12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ - 2003

Дисертацією
є рукопис

Робота виконана
в Національній академії внутрішніх справ України

Науковий керівник
заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор
Джужа Олександр Миколайович,
Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри кримінології та юридичної соціології

Офіційні опоненти:
заслужений юрист України, доктор юридичних наук, доцент Мельник Микола Іванович, Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України, заступник керівника

кандидат юридичних наук, доцент Фаренюк Сергій Якович, Київський інститут внутрішніх справ, начальник кафедри кримінального права та кримінології

Провідна
установа Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, Національна академія наук України, м. Київ

Захист відбудеться 28.01. 2003 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ – 35, Солом’янська пл., 1)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України ( 03035, м. Київ – 35, Солом’янська пл., 1)

Автореферат розісланий 18.12. 2003 року

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема неухильного виконання законів працівниками міліції при виконанні своїх службових обов’язків набуває нині великого значення. Викорінення злочинності в значній мірі залежатиме від того, чи зможемо ми розв’язати проблеми, які пов’язані з прийняттям співробітниками правоохоронних органів незаконних рішень, вчиненням ними протиправних дій, перевищенням посадових повноважень, застосуванням недозволених методів слідства, у тому числі й насильницьких, фактами поборів, хамства з боку окремих правоохоронців.
Неправомірна поведінка працівників міліції не тільки викликає неґативний суспільний резонанс, але й підриває засади правової держави, перешкоджає побудові громадянського суспільства, реалізації принципу рівності всіх перед законом, заінтересованості населення у підтриманні правопорядку, мотивації поваги до закону. Правопорушення міліціонерів торкаються інтересів багатьох громадян, тому що вони сприяють формуванню моральних деформацій, які мають істотний криміногенний потенціал.
На жаль, рівень злочинності серед працівників міліції ще залишається досить високим, хоча останніми роками його і вдалося дещо стабілізувати. Факти зловживань, перевищення влади або посадових повноважень, недбалості, хабарництва, тобто злочинів у сфері службової діяльності співробітників міліції, псують імідж усієї системи МВС України, сприяють зростанню недовіри громадян до здатності органів міліції забезпечити належний правопорядок у країні.
Крім того, не можна не враховувати того, що службова злочинність у силових структурах через її гостроту й політичну спрямованість часто стає темою різних спекуляцій, у тому числі із залученням засобів масової інформації. Тому вивчення злочинів, що вчиняються працівниками міліції у сфері службової діяльності, покликано дати інформацію, яка формувала б об’єктивну картину про їх поширеність і форми прояву, а отже – сприяла підвищенню авторитету міліції в очах громадськості.
Слід зазначити, що проблема злочинності у сфері службової діяльності співробітників міліції раніше спеціально не досліджувалася. Аналіз наукових праць М.І. Ануфрієва, О.М. Бандурки, Б.В. Волженкіна, І.А. Гельфанда, А.А. Герцензона, О.Ф. Гіди, І.П. Голосніченка, Е.О. Дідоренка, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, Б.В. Здравомислова, А.Ф. Зелінського, В.Ф. Кириченка, Я.Ю. Кондратьєва, М.І. Мельника, П.П. Михайленка, Г.О. Омельченка, О.Я. Свєтлова, М.І. Хавронюка та інших говорить про те, що вивчалися лише окремі аспекти правопорушень в органах внутрішніх справ. В останні роки були проведені дисертаційні дослідження С.А. Алтуховим, О.О. Купленським, В.І. Динекою, Ю.А. Мерзловим, С.А. Шалгуновою, які присвячені питанням, пов’язаним із профілактикою злочинів, що скоюють співробітники окремих служб та підрозділів міліції. Однак предметом цих робіт не є власне злочинність у сфері службової діяльності. До того ж їх дослідження, крім С.А. Шалгунової, значною мірою стосуються російської міліції.
Вищевикладене і обумовлює актуальність обраної нами теми дисертації. Вона сприятиме забезпеченню протидії злочинам працівників міліції та подоланню негативних факторів, які підривають авторитет органів МВС України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на вирішення окремих завдань, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженою Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., Національною програмою боротьби з корупцією, затвердженою Указом Президента України від 10 квітня 1997 р., Концепцією боротьби з корупцією на 1998-2005 рр., затвердженою Указом Президента України від 24 квітня 1998 р., Комплексною програмою вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999-2005 рр., Програмою формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 рр., а також планом наукових досліджень та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України.
Мета дослідження полягає у з’ясуванні кримінологічної характеристики злочинності працівників міліції у сфері службової діяльності, її детермінант, а також у розробленні наукових рекомендацій щодо профілактики цих злочинів. Поставлена мета досягається послідовним вирішенням таких основних завдань:
1) уточнити категоріально-понятійний апарат, проаналізувати історію становлення поняття “службові злочини”, що вчиняються працівниками міліції;
2) отримати наукові дані про сучасний рівень, динаміку і структуру злочинності у сфері службової діяльності працівників міліції, визначити фактори, які її обумовлюють;
3) встановити рівень латентності зазначених діянь для визначення більш точних параметрів кримінологічної ситуації;
4) з’ясувати комплекс детермінант, які зумовлюють вчинення злочинів працівниками міліції;
5) дослідити специфіку формування мотивів злочинної поведінки міліціонерів;
6) проаналізувати методологічні аспекти профілактики злочинів, які вчиняються працівниками міліції у сфері службової діяльності, та визначити заходи запобігання цим злочинам, сформулювати пропозиції щодо вдосконалення протидії злочинним посяганням;
7) запропонувати власну програму створення позитивного іміджу українського міліціонера;
8) розробити “План профілактики посадових злочинів серед працівників Управління адміністративної служби міліції УМВС України в Луганській області на 2002-2003 роки”.
Об’єктом дослідження є злочинність працівників міліції у сфері службової діяльності та боротьба з нею.
Предмет дослідження складає кримінологічна характеристика службової злочинності працівників міліції, процес її детермінації, а також теоретичні і практичні засади профілактики злочинів, скоюваних працівниками міліції у сфері службової діяльності.
Методи дослідження. Методологія даного дисертаційного дослідження ґрунтується на діалектичному підході до пізнання соціальної дійсності. На емпіричному та теоретичному рівнях дослідження широко застосовувався метод сходження від абстрактного до конкретного. Він дав змогу відійти від несуттєвих властивостей і зв’язків феномену службової злочинності в діяльності працівників міліції й одночасно відокремити ті сторони предмету пізнання, які були важливі для нашого дослідження.
Метод системно-структурного аналізу дозволив розглянути службову злочинність працівників міліції як явище, для якого властиві певні зв’язки між складовими елементами, з одного боку, а з другого – між злочинністю та іншими соціальними явищами і процесами, які впливають на неї, а також показати системний характер державної політики боротьби з нею.
З урахуванням об’єкта і предмета дослідження, виходячи з його мети та завдань, були застосовані й спеціальні методи. Так, історико-порівняльний метод дав можливість показати тенденції розвитку злочинності у сфері службової діяльності працівників міліції залежно від змін соціальних умов, законодавства та практики його застосування.
Соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання, вивчення документів, експертні оцінки) використовувалися для підтвердження висунутих гіпотез, дослідження тих чи інших аспектів даного виду злочинності та процесу його детермінації, а також визначення конкретних заходів протидії цьому антисуспільному явищу.
Статистичні методи дозволили з’ясувати рівень, динаміку і структуру злочинності працівників міліції у сфері службової діяльності та встановити певні закономірності її розвитку і якісні ознаки цього явища.
Формально-юридичний метод забезпечив аналіз норм кримінального й адміністративного права, співставлення з ними кримінологічних реалій та пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері боротьби зі службовою злочинністю працівників міліції.
У дисертації також знайшов своє застосування порівняльно-правовий метод, зокрема при вивченні відповідного законодавства зарубіжних країн чи міжнародно-правових норм.
Теоретичною основою дослідження є праці з філософії, теорії держави та права, кримінології, кримінального права, соціології, психології, управління, статистики. Крім того, використано вітчизняне дореволюційне й радянське кримінальне законодавство, постанови пленуму Верховного Суду України та інші нормативні акти, що стосуються теми дисертації.
Емпіричну базу дослідження становлять узагальнені дані, отримані в ході опитування в 2001-2002 роках понад 167 працівників міліції – керівників середньої ланки, а також анкетування 228 жителів Миколаївської області щодо поширеності злочинних проявів серед працівників міліції. За спеціально розробленою програмою вивчено 137 кримінальних справ про службові злочини колишніх працівників міліції, розглянутих судами Луганської, Миколаївської та Харківської областей за 1995-2002 роки (наявний масив), що містили ознаки складів злочинів, передбачених статтями 164, 165, 166, 167, 169, 167, 170, 171, 172 Кримінального кодексу України в редакції 1960 року. Проаналізовано 214 матеріалів службових розслідувань з питань порушень законності та надзвичайних подій за участю міліціонерів, а також статистичні дані з питань боротьби зі службовою злочинністю, отримані в МВС України. Крім того, вивчені матеріали, зібрані під час індивідуальних бесід із співробітниками прокуратури і УМВС України в Луганській, Миколаївській та Харківській областях.
Таким чином забезпечувалася багатоканальність інформації та її ґрунтовна перевірка, що дало змогу підтвердити висунуті гіпотези й сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на поліпшення профілактики злочинів, які вчиняються працівниками міліції при виконанні службових обов’язків. Обсяг узагальнених статистичних даних дозволяє говорити про репрезентативність і наукову обґрунтованість проведеного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів визначається оригінальністю постановки теми дослідження, аналізом недостатньо вивчених дискусійних питань, висвітленням сучасної проблематики боротьби зі злочинністю у сфері службової діяльності працівників міліції та внесенням у зв’язку з цим наукових пропозицій. У дисертації міститься низка нових у теоретичному й практичному планах положень, у тому числі:
1) Визначено поняття службової злочинності працівників міліції як сукупності злочинів, що вчиняються її посадовими особами з використанням наданих їм законом прав і повноважень на шкоду інтересам служби, або невиконання чи неналежне виконання ними своїх службових обов’язків, що мали місце за певний проміжок часу в системі органів Міністерства внутрішніх справ України в цілому або в окремих її підрозділах.
2) Обґрунтовано, що службова злочинність – це об’єктивне явище, яке виникає разом із зародженням держави й “супроводжує” діяльність державного апарату. Об’єктивний характер службової злочинності зовсім не означає марність боротьби з нею. Навпаки, історія свідчить, що вона може бути поставлена під контроль завдяки продуманій державній політиці, яка нейтралізує чинники, що обумовлюють дані злочини.
3) Зроблено спробу дати повну та ґрунтовну наукову оцінку рівня, структури та динаміки злочинності працівників міліції в Україні, яка дозволяє стверджувати, що на загальному фоні скорочення злочинності службові злочини мають тенденцію до менших темпів зниження, а за окремими видами відбувається навіть їх зростання. Спостерігається тенденція до постійного збільшення корисливих посадових злочинів, які вчиняються співробітниками основних служб міліції за умови їх професійної консолідації.
4) Зроблено висновок про те, що латентність цього різновиду злочинності залишається ще досить високою. Серед посадових злочинів працівників міліції найбільший рівень латентності мають хабарництво, перевищення посадових повноважень, використання службового становища з корисливою метою.
5) З’ясовано, що детермінанти, які обумовлюють злочинність співробітників міліції, можна звести в цілому до чотирьох основних груп: а) ті, що мають характер негативного соціально-економічного та політичного впливу на особу ззовні; б) організаційно-управлінські прорахунки; в) професійні деформації та міліцейська субкультура; г) незадоволеність особи своїми умовами життя.
6) Запропоновано нову класифікацію мотивів злочинної поведінки працівників міліції, яка базується на характері та глибині антисоціальної спрямованості особи.
7) Обґрунтовано, що профілактика злочинів працівників міліції у сфері службової діяльності охоплює всю сукупність заходів щодо виявлення та усунення детермінантів цих злочинів, а також пов’язаних із ними правопорушень некримінального характеру та різноманітних проявів соціальної патології.
8) Внесено конкретні пропозиції, спрямовані на подальшу профілактику злочинів серед працівників міліції, а саме порядку добору та навчання кадрів, контролю за їх діяльністю, зміцнення соціальних гарантій, підвищення престижу міліцейської професії. Розроблено та впроваджено план заходів профілактики службових злочинів та зміцнення законності серед працівників Управління адміністративної служби міліції УМВС України в Луганській області в 2001-2002 роках. Запропоновані проекти програми позитивного іміджу працівників міліції та програми культурологічної освіти працівників міліції.
Практичне значення одержаних результатів полягає в доцільності використання сформульованих у дисертації висновків, обґрунтувань та рекомендацій для поглибленого вивчення проблем боротьби з даним видом злочинності. Результати аналізу злочинів, що вчиняються співробітниками міліції, можуть бути використані при доборі кандидатів до підрозділів міліції, здійсненні виховних заходів з метою запобігання злочинам цієї категорії. Положення дисертації можуть бути корисними працівникам служби внутрішньої безпеки при проведенні аналітичної роботи з оцінки поширеності негативних проявів у правоохоронних органах.
Матеріали дисертаційного дослідження, крім того, можуть бути використані у навчальному процесі в юридичних вищих навчальних закладах, у ході підготування методичної літератури, а також у системі професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки дослідження було використані при проведенні семінарських і практичних занять з курсу кримінології в Луганській академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України, а також оприлюднено дисертантом на міжнародній науково-практичній конференції “Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України” (30-31 травня 2002 р., м. Луганськ), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції” (27-28 березня 2003 р., м. Київ), міжнародній науковій конференції пам’яті П.І. Новгородцева “Ідея правової держави: історія і сучасність” (22-23 квітня 2003 р., м. Луганськ).
Окремі результати дослідження впроваджено в практику роботи підрозділів Управління адміністративної служби міліції УМВС України в Луганській області та використано під час проведення комплексної науково-дослідної роботи за темою: “Соціально-гуманітарні фактори та умови формування майбутнього працівника органів внутрішніх справ як суб’єкта правоохоронної діяльності” і наукового дослідження “Вплив соціально-психологічних факторів на ефективність професійної діяльності співробітників ОВС, дотримання ними службової дисципліни та законності”, які здійснювалися згідно з планом науково-дослідницької роботи Луганської академії внутрішніх справ, що засвідчується відповідними довідками.
Публікації. За темою дисертації опубліковано шість наукових статей у фахових виданнях.
Структура дисертації визначена метою, завданнями, загальною логікою дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, до яких входить сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 209 сторінок, у тому числі додатків – 60 сторінок. Список використаної літератури включає 225 джерел і міститься на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, його методологічну й теоретичну основи, показано наукову новизну та визначено положення, які виносяться на захист, розкрито теоретичну й практичну значимість одержаних результатів.
Перший розділ “Поняття і кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються працівниками міліції у сфері службової діяльності”, який включає три підрозділи, присвячено ключовим питанням, що характеризують зміст поняття службової злочинності співробітників міліції, основні тенденції розвитку історії законодавства щодо логіки впливу на службові злочини, які скоюють працівники міліції. Визначаються рівень, динаміка, структура, географія та латентність цих злочинів у сучасних умовах.
У підрозділі 1.1. “Історія службової злочинності в органах внутрішніх справ” доводиться, що злочинність у сфері службової діяльності виникає разом із формуванням механізмів державного управління, утворенням і відчуженням категорії осіб, уповноважених виступати від імені держави. Надмірне зростання урядових установ пожвавлювало зловживання посадових осіб, які виконували спеціально-поліцейські функції. Посадові зловживання, лихоїмство, мздоїмство, деспотична жорстокість, свавілля та безкарність в умовах відсутності законних прибутків стають звичайними атрибутами чиновницького буття за часів імперії, яким не перешкоджало ані існування детальнішого законодавчого регламентування діяльності, ані суворість покарання. Найбільшу хвилю злочинності серед співробітників міліції можна було спостерігати в перші роки становлення радянської влади. Відсутність правової регламентації основних видів діяльності озброєних робітничо-селянських міліцейських формувань на фоні тотального зубожіння населення давало таке зростання злочинів серед міліціонерів, яке в окремих регіонах навіть перевищувало показники загальної злочинності.
Критично оцінюючи цю ситуацію, спираючись на аналіз основних підходів до кримінально-правової оцінки злочинів у сфері службової діяльності працівників міліції, автор обґрунтовує визначення службової злочинності співробітників міліції як сукупності злочинів, що вчиняються посадовими особами міліції з використанням наданих їм законом прав і повноважень на шкоду інтересам служби, або як невиконання чи неналежне виконання ними своїх посадових обов’язків, що мають місце за певний проміжок часу в системі органів Міністерства внутрішніх справ України в цілому або в окремих її підрозділах.
У підрозділі 1.2. “Рівень, структура і динаміка службової злочинності працівників міліції” проаналізовано об’єктивні показники, що характеризують стан злочинів у сфері службової діяльності серед працівників міліції. У роботі зазначається, що кримінологічна оцінка рівня, структури та динаміки цієї злочинності насамперед залежить від чинників економічного, політичного й морально-етичного порядку. На неї впливають зміни в кримінальному законодавстві, точність кримінально-правової статистики, активність самих правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.
Досліджені дисертантом дані офіційної статистики показують скорочення загальної кількості засуджених за посадові злочини в 2002 р. у порівнянні з 1995 р. на 174 особи, або 75,6 %, але певні проблеми тут ще залишаються. Так, у порівнянні з минулими роками майже не змінився відсоток кримінальних справ, порушених за фактами перевищення влади або посадових повноважень, до загальної кількості справ, порушених за фактами вчинення працівниками міліції посадових злочинів. У 1998 році цей показник становив відповідно 34,5 % і 56,3 %, у 1999 р. – 31,9 % і 54,4 %, у 2000 р. – 31,8 % і 52,3 %, у 2001 р. – 29,1 % і 46,0 %, у 2002 р. – 25,0 % і 40,6 %. У 2002 році до МВС України майже через кожен тиждень надходили повідомлення про порушення кримінальних справ стосовно працівників міліції за перевищення ними влади або посадових повноважень, побиття громадян та порушення їх конституційних прав і свобод. За нашими підрахунками, у загальній масі вивчених кримінальних справ у 2000-2002 роках більше ніж у 74 % випадків злочини були вчинені під час виконання службових обов’язків, що на 9,4 % перевищує показник 1996 року.
Підсумки проведеного аналізу дали змогу дійти висновку, що динаміка службової злочинності в органах міліції залежить від ступеня активності чинників, які зумовлюють дані злочини, стану кадрової, організаційної, індивідуально-виховної роботи з персоналом, а також професійної майстерності правоохоронців у запобіганні правопорушенням осіб з нестійкими моральними якостями та антисоціальною спрямованістю. Поступове зниження кількості засуджених за посадові злочини, починаючи з 1997 року, на погляд дисертанта, стало наслідком поліпшення профілактичної й організаційної роботи з відбору та розстановки кадрів, посилення контролю за діяльністю персоналу тощо.
У підрозділі 1.3. “Латентність службових злочинів у міліції” досліджується проблема співвідношення фактичної злочинності з виявленою. Аналіз емпіричних даних, одержаних у ході проведених дисертантом соціологічних опитувань 167 практичних працівників міліції та 228 громадян щодо поширеності злочинних проявів серед працівників міліції, дозволив констатувати наявність таких тенденцій: негативне ставлення населення до працівників міліції; певна упередженість пересічного громадянина щодо діяльності органів міліції в основному ґрунтується на негативній інформації побутового походження; ступінь латентності злочинів у сфері службової діяльності тим вищий, чим вища службова ланка управління; найвищий рівень латентності має хабарництво, друге місце посідають випадки перевищення посадових повноважень, на третьому місці – зловживання владою або службовим становищем. Емпіричні результати проведених соціологічних опитувань багато в чому збігаються з даними, одержаними іншими дослідниками, що знайшло своє підтвердження при їх зіставленні.
Пропонуються конкретні рекомендації щодо зменшення латентності вказаного виду злочинів, серед яких: а) посилення зв’язків із населенням та засобами масової інформації, у тому числі шляхом використання “прямих телефонних ліній”, залучення громадськості до проведення заходів щодо профілактики правопорушень серед особового складу; б) запровадження моніторингового вивчення оцінки населенням якості роботи різних служб міліції; в) проведення регулярних робочих зустрічей, брифінгів, прес-конференцій керівників міліції з питань висвітлення діяльності міліції та зміцнення правопорядку й законності в державі.
Другий розділ “Специфіка детермінант службових злочинів працівників міліції”, що включає два підрозділи, присвячено з’ясуванню методологічних і концептуальних засад щодо специфіки механізму дії причинного комплексу злочинів у сфері службової діяльності, запропоновано нову класифікацію причин та формування мотивів злочинної поведінки посадових осіб міліції.
У підрозділі 2.1. “Причини та умови злочинності у сфері службової діяльності міліції” здійснено спробу аналізу причинного комплексу, який детермінує злочинність серед співробітників міліції. У сучасній кримінології ця проблема залишається дискусійною та певною мірою не розробленою, що об’єктивно потребує пильної уваги фахівців.
Проведений дисертантом аналіз посадової злочинності співробітників міліції показує, що причини, які її породжують, гіпотетично можна звести до чотирьох основних груп, котрі мають характер: а) соціально-економічного та політичного впливу на особу ззовні; б) організаційно-управлінських прорахунків; в) професійних деформацій та негативного впливу міліцейської субкультури; г) незадоволеності особи сформованими обставинами життя.
Разом з тим, зв’язок загальних причин із причинами, що безпосередньо детермінують зазначену категорію злочинів, має складний характер, оскільки загальне переломлюється в окремому стохастично. Характер причинної обумовленості посадової злочинності співробітників міліції має ряд особливостей як за формою, так і за змістом. До формальної сторони можна віднести наявність декількох криміногенних джерел, одне з яких знаходиться в самих підрозділах міліції, а інше – поза межами відомчої структури. При цьому, на погляд дисертанта, визначальними є обставини, що криються поза межами системи МВС. Проте, власна внутрішня причинність не є результатом зіткнення певних варіантів внутрішньої структури об’єкта. Це саме вплив об’єкта на самого себе, його саморозвиток, що підкоряється тим же законам діалектики. Не варто забувати, що й злочинність як об’єкт – це відносно самостійний елемент дійсності. У зв’язку з цим, причини зазначених правопорушень, на відміну від їх соціальних джерел, лежать в основі розвитку суспільних процесів сьогодення.
Самі по собі причини, якими б вони не були, не породжують злочинність у сфері службової діяльності міліції, а лише стимулюють її розвиток. Лише за наявності сприятливих умов, тобто необхідних і достатніх обставин, за яких наслідок настає невідворотно, причини набувають можливості проявити себе. При цьому умовою виступає та зі сторін, яка має стосовно іншої підпорядкований характер і не має генетичних властивостей. З урахуванням рухливості цих взаємодіючих сторін відмінність причин від умов має відносний характер – вони можуть мінятися місцями.
У підрозділі 2.2. “Мотивація злочинної поведінки працівників міліції” проаналізовано сучасні підходи до класифікації, яка дозволяє інтегрувати уяви дослідників щодо мотивів злочинної поведінки, викреслити в них головне, суттєве.
Проведене нами дослідження дає змогу відокремити чотири види мотивів злочинів, виходячи із особливостей антисоціальної спрямованості особи злочинця та співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в детермінації злочинної поведінки міліціонерів: 1) відомчо-корпоративні; 2) корисливо-злочинні; 3) морально-деформовані; 4) ситуативні.
Така класифікація, за твердим переконанням дисертанта, не тільки відбиває специфіку формування мотивів злочинної поведінки посадових осіб міліції, але й дає можливість виявити джерела мотивації, відповісти на питання, яким чином криміногенний вплив включається в механізм конкретної злочинної поведінки, та визначити першочергові заходи для проведення цілеспрямованої профілактичної роботи.
Звичайно, наведена класифікація мотивів має певною мірою умовний характер і не охоплює всього різноманіття особистісних властивостей співробітників, які вчинили злочини у сфері службової діяльності. Можуть бути і перехідні типи у вигляді варіацій із названих. До того ж, будь-яка класифікація не може бути придатною для всіх нюансів людської поведінки. Однак практична цінність типології полягає в тому, що вона інтегрує особистісні якості злочинця, відбиває їх сутність і дає орієнтири для оперативної профілактичної роботи. Тим самим створюються умови для вивчення конкретної особи, оскільки у загальному більшою чи меншою мірою виявляється окреме і навпаки.
Третій розділ “Профілактика злочинів, скоюваних працівниками міліції у сфері службової діяльності”, що містить два підрозділи, присвячено розробленню сучасних заходів кримінологічної профілактики злочинів у сфері службової діяльності серед працівників міліції з урахуванням різних форм їх проявів та складного характеру детермінації.
У підрозділі 3.1. “Методологічні аспекти профілактики службових злочинів в органах внутрішніх справ” зроблено спробу з’ясування загальних підходів до визначення головних, найбільш перспективних заходів профілактичної діяльності щодо запобігання злочинів працівників міліції у сфері службової діяльності.
Аналіз сучасної фахової літератури дозволяє зробити висновок, що, незважаючи на очевидні досягнення, у теорії попередження злочинності й досі не існує будь-яких єдиних універсальних концептуальних підходів до осмислення різноманітних проявів соціальної патології та їх профілактики. Найбільш універсальну сукупність заходів щодо виявлення, теоретичного осмислення та практичного усунення детермінант злочинів, а також пов’язаних з ними правопорушень некримінального характеру та інших проявів соціальної патології досліджує кримінологічна профілактика.
Боротьба зі злочинністю у сфері службової діяльності працівників міліції на загальнодержавному рівні означає здійснення комплексу заходів, спрямованих на вихід України з важкої економічної, політичної, соціальної й духовно-моральної кризи, у якій вона перебуває на даному історичному етапі. Ці заходи безпосередньо не спрямовані на подолання службових злочинів, але через оздоровлення всіх сфер життєдіяльності вирішують головне завдання, що під силу тільки суспільству й державі в цілому. Збалансований розвиток економіки, зміцнення інститутів влади, вирішення назрілих соціальних проблем, підвищення рівня духовності громадян є головними шляхами боротьби зі злочинністю, зокрема в органах внутрішніх справ. Профілактика злочинів може бути ефективною тільки в системі суспільних відносин, які розвиваються прогресивно, через те що вона вимагає значних матеріальних витрат.
Як у теоретичному, так і практичному плані невиправданим є відокремлення профілактики злочинів від профілактики правопорушень (адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових, процесуальних). Останні відрізняються від відповідних кримінально-караних діянь лише за деякими ознаками об’єктивної сторони: характером дії чи бездіяльності та розміром спричиненої шкоди. Профілактика службових злочинів міліції нерозривно пов’язана із впливом на так звану девіантну поведінку її працівників, оскільки пияцтво, суїцид, прояви агресії та інші соціальні відхилення безпосередньо позначаються на стані злочинності у сфері службової діяльності. У боротьбі зі злочинністю працівників міліції перевага має надаватися не кримінально-правовим, а спеціально-кримінологічним заходам впливу на детермінанти цієї злочинності. Профілактика службових злочинів серед міліції повинна діяти відповідно до об’єктивних реалій і не змінювати своїх функцій залежно від кон’юнктури чи інтересів окремих посадових осіб.
У підрозділі 3.2. “Засоби запобігання службовим злочинам працівників міліції” розглядається система загальносоціальних і спеціально-кримінологічних заходів, спрямованих на попередження злочинів у сфері службової діяльності серед працівників міліції.
Відзначається, що профілактика цього виду злочинів, з урахуванням різноманіття форм їх проявів і складного характеру детермінації, здійснюється різними заходами. Вирішальне значення мають масштабні державні заходи, а також заходи, спрямовані на нейтралізацію, блокування чи обмеження сфери та сили дії головних, насамперед економічних, криміногенних факторів. З переходом України до ринкової економіки постає питання про розроблення низки економічних та організаційно-управлінських заходів щодо заохочення державою сумлінної, чесної праці як основного джерела життєвих благ разом з установлення режиму максимального протистояння одержанню надприбутків протиправними способами. Велике профілактичне значення має усунення істотної розбіжності в рівні матеріального забезпечення громадян і життєвими потребами. У цьому зв’язку пріоритетними в запобіганні службовим злочинам співробітників міліції мають бути заходи щодо поліпшення їх добробуту, створення сприятливих умов для відпочинку, службового росту, реального забезпечення соціального захисту тощо. Грошове утримання особового складу міліції має бути доведене до рівня, що забезпечує надійний антикорупційний імунітет.
Дослідження показало, що в плані подолання криміногенних чинників, які діють у сфері службової діяльності міліції, велике значення мають такі заходи, як відновлення соціального престижу міліцейської служби, поліпшення кадрового відбору, підвищення рівня технічного забезпечення та посилення контролю за діяльністю співробітників, створення відповідної правової бази. Для забезпечення реальної відповідності всього особового складу сучасним, якісно новим вимогам особливу увагу треба приділити підвищенню рівня культури й професіоналізму особового складу міліції. Виховна робота передусім повинна бути спрямована на формування в персоналу високих моральних і ділових якостей, правової культури, відповідального ставлення до виконання своїх службових обов’язків.
У висновках викладено головні положення, які є результатом проведеного дослідження й мають наукове та практичне значення. Важливість дисертаційної роботи полягає в тому, що зроблено спробу здійснити комплексний аналіз сучасного рівня, структури та динаміки злочинності у сфері службової діяльності працівників міліції, а також запропоновано низку нових концептуальних пропозицій щодо вдосконалення профілактичної роботи.
Дослідження теоретичних та практичних проблем запобігання злочинам у сфері службової діяльності працівників міліції дає підстави для наступних висновків:
1. Службова злочинність працівників міліції є однією з гострих проблем функціонування української держави й розвитку нашого суспільства на новітньому етапі. Як явище службова злочинність негативно впливає на різні сторони суспільного життя (економіку, політику, управління, соціальну й правову сфери, громадську свідомість), створює сприятливі умови для розвитку організованої злочинності.
2. Історичні корені самого поняття посадових злочинів виникають разом з появою держави. Саме тоді, коли починають формуватися державні органи та утворюватися категорія осіб, уповноважених виступати від імені й за дорученням її правителів. Службова злочинність стає об’єктивним явищем в умовах відсутності дієвого контролю, коли основні прибутки забезпечуються не грошовим утриманням, а посадою, за кричущої неосвіченості та безправності основної маси населення країни.
3. Перші роки становлення радянської влади показали, що відчутні результати боротьби за покращання діяльності апарату міліції не в останню чергу було пов’язане з поліпшенням матеріального забезпечення, проведенням політико-виховної роботи з особовим складом, розвитком кримінального права та підвищенням його ролі в регулюванні службових відносин.
4. Специфічною ознакою злочинних посягань співробітників міліції у сфері службової діяльності є те, що ці злочини вчиняються як би зсередини системи органів внутрішніх справ тими, хто наділений повноваженнями щодо виявлення, відвернення, припинення та розкриття злочинів, однак використовує ці повноваження у своїх корисливих інтересах.
5. Певні ознаки правового статусу співробітника міліції дозволяють вирізнити його серед інших категорій посадових осіб. Співробітником міліції може бути визнана особа, яка на добровільній основі після досягнення встановленого законом віку прийнята на службу в міліцію, прийняла Присягу, призначена на певну посаду із присвоєнням спеціального звання і допущена до виконання обов’язків, покладених законом на міліцію.
6. Міністерство внутрішніх справ України постійно веде пошук шляхів оздоровлення соціально-психологічної атмосфери, зосереджуючи основну увагу на посиленні роботи з виконання вимог законодавчих актів, а також відомчих наказів, спрямованих на зміцнення правопорядку, запобігання надзвичайним подіям та злочинам серед особового складу. Реалізація цього стратегічного напрямку дозволила не тільки зупинити зростання порушень законності серед особового складу, а й започаткувати низку позитивних тенденцій до оздоровлення морально-психологічного клімату в міліцейських колективах.
7. Статистичний портрет посадового злочинця в підрозділах міліції визначали в основному три злочини: перевищення влади або службового становища, зловживання владою або службовим становищем та хабарництво, на частку яких сукупно припадало 93 відсотки від усіх посадових злочинів.
8. Аналіз латентності злочинів у сфері службової діяльності міліції вказує на те, що реальний рівень цієї злочинності залишається ще надто високим і перевищує офіційно визнаний у 10-12 разів. За результатами одержаних даних найбільш прихованим є хабарництво, друге місце посідає перевищення посадових повноважень, а третє – зловживання владою або службовим становищем. Приховуванню зазначених злочинів багато в чому сприяють самі потерпілі, які не звертаються за захистом своїх прав. Мотиви цього найрізноманітніші: небажання бути втягненим у кримінальний процес, побоювання переслідування, колишня судимість, незнання своїх можливостей із захисту порушених прав тощо.
9. До основних причин, які безпосередньо детермінують злочини у сфері службової діяльності серед співробітників міліції, слід віднести: 1) криміналізацію економіки та політики; 2) організаційно-управлінські прорахунки в системі органів внутрішніх справ; 3) прогалини в правовому регулюванні суспільних відносин, яке здійснюється лише в загальному порядку.
10. В основу типологізації мотивів було покладено особливості антисоціальної спрямованості особистості злочинця та співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в детермінації злочинної поведінки міліціонерів. Всі мотиви злочинів зведено до чотирьох класів: 1) відомчо-корпоративних; 2) корисливо-злочинних; 3) морально-деформованих; 4) ситуативних.
11. Розглядаючи кримінологічну профілактику службових злочинів працівників міліції в методологічному аспекті як сукупність різноманітних заходів щодо виявлення, теоретичного осмислення і практичного усунення детермінант злочинів, а також пов’язаних з ними правопорушень некримінального характеру та інших проявів соціальної патології, особливий наголос треба зробити на тому, що профілактика злочинів повинна діяти відповідно до об’єктивних реалій і не змінювати своїх функцій залежно від кон’юнктурних впливів чи інтересів окремих політичних сил. Вона може бути ефективною тільки в системі суспільних відносин, що розвиваються прогресивно. Саме збалансований розвиток економіки, зміцнення інститутів влади, вирішення назрілих соціальних проблем, підвищення духовного рівня громадян є головними шляхами боротьби зі злочинністю.
12. Серед всього різноманіття заходів кримінологічної профілактики першочергове місце займає розроблення економічних та організаційно-управлінських заходів щодо заохочення державою сумлінної, чесної праці як основного джерела життєвих благ разом з установленням режиму максимального протистояння одержанню прибутків протиправними способами. У цьому зв’язку пріоритетними в запобіганні службовим злочинам співробітників міліції мають бути заходи із покращання їх добробуту, створення сприятливих умов для відпочинку, службового зростання, реального забезпечення соціального захисту тощо.
13. Складовою частиною профілактики злочинів у сфері службової діяльності працівників міліції є заходи, спрямовані на чітке законодавче закріплення прав, обов’язків, функцій та повноважень кожного працівника, а також процедур їх реалізації. Створення чіткого механізму правового захисту, під яким розуміється встановлення гарантій охорони життя, здоров’я, честі, гідності, майна міліціонерів та членів їх сімей. Такий захист має здійснюватися кримінальним, адміністративним, трудовим та цивільним законодавством.
14. Найважливішим напрямком профілактики службових злочинів є кардинальний перегляд існуючої системи контролю та оцінки ефективності роботи міліції. Криміногенне значення має сам підхід до оцінки роботи міліції з використанням багатьох показників державної та відомчої статистичної звітності. Такий підхід явно неефективний, і не тільки тому, що кримінально-правова статистика ніколи не може бути точним інструментом виміру реального стану законності й неминуче призводить до помилок в оцінках і прогнозах, але, головне, тому, що рівень злочинності в суспільстві залежить від стану самого суспільства.
15. Важливим засобом профілактики злочинів у сфері службової діяльності працівників міліції є продумана виховна робота в органах внутрішніх справ, яка перш за все має бути спрямована на реалізацію ціннісно-орієнтаційних функцій, до яких відносяться формування в персоналу високої професійної свідомості, відповідального ставлення до виконання службових обов’язків, підвищення рівня його загальної та професійної культури, правової вихованості, правосвідомості, поєднання високого професіоналізму з моральністю і культурою, прагнення до істини, до торжества справедливості, професійної гордості та етики.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
1. Новаков О.С. Проблемні питання кримінологічної характеристики злочинів працівників міліції у сфері службової діяльності // Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України: Вісник ЛАВС МВС імені 10-річчя незалежності України. Спеціальний випуск: У 2-х ч. – Ч.1. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – С.203-206.
2. Новаков О.С. Основні методи профілактики злочинів працівників міліції у сфері службової діяльності // Вісник ЛАВС МВС імені 10-річчя незалежності України. Випуск 4. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – С.119-130.
3. Новаков О.С. Історико-соціальні витоки злочинності працівників правоохоронних органів у сфері службової діяльності // Вісник ЛАВС МВС імені 10-річчя незалежності України. Випуск 1. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – С.91-101.
4. Новаков О.С. Службова злочинність серед працівників органів та підрозділів міліції // Актуальні проблеми права: теорія і практики: Збірник наукових праць. – №3. – Луганськ: Вид-во Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля, 2002. – С.232- 236.
5. Новаков О.С. Поняття і сутність злочинів, що скоюються у сфері службової діяльності // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Випуск 21. – Ч.1. – Харків: Вид-во “Доля”, 2003. – С.16-22.
6. Новаков О.С. Класифікація мотивів злочинної поведінки працівників міліції у сфері службової діяльності // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С.192-196.

АНОТАЦІЇ
Новаков О.С. Кримінологічна характеристика та профілактика злочинів, які вчиняються працівниками міліції у сфері службової діяльності. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2003.
Дисертація присвячена актуальним проблемам, пов’язаним із розробленням заходів кримінологічної профілактики службових злочинів, що скоюються працівниками міліції.
Робота містить аналіз рівня, структури динаміки та латентності злочинів у сфері службової діяльності міліції. Визначається поняття службової злочинності співробітників міліції. Особливу увагу приділено з’ясуванню специфіки детермінант та мотивів даного виду злочинів. Дається обґрунтування теоретичних і практичних засад профілактики службових злочинів працівників міліції, формулюються пропозиції щодо вдосконалення цієї діяльності.
Ключові слова: злочини у сфері службової діяльності, службова злочинність працівників міліції, аналіз злочинності, латентність злочинів, детермінація злочинів, кримінологічна профілактика.

Новаков А.С. Криминологическая характеристика и профилактика преступлений, которые совершаются работниками милиции в сфере служебной деятельности. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2003.
Диссертация посвящена актуальным проблемам, связанным с разработкой мероприятий криминологической профилактики преступлений работников милиции в служебной сфере. Опираясь на анализ истории развития законодательства о должностных преступлениях, автор дает определение должностной преступности сотрудников милиции.
Работа содержит анализ уровня, структуры, динамики и латентности преступлений в сфере служебной деятельности, которые совершают работники милиции. Исследование показало, что постепенное снижение количества осужденных за должностные преступления среди бывших работников милиции, начиная с 1997 года, стало следствием улучшения профилактической, организационной и кадровой работы по отбору и расстановке кадров, усиления контроля за деятельностью персонала и обусловлено общими социально-экономическими и политическими процессами реформирования общества, что в целом положительно сказалось на стабилизации криминологической ситуации в Украине. Особое внимание уделено выяснению специфики детерминации и мотивов данного вида преступлений. Проведенный диссертантом анализ должностной преступности сотрудников милиции показывает, что факторы, которые ее обуславливают, можно свести к четырем основным группам: социально-экономическим и политическим; организационно-управленческим просчетам; профессиональным деформациям и отрицательному влиянию милицейской субкультуры; неудовлетворенности личности сформировавшимися жизненными обстоятельствами. Дается обоснование теоретических и практических основ профилактики должностных преступлений, совершаемых работниками милиции, и формулируются предложения по совершенствованю профилактической деятельности.
Ключевые слова: преступления в сфере служебной деятельности, должностная преступность работников милиции, латентность преступлений, детерминация преступлений, криминологическая профилактика.

Novakov А.S. Criminological characteristics and prevention of malfeasanses, which are committed by the militia workers. – Manuscript.
Thesis on the reception of a scientific degree of the candidate of legal sciences on profession 12.00.08 – criminal law and criminology; criminal-executive law. The National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kyіv, 2003.
Thesis is denoted to the research on the actual problems of historical, theoretical and practical character, connected with the elaboration of methods of crime prevention in the official activity sphere, committed by the militia workers.
The dissertation includes the analysis of level, structure of dynamics, latention of crimes in the official activity, committed by the militia workers. The author gives the definition of malfeasanse of militia workers. The author pays attention to the specificity of features, conditions and motives of these crimes. The author suggests the theoretical and practical basis of malfeasanse, committed by the militia workers and proposes improvement of crime prevention.
Key words: malfeasanse, militia workers, latention of crimes, determination of crimes, criminological prevention.