньо та через органи державної влади і органи місцевого самоврядування, а однією із основних форм безпосередньої демократії, за допомогою якої реалізується народне волевиявлення, є вибори. Від того наскільки якісно діє механізм правового регулювання та правового захисту виборчих правовідносин залежать: результати виборів, а отже, і належна реалізація виборчих прав громадян України; швидке та ефективне формування якісного та кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що в майбутньому дасть змогу зберігати народні кошти на справи більш корисні для України, ніж проведення нескінченних виборчих марафонів.
Захист виборчих та інших політичних прав виступає гарантією стійкого еволюційного розвитку конституційно-політичної системи країни. Політична стабільність, в свою чергу, – це гарантія стабільності в економіці та інших сферах суспільства і держави, реалізації всього обсягу конституційних прав і свобод людини і громадянина. Тому автор підходить до визначення виборчих прав у взаємозв’язку із іншими основними правами і свободами (особистими, соціально-економічними та іншими), що реалізуються у виборчому процесі. Ясно, що без захисту всього комплексу прав і свобод неможливе проведення вільних демократичних виборів.
Сьогодні в Україні саме вибори є універсальним демократичним способом реформування конституційної системи влади в країні, засобом соціально-політичного структурування громадянського суспільства як необхідної умови його самостійності і самоврядування.
Виборчі правовідносини є самостійним об’єктом кримінально-правової охорони і саме в такій якості включаються в механізм кримінально-правового регулювання. На сучасному етапі розвитку науки кримінального права кримінально-правова охорона виборчих правовідносин може розглядатися в якості самостійної складової предмету вітчизняної теорії кримінального права.
Водночас варто зазначити, що монографічні праці чи спеціальні дисертаційні дослідження зазначеної проблеми в Україні наразі відсутні.
В той же час, факт незначної кількості розглянутих судами кримінальних справ даної категорії ні в якому разі не слід вважати підставою для ігнорування проблем, які виникають щодо кримінальної відповідальності за посягання на виборчі правовідносини, у тому числі на рівні наукових досліджень, особливо з урахуванням високої латентності цих діянь.
Крім того, як свідчить практика, поряд з традиційними способами вчинення злочинів у сфері виборчих правовідносин, в характері злочинних посягань відбулися радикальні зміни, а з підвищенням значення конституційного законодавства в цілому, та виборчого права зокрема, виникли і нові нетрадиційні прийоми злочинного втручання у виборчі правовідносини (порушення фінансування виборчих кампаній, порушення, які відбуваються на стадії складання списків виборців, втручання в діяльність виборчих комісій та перешкоджання діяльності виборчих комісій). Кримінальне законодавство на ці порушення виборчих правовідносин не завжди реагує адекватно та послідовно.
Парадокс вітчизняної правової науки, як, до речі, і інших гуманітарних наук, полягає у тому, що поряд із глибокими фундаментальними розробками теорії прав і свобод їх реалізація залишається незадовільною. Не дивлячись на стрімкість конституційних перетворень, українське суспільство і держава знаходяться в самому початку довгого еволюційного і разом з тим історично обумовленого шляху свого громадянського і правового становлення.
Викладене зумовлює зростаючу важливість дослідження правових проблем захисту виборчих прав від злочинних посягань і вимагає негайного вдосконалення правової регламентації боротьби із ними.
Хоча кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав громадян України в науці кримінального права не можна вважати новою проблемою, вона є розробленою недостатньо. Навіть останнім часом, коли відмічається зростання значення виборчого законодавства в політичному житті суспільства, в кримінальному праві практично відсутні глибокі монографічні та, зокрема, дисертаційні роботи на цю тему.
Це зумовлює необхідність ретельного вивчення та аналізу засобів кримінально-правової охорони виборчих правовідносин від протиправних посягань.
Дане дисертаційне дослідження базується на фундаментальних положеннях теорії кримінального права, зокрема, на роботах П.П. Андрушка, С.В. Бородіна, Я.М. Брайніна, Б.В. Волженкіна, С.Б. Гавриша, Р.Р. Галіакбарова, А.А. Герцензона, В.К. Глістіна, С.Г. Келіної, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Б.А. Курінова, П.С. Матишевського, П.П. Михайленка, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, А.С. Нікіфорова, Г.П. Новосьолова, В.С. Орлова, А.А. Піонтковського, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, С.І. Тихенка, А.Н. Трайніна, В.С. Трахтерова, В.В. Устименка, Є.В. Фесенка, Е.А. Фролова, С.Д. Шапченка, А.С. Шляпочнікова, С.С. Яценка.
Наукову базу дослідження складають також роботи вчених, присвячені вивченню феномену прав людини в цілому, в тому числі виборчих прав, серед останніх, зокрема роботи А.Я. Азарова, М.М. Бонгарда, А.М. Красікова, Є.І. Кузнєцова, С.Я. Лихової, М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.
Історичний аспект дослідження базується на вивченні історичних джерел, серед яких праці вчених дореволюційного періоду, таких як В.В. Водовозов, М.В. Довнар-Запольський, М.І. Костомаров, праці М. Грушевського, архівні матеріали та рідкісні Збірники Законів Російської імперії, роботи сучасних вчених-істориків І.М. Данилевського, В.О. Ключевського, В.Т. Пашуто, П.П. Толочка, І.Я. Фроянова.
При дослідженні окремих положень теорії кримінального права автор спирався на праці О.Ф. Кістяківського, І. Колера, Франца фон Ліста, С.В. Познишева, І.Я. Фойницького, М.С. Таганцева.
Враховуючи бланкетність кримінально-правових норм щодо відповідальності за злочини проти виборчих прав, значна частина даного дослідження базується на працях відомих вчених в галузі теорії права, філософії права, конституційного права та порівняльного права. Серед них праці Рене Давіда та Каміли Жоффре-Спінозі, а також С.С. Алексеєва, В.А. Бачініна, П.Д. Біленчука, Е.В. Бурлая, Л.Д. Воєводіна, В.Б. Ісакова, О.С. Йоффе, А.І. Кіма, О.Б. Ковальчук, Н.Е. Крилової, О.Г. Кушніренка, В.С. Лепьошкіна, О.І. Лукашова, В.Ф. Погорілка, Е.О. Саркісової, Г.В. Серебреннікової, М.І. Ставнійчук, Б.А. Страшуна, Ю.М. Тодики, Я.М. Уманського, В.Е. Чіркіна, І.І. Чугуннікова, В.М. Шаповала, С.В. Шевчука.
В процесі наукового дослідження використані міжнародні документи, які стосуються європейських стандартів в галузі вільних виборів, та проведено порівняльне дослідження не тільки кримінального законодавства Російської Федерації, Республіки Білорусь, Греції, Федеративної Республіки Німеччини, Іспанії, Швейцарії і окремих положень конституцій цих країн щодо проведення виборів.
Дослідження значної кількості теоретичних джерел, наукових публікацій, законодавчих актів дозволяє зробити висновок про те, що проблема кримінально-правової охорони виборчих прав всебічно не досліджена, залишаються багато дискусійних питань, відсутні єдині підходи до кваліфікації злочинів, які порушують виборчі права громадян України.
Такий стан теоретичної розробки проблеми впливає і на практику застосування ст. ст. 157, 158 і 159 КК України, яку на сьогодні не можна вважати досконалою.
Особливої актуальності дане дослідження набуває у зв’язку із осмисленням положень нового КК України. Попереду велика робота із забезпечення правильного їх розуміння, застосування і подальшого вдосконалення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною бюджетної теми №01 БФ 042-01 “Формування механізму реалізації прав та свобод громадян в Україні” Центру досліджень прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета і завдання дослідження. Метою запропонованого дослідження є здійснення кримінально-правової характеристики юридичних складів злочинів, передбачених ст. ст. 157-159 КК України, визначення та наукове обґрунтування на цій підставі критеріїв відмежування даних злочинів від інших порушень виборчих правовідносин та від суміжних злочинів, а також формулювання основних підходів та правил щодо кваліфікації злочинів, що порушують виборчі права громадян України.
У зв’язку із цим робота була зорієнтована на вирішення таких завдань:
1) провести всебічний кримінально-правовий аналіз злочинів проти виборчих прав громадян України;
2) проаналізувати ознаки основних та кваліфікованих складів даних злочинів через призму змін, що відбулися з прийняттям нового КК України;
3) розглянути структуру виборчих правовідносин як видового об’єкту злочинів проти виборчих прав громадян України та зміст і структуру виборчих правовідносин в залежності від етапів виборчого процесу;
4) в зв’язку із цим дослідити механізм спричинення шкоди виборчим правовідносинам;
5) проаналізувати внутрішні зв’язки між юридичними складами злочинів проти виборчих прав громадян України в контексті регулятивного законодавства та вказати на місце та роль виборчих правовідносин в механізмі кримінально-правового регулювання;
6) дослідити в контексті обраної теми спеціальну літературу (філософську, юридичну, історичну) та міжнародно-правові акти з проблеми охорони та регулювання виборчих правовідносин в Україні;
7) проаналізувати судову практику з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за порушення виборчих правовідносин;
8) виробити конкретні пропозиції щодо законодавства в досліджуваній сфері.
Об’єктом дослідження є проблеми кримінальної відповідальності за злочини, юридичні склади яких передбачені в ст. ст. 157-159 КК України.
Предмет дослідження – кримінально-правова характеристика перешкоджання здійсненню виборчого права через призму норм кримінального законодавства України, правозастосовчої практики, доктринальних положень науки кримінального права, які стосуються категорії об’єкту злочину, кваліфікації злочинів тощо.
Методи дослідження представлені історичним (проведено порівняльний аналіз вітчизняного кримінального законодавства 1919-2001 років), компаративним (проведено порівняльний аналіз кримінального законодавства ряду зарубіжних країн та нормативних актів Європейського Союзу), системно-структурним (визначено місце перешкоджання здійсненню виборчого права в системі злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина), формально-логічним (проведено аналіз основних і кваліфікованих складів злочинів, передбачених ст. ст. 157-159 КК України) та іншими методами.
У процесі дослідження статистичних звітів та оглядів судової практики Верховного Суду України по даній категорії злочинів по 25 областям (регіонам) України та у містах Києві та Севастополі, що в своїй сукупності становлять емпіричну базу дисертації, здобувач також використовував статистичний метод і формальнологічні процедури.
Всього у 2001 році за ст. 128 КК України 1960 р. було засуджено 2 особи, у 2002 році за ст. 158 КК України 2001 р. було засуджено 17 осіб. За іншими статтями, які містять юридичні склади злочинів проти виборчих прав, взагалі особи не засуджувались.
Використання різних методів дослідження, джерел інформації(наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених, положень, оцінок, висновків та пропозицій, висловлених окремими юристами у виступах на конференціях, наукових семінарах, на сторінках періодичних та наукових видань, даних статистики тощо) та результати узагальнень судової практики дали можливість виявити ряд нових проблем, пов’язаних з правовим забезпеченням охорони виборчих правовідносин, що виникають у зв’язку із реалізацією громадянами України виборчих прав та запропонувати шляхи їх розв’язання.
Робота написана також з урахуванням сучасних досягнень юридичної науки України та з використанням окремих наукових положень з інших галузей знань (конституційне право, філософія, історія, міжнародне право).
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в науці кримінального права вперше предметом комплексного спеціального дослідження стали питання кримінальної відповідальності за порушення виборчих правовідносин, які виникають у процесі реалізації громадянами України свого конституційного (активного і пасивного) виборчого права, і (в концептуальному плані) проблеми забезпечення правової охорони виборчої системи в державі від правопорушень у цій сфері.
Внесок дисертанта в наукову розробку проблеми полягає в обґрунтуванні нових теоретичних положень, уточнення змісту окремих понять та категорій, що мають значення для науки кримінального права, правозастосовчої практики та вдосконалення законодавства з питань забезпечення правової охорони виборчої системи в державі.
Новизну одержаних результатів конкретизують наступні положення та висновки, які й виносяться на захист:
1. Пропонується власне бачення назви розділу V КК України, яке ґрунтується на теоретичному вивченні змісту виборчих прав з точки зору теорії правового позитивізму, та ставиться питання про відповідність назви розділу його внутрішній структурі. Пропонована назва розділу “Злочини проти політичних та інших конституційних прав і свобод людини і громадянина” більш повно, на думку автора, відповідає його змісту і структурі.
2. Наводяться додаткові аргументи на користь чотирьохчленної класифікації об’єктів злочинів “по вертикалі” над трьохчленною. Теоретична конструкція видового об’єкту злочинів як окремого структурного компоненту чотирьохчленної класифікації дозволяє більш чітко визначити ті об’єкти, на які посягають конкретні суспільно небезпечні діяння.
3. Як об’єкт злочинів проти виборчих прав громадян України пропонується розуміти виборчі правовідносини. Ця позиція ґрунтується як на теорії природних та набутих прав, так і на сучасному розумінні виборчих правовідносин як предметі дослідження сучасної вітчизняної теорії конституційного права. Саме по собі “виборче право” – це абстрактні правові норми, це назва правових норм. Суспільна небезпека злочинів проти виборчих прав полягає в тому, що шкода наноситься реальним суб’єктам виборчих правовідносин, або спрямована на інші їх структурні компоненти. Кримінальне право при допомозі охоронних кримінально-правових норм охороняє поведінку (правові відносини), врегульовану нормами регулятивного законодавства.
4. Обґрунтована необхідність встановлення тісного правового зв’язку між регулятивним та охоронним законодавством. Виборче законодавство недостатньо чітко регулює окремі стадії виборчого процесу (зокрема, складання списків виборців, підписних листів, перевезення та зберігання виборчих бюлетенів, фінансування виборчої кампанії). Це дозволяє дійти висновку, що основним джерелом прогалин та недосконалості відповідних кримінально-правових норм є прогалини та недосконалість виборчого законодавства.
5. У зв’язку з тим, що механізм спричинення шкоди виборчим правовідносинам тісно пов’язаний із впливом на потерпілого, розглядаються та аналізуються місце та ознаки потерпілого як обов’язкового компоненту злочину, юридичний склад якого передбачений в ст. 157 КК України. Необхідно на законодавчому рівні розширити коло потерпілих і доповнити в якості кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 157 КК України, словами: “Ті самі діяння, поєднані з насильством або погрозою застосування такого насильства, спрямовані на близьких осіб суб’єктів виборчого процесу”.
6. Пропонується доповнити ч. 1 ст. 157 КК України словами: “перешкоджання роботі виборчої комісії”, а ч. 2 ст. 157 КК України словами: “втручання з використанням посадового або службового становища в роботу виборчої комісії з метою вплинути на результати виборів”. Під втручанням слід розуміти будь-які дії посадових та службових осіб (в тому числі і голів виборчих комісій), що можуть впливати на будь-кого із членів виборчих комісій (в тому числі і голів виборчих комісій), а саме: вимоги чи вказівки з питань реєстрації кандидатів, списків кандидатів, підрахунку голосів, а також з інших питань, що стосуються виняткової компетенції виборчих комісій.
7. Як спосіб вчинення злочину, юридичний склад якого передбачений в ч. 1 ст. 157 КК України, слід розглядати і такий спосіб як порушення порядку фінансування виборчих кампаній, під чим слід розуміти надання матеріальної підтримки кандидатам, виборчим блокам, виборчим об’єднанням поза межами виборчого фонду, а також розповсюдження агітаційних матеріалів, які оплачені не із виборчого фонду або оплачені по необґрунтовано заниженим розцінкам.
8. В ч. 3 ст. 158 КК України термін “оголошення результатів виборів” слід замінити словами “офіційне оприлюднення виборів”, як позначення конкретної стадії виборчого процесу. Із тексту ст. 159 КК України слід виключити слова “підчас проведення передбачених законом виборів”, так як є зрозумілим, що таємниця голосування існує тільки під час окремої стадії виборів, а саме стадії голосування.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що автором запропоновані конкретні зміни в кримінально-правові норми, якими забезпечується охорона виборчих правовідносин в цілому, та конкретних їх структурних компонентів зокрема.
Положення, що містяться в роботі, можуть бути використані в навчальному процесі юридичних вузів і факультетів при викладанні Особливої частини кримінального права України, для розробки спецкурсів кримінально-правового циклу, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників.
Викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть стати теоретичним і практичним матеріалом для подальших досліджень в науці кримінального права, в інших юридичних науках.
Особистий внесок здобувача в одній опублікованій у співавторстві статті становить результати його власних наукових розробок проблем, пов’язаних із порівняльним аналізом зарубіжного законодавства щодо кримінально-правової охорони виборчих прав громадян цих країн, а також обгрунтування того, що розв’язання даної категорії проблем належить до приорітетних напрямів наукових досліджень у галузі кримінального права і кримінології.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження, що включені до дисертації, оприлюднені на: 1) Міжнародній науково-практичній конференції “Конституційне будівництво в Україні: теорія і практика”, присвяченій 4-й річниці Конституції України (м. Ужгород, 1-3 червня, 2000 р.), 2) Міжнародній науково-практичній конференції “Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики” (м. Київ, 16-17 березня, 2000 р.), 3) Науково-практичній конференції “Становлення правової держави: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 8 грудня, 2000 р.), 4) Міжвузівській науково-студентській конференції (27 січня – 2 лютого 2001 р., м. Косів, Івано-Франківської обл.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у дев’яти друкованих працях. Три статті опубліковані у фахових виданнях України, дві – в наукових журналах та чотири – в тезах виступів на конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновку, списку використаних джерел (217 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 228 сторінок, з них обсяг основного тексту – 207 сторінок, обсяг використаних джерел – 21 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлюється актуальність теми, дається загальна характеристика основних напрямків дослідження, розкривається їх зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначається мета дослідження, його завдання, формулюються основні теоретичні положення, що виносяться на захист, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, вказано на їх апробацію.
Розділ 1 “Загальна характеристика кримінального законодавства щодо відповідальності за злочини проти виборчих прав громадян України” складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 “Історичний аспект розвитку кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини проти виборчих прав громадян України” автор досліджує історичні етапи розвитку кримінального законодавства про відповідальність за порушення виборчих прав.
Розглядаються історичні етапи розвитку інституту виборчих прав, який бере свої витоки із норм звичаєвого права, починаючи із давніх рабовласницьких держав, для яких характерним було безпосереднє голосування, що потім перетворилося у станове представництво, паралельно із яким формувалася і цензова система.
Безумовно, дослідження виборчого законодавства України та кримінальної відповідальності за його порушення в радянський період тісно пов’язане із російським законодавством в силу історичного розвитку держави. Але, базуючись на монографічних дослідженнях відомих вчених-істориків, таких як А.Д. Градовський, С.М. Соловйов, М.І. Костомаров, М.С. Грушевський, М.В. Довнар-Запольський, В.О. Ключевський, а також на роботах сучасних спеціалістів в галузі історії Київської Русі, таких як П.П. Толочко, В.Т. Пашуто, які присвячені дослідженню такого історичного та правового феномену, як віче, автор робить висновок про те, що участь у справах держави, вирішення головних питань суспільного життя, основних політичних питань, що стосуються обрання вищих посадових осіб в державі притаманне українському народу з найдавніших часів.
Першим джерелом радянського періоду формування норм про кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав слід вважати Керівні начала з кримінального права РРФСР 1919 року, які передбачали як вид покарання позбавлення політичних прав, а також оголошення ворогом народу або революції, що, по-суті, означало позбавлення як прав, так і життя (ст. 25, п. п. К, Л).
Наступним джерелом є КК УСРР 1922 року, в якому передбачався такий вид покарання, як поразка прав, в зміст якого входило і позбавлення активного та пасивного виборчого права на строк не більше 5 років (ст. 35 п. Ж). Що стосується Особливої частини КК УСРР 1922 року, то в ній передбачено тільки один юридичний склад злочину, який умовно можна віднести до злочинів проти виборчих прав, а саме “участь у виборах в Ради особи, яка не має на те законного права” (ст. 104).
В Основних началах з кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 року, які слід вважати наступним джерелом вітчизняного кримінального законодавства, та у КК УСРР 1927 року передбачено в якості міри соціального захисту поразка прав, а також юридичний склад злочину “участь у виборах у Ради особи, яка завідомо для неї не має виборчого права” (ст. 85). У 1929 році КК УРСР 1927 року було доповнено ст. 851, а в 1937 році ст. 1081. Редакція ст. 851 теж була змінена.
Наступними етапами розвитку кримінального законодавства в Україні були Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 року, а потім і КК УРСР 1960 року, в главі IV Особливої частини якого, що носила назву “Злочини проти політичних і трудових прав громадян”, були передбачені практично ті ж юридичні склади злочинів проти виборчих прав громадян України, що представлені в КК України 2001 р.
У підрозділі 1.2 “Вплив міжнародно-правових нормативних актів на охорону виборчих прав громадян України” дається аналіз основних міжнародно-правових актів в галузі охорони прав людини і громадянина, зокрема, виборчих прав, і формулюється висновок щодо відповідності норм кримінального законодавства України про відповідальність за порушення виборчих прав громадян міжнародним нормам та стандартам в галузі вільних виборів. Аналізується практика Європейського суду з прав людини щодо розгляду справ, які стосуються порушень виборчого законодавства з метою виявлення тих порушень виборчого права, за які встановлена кримінальна відповідальність.
Основною ідеєю аналізу міжнародних документів є формулювання положення про те, що захист виборчих прав та окремих елементів виборчого процесу є невід’ємним компонентом законодавчої бази України.
В даному розділі аналізуються під кутом зору саме кримінального права не тільки такі відомі нормативні акти, як стаття 3 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, але й інші міжнародні документи, які раніше не досліджувалися юристами-криміналістами. Автор дійшла висновку, що в цілому виборче законодавство України відповідає міжнародним нормам та стандартам в галузі вільних виборів.
У підрозділі 1.3 “Особливості відповідальності за порушення виборчих прав за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн” проведено аналіз кримінально-правових норм щодо відповідальності за порушення виборчих прав громадян в окремих країнах. Враховуючи бланкетний характер даної категорії норм, автор не обмежилась цитуванням відповідних статей кримінальних кодексів окремих країн, а зробила спробу пов’язати дане дослідження із державним ладом та виборчим законодавством відповідних країн. В даному розділі проаналізовані особливості норм про відповідальність за порушення виборчих прав, які містяться в кримінальних кодексах Російської Федерації, Республіки Білорусь, Іспанії, Швеції, Греції, Федеративної Республіки Німеччини. При цьому констатується не тільки наявність у кримінальних кодексах цих країн відповідних норм, а й виділяються їх конкретні особливості.
Детальний аналіз кримінального законодавства зарубіжних країн дозволив автору дійти висновку про те, що кримінальні кодекси практично всіх країн містять норми про кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав.
Розділ 2 – “Виборчі права громадян України як об’єкт кримінально-правої охорони” присвячено дослідженню виборчих прав як об’єкта кримінально-правової охорони.
Підрозділ 2.1 “Місце виборчих прав в системі прав і свобод людини та в системі Особливої частини КК України” своїм змістом має вирішення проблеми визначення місця виборчих прав в системі прав і свобод людини, яка, по своїй суті будучи проблемою конституційного права та теорії прав людини, тісно пов’язана принаймні із двома проблемами, які є суто кримінально-правовими. По-перше, це проблема визначення змісту родового об’єкту злочинів, склади яких передбачені ст. ст. 157-159 КК України, а, по-друге, співвідношення із іншими правами людини, які складають зміст об’єктів злочинів, відповідальність за які передбачена в інших розділах КК.
Дане питання, на думку автора, не може бути розкрите тільки за допомогою теорії кримінального права, тому в даному розділі використовуються як інструмент дослідження сучасні тенденції та надбання теорії прав людини, яка поділяє всі права на природні та набуті.
Обґрунтовується положення про те, що тільки глибоке розуміння загальнотеоретичного змісту конституційних прав і свобод людини і громадянина дає змогу сформулювати їх кримінально-правовий зміст. Ігнорування положень теорії прав людини та положень конституційного права призводить, в свою чергу, до того, що теоретики кримінального права при вивченні таких правових феноменів, як, зокрема, виборчі права обмежуються штампами, не проникаючи у їх внутрішній зміст і структуру. Автор звертає увагу на те, що в сучасній юридичній літературі практично завжди в якості об’єкту злочинів, передбачених ст. ст. 157-184 КК України, називаються права людини, але не розкривається їх структура і зміст, а це, в свою чергу, не дає можливості зрозуміти механізм спричинення шкоди цим правам.
Назва розділу V КК України не відповідає змісту даного розділу і потребує кардинального реформування. На нашу думку, назва розділу “Злочини проти політичних та інших конституційних прав і свобод людини і громадянина” найбільш повно відповідає його змісту.
Підрозділ 2.2 “Основний зміст виборчих прав як об’єкта кримінально-правової охорони” присвячено теоретичній проблемі визначення змісту об’єкту злочинів проти виборчих прав.
До вирішення питання про об’єкт злочину на сьогоднішній момент розвитку науки кримінального права однозначно підійти не уявляється можливим. З одного боку, практично у всіх теоретичних розробках всі без виключення автори не проводять різниці між об’єктом злочину і об’єктом складу злочину. Але центральне питання постає саме на рівні абстрактного поняття об’єкту як елементу юридичного складу злочину. Склад злочину – це поняття абстрактне, певного роду артефакт, символ, формула, при допомозі якої уявляється можливим відмежувати злочини. Реально вчинений злочин як юридичний факт, безумовно, наносить шкоду певному реально існуючому об’єкту. Але в теоретичному плані мова іде про абстрактне визначення об’єкту як складової частини (компоненту) юридичного складу злочину. Саме такий об’єкт є штучно створений шляхом вказівки на нього в законі. В даному розділі аналізуються основні підходи до проблеми визначення об’єкту злочину.
Зазвичай відсутність однозначності в питанні формулювання поняття об’єкту злочину витікає із неможливості об’єднати дуже різні за своїм змістом і структурою феномени під одним поняттям.
Аналізуючи принципи виборчого права та стадії виборчого процесу, автор ставить за мету визначити, на якій із стадій можливе порушення виборчого права, яким чином виборчі правовідносини трансформуються у окремі різновиди відносно родової конструкції цих відносин, які складові компоненти цих правовідносин залишаються незмінними протягом всього часу реалізації і практичного існування виборчих правовідносин, і які саме структурні елементи являють собою “вразливу ціль” у механізмі посягання, а які компоненти виборчих правовідносин в цілому як відносно самостійного правового феномену сьогодні залишаються поза межами кримінально-правової охорони.
Суспільно-небезпечне протиправне діяння спрямовується на руйнування тих правових відносин, які виникають в ході реалізації їх суб’єктами своїх прав. При цьому вказане діяння може бути спрямоване як безпосередньо на суб’єкта правовідносин, так і на інші структурні елементи цих правовідносин.
Об’єктом даної групи злочинів (ст. ст. 157-159 КК України) є конституційні правові відносини, пов’язані із реалізацією права громадян на участь у політичному житті суспільства. Інтерес – це компонент правових відносин. Саме через правові відносини їх суб’єкти досягають певних благ чи задовольняють певні конкретні інтереси.
Виборчі права, які охороняються ст. ст. 157-159 КК України, реалізуються виключно через участь їх носіїв у правових відносинах і не існують поза їх межами. Виборчі правовідносини мають свою специфіку, пов’язану із їх тимчасовим і, як наслідок цього, динамічним характером. Кожному етапу виборчого процесу відповідають специфічні виборчі відносини. Кримінально-правову охорону цих відносин та механізм спричинення їм шкоди необхідно пов’язувати з їх динамікою.
У підрозділі 2.3 “Механізм посягання на виборчі права громадян України та основні кримінально-правові форми їх охорони” розглядаються основні компоненти виборчих правовідносин, вступаючи в які, громадяни України реалізують активне і пасивне виборче право, визначаються прогалини в механізмі їх кримінально-правової охорони та пропонуються шляхи вдосконалення цього механізму.
Будь-які правовідносини існують тільки як взаємні стосунки між людьми і є суспільними відносинами. Але, з іншого боку, не будь-які суспільні відносини є правовими. Правові відносини – це особливий вид суспільних відносин.
Механізм спричинення шкоди злочинними посяганнями може бути розкритий через структуру правових відносин, оскільки вони є об’єктом злочинного посягання. Смисл дослідження механізму спричинення шкоди полягає в тому, що це дозволяє зрозуміти ту сферу, де відбуваються негативні зміни, і, відповідно, вирішувати кримінально-правові і кримінологічні проблеми охорони виборчих правовідносин, шукати найбільш ефективні засоби їх захисту. Розуміння структури об’єкта злочину, тих його компонентів, на які спрямовується злочинне посягання, яке, або деформує, або повністю знищує даний об’єкт, дає можливість зробити серйозні пропозиції щодо вдосконалення механізму кримінально-правової охорони даного об’єкта.
В розділі 3 – “Особливості юридичних складів злочинів, що посягають на виборчі права громадян України, за чинним кримінальним законодавством України та перспективи його вдосконалення” аналізуються об’єктивні і суб’єктивні ознаки юридичних складів злочинів проти виборчих прав громадян України, визначаються вади чинного законодавства щодо цих злочинів та вносяться конкретні пропозиції, які, на думку автора, сприятимуть його оптимізації та вдосконаленню.
У підрозділі 3.1 “Кримінально-правова характеристика ознак, що складають об’єктивну сторону складів злочинів проти виборчих прав громадян України” розглядаються та аналізуються особливості кримінально-правових норм, які містяться в ст. ст. 157-159 КК України. Всі ці норми відрізняє високий ступінь бланкетності, тому для з’ясування змісту ознак, що складають об’єктивну сторону цих юридичних складів злочинів, необхідно звертатися до детального аналізу виборчого законодавства. Ще однією особливістю конструкції статей 157 і 158 КК України є відхід від традиційної побудови кримінально-правової норми, відповідно до якої одній кримінально-правовій нормі повинен відповідати один юридичний склад злочину. В ч. 1 ст. 157 КК України міститься два юридичні склади злочинів – “перешкоджання здійсненню виборчого права” та “перешкоджання вести передвиборну агітацію”. На думку автора, при наявності вже існуючих відступів від загальних правил законодавчої техніки при конструюванні норм Особливої частини в тексті диспозиції ч. 1 ст. 157 КК України слід було б передбачити як окремий склад злочину “перешкоджання роботі виборчої комісії”, а в ч. 2 ст. 157 КК України передбачити юридичний склад злочину “втручання з використанням посадового або службового становища в роботу виборчої комісії з метою вплинути на результати виборів”. У роботі аналізується зміст діянь, які слід вважати перешкоджанням роботі виборчої комісії та втручанням в її роботу.
Пропонується крім “традиційних” способів вчинення даного злочину, які передбачені в тексті закону, розглядати і порушення порядку фінансування виборчих кампаній, під яким слід розуміти надання фінансової допомоги поза межами виборчих фондів, по заниженим розцінкам та інші порушення виборчого законодавства щодо фінансування виборчих кампаній.
Особлива увага приділена аналізу конструкції ст. 158 КК України, яка складається із трьох частин, кожна із яких містить окремі юридичні склади злочинів, а в ч. 3 ст. 158 КК України, на думку дисертанта, передбачені три юридичні склади злочинів. Такий висновок витікає із аналізу стадій виборчого процесу та їх суб’єктного складу. Якщо підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійснюється членами дільничної комісії, то встановлює результати виборів окружна виборча комісія. Таким чином, в кожному юридичному складі злочину вказано на об’єктивну сторону (зміст діяння) і суб’єкт. Термін “завідомо неправильне оголошення результатів виборів” з метою уніфікації норм регулятивного і охоронного законодавства слід замінити на “завідомо неправильне оприлюднення результатів виборів” (ст. 78 Закону України “Про вибори народних депутатів України”). Узагальнюючим терміном для діянь, які можуть бути вчинені на цих стадіях виборчого процесу є термін “фальсифікація результатів виборів”, а ті терміни, що вживаються для позначення змісту діянь, будуть позначати способи вчинення фальсифікації.
Однією із обов’язкових ознак більшості злочинів проти виборчих прав громадян України є потерпілий, адже саме із впливом на особу, яка здійснює своє виборче право, пов’язаний механізм заподіяння шкоди виборчим правовідносинам. Необхідно на законодавчому рівні розширити коло потерпілих і доповнити ч. 2 ст. 157 КК України ще однією кваліфікуючою ознакою: “Ті самі діяння, поєднані із насильством або погрозою застосування насильства, спрямовані на близьких осіб суб’єктів виборчого процесу”.
Підрозділ 3.2 “Суб’єктивні елементи складів злочинів проти виборчих прав громадян України” присвячений аналізу суб’єктивних ознак даної групи злочинів. Особливу увагу приділено вивченню інституту суб’єкта злочину, який досліджується як на рівні загальнотеоретичних проблем, так і під кутом зору спеціального суб’єкта в злочинах проти виборчих прав громадян України.
На перше місце виноситься проблема спеціального суб’єкта злочину та вирішується питання про те, яких саме посадових осіб та членів виборчих комісій та за якими ознаками слід відносити до спеціальних суб’єктів злочинів, передбачених ст. ст. 157-159 КК України.
Визначення змісту ознак спеціального суб’єкта злочинів, склади яких передбачені ст. ст. 157-159 КК України, вимагає з’ясування, по-перше, змісту поняття “службова особа”, і, по-друге, правового становища членів виборчих комісій – Центральної, окружних, дільничних.
Відповідно до формулювання, яке вживає законодавець у ст. ст. 157-159 КК України, члени виборчих комісій є службовими особами, які виконують (постійно або тимчасово) функції представників влади. При цьому слід звернути увагу, що такий висновок витікає не з глибинного смислу розуміння правового статусу членів виборчих комісій, який сьогодні у конституційному законодавстві є невизначеним, а із тлумачення норм кримінального права. В даному розділі розглядаються правила кваліфікації даних злочинів при конкуренції кримінально-правових норм та за сукупністю з іншими злочинами.
Проводиться аналіз особливостей прямого умислу стосовно злочинів із формальними складами, якими є практично всі злочини проти виборчих прав громадян України (за виключенням злочину, юридичний склад якого передбачений ч. 3 ст. 157 КК України), та вноситься пропозиція на законодавчому рівні закріпити особливості окремих форм вини в злочинах, для наявності яких не вимагається настання суспільно-небезпечних наслідків.
У підрозділі 3.3 “Основні напрямки вдосконалення кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини проти виборчих прав громадян України” робиться висновок про те, що дія механізму кримінально-правової охорони виборчих правовідносин тісно пов’язана із механізмами регулювання та охорони цих правовідносин іншими галузями права (конституційного, адміністративного, цивільного). Але ті колізії, які існують між окремими галузями права, якраз і призводять до того, що окремі елементи виборчих правовідносин або виявляються недостатньо врегульованими, або взагалі залишаються як поза межами регулювання, так і охорони. Наприклад, мова іде про процес складання списків виборців, про колізію між нормами адміністративного та кримінального законодавства щодо відповідальності за агітацію в день виборів (ст. 157 КК України та ч. 1 ст. 1862 Кодексу України про адміністративні правопорушення), тощо.
В цілому в роботі робиться висновок про те, що нормативний рівень кримінально-правової охорони виборчих правовідносин з врахуванням внесених дисертантом пропозицій по вдосконаленню окремих норм слід вважати достатнім.
Основна проблема полягає в суб’єктивному факторі. Навіть при наявності підстав кримінальні справи не порушуються, практики по даній категорії справ не достатньо. Причини цього лежать поза межами кримінального законодавства, в сфері взаємовідносин між окремими політичними угрупуваннями.
Вважаємо, що сприятливим фактором по вдосконаленню законодавства, що передбачає відповідальність за порушення виборчих прав громадян, буде уніфікація законодавства про відповідальність за виборче правопорушення. Необхідно чітко розмежувати, які види виборчих правопорушень тягнуть конкретні види юридичної відповідальності. Це можливо зробити як на рівні окремого нормативного акта, так і Постанови Пленуму Верховного Суду України із відповідними роз’ясненнями щодо можливостей застосування того чи іншого виду юридичної відповідальності за окремі виборчі правопорушення.
У висновках сформульовані основні результати дослідження проблем кримінальної відповідальності за злочини проти виборчих прав людини і громадянина. Наголошується на створенні єдиної збалансованої системи конституційних, адміністративних, цивільних, кримінально-правових норм, яку відрізняв би високий ступінь узгодженості між собою. Подолання негативних тенденцій в політичній системі держави можливе тільки за допомогою заходів, які сприятимуть подальшому вдосконаленню як самого виборчого законодавства, так і норм, які передбачають відповідальність за його порушення. В роботі наголошується на тому, що законодавчий рівень кримінально-правової охорони виборчих правовідносин потребує окремих уточнень і доповнень, чому буде сприяти вдосконалення окремих норм КК України. Автор вносить конкретні пропозиції, щодо вдосконалення норм, передбачених ст. ст. 157-159 КК України. Інший аспект проблеми торкається високого ступеню бланкетності даних кримінально-правових норм. Це питання може і повинне бути вирішене на рівні постанов Пленуму Верховного Суду України.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації:
1. Медіна Л.П. Виборчі права громадян України як об’єкт злочину // Вісник прокуратури. – 2003. – № 11. – С. 36-41.
2. Медіна Л.П. Перешкоджання роботі виборчої комісії: аспект криміналізації // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. – 2003. – № 2 (1). – С. 184-187.
3. Лихова С.Я., Медіна Л.П. Особливості відповідальності за порушення виборчих прав за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн // Право України. – 2002. – № 5. – С. 149-151.
4. Медіна Л.П. Політичні права особи як об’єкт кримінально-правового захисту // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Спецвипуск до 250-річчя прийняття Конституції Пилипа Орлика. – 2000. – С. 251-255.
5. Медіна Л.П. Місце виборчих прав у системі прав і свобод людини та у системі Особливої частини Кримінального кодексу України // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2003. – № 4. – С. 9-14.
6. Медіна Л.П. Конституція України як одне із джерел кримінального права України // Конституційне будівництво в Україні: теорія і практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 1-3 червня 2000 р. – Ужгород: “Закарпаття”. – 2000. – С. 179-184.
7. Медіна Л.П. Кримінальна відповідальність за злочини проти виборчих прав громадян за чинним кримінальним законодавством // “Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). – Київ. – 2000. – С. 198-206.
8. Медіна Л.П. Кримінальна відповідальність за злочини проти виборчих прав громадян України та актуальні питання її вдосконалення // Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання. – Дніпропетровськ: “Наука і освіта”. – 2001. – С. 100-104.
9. Медіна Л.П. Захист виборчих прав за Кримінальним кодексом України // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. – Випуск 2. – К. – 2002. – С. 292-296.

Медіна Л.П. Кримінально-правова характеристика злочинів проти виборчих прав громадян України (ст. ст. 157, 158, 159 КК України). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08. – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2004.
Дисертація є комплексним науковим дослідженням проблем кримінальної відповідальності за злочини проти виборчих прав громадян України. Вивчений ступінь і характер суспільної небезпеки цих посягань та розглянуті питання, пов’язані з вдосконаленням норм, які передбачають відповідальність за злочини проти виборчих прав. Здійснений юридичний аналіз ознак складів цих злочинів. Проаналізований зміст виборчих правовідносин, які складаються на всіх стадіях виборчого процесу в процесі реалізації громадянами України своїх виборчих прав, досліджено механізм спричинення шкоди як виборчим правовідносинам в цілому, так і окремим їх елементам та внесені конкретні пропозиції щодо вдосконалення як відповідних норм КК України, так і механізму кримінально-правової охорони виборчих прав громадян України в цілому.
Ключові слова: кримінальна відповідальність, виборчі права, виборчі правовідносини, стадії виборчого процесу, злочини проти виборчих прав.

Медина Л.П. Уголовно-правовая характеристика преступлений против избирательных прав граждан Украины (ст. ст. 157, 158, 159 УК Украиы). – Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08. – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2004.
Диссертация является комплексным научным исследованием проблем уголовной ответственности за преступления против избирательных прав граждан Украины. Автор анализирует механизм нанесения вреда правовым отношениям, которые возникают в процессе реализации гражданами Украины избирательных прав. Рассматривается характер и степень общественной опасности этих посягательств. Диссертант делает вывод о том, что нормы УК Украины, которые предусматривают ответственность за преступления против избирательных прав граждан Украины, нуждаются в определённом усовершенствовании и делает конкретные предложения по внесению в диспозиции ст. ст. 157-159 УК Украины изменений и дополнений. Основную же причину практически полного бездействия механизма уголовно-правовой охраны избирательных прав автор видит в тех проблемах, которые имеют место в регулятивном законодательстве.
В работе анализируется объект преступления, которым, по мнению диссертанта, являются правовые отношения, складывающиеся в процессе реализации гражданами Украины избирательных прав. Диссертант анализирует практически все теоретические подходы относительно объекта преступления и приходит к выводу, что именно избирательные правоотношения и их отдельные элементы (тайна голосования, заполнение избирательных бюллетеней, предвыборная агитация и другие) являются той уязвимой мишенью, которая терпит вред в результате преступного действия. Механизм нанесения вреда избирательным правоотношениям действует как изнутри, так и снаружи, нанося вред отдельным компонентам избирательных правоотношений, нарушая и искажая их в целом.
Исследование признаков объективной стороны составов преступлений против избирательных прав граждан Украины показало, что их законодательное отражение не отвечает действительности. Диссертант считает такой недостаток следствием того, что при создании анализируемых уголовно-правовых норм не учтён механизм совершения соответствующих посягательств. Диссертант считает, что в диспозицию ст. 157 УК Украины следует включить норму об ответственности за нарушение деятельности избирательной комиссии и за вмешательство в её деятельность. Это самостоятельная форма общественно-опасного деяния, которое нарушает или искажает избирательные отношения. Особенностью данных уголовно-правовых норм является высокая степень их бланкетности. Эффективность механизма уголовно-правовой защиты в данном случае полностью зависит от степени урегулированности избирательных отношений нормами избирательного законодательства. Кроме традиционных способов совершения преступления, предусмотренного в ч. 1 ст. 157 УК Украины, диссертант предлагает рассматривать такой способ как нарушении финансирования избирательных кампаний.
Анализ субъективных признаков свидетельствует, что отдельные вопросы, которые касаются субъекта данных преступлений, остаются не урегулированными на уровне норм избирательного законодательства. В соответствии с формулировками, которые законодатель употребляет в ст. ст. 157-159 УК Украины, члены избирательных комиссий являются должностными лицами, которые исполняют (постоянно или временно) функции представителей власти. Но такой вывод вытекает не из глубинного смысла понимания правового статуса членов избирательных комиссий, который сегодня в конституционном законодательстве не определён, а из толкования норм уголовного права.
Проводится анализ особенностей прямого умысла в преступлениях с формальными составами, которыми практически являются все составы преступлений против избирательных прав граждан Украины (за исключением преступления, юридический состав которого предусмотрен в ч. 3 ст. 157 УК Украины) и вносится предложение на законодательном уровне закрепить понятие вины в преступлениях, для наличия которых не требуется наступления общественно-опасных последствий. Делается вывод о том, что умышленные преступления с формальными составами могут быть совершены только с прямым умыслом. Что касается косвенного умысла, то он по волевому моменту в рамках преступлений с формальными составами не совместим с конструкцией такого состава.
Ключевые слова: уголовная ответственность, избирательные права, избирательные правоотношения, стадии избирательного процесса, преступления против избирательных прав.

Medina L.P. The Criminal-legal Characteristic Liability of Crimes Against Electoral Rights of Citizens of Ukraine. – Manuscript.
Thesis for awarding the degree of Candidate of Laws. Speciality 12.00.08. – Criminal Law and Criminology; Criminal Executive Law. – V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2004.
The thesis is a complex research into the issues of criminal liability for crimes against electoral rights of citizens of Ukraine. The extent and social danger of these infringements have been scrutinised as well as issues considered which pertain to the improvement of the norms envisaging liability for crimes against electoral rights. Legal analysis of the features of the components of these crimes has been effectuated. Foreign and international legal experience of counteracting violations of electoral legislation has been generalised. The content of electoral legal relations that arise at all stages of electoral process during the realisation by citizens of Ukraine of their electoral rights has been analysed, the mechanism of damage infliction both on electoral legal relations as a whole and on their individual elements has been investigated and concrete proposals made with regard to the improvement of the relevant norms of both the Criminal Code of Ukraine and the mechanism of criminal legal protection of Ukrainian citizens’ electoral rights as a whole.
Key words: criminal liability, electoral rights, electoral legal relations, stages of electoral process.