Спеціальність 12. 00. 08 - Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ -2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінології та юридичної соціології Національної академії внутрішніх справ України

Науковий керівник: заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор Джужа Олександр Миколайович, Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри кримінології та юридичної соціології

Офіційні опоненти: заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор Глушков Валерій Олександрович, начальник центру організації, координації науково-дослідних робіт вищих закладів освіти та науково-дослідних установ МВС України;
кандидат юридичних наук Міллєр Анатолій Йосипович, доцент кафедри кримінального права та процесу Київського Національного університету культури та мистецтв

Провідна установа – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (м. Київ).

Захист відбудеться “ 9 ” квітня 2003 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України ( 03035, м. Київ - 35 Солом’янська пл., 1).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України ( 03035, м. Київ - 35 Солом’янська пл., 1).

Автореферат розісланий “_7__” _березня_ 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради Лук’янчиков Є.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблеми нормативної регуляції поведінки членів суспільства завжди були актуальними. Прийнята в суспільстві сукупність нормативних систем не тільки полегшує особі вибір найбільш соціально доцільної дії в кожній конкретній життєвій ситуації, але й допомагає кожному з нас заздалегідь передбачити дії опонента в кожній взаємодії.
Особливої актуальності проблеми дотримання правил поведінки, встановлених суспільством, набувають у періоди швидких та докорінних соціальних змін. Викликане таке становище тим, що в такі періоди дуже швидко значна кількість нормативних приписів втрачає соціальну доцільність. Як наслідок, відбувається дезадаптація мотиваційної сфери людини, настає стан, який Е.Дюркгейм назвав аномією. Це стан, коли окремі особи і цілі соціальні групи втрачають довіру не тільки до норм, що втратили соціальну доцільність і ще не замінені новими, але й до всієї сукупності нормативних систем.
Протягом останніх п'ятнадцяти років українське суспільство знаходиться в стані докорінних соціальних змін. Десять років тому українська нація розпочала процес державотворення, що також обумовило значну реорганізацію суспільних відносин. Описані процеси привели до виникнення стану аномії в українському суспільстві, що негативно позначилось на дотриманні громадянами норм поведінки, в тому числі і санкціонованої державою нормативної системи права.
Вище названі процеси вплинули на стан та структуру злочинності. За даними Державного комітету статистики України в 2000 році в порівнянні з 1990 кількість засуджених за вироками судів зросла в 2.2 рази, зокрема за окремими видами злочинів: розкрадання державного або колективного майна - в 2.9 рази; злочини проти приватної власності громадян - у 2.8 рази; навмисні вбивства і замахи на вбивство - в 2.1 рази.
В працях провідних дослідників, що вивчали проблеми ненормативної поведінки, в тому числі протиправної і злочинної, особливе місце завжди займали питання, пов'язані з протиправною поведінкою неповнолітніх та молоді.
Науково-теоретичне підґрунтя досліджень нормативно врегульованої поведінки та відхилень від неї в Україні та інших державах пострадянського простору було закладено і активно розвивається в роботах таких кримінологів, як Ю.М Антонян, Ю.Д. Блувштейн, Т.С. Барило, М.І. Вєтров, В.О. Глушков, А.І. Долгова, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, К.Є. Ігошев, О.М. Костенко, М.В. Костицький, В.М. Кудрявцев, І.П. Лановенко, Ф.А. Лопушанський, С.Я. Лихова, А.Й. Міллер, Г.М. Міньковський, М.М. Міхеєнко, П.П. Михайленко, А.Р. Ратінов, С.А. Тарарухін, А.П. Тузов, І.К. Туркевич, М.П. Чередніченко, В.І. Шакун, Я.М. Шевченко та інші.
Практично з моменту зародження кримінології об’єктом пильної уваги вчених стала злочинність неповнолітніх та молоді. Така увага пояснюється місцем, яке посідає молодь як соціально-демографічна група в соціальній структурі суспільства. Особливе місце молоді в соціальній структурі визначається не лише тим, що вона є однією з самих масових соціально-демографічних груп суспільства, але й тим, що майбутнє суспільства з високим ступенем вірогідності можна прогнозувати, виходячи із стану справ у процесі соціалізації молодого покоління.
Враховуючи нестійку ціннісну орієнтацію молодої людини, більшість дослідників констатують, що питома вага девіантних дій молоді об'єктивно вища, ніж у інших групах населення. В той же час, з огляду на ряд об’єктивних причин, в тому числі і фізіологічні особливості цього періоду розвитку людини, у девіантній поведінці неповнолітніх значно меншу питому вагу складають правопорушення та злочини, ніж у девіантній поведінці дорослого населення. Але необхідно пам'ятати, що кожний делікт, а тим більше злочин неповнолітнього, враховуючи перспективу розвитку особи, несе значно вищу суспільну небезпеку, ніж у дорослої людини. Це пояснюється тим, що за умови відсутності адекватного стимулювання поведінки неповнолітнього девіантні прояви можуть інституалізуватися як норма, і будуть засвоєні як цінність в межах інструментальної системи цінностей особи.
Саме тому у всі часи і у всіх народів проблема соціалізації молодого покоління розглядалась як першочергове завдання суспільства. При цьому дисфункції соціалізації кримінологами досліджуються саме в контексті причин та умов формування девіантної поведінки неповнолітніх. Теоретичні засади дослідження протиправної поведінки неповнолітніх були закладені в роботах Ю.М. Антоняна, Ю.Д. Блувштейна, Т.С.Барило М.І. Вєтрова, А.І. Долгової, А.П. Закалюка, А.Ф. Зелінського, К.Є. Ігошева, І.П. Лановенка, Ф.А. Лопушанського, С.Я.Лихової, А.Й. Міллера, Г.М. Міньковського, П.П. Михайленка, О.Я Свєтлова, А.П.Тузова, Я.М.Шевченко та інших.
Довготривала криза в усіх сферах суспільного життя стала детермінантою дисфункцій основних інститутів соціалізації, що за умов стабілізації загальних показників злочинності у 1999 та 2000 роках призвело до збільшення питомої ваги злочинів, вчинених неповнолітніми та молоддю. До того ж викликають значне занепокоєння зміни, що відбуваються в структурі злочинності неповнолітніх.
За даними Державного Комітету статистики України, протягом десяти років - з 1990р. до 2000р. - кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види корисливої злочинності, зросла відповідно: за крадіжки приватного майна - у 1.7 рази, за розкрадання колективного та державного майна - у 2.2 рази. Пояснення цих статистичних даних лише економічними негараздами некоректне, оскільки неможливо пояснити економічними умовами зростання абсолютних показників таких насильницьких злочинів, як навмисні тяжкі тілесні ушкодження - у 1.5 рази, навмисні вбивства та замахи на вбивство - у 2.8 рази. У даному випадку ми зробили припущення, що насильницькі злочини обумовлені значною деградацією систем цінностей суспільства, соціальних груп та окремої особи. Ця гіпотеза знайшла підтвердження при аналізі динаміки питомої ваги засуджених за окремі злочини неповнолітніх до загальної кількості засуджених за ці злочини у 1995 –2000 роках. За п'ять років спостерігається зменшення цього показника за видами злочинів, що носять корисливий характер: за крадіжки приватного майна –0,8%; грабежі приватного майна –4,8%; тобто спостерігається зменшення питомої ваги засуджених неповнолітніх за злочини, що носять корисливий характер. При цьому зростає питома вага засуджених неповнолітніх за злочини насильницького некорисливого характеру. Динаміка питомої ваги засуджених неповнолітніх до загальної кількості засуджених склала: за вбивства +1.9%; тяжкі тілесні ушкодження +1,0%; хуліганство +2,8%.
Тому виникає потреба детального аналізу місця системи цінностей в процесі формування мотиву злочинної дії і, особливо, мотивації злочинної діяльності. Ми висунули та обґрунтували гіпотезу, згідно з якою система цінностей виступає еталонним сигналом в процесі мотивування. Отже виявлення загальної структури системи цінностей може дозволити досліднику прогнозувати поведінку особи взагалі і особи неповнолітнього зокрема.
В Указі Президента України від 25 грудня 2000 року №1376/2000 “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” виділено окремий напрямок діяльності державних установ та громадських організацій – “Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище”.
Як видно з конкретних пунктів даної програми та переліку державних інститутів, що відповідають за реалізацію цих пунктів, програма спрямована на реалізацію комплексного підходу до організації профілактики правопорушень серед неповнолітніх і молоді, який активно впроваджується і в теорії, і на практиці. Тільки за останні роки в різних галузях наукових знань було захищено ряд кандидатських та докторських дисертацій, присвячених вирішенню проблеми девіантної поведінки неповнолітніх та молоді.
В галузі кримінології: Мороз В.Ф. “Делінквентність дітей до чотирнадцятирічного віку (кримінологічні проблеми)”; Лановенко І.І. “Концепція ранньої профілактики статевих злочинів”; Быргеу М.М. “Предупреждение вовлечения несовершеннолетних в преступное или иное антиобщественное поведение”; Клименко О.П. “Кримінологічні наслідки саморуйнівної поведінки молоді”; Колб О.Г. “Профілактика правопорушень серед неповнолітніх в слідчих ізоляторах МВС України”.
В галузі педагогіки, соціології та психології: Перепилиця Т.Г. “Соціокультурні чинники злочинної поведінки підлітків”; Пономаренко Г. О. “Профілактика девіантної поведінки учнівської молоді у системі діяльності правоохоронних органів”; Козубовська І.В. “Рання профілактика протиправної поведінки неповнолітніх”; Терещенко В.І. “Система профілактики правопорушень серед дітей і підлітків засобами гуманізації сучасної школи” та інші.
Наведений далеко не повний перелік тематики наукових досліджень вчених різних галузей знань, спрямованих на розв'язання проблеми девіантної поведінки неповнолітніх та молоді, підтверджує тезу про необхідність вирішувати дану проблему як міжгалузеву.
Забезпечити максимальний ефект будь-якого процесу можна лише при наявності науково обґрунтованого прогнозу. Практика діяльності правоохоронних органів, у тому числі і в галузі профілактики, засвідчує, що максимальний профілактичний ефект досягається за умови комплексності заходів, направлених на покращення ситуації взагалі та заходів, направлених на індивідуальну профілактику діяльності особи, чия мотиваційна сфера з високою вірогідністю вказує на можливість девіантних дій, в тому числі й злочинних . Саме тому практично з кінця 60-х - початку 70-х років, тобто з моменту відродження радянської кримінології, цілий ряд вітчизняних авторів плідно працювали в галузі індивідуального кримінологічного прогнозування: Ю.М. Антонян, Ю.Д. Блувштейн, А.І. Долгова, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, А.П.Іващенко, Г.М. Міньковський, А.А. Новіков, Ю.В. Солопанов.
Довготривала криза в усіх галузях суспільного життя та її негативні наслідки ставлять перед суспільствознавцями, у тому числі і перед кримінологами, завдання створення програм, направлених на подолання кризових явищ. До того ж сама криза висунула вимоги щодо цих програм. При обмежених економічних ресурсах програми повинні при мінімальних затратах в найкоротший термін давати максимальний ефект.
Виходячи з актуальності проблеми нормативно регульованої поведінки неповнолітніх та відхилень від неї було обрано тему дисертаційного дослідження – “Кримінологічна характеристика девіантної поведінки неповнолітніх”. Розробка даної теми пов'язана з рядом загальнонаціональних та регіональних програм.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на вирішення окремих завдань, передбачених національними програмами та Указами Президента: “Діти України” - програма, затверджена Указом Президента України від 18.01.1996 р. №63/96; Указ Президента від 18.03.98 р. №200/98 “Про комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації”. Крім того, в Указі Президента України від 25 грудня 2000 року “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” окремий розділ присвячено профілактиці протиправної та злочинної поведінки неповнолітніх та молоді – “Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище”.
Тема дисертаційного дослідження обговорена й схвалена на засіданні Вченої ради Національної Академії внутрішніх справ України і передбачена планами наукових досліджень Академії й кафедри кримінології та юридичної соціології.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх, яка б дозволила охопити процесом прогнозування кожного неповнолітнього, що навчається в закладах середньої освіти. Поставлена мета досягається послідовним вирішенням наступних завдань:
1. Аналіз та адаптація до сучасних українських умов існуючих теорій девіантної поведінки неповнолітніх та молоді з метою виявлення її детермінант.
2. Відбір та аналіз функціонування основних інститутів соціалізації, їх дисфункцій та наслідків цих дисфункцій.
3. Вибір суб'єкту збору прогностично значимої інформації.
4. Вибір прогностично значимих факторів за двома ознаками:
а)достовірність інформації;
б)питома вага прогностично значимих факторів у процесі формування девіантної поведінки.
5. Створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування на підставі відібраних прогностично значимих факторів.
Об'єкт дослідження: Причини та умови формування особи неповнолітнього девіанта в сучасній Україні.
Предмет дослідження: Прогностично значимі фактори та їх питома вага у процесі формування особи неповнолітнього девіанта.
Методологія та методика дослідження Методологія даного кримінологічного дослідження ґрунтується на теоретичних засадах діяльнісного підходу в психології та неофункціоналізму в соціології. Методологічною основою даної роботи став структурно-функціональний аналіз процесу соціалізації особи та процесу формування мотиву окремої дії та мотивації діяльності взагалі. Окремий підрозділ роботи присвячений типології кримінальної зараженості особи.
В процесі проведення і написання емпіричної частини роботи методологічною базою було обрано типологічний підхід до створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки особи. Питома вага окремих прогностично значимих показників виявлялась методами: вивчення документів (294 наглядові справи КМСН) , анкетування (308 анкет), стандартизованого інтерв’ювання (286 анкет), експертних оцінок (38).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що зроблено спробу комплексного монографічного дослідження теорій девіантної поведінки молоді з точки зору виявлення детермінант протиправної й злочинної поведінки неповнолітніх. У процесі теоретичних досліджень було:
• обґрунтовано необхідність розмежування понять девiант, делінквент, злочинець, запропонована нова інтерпретація та емпірична верифікація термінів “девiант”, “делінквент”;
• створені циклічні моделі формування мотиву окремого поведінкового акту та мотивації життєдіяльності;
• запропоновано нове місце системи цінностей особи в моделі процесів формування мотиву дії та мотивації життєдіяльності;
• дана нова типологія кримінальної зараженості особи виходячи із двох системовизначаючих ознак:
а) нормативні системи, відносно норм яких відбувається відхилення поведінки особи;
б) стійкість установок на порушення нормативних приписів;
• внаслідок проведених емпіричних досліджень отримана нова методика індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх.
Виходячи із сказаного, автор виносить на захист такі положення:
1. Моделі, що описують процес формування мотиву дії та мотивації діяльності, обов'язково повинні мати циклічний вигляд, або щонайменше зворотні зв'язки на кожному етапі.
2. У процесі формування мотиву дії інструментальна система цінностей посідає ключове місце, виконуючи роль еталонного сигналу, аналогічно термінальна система цінностей виконує роль еталонного сигналу в процесі мотивації життєдіяльності.
3. Перетин понять термінів девiант, делінквент, злочинець веде до неоднозначності, а відтак і до нечіткості в їх використанні. Тому ми пропонуємо під проявами девіантної поведінки розуміти дії, які відхиляються від норм будь-якої з усієї сукупності нормативних систем за виключенням нормативної системи права; тоді делінквентна поведінка – поведінка, що відхиляється від приписів нормативної системи права за виключенням кримінального права; визначення злочину залишається загальновизнаним.
4. У процесі дослідження інститутів соціалізації нами були виявлені наступні тенденції: а) у нових суспільних умовах відбулись зміни у структурі основних інститутів соціалізації. До провідних інститутів соціалізації сьогодні необхідно віднести окрім сім'ї, школи, груп дозвіллєвої діяльності також електронні засоби масової інформації та комунікації; б) криза у всіх сферах суспільного життя обумовила дисфункції всіх основних інститутів соціалізації.
5. Державні інститути, що згідно з чинним законодавством покликані здійснювати профілактику правопорушень та злочинів серед неповнолітніх, не мають на жодному з рівнів адміністративно-територіального устрою держави єдиного координаційного центру і взаємоузгоджених програм діяльності. Запропонована нами методика прогнозування девіантної поведінки неповнолітніх дозволяє створити єдиний банк даних неповнолітніх, що потребують профілактичних заходів з боку уповноважених суб’єктів, а відтак і консолідувати їх зусилля.
6. Враховуючи, що в середньому неповнолітній повинен проводити понад чверть доби у школі, ідеальним суб'єктом збору прогностичної інформації є класний керівник.
7. Серед існуючих методологічних підходів до створення методик індивідуального кримінологічного прогнозування оптимальним є типологічний підхід.
8. Типологію кримінальної зараженості особи необхідно проводити за двома системовизначаючими ознаками: а) нормативні системи, відносно яких відбувається відхилення поведінки (ця ознака дозволяє оцінити шкоду, що нанесено суспільним відносинам, оскільки різні нормативні системи захищають різні за рейтингом в системі цінностей суспільні відносини); б) стійкість установок на девіантні дії.
Практичне значення. Отримана модель індивідуального кримінологічного прогнозування дозволяє регулярно проводити прогнозування поведінки всього масиву неповнолітніх, що навчаються. Отримана інформація може стати фактором, що консолідує зусилля всіх передбачених Законом України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” суб'єктів профілактики правопорушень неповнолітніх.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень були оприлюднені на:
• “Міжнародній науковій конференції, присвяченій 50-річчю створення Ради Європи”, на засіданні секції №7 “Проблеми дитинства і молоді в сучасній Європі”;
• науково-практичних семінарах з питань профілактики дитячої безпритульності та бездоглядності і правопорушень серед неповнолітніх в обласних центрах Чернігів, Суми, Харків, та районних центрах Прилуки, Ахтирка;
• Дванадцятій Всеукраїнській науково-практичній конференції-форумі “Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою”.
Публікації. Принципові положення дисертаційного дослідження знайшли відображення в п'яти публікаціях автора. Всі публікації були у фахових виданнях.
Структура дисертації визначена метою, завданнями, загальною логікою дослідження. Робота складається з двох розділів, до яких входять шість підрозділів, а також вступу, висновків до кожного підрозділу і загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Перелік основної використаної літератури містить 218 найменувань. Повний обсяг дисертаційної роботи становить 189сторінок; в тому числі 4 сторінки складають додатки і 18 сторінок список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність проблем девіантної поведінки неповнолітніх, на підставі чого обґрунтовується й актуальність обраної теми, визначаються об'єкт та предмет дослідження, мета та завдання, формулюються положення, що виносяться на захист, розкривається теоретична та практична значимість отриманих результатів, наводиться перелік публікацій, де були розкриті основні положення дослідження, а також наводяться дані про апробацію.
Перший розділ “Теоретичні засади проблеми девіантної поведінки неповнолітніх” містить три підрозділи, в яких розглянуто механізми дії основних нормативних систем, досліджені та адаптовані стосовно потреб кримінології поширені в світі теорії девіантної поведінки та створена типологія кримінальної зараженості особи.
У першому підрозділі “Нормативні системи як еталон соціально виправданої поведінки” проаналізовано найбільш впливові нормативні системи, що діють як в нашому суспільстві, так і у світі, подано їх загальні ознаки. Проаналізовано механізми впливу на поведінку особи найбільш поширених нормативних систем: права, моралі, релігії, традицій та звичаїв, як у сукупності, так і окремо кожної з них.
Розглянуто існуючі моделі формування мотиву злочинної дії. Обґрунтовано необхідність використання принципу циклічності при моделюванні мотиву дії та мотивації діяльності. Даний принцип був використаний автором під час розробки власної моделі процесу формування мотиву дії та мотивації діяльності.
Використовуючи метод аналогії, автор перетворив розроблену М.О. Бернштейном модель фізіології виконання простих та складних рухів на моделі мотиву дії та мотивації діяльності.
Обґрунтовано необхідність використання в моделях процесів мотивування конкретної дії та діяльності як еталонних сигналів відповідно інструментальної та термінальної системи цінностей.
Другий підрозділ “Основні положення теорії девіантної поведінки неповнолітніх” присвячений дослідженню основних напрямів теорії девіантної поведінки. Дане дослідження проводилось з метою виявлення положень теорії девіантної поведінки неповнолітніх, які дають відповідь на два з чотирьох основних питань, що складають предмет кримінології. А саме: причини та умови злочинності та особа, що скоїла злочин.
Аналіз існуючих теорій девіантної поведінки та історії їх створення виявив дві важливі для нашого дослідження закономірності. По-перше, значну кількість теорій девіантної поведінки було створено на базі вивчення проблем, які існували в молодіжному середовищі. По-друге, вони, як правило, створювались на основі вивчення статистичної звітності правоохоронних органів. Вказані закономірності дозволяють стверджувати, що теорія девіантної поведінки безумовно належить до предмету кримінології, деталізуючи на соціальному та психологічному рівнях питання причин та умов злочинності неповнолітніх та молоді.
Кожна з розглянутих теорій проаналізована на предмет її науково-теоретичного та науково-прикладного значення для кримінології. В кожній з теорій було виділено важливі з точки зору кримінології позиції.
У третьому підрозділі “Типологізація девіантної поведінки. Співвідношення девіантної та злочинної поведінки” проведено аналіз існуючих підходів до розуміння сутності загальнонаукових методів класифікації та типології.
Розглянуті сучасні підходи до тлумачення термінів девіант, делінквент. Показано суперечливість цих підходів і, як наслідок, неоднозначність трактування понять. Запропоновано наступне трактування цих понять: девiант – особа, чия поведінка відхиляється від нормативних систем, не санкціонованих державою; делінквент – особа, чия поведінка відхиляється від еталонів поведінки, встановлених правом, за виключенням кримінального права.
Таке тлумачення дозволяє позбавитись перетину понять термінів девіант, делінквент, злочинець, а отже позбутися неоднозначності їх використання. Обґрунтовано тезу, що запропоноване тлумачення термінів дозволяє описати генезу становлення особи злочинця ланцюжком девiант - делінквент - злочинець. У підтвердження цієї тези наведено дані В.В. Лунєєва, який встановив коефіцієнт кореляції між деліктами та злочинами. Для України на 1991 рік цей коефіцієнт склав 19,2.
В даному підрозділі запропоновано власну типологію кримінальної зараженості особи на підставі двох системовизначаючих ознак. Першою системовизначаючою ознакою було обрано нормативні системи, по відношенню до яких спостерігається відхилення поведінки. Відповідно виділено наступні типи осіб: девіантний, делінквентний, злочинний.
Другою ознакою виступає стійкість установок на поведінкові акти, що відхиляються від прийнятих в суспільстві норм поведінки. В межах кожного типу за стійкістю установок на дані форми поведінки виділено три підтипи: ситуативний, стійкий та послідовний, де послідовний підтип попереднього та ситуативний підтип наступного типу є перехідними.
Другий розділ “Методологія та методика індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх” присвячений теоретичному обґрунтуванню емпіричних досліджень та безпосередньо описанню процесу створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітнього.
У першому підрозділі “Методологічні засади формування методик індивідуального кримінологічного прогнозування” розглянуто історію становлення вітчизняної та зарубіжної традиції створення методик індивідуального кримінологічного прогнозування.
Проаналізовано недоліки та переваги основних методологічних підходів до створення вказаних методик. Даний аналіз дозволяє стверджувати, що методикам, створеним на основі клінічного, детерміністського та еталонного методологічних підходів, притаманні наступні загальні недоліки: а)низький рівень достовірності прогнозу; б)громіздкий інструментарій прогнозу; в)складний інструментарій прогнозу. Вказані недоліки обумовлюють складність впровадження в практику діяльності ОВС та інших суб'єктів профілактики протиправної та злочинної поведінки індивідуального кримінологічного прогнозування.
Позбавитись вказаних недоліків дозволяє методологія типологічного підходу. Згідно з даною методологією теоретично виявляються типи кримінальної зараженості особи та емпірично встановлюються прогностично вагомі показники та їх питома вага в процесі формування злочинця.
Описана в попередньому підрозділі типологія лягла в основу розробленої нами методики індивідуального кримінологічного прогнозування.
В процесі даного дослідження ми дійшли висновку, що деформації системи цінностей неповнолітньої особи в основному відбуваються під впливом дисфункцій інститутів соціалізації. Ми визнаємо, що внутрішні психічні константи відіграють значну роль в процесі мотивації, але вважаємо більш слушною думку авторів, які стверджують, що отримані при народжені задатки в подальшому житті в залежності від найближчого соціального оточення в процесі соціалізації або отримують розвиток, або “згасають”.
Заради відображення психічної та соціальної компонент в процесі мотивації дії та діяльності ми виносимо запропоновану нами в одній з публікацій модель. Дана модель була отримана внаслідок об'єднання адаптованої автором до сучасних умов моделі соціальних детермінант злочину Ю.М. Антоняна та Ю.Д. Блувштейна, а також моделі етапів формування злочинного мотиву В.В. Лунєєва. Надалі ми пропонуємо замінити модель В.В. Лунєєва власною циклічною моделлю (описаною в першому підрозділі першого розділу).
Другий підрозділ “Основні інститути соціалізації. Дисфункції інститутів соціалізації” присвячений детальному аналізу місця, що посідають основні інститути соціалізації в процесі формування особи неповнолітнього.
В попередньому підрозділі було обґрунтовано, чому саме до основних інститутів соціалізації ми віднесли сім'ю, школу, електронні засоби масової інформації та комунікації, найближче соціальне оточення (групи дозвіллєвої діяльності, виробничий або навчальний колектив).
Вивчення дисфункції інституту соціалізації - сім'ї показало, що основною детермінантою такої дисфункції виступає несприятливе матеріальне становище. Необхідно зауважити, що матеріальне становище хоча і вагома детермінанта дисфункції, але не єдина. Важливим чинником дисфункції інституту сім'ї виступає описаний ще в роботах Е.Дюркгейма стан аномії.
У сучасному українському суспільстві стан аномії обумовлений двома чинниками різного масштабу. Перший чинник належить до національного масштабу і притаманний розвитку суспільства нових незалежних держав практично на всьому просторі СНД. Він обумовлений різкою зміною суспільних відносин в умовах нових національних держав і веде до описаних вище процесів формування недовіри до існуючих нормативних систем. Другий чинник носить глобальний характер і полягає в тому, що за твердженнями суспільствознавців з початку ХХ ст. починають не співпадати культурний та соціальний цикли, що веде до формування недовіри не тільки до існуючих нормативних систем, а й до системи цінностей. Точніше, можна констатувати, що не тільки не співпадають системи цінностей різних поколінь, але й протягом життя одного покоління йому, щоб встигати за швидкоплинною зміною суспільних відносин, доводиться проводити дві – три реорганізації власної системи цінностей. Така дезадаптація населення дітородного віку ускладнює процес ретрансляції цінностей від покоління до покоління.
В той же час, опитування самих неповнолітніх показало, що рівень довіри батькам в процесі прийняття рішення в проблемних ситуаціях залишається досить високим. Довіряють батькам при розв’язанні проблемних ситуацій у віці 10-12 років - 64% опитаних; у віці 13-16 років - 35%; у віці 17-21 року - 32%. В процесі проведених нами досліджень експерти одностайно вказали на високу питому вагу впливу сім'ї на формування неповнолітнього девіанта. При максимальному значенні коефіцієнта +3 експерти призначили факторам позитивного впливу сім'ї на формування неповнолітнього середній коефіцієнт +2,64 а дисфункціям сім'ї +2,87. Сутнісне значення коефіцієнтів наведено в наступній таблиці

“-3” “-2” “-1” “0” “+1” “+2” “+3”
Рівень поінформованості педагога щодо показника Не маю ніяких відомостей Майже нічого не знаю Скоріше не маю відомостей ніж маю Вагаюсь з відповіддю Скоріше маю інформацію ніж не маю Володію досить повною інформацією Володію повною та об’єктивною інформацією
Важливість показника в процесі формування девіанта Абсолютно не важливо Майже не важливо Скоріше не важливо, ніж важливо Вагаюсь з відповіддю Скоріше важливо, ніж не важливо Важливо Дуже важливо

Доводиться також констатувати, що значні дисфункції спіткали й такий важливий інститут соціалізації, як школа. Нажаль, ми можемо стверджувати, що з декларованих педагогічною наукою чотирьох компонент педагогічного процесу більш-менш нормально функціонує лише освітянська компонента. Що стосується трьох інших - виховання, вдосконалення та самовдосконалення особи, то вони в шкільному педагогічному процесі майже не реалізуються. Описані в наступному підрозділі емпіричні дослідження підтвердили цю тезу. Зокрема, класні керівники показали дуже низький рівень обізнаності про життя своїх вихованців за межами школи. І все ж школа як державний інститут залишається носієм найдостовірнішої та найбільш повної інформації про неповнолітнього.
Аналіз досліджень, в тому числі і лонгетюдних, що проводились у багатьох розвинутих державах та в Україні, дозволяє констатувати наступні закономірності: переважну частину дозвіллєвого часу неповнолітні та молодь проводять у екранів телевізорів. На відміну від розвинених західних держав, наше національне телебачення не виробило ефективних механізмів захисту неповнолітнього глядача (з нестійкими ціннісними орієнтаціями) від сцен насилля та еротичних сцен, яким внаслідок ряду психофізіологічних особливостей підлітки та неповнолітні не можуть дати адекватної оцінки. Існують чіткі зв'язки між кількістю і якістю насильницьких передач, що споживались неповнолітніми, та немотивованими насильницькими злочинами як у неповнолітньому, так і у дорослому віці.
Вивчення груп дозвіллєвої діяльності дозволяє стверджувати, що: а) такі групи формуються в основному за територіальним принципом (місцем проживання), що обумовлено низькою якістю позашкільної роботи та значною руйнацією системи закладів культури, б) потреби молодої людини в самоідентифікації в межах своєї вікової групи залишаються високими, в) неорганізоване і некероване суспільством дозвілля неповнолітніх веде до проявів девіантної поведінки, і, що дуже небезпечно, групової девіантної поведінки.
У третьому підрозділі “Методика формування прогностичної моделі” описано процес створення прогностичної моделі. На підставі описаних вище теоретичних положень попередньо було обрано п'ятдесят дві ознаки, з яких в процесі подальших емпіричних досліджень було відібрано двадцять п'ять.
Відбір проводився за двома параметрами: питома вага ознаки в процесі формування девіанта; рівень поінформованості суб'єкта збору прогностичної інформації (в нашому випадку це класні керівники) про прогностично значимі ознаки. В процесі даного дослідження було виявлено коефіцієнти питомої ваги кожної з вказаних ознак в процесі формування девіанта .
Наступним етапом досліджень стало виявлення математичної інтерпретації меж, що розділяють осіб, чия поведінка є відповідно девіантною та делінквентною. Ми свідомо не виділяли математичну інтерпретацію межі осіб зі злочинною поведінкою, оскільки передбачалось, що дана методика створюється для консолідації зусиль суб'єктів профілактики протиправної та злочинної поведінки неповнолітніх.
Внаслідок дослідження було отримано методику індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнені основні положення дисертаційного дослідження. В них дано розуміння автором механізмів нормативної та девіантної поведінки неповнолітніх. Зроблено аналіз кримінологічно значимих аспектів основних теорій девіантної поведінки неповнолітніх. Обґрунтовано необхідність створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх та використання в процесі створення такої методики типологічного методологічного підходу. Висвітлено засади, на яких проводилось створення типології кримінальної зараженості особи. Дано пояснення необхідності запровадження нового тлумачення термінів девiант та делінквент. Обґрунтовано необхідність обрати суб'єктом збору прогностичної інформації класних керівників закладів середньої освіти. Розкрито теоретичне забезпечення та інструментарій емпіричного дослідження.
В результаті зроблено такі висновки:
1. У суспільстві діє велика кількість нормативних систем. Нормативні системи, урегульовуючи усталені, найбільш поширені, соціально позитивні відносини, опосередковано захищають систему цінностей, яка склалась внаслідок певного рівня відносин.
2. Система цінностей - найбільш стабільний та стабілізуючий елемент суспільства. Інструментальна система цінностей особи виступає еталонним сигналом в процесі формування мотиву конкретної дії, а термінальна (базова) - мотивації діяльності людини.
3. Захищаючи одну систему цінностей, різноманітні нормативні системи діють сукупно, забезпечуючи при цьому відсутність “білих плям” в інформації про бажані взірці поведінки в стандартних ситуаціях та підвищення коефіцієнту корисної дії за рахунок більш широкого кола форм реалізації, притаманних різноманітним нормативним системам.
4. Теорії Дюркгейма та Мертона виступають методологічним базисом для соціологічних теорій девiацiї, розкриваючи основні принципи формування девіантної поведінки.
5. Згідно з теорією соціальної дезорганізації, яскравими представниками якої були Шоу та Маккей, девiацiя є наслідком такого стану суспільства, коли культурні цінності, норми, соціальні зв’язки послаблюються, зникають, або вступають у протиріччя. Вказаний стан суспільства спостерігається в перехідні моменти розвитку.
6. Культурологічний напрямок теорії девiацiї, представлений у роботах Селліна, Міллєра, Сатерленда, Коена та інших, дозволяє стверджувати наступне:
а) “традиції” злочинності розвиваються, зберігаються та передаються в певному соціальному середовищі;
б) злочинний світ стає могутнім конкурентом для школи і сім’ї в процесі соціалізації підлітків;
в) обмеження, що стають на шляху вертикальної мобільності - впливовий фактор девiацiї;
г) значним чинником злочинності стає соціальна структура міста, зокрема такі її елементи, як плинність етнічного, вікового, соціального складу населення і відповідно притаманних їм культурних традицій, низький рівень соціальної інтеграції в мікрорайонах, конкретні побутові умови.
7. Теорія “таврування”, представлена в роботах Беккера та Лемерта, має значну кримінологічну цінність у зв’язку з положеннями про вторинну девіацію. Ці положення вимагають особливого ставлення суб’єктів соціалізації до процесу оцінки девіантних дій неповнолітніх. Положення про вторинну девіацію повинні бути враховані також при організації процесу ресоціалізації в закладах пенітенціарної системи.
8. Практично всі автори розглянутих теорій стверджують, що наведені ними чинники девіацій є необхідними, але недостатніми умовами відхильної поведінки. Усунення окремих чинників дозволяє значно знизити вірогідність девіантних дій, але лише комплексний підхід в усуненні детермінант девіантої поведінки дозволяє говорити про високу вірогідність значного зниження девіацій.
9. Було запропоновано наступну типологію кримінальної зараженості особи:
1.Девіантний тип особи - тип особи, система цінностей якої серед установок на певні види діяльності містить в тому числі і установки на поведінкові акти, що передбачають відхилення від нормативних систем, не санкціонованих державою, але загальновизнаних суспільством. Згідно наших досліджень сумарний коефіцієнт прогностично значимих факторів для даного типу склав Едевіантср = -2.8
а)ситуативно-девіантний підтип особи - підтип особи, для системи цінностей якої притаманна наявність установок на вчинення девіантних дій тільки за умов надзвичайно складних життєвих ситуацій, що відверто спонукають до вчинення саме таких дій.
б)стійкий девіантний підтип особи - підтип особи, для системи цінностей якої притаманна наявність життєвих установок, які обумовлюють існування навколо особи соціального оточення, в якому відхилення від нормативних систем, не санкціонованих державою, але загальновизнаних суспільством, визнаються нормою поведінки (інституалізація девіації).
в)послідовно девіантний підтип особи - підтип особи, для системи цінностей якої притаманні установки на свідоме формування соціального оточення, для якого девіація є нормою життя.
2.Делінквентний тип особи - тип особи, система цінностей якої серед установок на певні види діяльності містить в тому числі і установки на поведінкові акти, що передбачають відхилення від нормативних систем цивільного права та адміністративного права. Сумарний коефіцієнт прогностично значимих факторів для даного типу склав Еделіктср = + 7.7
а)ситуативно-делінквентний підтип особи - підтип особи, для ситеми цінностей якої притаманна наявність установок на вчинення делінквентних дій тільки за умов надзвичайно складних життєвих ситуацій, що відверто спонукають до вчинення саме таких дій.
б)стійкий делінквентний підтип особи - підтип особи, для ситеми цінностей якої притаманна наявність життєвих установок, які обумовлюють існування навколо особи соціального оточення, в якому позитивно санкціонується відхилення від нормативних систем цивільного та адміністративного права.
в)послідовно-делінквентний підтип особи - підтип особи, для ситеми цінностей якої притаманні установки на свідоме формування соціального оточення, для якого делінквентна поведінка - звичайне явище. Як правило, представники цього підтипу є латентними злочинцями, що вже скоїли нетяжкі злочини. По суті даний підтип є останнім етапом на шляху формування злочинця.
3.Злочинний тип особи - тип особи, системі цінностей якої притаманні в тому числі і установки на поведінкові акти, для яких кримінальним кодексом передбачена кримінальна відповідальність. Сумарний коефіцієнт прогностично значимих факторів для даного типу не обчислювався, оскільки нас цікавила можливість профілактики злочину на ранніх стадіях формування мотивації злочинної діяльності.
а)ситуативно-злочинний підтип особи - це підтип особи, система цінностей якої зазнала значних деформацій, але, як правило, острах кримінальної відповідальності утримує таку особу від цілеспрямованої підготовки до вчиненя злочину. Але якщо склалася ситуація, яка сприяє вчиненню злочину, існує висока вірогідність, що особа цього підтипу його вчинить.
б) стійкий злочинний підтип особи - це підтип особи, в системі цінностей якої превалюють установки на злочинні типи поведінки.
в)послідовно злочинний підтип особи - самий суспільно небезпечний підтип, установки системи цінностей якого передбачають злочин як єдиний спосіб існування, а кримінальне середовище як єдине можливе середовище існування.
10. Однією з найважливіших форм реалізації прикладної функції кримінології є індивідуальне кримінологічне прогнозування. Вітчизняна кримінологія значне місце в кримінологічних дослідженнях приділила розробці методик індивідуального кримінологічного прогнозування.
11. Довгий час основними методологічними підходами, на базі яких розроблялись методики індивідуального кримінологічного прогнозування, за даними А.П. Закалюка, були:
• клінічний підхід (достовірність дослідження залежить від кваліфікації дослідника),
• детерміністський підхід (достовірність не перевищує 70%),
• еталонний підхід (достовірність сягає 80%).
12. Ці підходи в процесі індивідуального кримінологічного прогнозування обумовлювали стандартний набір недоліків:
а)низький рівень достовірності прогнозу,
б)громіздкий інструментарій прогнозу,
в)складний інструментарій прогнозу.
Перераховані недоліки частково можуть бути компенсовані висококваліфікованим персоналом.
13. Позбавитись вказаних недоліків дозволяє методологія типологічного підходу, згідно з якою теоретично виявляються типи кримінальної зараженості особи та емпірично встановлюються прогностично вагомі показники та їх питома вага в процесі формування злочинця.
14. Деформації системи цінностей особи в основному відбуваються під впливом дисфункцій інститутів соціалізації.
15. Основними інститутами соціалізації підлітка сьогодні є: сім’я, школа, ЗМІ (перш за все телебачення, а згодом прогнозується Інтернет), безпосереднє соціальне оточення (виробничий або навчальний колектив, група дозвіллєвої діяльності).
Узагальнюючи сказане, можемо зробити наступні висновки:
16. Дисфункції соціальних інститутів і особливо інститутів соціалізації виступають детермінантами деформованої системи цінностей, а відтак і стійких проявів девіантної поведінки.
17 Основним інститутом соціалізації попри всі негаразди, обумовлені перехідним етапом розвитку суспільства, залишається сім'я. Економічна складова ненормального функціонування соціального інституту сім'ї дуже важлива, але не єдина. На думку дослідників, іншим важливим фактором дисфункцій сім'ї є розрив соціального та культурного циклів.
18. З кожним роком зростає питома вага ЗМІ, і особливо електронних ЗМІ, в процесі формування мотиваційної сфери неповнолітнього. Світовий досвід свідчить, що соціально неконтрольовані ЗМІ несуть значну загрозу укорінення деформованої системи цінностей, що обумовлює стійкі прояви девіантної поведінки неповнолітніх.
19. Групи дозвіллєвої діяльності за умов відсутності чіткої державної політики в цій сфері часто носять девіантний характер.
20. Із всіх державних інститутів заклади середньої і середньо-спеціальної освіти об'єктивно володіють найбільш повною та достовірною інформацією про неповнолітнього. Тому оптимальним суб'єктом збору прогностично значимої інформації є класний керівник.

Список опублікованих автором праць:

1. Джужа О.М., Корецький С.М. Проблеми девіантної поведінки (кримінологічний аспект) // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 1999. – №1. - С. 179-184.
2. Корецький С.М. Девіантна поведінка неповнолітніх: вплив факторів культури в її подоланні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 1999. – №3. - С. 81-87.
3. Корецький С.М. Індивідуальне прогнозування девіантної поведінки неповнолітніх.// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 2000. – №3. - С. 127-131.
4. Джужа О.М., Корецький С.М. Запобігання поширення СНІДу серед неповнолітніх та молоді// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 2000. – №4. - С. 100-106.
5. Корецький С.М. Окремі аспекти загальносоціальної та спеціальної профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу // Бюлетень з обміну досвідом роботи / МВС України. - Київ, 2001. - №131. - С.34-37.

АНОТАЦІЇ

Корецький С.М. Кримінологічна характеристика девіантної поведінки неповнолітніх. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12. 00. 08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2003.
Дисертація розкриває комплекс питань, пов'язаних з проблемами девіантної поведінки неповнолітніх в умовах докорінних соціальних змін, що відбуваються в Україні. У роботі показано, що існуючі теорії девіантної поведінки незалежно від часу і місця їх створення можуть служити теоретичним підґрунтям вирішення сучасних проблем ненормативної поведінки неповнолітніх в Україні.
У роботі доведено, що основними чинниками девіантної поведінки неповнолітніх стали дисфункції основних інститутів соціалізації. До таких інститутів віднесено сім'ю, школу, електронні засоби масової інформації та комунікації, а також групи дозвіллєвої діяльності.
Обґрунтовано необхідність створення заради консолідації діяльності суб'єктів профілактики правопорушень та злочинів серед неповнолітніх єдиної методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх. Розкрито використані в процесі створення такої методики теоретичні засади і описано сам процес створення цієї методики.
Ключові слова: девіантна поведінка неповнолітніх, делінквентна поведінка неповнолітніх, мотив поведінкового акту, мотивація життєдіяльності, індивідуальне кримінологічне прогнозування, прогностично значимі фактори.

Корецкий С.Н. Криминологическая характеристика девиантного поведения несовершеннолетних. – Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2003.
Диссертация раскрывает комплекс вопросов, связанных с проблемами девиантного поведения несовершеннолетних в условиях коренных социальных изменений, происходящих в Украине. В работе показано, что существующие теории девиантного поведения независимо от времени и места их создания могут служить теоретическим базисом решения современных проблем ненормативного поведения несовершеннолетних в Украине.
В диссертации проведён комплексный анализ механизмов реализации самых распространенных и влиятельных нормативных систем, основных концепций теории девиантного поведения с целью теоретического обоснования причин и условий противоправного и преступного поведения несовершеннолетних. Изучены общепринятые модели мотива преступного деяния и на их основе созданы модели мотива отдельного действия и мотивации жизнедеятельности.
В работе обосновывается необходимость новой интерпретации соотношения понятий терминов “девиант”, “делинквент”, “преступник”. Предлагается типология криминальной зараженности личности. В частности, типология проводится по двум системообразующим признакам: нормативные системы, по отношению к которым происходят отклонения поведения, и стойкость диспозиций на поведение, отклоняющееся от нормативных предписаний.
Автор детально анализирует генезис методологий индивидуального криминологического прогнозирования поведения несовершеннолетних. На основании отечественного и зарубежного опыта делается вывод, что для создания методик индивидуального криминологического прогнозирования наиболее эффективным является типологический методологический подход, суть которого состоит в создании типологии личности и выявлении присущего каждому из типов набора качеств.
В работе доказывается, что основными факторами девиантного поведения несовершеннолетних стали дисфункции наиболее влиятельных институтов социализации. К таким институтам отнесены семья, школа, электронные средства массовой информации и коммуникации, а также группы досуговой деятельности. На основании анализа дисфункций институтов социализации несовершеннолетних автор приходит к выводу, что оптимальным субъектом сбора прогностически существенной информации остаются классные руководители.
Обоснована необходимость создания ради консолидации деятельности субъектов профилактики правонарушений и преступлений среди несовершеннолетних единой методики индивидуального криминологического прогнозирования поведения несовершеннолетних.
В эмпирической части исследования раскрыты использованные в процессе создания такой методики теоретические основы и описан сам процесс её создания. Прогностически важные признаки отбираются по двум основаниям: осведомлённость классных руководителей о данном признаке и удельный вес признака в процессе формирования личности девианта.
Ключевые слова: девиантное поведение несовершеннолетних, делинквентное поведение несовершеннолетних, мотив поведенческого акта, мотивация жизнедеятельности, индивидуальное криминологическое прогнозирование, прогностически значимые факторы

Sergey Koretsky. Criminological characteristics of deviant behaviour of adolescents. – Manuscript.
Thesis on competing a scientific degree of the candidate of juridical science by speciality 12.00.08 – Criminal Law and Criminology; Penitentiary Law – National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kiev, 2003.
The dissertation deals with the complex of issues concerned with the problems of deviant behaviour of adolescents under deep social changes in Ukraine. The author has demonstrated that despite the place and time of their development the existing theories of deviant behaviour give a substantial theoretical foundation for current problems of non-normative behaviour of adolescents in Ukraine.
As it is stated in the dissertation the major factors of deviant behaviour of adolescents were triggered by dysfunction of basic socialisation institutes. These institutes are as follows: family, school, mass media (including electronic ones) and communication means, and leisure activities.
There is also substantiated that for the sake of consolidating activity of the subjects on preventing law violation and offence amongst adolescents there should be developed unified methods for individual criminological prediction of adolescents behaviour. There are presented the theoretical basics for this methodology, developed in the course of the research, as well as the description of the process of its creation.
Key words: deviant behaviour of adolescents, delinquent behaviour of adolescents, behavioural act motive, vital activity motivation, individual criminological prognostics, forecasting significant factors.