Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ МВС України.

Науковий керівник –
кандидат юридичних наук, професор Орлов Павло Іванович, Харківський економіко-правовий університет, професор кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики.

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою;

кандидат юридичних наук, доцент Чеботарьова Галина Валентинівна, Кримський економичний інститут Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, завідувач кафедри спеціальних дисциплін.

Провідна установа:
Одеський національний університет імені І.І. Мечнікова, кафедра кримінального права, кримінального процесу та криміналістики, Міністерство освіти і науки України, (м. Одеса).

Захист відбудеться 26.02. 2007 року о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятитильська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятитильська, 4.

Автореферат розісланий 25 січня 2007 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор юридичних наук І.М. Кучеренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Кримінально-правова охорона сім’ї та неповнолітніх від суспільно небезпечних посягань є необхідною складовою частиною їх державного захисту, що являє собою одне з найважливіших завдань соціально орієнтованої держави. Забезпечення соціальної стабільності, зміцнення фізичного та психічного здоров’я нації, попередження соціальних конфліктів неможливе без зміцнення сімейних відносин. Важливість останніх для суспільства обумовлено й тим, що сім’я виступає найбільш сприятливим природним середовищем для фізичного, психічного соціального та духовного розвитку підростаючого покоління. Тому всебічний захист сім’ї, поліпшення умов розвитку дітей та підлітків виступає передумовою сприятливого соціально-економічного і демографічного майбутнього нашої держави та суспільства в цілому. Як зазначається у Національній програмі „Діти України”, затвердженій Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 63/96, це є проблемою національного значення, що потребує першочергового вирішення. Виходячи з цього, посягання на відносини у сфері сім’ї та неповнолітніх являють собою значну суспільну небезпечність.
Аналіз чинного кримінального законодавства України показує, що у ньому передбачено низку статей, які встановлюють відповідальність за посягання на неповнолітніх, їх фізичний, психічний, соціальний та духовний розвиток, а також на сімейні відносини. Ці статті розташовані у різних розділах Особливої частини КК, зокрема: ст. 137 „Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей” – у розділі ІІ „Злочини проти життя та здоров’я особи”; ст. 148 „Підміна дитини” та ст. 150 „Експлуатація дітей” – у розділі ІІІ „Злочини проти волі, честі та гідності особи”; ст. 155 „Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості” та ст. 156 „Розбещення неповнолітніх” – у розділі ІV „Злочини проти статевої свободі та статевої недоторканості особи”; ст. 164 „Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей”, ст. 165 „Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків”, ст. 166 „Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування”, ст. 167 „Зловживання опікунськими правами”, ст. 168 „Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)”, ст. 169 „Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)” – у розділі V „Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”; ст. 304 „Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність” – у розділі ХІІ „Злочини проти громадського порядку та моральності”; ст. 323 „Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу” та ст. 324 „Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів” – у розділі ХІІІ „Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення”. Як видно, вони не утворюють єдиної цілісної системи, що значно знижує можливості кримінального права щодо здійснення ефективної кримінально-правової охорони сім’ї та неповнолітніх.
Аналіз статистичних даних свідчить, що злочини проти сім’ї та неповнолітніх є досить розповсюдженими, при цьому спостерігається негативна тенденція зростання кількості щодо переважної більшості цих злочинів. Так, зокрема, за даними МВС України у 2004 р. було виявлено злочинів, передбачених ст. 137 КК – 26 (у 2001 р. – 12), ст. 148 КК – 1 (у 2001 р. – 0), ст. 150 КК – 9 (у 2001 р. – 1), 155 КК – 48 (у 2001 р. – 45), ст. 156 КК – 272 (у 2001 р. – 191), ст. 164 КК – 7392 (у 2001 р. – 3604), ст. 165 КК – 3 (у 2001 р. – 3), ст. 166 КК – 709 (у 2001 р. – 5), ст. 167 КК – 19 (у 2001 р. – 7), ст. 168 КК – 9 (у 2001 р. – 5), ст. 169 КК – 7 (у 2001 р. – 2), ст. 304 КК – 3497 (у 2001 р. – 4862), ст. 323 КК – 1 (у 2001 р. – 0), ст. 324 КК – 5 (у 2001 р. – 4).
У літературі проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх досліджувалися у роботах Ф.Г. Бурчака, І.М. Даньшина, Л.В. Дорош, В.В. Дзундзи, В.П. Ємельянова, О.М. Костенка, Л.М. Кривоченко, І.П. Лановенка, П.С. Матишевського, О.І. Мілевського, Л.П. Михайлової, В.О. Навроцького, В.К. Негоденка, Ю.Є. Пудовочкина, В.С. Савельєвої, І.Ю. Топольскової, М.І. Трофімова, Н.С. Юзікової, С.С. Яценка та ін.
Але переважна більшість робіт цих науковців по-перше, ґрунтувалися на кримінальному законодавстві радянського періоду або кримінальному законодавстві Російської Федерації, по-друге, були присвячені аналізу окремих складів злочинів проти сім’ї та неповнолітніх. У вітчизняній науці кримінального права комплексного системного кримінально-правового аналізу злочинів проти сім’ї та неповнолітніх зроблено не було. Відсутність такого підходу при дослідженні зазначених питань лишало науковців можливості проаналізувати проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх у їх єдності та взаємозв’язку, виявити таким чином прогалини у кримінально-правовій охороні цих відносин та розробити й запропонувати законодавцю єдину цілісну й несуперечливу систему норм, яка б забезпечувала всебічний захист зазначених відносин від суспільно небезпечних посягань. Крім того, щодо окремих питань відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх науковцями були висловлені спірні, на нашу думку, положення, які потребують подальших наукових досліджень.
Такий стан наукової розробки зазначеної проблеми негативно відбивається на практиці. Через суперечливості і прогалини у кримінальному законодавстві правозастосовча практика нерідко стикається із суттєвими труднощами при вирішенні питань притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини проти сім’ї та неповнолітніх, в окремих випадках приймаються недостатньо обґрунтовані рішення щодо кваліфікації цих злочинів і призначення за них покарання. Це свідчить про необхідність проведення поглиблених наукових досліджень проблем кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх. Усе це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження та її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ, Головними напрямками наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка системи кримінально-правових норм, які забезпечують охорону сім’ї та неповнолітніх, а також вирішення теоретичних та практичних проблем відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх. Дана мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань: 1) з’ясувати історичні витоки та соціальну обумовленість кримінально-правового захисту сім’ї та неповнолітніх; 2) проаналізувати родовий та безпосередній об’єкти злочинів проти сім’ї та неповнолітніх, на підставі чого виокремити та здійснити їх систематизацію норм, які передбачають відповідальність за посягання на ці об’єкти; 3) визначити місце норм, що передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, в системі норм та інститутів Особливої частини кримінального права; 4) здійснити системне дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак злочинів проти сім’ї та неповнолітніх і практики застосування цих норм; 5) виявити недоліки у кримінально-правовій охороні сім’ї та неповнолітніх, суперечливості та прогалини у чинному кримінальному законодавстві, запропонувати шляхи їх усунення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що забезпечують охорону сім’ї та неповнолітніх.
Предметом дослідження є кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, практика їх застосування; тенденції та закономірності розвитку вітчизняного кримінального законодавства минулих років; кримінальне законодавство України та зарубіжних країн; сімейне законодавство; кримінальна статистика; система наукових поглядів та розробок стосовно цієї проблеми.
Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне законодавство України, нормативні акти інших галузей права, у тому числі сімейного та цивільного права.
Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації стали праці вітчизняних та зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і проблемам відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, а також праці з загальної теорії права, історії держави і права України, сімейного та цивільного права. Досліджено кримінальне законодавство ряду зарубіжних країн, вітчизняне кримінальне законодавство попередніх епох, постанови Пленуму Верховного Суду України.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані внаслідок вивчення 507 архівних кримінальних справ про злочини проти сім’ї та неповнолітніх, розглянуті судами різних областей України та Автономної Республіки Крим.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої в роботі мети та завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Діалектичний метод дозволив розглянути питання кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх через дослідження більш загальних категорій кримінального права у їх єдності та діалектичному розвитку. За допомогою системно-структурного аналізу вдалося показати внутрішню побудову системи кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, взаємозв’язок і взаємообумовленість елементів як в середині системи, так і з іншими правовими поняттями й категоріями, обсяг та зміст відповідних понять, місце кримінальної відповідальності за розглядувані злочини в системі норм та інститутів Особливої частини кримінального права. Догматичний метод дозволив проаналізувати норми чинного КК, у яких передбачено відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, з точки зору додержання правил законодавчої техніки конструювання диспозицій і санкцій цих норм. Історико-порівняльний метод дозволив показати генезис проблеми кримінально-правового захисту сім’ї та неповнолітніх, на базі аналізу кримінального законодавства минулих років і практики його застосування виявити тенденції розвитку законодавства щодо відповідальності за ці злочини, прослідкувати його взаємозв’язок із релігійними та моральними устоями та соціально-економічними умовами життя суспільства й держави, що, у свою чергу, дало можливість накреслити шляхи вдосконалення чинного кримінального законодавства на сучасному етапі.

Порівняно-правовий (компаративістський) метод застосовувався при порівнянні кримінального законодавства України, яке передбачає відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, із відповідними нормами кримінальних законів інших держав. Соціологічні методи використовувалися при вивченні практики застосування норм КК, які передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним кримінально-правовим дослідженням системи злочинів проти сім’ї та неповнолітніх.
На основі проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення, що запропоновані здобувачем особисто й виносяться на захист:
1. Дістало подальшого розвитку обґрунтування висновку, що злочини проти сім’ї та неповнолітніх мають єдиний родовий об’єкт, на підставі аналізу якого доведено необхідність, доцільність та можливість виокремлення в Особливій частині КК окремого розділу „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх”.
2. Уперше визначено місце розділу „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх” у системі Особливої частини КК. Оскільки зазначені кримінально-правові норми належать до норм, якими охороняються інтереси особи і права людини, то розділ „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх” має завершувати перший блок Особливої частини КК й посісти місце після розділу V Особливої частини КК „Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”.
3. Здійснено уперше типологізацію злочинів проти сім’ї та неповнолітніх залежно від безпосереднього об’єкту. За цим критерієм виділено три групи злочинів: 1) посягання на майнові сімейні відносини; 2) посягання на немайнові сімейні відносини; 3) посягання на відносини щодо нормального розвитку неповнолітніх.
4. Уперше обґрунтовано, що з метою підвищення ефективності здійснення кримінально-правового захисту майнових сімейних відносин та попереджувального впливу кримінально-правової норми до складу розділу „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх” слід включити норму, яка б передбачала відповідальність за дії, що посягають на відносини між подружжям або особами, що не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім’єю, з приводу володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
5. Наведено додаткові аргументи на користь необхідності доповнення КК нормою, яка передбачатиме посягання з боку батьків або осіб, які їх замінюють, на право власності неповнолітніх дітей шляхом протиправного відчуження майна, передачі права на майно або вчинення будь-яких протиправних дій майнового характеру. Уперше обґрунтовано необхідність розташування цієї норми у розділі „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх”.
6. Враховуючи необхідність приведення кримінального законодавства у відповідність з новим Сімейним кодексом України одержала подальшого розвитку пропозиція щодо розширення диспозиції ст. 164 КК шляхом доповнення її вказівкою на бездіяльність, що полягає у злісному ухиленні від сплати коштів на утримання дітей, що встановлено письмовим нотаріально засвідченим договором.
7. З метою усунення прогалин у кримінально-правовій охороні майнових сімейних відносин уперше запропоновано розширити об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 165 КК „Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків”, за рахунок встановлення відповідальності також і за злісне ухилення від надання встановленого рішенням суду утримання одному із подружжя або особі, яка не перебувала в шлюбі, але протягом тривалого часу проживала з іншою особою однією сім’єю.
8. Уперше запропоновано розширення об’єктивної сторони передбаченого ст. 166 КК злочину „Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування” за рахунок включення до її складу: 1) посягань, вчинених патронатним вихователем; 2) дій у вигляді неналежного виконання встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною.
9. Обґрунтовано уперше пропозицію у ч. 1 ст. 169 КК „Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)” описання суспільно небезпечного діяння розширити вказівкою на здійснення комерційної діяльністі щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян.
10. Уперше доведено, що визначення суспільно небезпечних наслідків, що полягають у заподіянні шкоди здоров’ю потерпілого, у відповідних статтях КК про злочини проти сім’ї та неповнолітніх за допомогою оціночних понять є недоцільним. З урахуванням конструкції ст. 137 КК „Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей” та ст. 150 КК „Експлуатація дітей”, зокрема, наявності кваліфікуючих ознак та змісту санкцій у ч. 1 ст. 137 КК суспільно небезпечні наслідки замість спричинення істотної шкоди здоров’ю потерпілого слід передбачити у вигляді спричинення потерпілому легкого тілесного ушкодження, а у ч. 2 ст. 150 КК – спричинення середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження. У ч. 2 ст. 137 КК та ч. 3 ст. 323 КК „Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу”, суспільно небезпечні наслідки слід визначити як спричинення середньої тяжкості, тяжкого тілесного ушкодження або смерті потерпілого.
11. Одержала подальшого розвитку точка зору, згідно з якою у Загальній частині КК слід передбачити положення, що діяння, вчинене з необережності, визнається злочином лише у тому випадку, коли це спеціально передбачено відповідною статтею Особливої частини КК, після чого внести, за необхідності, відповідні зміни до статей Особливої частини КК.
12. З урахуванням підвищеної суспільної небезпечності посягань на відносини, що забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх „з середини”, тобто особою, яка є учасником цих суспільних відносин та за законом або іншою правовою підставою зобов’язана піклуватися про неповнолітнього, його нормальний фізичний, психічний, духовний та статевий розвиток, відповідальність цих осіб має бути підвищеною. З цією метою наведено додаткові аргументи на користь пропозиції щодо внесення змін та доповнення складів злочинів проти неповнолітніх відповідною кваліфікуючою ознакою „вчинення батьком, матір’ю, опікуном чи піклувальником, іншим членом сім’ї, а також працівником виховної, освітньої, лікувальної або іншої установи, зобов’язаним здійснювати виховання потерпілого або піклуватися про нього”.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:
? у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх;
? у правотворчості – внесені пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, можуть бути використані при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства;
? у правозастосуванні – при вирішенні питань щодо кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх;
? у навчальному процесі – при викладенні курсу Особливої частини кримінального права, підготовці підручників і навчальних посібників з кримінального права.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, включені до дисертаційного дослідження, оприлюднені на третій, шостій та сьомій звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького та курсантського (студентського) складу Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь: травень 2001 р., травень 2004 р., травень 2005 р.).
Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ, вони використовуються під час проведення автором занять у Кримському юридичному інституті Харківського національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження, а також матеріали по темі дисертації викладені у шести наукових статтях, які опубліковані у збірниках та журналах, що входять до переліку наукових фахових видань та у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 184 сторінки, з яких список використаних джерел – 12 сторінок (157 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі розкривається сутність і стан наукової розробки проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, обґрунтовується актуальність обраної теми й необхідність проведення її дослідження. Дається загальна характеристика роботи, визначається мета й завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічна основа, формулюються положення й висновки, які зумовлюють наукову новизну дисертації, показується практичне значення отриманих результатів та їх апробація.
Розділ перший – „Історичні витоки та соціальна обумовленість кримінально-правового захисту сім’ї та неповнолітніх” містить два підрозділи.
У підрозділі 1.1. „Історіко-правовий огляд вітчизняного законодавства про злочини проти сім’ї та неповнолітніх” проведено історико-правове дослідження проблем кримінальної відповідальності за злочини проти сім’ї та неповнолітніх. Результати цього дослідження дозволяють стверджувати, що кримінально-правова охорона сім’ї та неповнолітніх на різних етапах розвитку вітчизняного законодавства визначалась розумінням у суспільстві соціальної цінності сім’ї та належного розвитку неповнолітніх. Перші вітчизняні законодавчі акти, що передбачали покарання за посягання на сім’ю та неповнолітніх, були нормами церковного права та з’явилися після прийняття християнства, що передбачало впорядкування шлюбно-сімейних відносин шляхом впровадження моногамної сім’ї. Подальший розвиток законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх призвів до виокремлення в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 р. розділу 11 „Про злочини проти прав сімейних”, а у подальшому в більш досконалому вигляді – глави дев’ятнадцятої Уголовного уложення 1903 р. „Про злочини проти прав сімействених”. Після Жовтневої революції 1917 року радянська держава, особливо в перші десятиріччя свого існування, не придавала великого значення сім’ї й сімейному вихованню дітей та підлітків, що пояснює, на думку дисертанта, невизнання сім’ї самостійним об’єктом кримінально-правової охорони та відсутність у кримінальних кодексах радянських республік, у тому числі й України, окремого розділу або глави, де б були об’єднані злочини проти сім’ї та неповнолітніх. У різних розділах (главах) містилися окремі суспільно небезпечні діяння, що посягали на ці відносини, але при цьому не утворювали єдиної системи норм. У КК 2001 р. кількість норм, які передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, значно збільшилась, але ці норми, як і раніше, не утворюють єдиної цілісної системи. На підставі аналізу робиться висновок, що на сучасному етапі розвитку України перехід до демократичної, соціально орієнтованої держави потребує вдосконалення законодавства, яке передбачає кримінально-правову охорону сім’ї та неповнолітніх.
У підрозділі 1.2. „Соціальна обумовленість кримінально-правового захисту сім’ї та неповнолітніх” стверджується, що соціальна обумовленість криміналізації зазначених посягань обумовлюється наступними чинниками: кримінологічним, нормативним, соціально-економічним, міжнародним та історичним. Аналіз цих чинників дає підставу для висновку, що на сучасному етапі в Україні слід констатувати, що криміналізація посягань на сім’ю та неповнолітніх є соціально обумовленою.
Розділ другий – „Об’єкт і система злочинів проти сім’ї та неповнолітніх” складається з двух підрозділів.
У підрозділі 2.1. „Поняття, загальна характеристика і види об’єктів злочинів проти сім’ї та неповнолітніх” робиться висновок, що об’єктом злочинів проти сім’ї та неповнолітніх виступають сімейні відносини, а також інші відносини, які забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх. Проаналізовано структуру цих відносин, виявлено особливості механізму заподіяння їм шкоди. Так, зокрема, переважна більшість посягань на сім’ю та неповнолітніх вчинюється „з середини”, тобто розрив соціального зв’язку здійснюється шляхом протиправного вилучення учасниками себе з цих відносин. При посяганні на зазначені відносини „з зовні”, тобто особою, яка не є учасником таких відносин, предметом злочинного впливу є предмети цих суспільних відносин, протиправно впливаючи на які особа заподіює шкоду об’єкту. Доведено, що злочини проти неповнолітніх, при вчиненні яких посягання здійснюється „з середини”, характеризуються більш високим ступенем суспільної небезпечності порівняно з такими ж самими посяганнями, вчиненими „з зовні”. Враховуючи цю обставину, склади злочинів проти неповнолітніх, основний склад яких допускає протиправний вплив на об’єкт „з зовні”, повинні передбачати в якості кваліфікуючої ознаки вчинення таких діянь батьками, особами що їх замінюють, або на яких покладено обов’язки щодо догляду за неповнолітнім чи з його вихованню.
Здійснено класифікацію об’єктів злочинів проти сім’ї та неповнолітніх залежно від ступеня їх узагальнення, у якій виділено загальний, родовий і безпосередній об’єкти злочину. Родовий об’єкт злочинів проти сім’ї та неповнолітніх визначено як сімейні відносини та відносини, що забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх, а безпосередні об’єкти цих злочинів як майнові та особисті немайнові сімейні відносини, а також відносини, що забезпечують нормальний фізичний, соціальний, духовний або статевий розвиток неповнолітнього.
У підрозділі 2.1. „Система злочинів проти сім’ї та неповнолітніх” обґрунтовано необхідність виокремлення в Особливій частині КК розділу „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх”, котрий має об’єднувати посягання на сімейні відносини та відносини щодо нормального розвитку неповнолітнього, які являють обов’язкову та безальтернативну ознаку їх основного складу. До складу цього розділу необхідно включити посягання на такі безпосередні об’єкти, як особисті немайнові сімейні відносини, майнові сімейні відносини та відносини щодо нормального фізичного, психічного, статевого та духовного розвитку неповнолітніх.
Особисті немайнові сімейні відносини – об’єкт злочинів – визначено як суспільні відносини, які складаються між членами сім’ї з приводу нематеріальних цінностей, необхідних для забезпечення нормального існування сім’ї. Ці відносини є основним безпосереднім об’єктом наступних злочинів: підміна дитини (ст. 148 КК), розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168 КК) і незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК).
Майнові сімейні відносини – це суспільні відносини, які складаються між членами сім’ї з приводу матеріальних цінностей, необхідних для забезпечення нормального існування сім’ї. До злочинів, основним безпосереднім об’єктом яких виступають майнові сімейні відносини, дисертант відносить ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК), ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК) та зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК). Аналіз майнових сімейних відносин як об’єкту кримінально-правової охорони показав, що остання в частині утримання одними членами сім’ї інших лише за допомогою ст. 164 та 165 КК є недостатньою, оскільки залишає поза межею такої охорони відносини, що виникають з приводу утримання інших, крім неповнолітніх, непрацездатних дітей та непрацездатних батьків, осіб. З метою усунення вказаного недоліку на рівні постановки проблеми запропоновано замість ст. 164 та 165 КК передбачити єдину норму, в якій встановити кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання членів сім’ї.
Посягання на відносини щодо нормального фізичного, психічного, статевого та духовного розвитку неповнолітніх запропоновано поділити на дві групи: а) посягання на відносини щодо нормального фізичного, психічного, статевого та духовного розвитку неповнолітніх, які виникають між останніми та особами, на яких у встановленому законодавством порядку покладено сімейні, професійні або службові обов’язки щодо забезпечення такого розвитку, до яких відносяться неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137 КК) та злісне невиконання обов’язків з догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК), а також кваліфіковані склади статевих зносин з особою, що не досягла статевої зрілості (ч. 2 ст. 155 КК) й розбещення неповнолітніх (ч. 2 ст. 156 КК); б) посягання на відносини щодо нормального фізичного, психічного та духовного розвитку неповнолітніх, які виникають між останніми та іншими членами суспільства або державою щодо забезпечення такого розвитку як на основний безпосередній об’єкт злочину передбачено ст. 150 КК – експлуатація дітей, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК), спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК) та схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 КК), а також статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ч. 1 ст. 155 КК) та розбещення неповнолітніх (ч. 1 ст. 156 КК).
Обґрунтовується, що за умови виділення злочинів проти сім’ї та неповнолітніх в окремий, самостійний розділ Особливої частини КК, невиконання обов’язків з догляду за повнолітніми особами, щодо яких встановлено опіку чи піклування, як і зловживання опікунськими правами щодо повнолітнього підопічного (ст. 167 КК), мають бути виділені за межі цього розділу в окрему статтю КК.
Визначено місце розділу „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх” у системі Особливої частини КК. Оскільки ці злочини належать до блоку злочинів, яким охороняються інтереси особи і права людини, то вказаний розділ має завершувати перший блок Особливої частини КК й посісти місце після розділу V Особливої частини КК „Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”.
Розділ третій „Об’єктивна сторона злочинів проти сім’ї та неповнолітніх” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. „Загальна характеристика об’єктивної сторони злочинів проти сім’ї та неповнолітніх” – об’єктивну сторону злочинів проти сім’ї та неповнолітніх визначено як процес суспільно небезпечного і протиправного посягання на сімейні відносини, а також інші відносини, які забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх. Посягання на ці відносини може бути здійсненим шляхом вчинення лише певних діянь, здатних за своїми властивостями заподіяти їм шкоду. Так, зокрема, об’єктивна сторона посягань на майнові сімейні відносини може характеризуватися порушенням права власності (володіння, користування, розпорядження) на майно, що належить іншому члену сім’ї або перебуває у спільній з ним власності, а також ненаданням іншому члену сім’ї кошів на його утримання, передбачених законом або шлюбним договором. Об’єктивна сторона посягань на немайнові сімейні відносини як необхідна складова передбачених кримінальним законодавством злочинів проти сім’ї та неповнолітніх характеризується діяннями, що полягають у заподіянні їм шкоди шляхом злісного невиконання обов’язків по догляду за дитиною з боку батьків, опікунів чи піклувальників, підміни дитини, розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) та незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння). Посягання на відносини щодо нормального фізичного, духовного та статевого розвитку неповнолітніх з об’єктивної сторони характеризуються вчиненням суспільно небезпечних діянь, що завдають шкоду нормальному фізичному, духовному або статевому розвитку неповнолітніх шляхом фізичного, психічного або духовного насильства.
Підрозділ 3.2. „Суспільно небезпечне діяння як ознака складів злочинів проти сім’ї та неповнолітніх” присвячений дослідженню суспільно небезпечного діяння як ознаки об’єктивної сторони окремих складів цих злочинів, яке дозволило виявити недоліки чинного законодавства в частині формулювання цієї ознаки щодо ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК), злісного невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК), зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК), розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168 КК), незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК), а також запропонувати шляхи усунення цих недоліків.
У підрозділі 3.3. „Суспільно небезпечні наслідки як ознака складів злочинів проти сім’ї та неповнолітніх” звернуто увагу на недоцільність у відповідних статтях КК, про злочини проти сім’ї та неповнолітніх, визначення суспільно небезпечних наслідків, що полягають у заподіянні шкоди здоров’ю потерпілого, за допомогою оціночних понять та запропоновано шляхи вдосконалення у цій частині ст. 137 КК „Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей” та ст. 150 КК „Експлуатація дітей”, а також ч. 3 ст. 323 КК „Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу”.
Розділ четвертий „Суб’єктивні ознаки злочинів проти сім’ї та неповнолітніх” містить два підрозділи.
У підрозділі 4.1. „Суб’єктивна сторона злочинів проти сім’ї та неповнолітніх” зазначається, що диспозиції статей КК, які передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, не містять прямої вказівки на форму вини. Тому питання про те, чи є ці злочини умисними, необережними або можлива будь-яка з форм вини, вирішуються шляхом аналізу об’єктивних та суб’єктивних ознак складів цих злочинів. Такий аналіз показує, що злочини проти сім’ї та неповнолітніх, сформульовані як злочини з формальним складом, характеризуються тільки умисною формою вини, при цьому умисел має бути лише прямим. Суб’єктивна сторона злочинів, основний склад яких сформульований як формальний та його ознакою є вина у формі прямого умислу, а кваліфікований (особливо кваліфікований) передбачає настання суспільно небезпечних наслідків може характеризуватися або умисною, або подвійною формою вини. Суб’єктивна сторона злочинів проти сім’ї та неповнолітніх, основний склад яких є матеріальним (ст. 166 та 137 КК), може характеризуватися необережною або умисною формою вини. Конструкція змішаної форми вини до цих злочинів застосовуватися не повинна, оскільки вона призводить до штучного розриву між складовими інтелектуального та вольового моменту умислу та необережності, а також не відповідає чинному кримінальному законодавству. Обґрунтовано, що з метою забезпечення чіткого та однозначного застосування норм Особливої частини КК, у тому числі й тих, що передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, слід вирішити це питання у законодавстві.
У підрозділі 4.2. „Суб’єкт злочинів проти сім’ї та неповнолітніх” вказується, що злочини проти сім’ї та неповнолітніх можуть бути вчинені як загальним, так і спеціальним суб’єктом. Спеціальними суб’єктами цих злочинів виступають особи, які є членами сім’ї та на яких сімейним законодавством покладено певні сімейні обов’язки, а також особи, що виконують професійні або службові обов’язки із забезпечення належного існування сімейних відносин та відносин щодо нормального розвитку неповнолітніх. Серед спеціальних суб’єктів розглядуваних злочинів також слід виділити повнолітніх осіб, тобто осіб, яким на момент вчинення злочину виповнилось 18 років, та осіб, які раніше вчиняли такі злочині та (або) були судимі за їх вчинення.
Визнання спеціальними суб’єктами злочинів проти сім’ї та неповнолітніх учасників сімейних відносин або відносин щодо забезпечення охорони життя та здоров’я неповнолітніх обумовлене механізмом заподіяння шкоди об’єкту цих злочинів. При вчиненні таких злочинів посягання на суспільні відносини здійснюється „з середини”, тобто особою, яка сама є учасником цих суспільних відносин. Врахування цієї особливості показує на певні недоліки щодо встановлення кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди суспільним відносинам „з середини”, усунення яких має бути здійсненим через розширення кола спеціальних суб’єктів окремих злочинів проти сім’ї та неповнолітніх, запропоновано шляхи вдосконалення у цій частині чинного кримінального законодавства.
У Висновках відзначено, що дослідження дозволило здійснити теоретичне узагальнення й запропонувати наукове вирішення завдання побудови цілісної й несуперечливої системи норм, за допомогою яких має здійснюватися кримінально-правова охорона сім’ї та неповнолітніх. Сформульовано основні підсумки проведеного дослідження, викладено найсуттєвіші його результати. З метою вдосконалення кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх пропонується:
Виокремити із різних розділів Особливої частини КК норми, що передбачають відповідальність за злочини проти сім’ї та неповнолітніх, а саме:
- „Злісне невиконання обов’язків з догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування” (ст. 166 КК);
- „Підміна дитини” (ст. 148 КК);
- „Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)” (ст. 168 КК);
- „Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)” (ст. 169 КК);
- „Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей” (ст. 164 КК);
- „Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків” (ст.165 КК);
- „Зловживання опікунськими правами” (ст. 167 КК);
- „Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей” (ст. 137 КК);
- „Експлуатація дітей” (ст. 150 КК);
- „Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність” (ст. 304 КК);
- „Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу” (ст. 323 КК);
- „Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів” (ст. 324 КК);
- „Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості” (ст. 155 КК);
- „Розбещення неповнолітніх” (ст. 156 КК),
об’єднавши їх в єдиний розділ „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх” та розташувавши його після розділу „Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”.
До зазначених статей внести наступні зміни:
назву та диспозицію ч. 1 ст. 165 КК слід викласти у такій редакції: „Стаття 165. Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних членів сім’ї. Злісне ухилення від надання встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків, одного із подружжя або особи, яка не перебувала в шлюбі, але протягом тривалого часу проживала з іншою особою однією сім’єю, – карається...”;
диспозицію ст. 166 КК викласти у такій редакції: „Злісне невиконання або неналежне виконання батьками, опікунами, піклувальниками чи патронажними вихователями, встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки”;
назву та диспозицію ст. 167 КК пропонується викласти у такій редакції: „Стаття 167. Порушення батьками або особами, що їх замінюють, права власності неповнолітніх дітей. Порушення батьками, опікунами чи піклувальниками права власності неповнолітніх дітей шляхом протиправного відчуження майна, передачі права на майно або вчинення будь-яких протиправних дій майнового характеру, – карається...”;
у ч. 2 ст. 155 КК та ч. 2 ст. 156 КК замість кваліфікуючої ознаки – „вчинення батьком, матір’ю, особою, що їх замінює” – передбачити кваліфікуючу ознаку „вчинення батьком, матір’ю, опікуном чи піклувальником, іншим членом сім’ї, а також працівником виховної, освітньої, лікувальної або іншої установи, зобов’язаним здійснювати виховання потерпілого або піклуватися про нього”;
у ч. 2 ст. 150 КК, ч. 2 ст. 304 КК та ч. 2 ст. 323 КК передбачити кваліфікуючу ознаку „вчинення батьком, матір’ю, опікуном чи піклувальником, іншим членом сім’ї, а також працівником виховної, освітньої, лікувальної або іншої установи, зобов’язаним здійснювати виховання потерпілого або піклуватися про нього” .


Список праць, опублікованих автором за темою дисертації:

1. Белова О.І. Кримінологічні аспекти наркоманії серед неповнолітніх // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Зб. наук. праць. – 2004. – Спец. випуск № 2 (19) „Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних вимовах”. – С. 222-225.
2. Белова О.І. Родовий об’єкт злочинів проти сім’ї та неповнолітніх // Право і безпека. – 2005. – Т. 4, № 3. – С. 29-32.
3. Белова О.І. Деякі аспекти характеристики суб’єктивної сторони злочинів проти сім’ї та неповнолітніх // Право України. – 2005. – № 5. – С. 120-125.
4. Белова О.І. Злочини проти сім’ї: об’єкт і система // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь: Крим. юр. ін-т Нац. ун-ту внут. справ. – 2005. – Вип. 7. – С. 96-103.
5. Белова О.І. Історичний аспект законодавства про злочини проти сім’ї та неповнолітніх // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь: Крим. юр. ін-т Нац. ун-ту внут. справ. – 2005. – Вип. 8. – С. 180-185.
6. Белова О.І. Проблеми захисту сім’ї та неповнолітніх у міжнародному праві // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь: Таврія. – 2006. – Вип. 9. – С. 149-153.
7. Белова О.І. Кримінально-правові аспекти злочинів проти неповнолітніх // Матер. ІІІ звіт. наук.-практ. конф. Кримського факультету Нац. ун-ту внутр. справ. – Том 2. – Сімферополь: Доля. – 2001. – С. 36-40.
8. Белова О.І. Деякі аспекти дослідження об’єктивної сторони у злочинах, що скоюються проти неповнолітніх // Матер. VІ звіт. наук.-практ.конф. Кримського юридичного інституту Нац. ун-ту внутр. справ. – Том 1. – Сімферополь: Доля. – 2004. – С. 144-148.
9. Белова О.І. Суб’єкт у злочинах, що посягають на сім’ю і неповнолітніх // Матер. VІІ звіт. наук.-практ. конф. Кримського юридичного інституту Нац. ун-ту внутр. справ. – Том 1. – Сімферополь: Ельіньо. – 2005. – С. 155-160.

АНОТАЦІЇ

Белова О.І. Кримінально-правова характеристика системи злочинів проти сім’ї та неповнолітніх. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України. – Київ, 2007.
У дисертації здійснено комплексне наукове дослідження системи злочинів проти сім’ї та неповнолітніх. Проаналізовано історичні витоки та соціальну обумовленість кримінально-правового захисту сім’ї та неповнолітніх, підстави та принципи криміналізації цих діянь. Визначено родовий та безпосередні об’єкти злочинів проти сім’ї та неповнолітніх. Обґрунтовано необхідність, доцільність та можливість виокремлення в Особливій частині КК окремого розділу „Злочини проти сім’ї та неповнолітніх”, визначено місце цього розділу в системі норм Особливої частини КК та розроблено його структуру. Проаналізовано об’єктивні та суб’єктивні ознаки складів злочинів проти сім’ї та неповнолітніх, внесено науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за ці злочини.
Ключові слова: злочини проти сім’ї, злочини проти неповнолітніх, кримінальна відповідальність, система злочинів.

Белова О.И. Уголовно-правовая характеристика системы преступлений против семьи и несовершеннолетних. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Институт государства и права имени В.Н. Корецкого Национальной академии наук Украины. – Киев, 2007.
В диссертации произведено комплексное научное исследование системы преступлений против семьи и несовершеннолетних. Проанализированы исторические истоки и социальная обусловленность уголовно-правовой защиты семьи и несовершеннолетних, основания и принципы криминализации этих деяний.
Определен родовой объект преступлений против семьи и несовершеннолетних, которым выступают семейные отношения, а также отношения, обеспечивающие нормальное развитие несовершеннолетних. На основании анализа родового объекта доказаны необходимость, целесообразность и возможность выделения в Особенной части УК самостоятельного раздела „Преступления против семьи и несовершеннолетних”. Определено место этого раздела в Особенной части УК.
Осуществлена типологизация преступлений против семьи и несовершеннолетних в зависимости от непосредственного объекта. По данному критерию выделено три группы преступлений: 1) посягательства на имущественные семейные отношения; 2) посягательства на неимущественные семейные отношения; 3) посягательства на отношения, обеспечивающие нормальное развитие несовершеннолетних.
Обосновано, что раздел „Преступления против семьи и несовершеннолетних” должен объединять следующие составы преступлений, которые в настоящее время размещены в различных разделах Особенной части УК: злостное неисполнение обязанностей по уходу за ребенком или лицом, в отношении которого установлена опека или попечительство (ст. 166 УК), подмена ребенка (ст. 148 УК), разглашение тайны усыновления (удочерения) (ст. 168 УК), незаконные действия в отношении усыновления (удочерения) (ст. 169 УК), уклонение от уплаты алиментов на содержание детей (ст. 164 УК), уклонение от уплаты средств на содержание нетрудоспособных родителей (ст. 165 УК), злоупотребление опекунскими правами (ст. 167 УК), ненадлежащее исполнение обязанностей по охране жизни и здоровья детей (ст. 137 УК), эксплуатация детей (ст. 150 УК), вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность (ст. 304 УК), склонение несовершеннолетних к применению допинга (ст. 323 УК), склонение несовершеннолетних к употреблению одурманивающих средств (ст. 324 УК), половые сношения с лицом, не достигшим половой зрелости (ст. 155 УК), развращение несовершеннолетних (ст. 156 УК).
Произведен анализ объективных и субъективных признаков составов преступлений против семьи и несовершеннолетних, внесены научно обоснованные предложения по совершенствованию уголовно-правовых норм, предусматривающих ответственность за эти преступления.
Ключевые слова: преступления против семьи, преступления против несовершеннолетних, уголовная ответственность, система преступлений.

O. Belova. The criminal and legal characteristics of the system of criminal actions against family and minors. – Manuscript.
The thesis submitted for a Candidate’s of Law degree on speciality 12.00.08 – Criminal Law and Criminology, Criminal-Executive Law. State and Law Institute named after V.N. Koretski of the National Academy of Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2007.
The thesis presents a complex scientific research of the system of criminal actions against family and minors, analyses the historical roots and social causes of the legal defense of family and minors, the principles of criminalization of these actions.
The author determines the object of criminal actions against family and minors that is family relations as well as the relations that ensure the normal (harmonious) development of minors. The analysis of the object proved the necessity, purposefulness and possibility to single out a separate section in the Special part of the Criminal law „Criminal actions against family and minors”. The place for this section in the Special part of the Criminal law is found.
Criminal actions against family and minors have been ranged according to direct object.
On the basis of this principle criminal actions are placed into three groups: 1) encroachment upon property family relations; 2) encroachment upon non- property family relations; 3) encroachment upon relations that ensure normal (harmonious) development of teenagers.
Objective and subjective features of facts of crimes against family and minors were analyzed; on the basis of the scientific research suggestions to improve criminal and legal norms that provide criminal responsibility are submitted.
Key words: criminal actions against family, criminal actions against minors, criminal responsibility, system criminal actions.