Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник –
доктор юридичних наук, професор
ВОРОБЕЙ Петро Адамович,
Київський національний університет
внутрішніх справ, професор кафедри кримінального права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор
ТУЛЯКОВ В’ячеслав Олексійович,
Одеська національна юридична академія,
проректор з міжнародних зв’язків;

кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник
ЖЕНУНТІЙ Володимир Іванович,
Київський регіональний центр Академії правових наук України, головний науковий співробітник.

Провідна установа –
Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого, кафедра кримінології
та кримінально-виконавчого права,
Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться “ ” травня 2007 р. о “ ” год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “ ” квітня 2007 року

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор юридичних наук І. М. Кучеренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зміни у політичному, економічному, соціальному і духовному житті нашого суспільства висунули на порядок денний питання всебічного реформування правової системи Української держави, головною метою чого є зміцнення принципів гуманізму, соціальної справедливості, поваги до людини, суворого дотримання її прав і свобод, рівності усіх громадян перед законом і невідворотності відповідальності кожного за протиправні діяння. Невипадково особиста і майнова безпека громадян у сучасних умовах є одним з інтегрованих показників якості життя. Впевненість людей у майбутньому, їх бажання і здатність підтримати і реалізувати демократичні ініціативи багато у чому залежатимуть від неухильного втілення в життя цих принципів.
Водночас, демократичні перетворення відбуваються повільно і суперечливо. Їх практичні результати свідчать, що зміни в економічній, політичній та інших сферах життєдіяльності суспільства самі по собі не мають належної антикриміногенної спрямованості. Більше того, всі вони мають потребу в активному правовому захисті з боку правоохоронних органів. У сукупності суперечливі й багатопланові процеси в нашій країні поставили перед юридичною наукою цілий ряд складних проблем. Багато що потрібно усвідомити і по-новому осмислити, оскільки за радянських часів у нас відбулася своєрідна абсолютизація сформованих форм організації суспільства. Останні часто ототожнювалися із сутнісними характеристиками соціалізму, розглядалися як незмінні. Більшість фундаментальних положень про устрій суспільства трактувалися спрощено, нерідко вихолощувалися їх теоретична глибина і значущість. Усі ці критичні зауваження повною мірою стосуються і питань дослідження злочинності.
Як свідчить статистика, злочинність, зокрема некорислива насильницька, в усьому світі зростає і набуває дедалі небезпечніших форм. Західні кримінологи вже давно називають цей вид злочинності найважливішою проблемою. Матеріали міжнародних конгресів, конференцій, а також численні дослідження свідчать про серйозну небезпеку некорисливої насильницької злочинності. Суспільство змушене шукати причини цієї злочинності й засоби її подолання. А тому дослідження кримінологічних аспектів запобігання некорисливої насильницької злочинності є надзвичайно важливим і актуальним.
Загальнотеоретичною основою дослідження слугували праці відомих вчених Г. А. Аванесова, Ю. В. Александрова, А. І. Алексєєва, С. Б. Алімова, Ю. М. Антоняна, Л. В. Багрій-Шахматова, Ю. В. Бауліна, М. М. Бабаєва, А. І. Берлача, С. В. Бородіна, Н. І. Вєтрова, М. В. Волженкіна, П. А. Вороб’я, А. І. Гурова, І. Н. Даньшіна, А. І. Долгової, О. М. Джужі, А. Є. Жалінського, В. І. Женунтія, А. П. Закалюка, А. Ф. Зелінського, І. І. Карпеця, М. Й. Коржанського, О. М. Костенка, Ю. М. Крупки, В. М. Кудрявцева, Н. Ф. Кузнєцової, В. Г. Лихолоба, М. І. Мельника, Г. М. Міньковського, О. Є. Михайлова, П. П. Михайленка, М. І. Панова, Е. П. Побєгайла, В. Г. Танасевича, В. Я. Тація, В. І. Тихого, В. О. Тулякова, І. К. Туркевич, М. І. Хавронюка, В. І. Шакуна, A. M. Яковлєва та інших.
Проте праці цих вчених мають загальнотеоретичний характер і не достатньою мірою торкаються багатьох питань, пов’язаних з теоретичним і практичним забезпеченням протидії некорисливій насильницькій злочинності. У вітчизняній кримінології дана категорія злочинів практично не піддавалася ґрунтовним монографічним дослідженням. Підручники з кримінології, окремі статті й дисертаційні дослідження містять переважно правові та демографічні характеристики осіб, винних у вчиненні некорисливих насильницьких злочинів, окремі фрагменти їх поведінки та опис зовнішніх обставин. Ці ж аспекти (правові та демографічні характеристики, окремі фрагменти поведінки) вивчаються і щодо потерпілих. Основні причини одностороннього підходу до вивчення некорисливої насильницької злочинності пов’язані, на нашу думку, з домінуванням соціологічних підходів, рішень і методів у дослідженні проблем, пізнання яких вимагає застосування і більш чітких підходів і методів, насамперед психологічних та історичних.
На сьогодні у вітчизняній кримінології не вироблена концепція причин зазначених злочинів, нехай навіть і дискусійна. Тому не вирішено багато кримінологічних, криміналістичних, пенітенціарних та інших питань, майже відсутні науково обгрунтовані пропозиції й рекомендації щодо запобігання цим злочинам, виправлення і перевиховання винних.
Ці обставини зумовлюють актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, її теоретичну та практичну значущість.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології і судоустрою Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України “Актуальні проблеми кримінальної юстиції в Україні” (2003–2004 роки, № держреєстрації РК 0103V004302) та “Кримінальна юстиція України: актуальні проблеми розвитку” (2006–2008 роки, № держреєстрації РК 0106V004753).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз кримінологічних характеристик і детермінант некорисливої насильницької злочинності, а також розробка науково обгрунтованих заходів щодо її протидії.
З огляду на поставлену мету визначено такі завдання:
– розкрити стан наукової розробки цієї проблеми в теорії кримінального права та кримінології;
– дослідити структуру, поняття і соціальну природу некорисливої насильницької злочинності й на підставі цього визначити й обґрунтувати власні позиції;
– проаналізувати сучасний стан некорисливої насильницької злочинності й особливості кримінологічної характеристики осіб, які її формують;
– вивчити загальні та спеціальні чинники, що зумовлюють і сприяють вчиненню некорисливих насильницьких злочинів;
– визначити стан запобігання протидії некорисливим насильницьким злочинам і виробити рекомендації, спрямовані на підвищення її ефективності;
– проаналізувати віктимологічні проблеми запобігання розглянутій злочинності.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері охорони життя та здоров’я особи в частині забезпечення її честі, гідності та недоторканності.
Предметом дослідження є кримінологічні аспекти вчинення некорисливих насильницьких злочинів, їх детермінанти та діяльність спеціалізованих і неспеціалізованих суб’єктів по їх запобіганню.
Методи дослідження. У процесі дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціально-наукові методи, які забезпечили об’єктивність аналізу предмета дослідження і стали основою всебічного вивчення проблем некорисливої насильницької злочинності. За допомогою структурно-функціонального, конкретно-історичного методів визначалась сутність і закономірність розвитку некорисливої насильницької злочинності. Формально-логічний метод використовувався для аналізу норм Кримінального кодексу України, якими передбачена кримінальна відповідальність за вчинення некорисливих насильницьких злочинів. Логіко-семантичний метод застосовувався при розмежуванні понять і термінів, аналізі деяких кримінально-правових і кримінологічних категорій. Оброблення, аналіз і вивчення емпіричного матеріалу щодо об’єкта кримінологічного дослідження зумовили залучення математичних методів (зокрема, методу факторного аналізу). Статистичний метод надав можливість обробити статистичні дані Верховного Суду України, МВС України про стан некорисливої насильницької злочинності в Україні, проаналізувати чинники, що її зумовлюють, а також діяльність державних органів і громадських формувань з запобігання таким проявам. Соціологічний метод використано у процесі вивчення 410 кримінальних справ та з’ясування думки 75 працівників ОВС, 35 суддів України усіх рівнів з приводу ряду положень, що виносяться на захист.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні такого соціально-правового явища, як некорислива насильницька злочинність, а також містить науково обгрунтовані заходи щодо запобігання їй. У результаті проведеного дослідження на захист вносяться такі положення:
1. Сформульовано поняття некорисливої насильницької злочинності як виду злочинності, під якою слід розуміти умисні злочинні діяння, що посягають на охоронювані кримінальним законодавством України суспільні відносини, які забезпечують фізичні блага, такі як життя і здоров’я особи, вчинені проти волі потерпілої особи, та виникають на ґрунті особистої неприязні, помсти, ревнощів, задоволення статевої пристрасті чи з хуліганських мотивів.
2. Запропоновано для виділення групи некорисливих насильницьких злочинів використати загальні ознаки, які використовуються в науці кримінального права, за якими злочини можуть бути віднесені до групи некорисливих насильницьких: об’єкт посягання; наявність прямого умислу у вчиненні злочинного діяння; мотиву, що виникає на ґрунті особистої неприязні, помсти, задоволення статевої пристрасті або з хуліганських мотивів; способу посягання: фізичне чи психічне насильство; вчинення злочину проти волі потерпілої особи.
3. Виокремлено основні загальні й спеціальні детермінанти некорисливої насильницької злочинності. Елементами механізму злочинної поведінки є спеціальні (індивідуальні) чинники, розглянуті у взаємодії із загальними чинниками, що детермінують цю поведінку. Найбільш значущими загальними чинниками є невідповідність потреб людини рівню їх фактичного задоволення; істотні розбіжності між інтенсивними процесами урбанізації та міграції громадян і рівнем соціального контролю; негативні явища в сімейно-побутових відносинах; незбалансованість фінансування виробництва, сфери виховання та культури. Спеціальні чинники вбачаються в ціннісно-нормативні сфері особи злочинця.
4. Стверджується, що закономірності й психологічні механізми регуляції злочинної поведінки, в тому числі з насильницькою спрямованістю, можуть бути виявлені лише при врахуванні різноманітних соціальних, історичних, політичних, ідеологічних, економічних чинників тощо.
5. Розроблено узагальнений портрет особи злочинця, що вчиняє некорисливі насильницькі злочини, на основі інтегральних характеристик чинників. Для цих осіб характерні такі риси, як брутальність, агресивність, вразливість, цинічність, знахабнілість, конфліктність. Значне місце в ознаках, що характеризують некорисливого насильницького злочинця посідає кримінальна сфера спілкування.
6. Доведено, що ефективні заходи запобігання некорисливій насильницькій злочинності повинні враховувати наступні її особливості: етап мотивації, на якому найчастіше зароджується конфлікт особи з навколишнім середовищем, потреби, що лежать в основі розглянутих злочинів, пов’язані з проявом злочинцем свого спотвореного “я”; специфічні провідники навчання насильницькій поведінці, а саме неблагополучна сім’я, навчальні заклади, трудові колективи та ін. недостатньо протистоять недолікам ранньої соціалізації.
7. Доведено, що заходи запобігання некорисливій насильницькій злочинності мають характеризуватися: чіткою концептуальною і понятійною характеристикою цієї злочинності в сучасний період; знанням реального стану і тенденцій некорисливої насильницької злочинності, обґрунтованими прогнозними оцінками; поєднанням державних і громадських зусиль, ресурсів у цій діяльності; достатньою правовою базою, спеціалізацією інформаційного фонду, методики, розподілом функцій між окремими учасниками профілактичної діяльності, з метою уникнення дублювання, а також повинна враховувати наявний позитивний досвід і поряд з тим нові вимоги суспільства.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні положення, висновки, пропозиції і рекомендації, сформульовані в дисертаційному дослідженні, є певним внеском у теорію і практику протидії некорисливій насильницькій злочинності, мають прикладний характер і можуть бути використані при підготовці проектів законів про запобігання злочинності, для вдосконалення кримінального законодавства України, розробки загальнодержавних, регіональних і локальних спеціальних програм запобігання злочинності. Матеріали дослідження можуть бути безпосередньо використані в навчальному процесі викладанні курсу “Кримінальне право України” та “Кримінологія”; при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій, у правозастосовчій практиці.
Окремі теоретичні та практичні положення дисертації використовуються у навчальному процесі при викладанні студентам Національного аграрного університету навчального курсу “Кримінологія” (акт впровадження від 16.05.2005 р. №8). Сформульовані рекомендації можуть бути використані для підвищення рівня правових знань серед спеціалістів і населення.
У практичну діяльність підрозділів міліції громадської безпеки Голосіївського РУ ГУ МВС України в м.Києві, Ладижинського МВ УМВС України у Вінницькій області та Тростянецького РВ УМВС у Вінницькій області впровадженні методичні положення з питань удосконалення профілактичних заходів щодо запобігання некорисливим насильницьким злочинам (акт впровадження від 17.05.2005 р. №53/4019, акт впровадження від 26.10.2005 р. № 661, акт впровадження від 03.02.2006 р. № 528).
Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дисертації обговорені на засіданні відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Основні положення дисертації доповідалися на Міжвузівській конференції ”Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” (м. Київ, 2 квітня 2004 року); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький,
5–6 листопада 2004 року); Державній науковій конференції “Сучасні правові проблеми українського державотворення” (м. Біла Церква, 29 квітня 2005 року); Міжнародній науковій конференції “Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХI ст.” (м. Біла Церква, 27–28 квітня 2006 року).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження, а також матеріали на тему дисертації висвітлені у трьох наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, та у тезах чотирьох доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (225 найменувань) та 9 додатків. Повний обсяг дисертації становить 225 сторінок, з них обсяг списку використаних джерел – 22 сторінки, додатків - 31 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь наукової розробки, розкриваються основні методи дослідження, визначаються його мета, завдання, об’єкт і предмет, розкриваються наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; наводяться дані щодо апробації отриманих результатів.
Розділ 1 “Загальна характеристика некорисливої насильницької злочинності” складається з двох підрозділів, він присвячений соціально-правовій природі злочинності загалом та некорисливій насильницькій зокрема.
У підрозділі 1.1 “Соціально-правова природа та поняття некорисливої насильницької злочинності” досліджуються поняття та ознаки некорисливої насильницької злочинності.
У результаті аналізу виділено три ознаки (соціальність, суспільна небезпека, масовість), характерні для злочинності, що існує за будь-якої суспільно-економічної формації.
Поділяється думка І.І. Карпеця про невикорінюваність злочинності, властивої будь-якому, а не тільки класовому суспільству.
Чимало суперечок викликає проблема формування механізму запобігання агресивній насильницькій поведінці. Серед специфічних провідників даного механізму виділяються ті, які становлять найбільший інтерес для дослідження: неблагополучна батьківська родина, школа, вища школа, виробничі колективи, армія, неформальне приятельське оточення, власна сім’я, неформальне середовище кримінально-виконавчих установ, нетрадиційні релігійні організації, засоби масової інформації.
Некорисливі насильницькі злочини характеризуються окремо, в порівнянні з іншими загально кримінальними злочинами – єдністю походження, що виражається на соціально-психологічному рівні у вигляді викривлених спроб прояву свого “я” всупереч інтересам оточуючих.
Запропоновано виділити такі структурні елементи злочинності, як корислива, корислива насильницька і некорислива насильницька, на відміну від традиційних: корисливої насильницької та насильницької.
Стверджується, що некорислива насильницька злочинність не може прямо протиставлятись корисливій насильницькій. Некорислива насильницька злочинність і корислива насильницька частково збігаються. Оскільки предметом дослідження є некорислива насильницька злочинність, то в роботі виділено критерії, найбільш характерні для даної групи злочинів:
– об’єкт посягання (охоронювані законом України про кримінальну відповідальність суспільні відносини, що забезпечують фізичні блага особи);
– прямий умисел (умислом злочинця охоплюється заподіяння потерпілому фізичних страждань, мук, тілесних ушкоджень);
– мотив (найбільш поширеними є мотиви, що виникають на ґрунті особистої неприязні, помсти, задоволення статевої пристрасті чи з хуліганських мотивів);
– спосіб посягання (вчинене шляхом фізичного чи психічного насильства);
– вчинення некорисливого насильницького злочину проти волі потерпілої особи.
У підрозділі 1.2 “Кримінологічна характеристика некорисливої насильницької злочинності” зазначається, що причини та умови вчинення злочинів і тим більше запобігання їм виходять за рамки кримінологічної характеристики.
Дослідження кількісних і якісних показників злочинності та винних осіб дає можливість показати вплив на неї різних чинників та на підставі цього спрогнозувати її видозміни. Все це сприяє протидії злочинності загалом і досліджуваної зокрема.
Кримінологічна характеристика злочинності й окремих її видів, а також осіб, що вчинили злочинні діяння, подається за різними позиціями.
Істотним у кримінологічному аналізі є поділ некорисливих насильницьких злочинів за часом їх вчинення. З проведеного дослідження випливає, що початком вчинення зазначених злочинів є переважно вечірній і нічний час (18–24 година).
Поділ вчинення розглянутих злочинів по днях тижня має такий вигляд: у понеділок вчинюється – 6,4 % некорисливих насильницьких злочинів; у вівторок – 19,2; середу – 8,8; четвер – 12,8; п’ятницю – 20,8; суботу – 15,2; у неділю – 16,8 %.
А от яким є відсоток вчинення зазначених злочинів залежно від місяця: в січні –9,1%; у лютому – 7,4; у березні – 11,8; у квітні – 5,8; у травні – 11,9; у червні – 5; у липні – 5,8; у серпні – 10,8; у вересні – 10; у жовтні – 5,3; у листопаді – 7,4; у грудні – 11,7 %.
Аналіз розподілу часу вчинення некорисливих насильницьких злочинів за порами року свідчить, що взимку їх вчинюється – 28,2 %, навесні – 29,5, влітку – 21,6, восени – 20,7 %.
Злочини, знаряддям яких були колючі й ріжучі предмети становили 30,7 %; руками, головою, ногами – 35; постріл з вогнепальної зброї – 7,4; іншими засобами – 3,3 %.
Зростає частка некорисливих насильницьких злочинів у так званому маргінальному середовищі. За даними проведеного дослідження, в такому середовищі вчинюється 63,6 % всіх убивств; 62 – умисних тяжких тілесних ушкоджень; 70 – зґвалтувань; 64,3 % – хуліганств.
Значним залишається рецидив. Так, серед осіб, що вчинили хуліганство у 2003 році, ці злочини становили 1,5 %, тяжкі тілесні ушкодження – 4,8, умисні вбивства – 5,0, зґвалтування – 2,7%.
Серед осіб, що вчинюють некорисливі насильницькі злочини, зростає частка тих, хто не зайнятий суспільно корисною працею. У 2003 році серед осіб, які вчинили умисне вбивство, їх частка становила 46,2 % (з них у віці 18–24 років – 11,1); тяжкі тілесні ушкодження відповідно – 44,5 (8,3 ); хуліганство – 36,8 (12,7 ); зґвалтування – 44,8 % (19,7 %).
Велику тривогу викликає тенденція зростання жіночої молодіжної некорисливої насильницької злочинності. Так якщо в 2000 році серед загальної кількості виявлених осіб молодого віку жінки становили 9,7 %, то в 2003 році – 12,8, умисні тяжкі тілесні ушкодження відповідно – 6,9 і 9,7 , хуліганство – 4,3 і 6,5, зґвалтування – 0,5 і 0,9 %.
Статистичні дані свідчать, що рівень злочинності в різних регіонах країни змінюється, але водночас протягом тривалого часу існують стійкі відмінності в ряді областей України. Аналіз регіонального розподілу умисних убивств, тяжких тілесних ушкоджень, хуліганств і зґвалтувань характеризується довготривалою стійкістю ряду важливих у кримінологічному плані чинників цього негативного явища.
Чітко простежуються три групи територій. До першої (найбільш криміногенної) – належать Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Одеська, Харківська, АР Крим та м. Київ. Друга група областей – Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська, Сумська, Херсонська, Львівська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська – займає проміжне становище. Третя група включає Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Рівненську, Тернопільську, Чернівецьку області (з найнижчими показниками).
Зазначається, що відмінності у рівнях злочинності між областями настільки великі, що будь-які зміни чи річні коливання не дають змоги області “перейти” за рівнем злочинності з однієї групи в іншу.
Розділ 2 “Детермінанти некорисливої насильницької злочинності” складається з двох підрозділів, у яких досліджено проблему причин та умов злочинності, детермінанти некорисливої насильницької злочинності в Україні.
У підрозділі 2.1 “Загальні чинники, що зумовлюють і сприяють вчиненню некорисливих насильницьких злочинів” стверджується, що причини правопорушень визначаються і конкретними умовами розвитку даної суспільно-економічної формації, а тому і шляхи їх усунення залежать від об’єктивних умов даної формації.
У роботі зазначаються найбільш значущі соціально-економічні та політичні чинники, що зумовлюють некорисливу насильницьку злочинність: різка невідповідність потреб людини рівню їх фактичного задоволення; істотні розбіжності між інтенсивними процесами урбанізації та міграції громадян і рівнем соціального контролю; негативні явища в сімейно-побутових відносинах; незбалансованість фінансування виробництва, сфери виховання та культури.
Водночас у роботі розглядаються культурні й моральні стимули, адже не випадково проблема духовного розвитку, підвищення соціальної ролі людини вважається однією з найважливіших форм зростання суспільства на якісно новий рівень розвитку.
Особливу увагу запропоновано звернути на сім’ю, яка виступає первинним інститутом соціалізації. Запропоновано ряд рекомендацій, спрямованих на профілактику агресивної поведінки дітей та підлітків з неблагополучних сімей, а саме:
1) в методиці вивчення особистості дітей та підлітків у дитячих установах, починаючи зі старшого дошкільного віку, акцентувати увагу на виявленні й фіксації випадків жорстокості й підвищеної агресивності. За відносно стійкої тенденції цих властивостей особистості підлітків і дітей слід ставити на профілактичний облік, ретельно їх обстежувати компетентними дитячими установами, а за необхідності вживати заходів медичного характеру;
2) розглядати питання про організацію в системі спеціальних шкіл і ПТУ закритих навчальних закладів для дітей і підлітків з вираженими проявами жорстокості й агресивності, з особливою програмою впливу на них;
3) доповнити адміністративне законодавство спеціальними нормами про відповідальність батьків за жорстоке поводження з дітьми та демонстрацію жорстокості;
4) в нормативних актах про організацію профілактики правопорушень неповнолітніх, виділити функції кримінальної міліції по виявленню та запобіганню проявам жорстокості, агресивності у осіб, що перебувають на обліку;
5) забезпечити проведення психологічних або комплексних психолого-психіатричних експертиз для встановлення мотивів у справах про насильницькі злочини.
У підрозділі 2.2 “Спеціальні чинники, що зумовлюють і сприяють вчиненню некорисливих насильницьких злочинів” обстоюється думка про те, що безпосередні причини злочинної поведінки вбачаються в ціннісно-нормативній сфері особи злочинця. Критично оцінюється позиція А.М. Яковлєва, який вважає принцип внутрішніх причин помилковим, а прагнення відшукати джерело зміни об’єктів у властивостях самих об’єктів – донауковим рівнем дослідження.
Всі спеціальні чинники доречно було б поділити на п’ять підструктур, що характеризують: спонукальну сферу особи, соціальні ролі й соціальні статуси, ступінь суспільної небезпеки особи, морально-психологічну складову особи.
З великої кількості чинників виділено ті, що є найбільш значущими в кримінологічному аспекті для некорисливих насильницьких злочинців (спонукальна і морально-психологічна сфера особи). Саме вони, як свідчать дослідження, найбільш істотні при виявленні причин і механізму протиправної поведінки, оскільки безпосередньо зв’язані з поведінковими актами особи, заторкуючи всю складну систему елементів її свідомості. Всі інші спеціальні чинники проходять через них і їм підпорядковуються.
У переважній більшості випадків (понад 80 %) у молодих некорисливих насильницьких злочинців домінують деформовані й викривлені потреби: егоїзм, егоцентризм, прагнення панувати над оточуючими, ствердити своє лідерство в найближчому оточенні будь-яким чином тощо.
Особлива роль у вчиненні некорисливих насильницьких злочинів належить установці: ті чи інші психологічні процеси проявляються в діяльності людини не безпосередньо, а опосередковано, саме через її установки. Однак установки регулюють соціальну, в тому числі злочинну, поведінку не безпосередньо, а перетворюючись на мотиви. Критично сприймаються спроби виділити із загального поняття мотиву, розробленого психологією, поняття особливого, правового мотиву, специфічного тільки для кримінального права та кримінології.
При вчиненні некорисливих насильницьких злочинів, рідше, ніж при вчиненні корисливих, спостерігаються випадки внутрішніх вагань. Тому на відміну від протидії корисливим злочинам головна увага при запобіганні некорисливим насильницьким злочинам повинна приділятись самій особі, її внутрішньому світу. Ці висновки підтверджуються результатами проведеного дослідження: переважна більшість таких злочинів чиниться з особистих мотивів як помста на ґрунті особистої неприязні, ревнощів, ненависті й озлобленості.
Так, у осіб, які вчинили умисні вбивства за обставин, що обтяжують покарання, домінували такі мотиви (у відсотках до кількості вивчених справ): помста на ґрунті особистої неприязні – 12,5 %; помста на ґрунті ревнощів – 14,4 ; ненависть, озлобленість – 24 ; хуліганські мотиви – 25 ; прагнення приховати інший злочин – 9,6 %.
В осіб, які заподіяли умисні тяжкі тілесні ушкодження, ці показники відповідно становлять: 44,1 %; 13,5; 28,4; 31,8 %; відсутній. Слід зазначити, що переважна більшість злочинів зумовлена не одним, а кількома взаємопов’язаними мотивами.
У структурі мотивів, виявлених у результаті дослідження некорисливої насильницької злочинності, питому вагу посідає хуліганський мотив, який особи зазвичай не можуть пояснити. Це дає підстави стверджувати, що характерною рисою мотиваційної складової розглянутих злочинів є їх непродуманість, інстинктивність, ситуативність та імпульсивність.
Важливо зауважити, що для виявлення справжнього мотиву вчинення злочину потрібно ретельно вивчати й аналізувати всю сукупність обставин, які визначають основні потреби особи. Аналіз мотивів злочинної поведінки має як теоретичне, так і практичне значення. Розгляд складових, що належать до загальної структури поведінки, сприяє в ряді випадків встановленню справжніх мотивів, а також форми вини.
У роботі відзначається роль звички, оскільки, супроводжуючи антисоціальну спрямованість особи, звична форма поведінки сприяє виникненню рішучості вчинити злочин. Особливо велика роль у вчиненні некорисливих насильницьких злочинів непрямих звичок – зловживання алкоголем, паразитичного способу життя тощо.
Наприклад, у осіб, які вчинили умисні вбивства за обставин, що обтяжують покарання, домінували такі види антисоціальної поведінки (у відсотках до кількості вивчених справ): дрібне хуліганство – 36,4 %; побутові конфлікти – 24; зловживання алкоголем – 67,8; ведення паразитичного способу життя – 36,4 %. У осіб, які заподіяли тяжкі тілесні ушкодження, ці показники ще вищі: відповідно 36,7 %; 72,4; 78,6; 37,8 %. Результати дослідження засвідчили, що багато злочинців ( 31,2 %) раніше мали судимість, причому майже половина з них ( 19 %) мали дві й більше судимості. Аналіз злочинної поведінки осіб до вчинення ними нового злочину свідчить, що в загальній кількості вчинених раніше злочинів переважає хуліганство – 39,6 % для умисних убивств, і 32 % для осіб, що заподіяли умисні тяжкі тілесні ушкодження.
На основі математико-статистичної обробки даних, що характеризують особу некорисливого насильницького злочинця, створено узагальнений “портрет” некорисливого насильницького злочинця: це особа у віці 14–45 років, зазвичай неодружена. Для цих осіб характерні такі риси, як брутальність, агресивність, вразливість, цинічність, знахабнілість. Зазначені особливості сприяють тому, що у складних ситуаціях проблеми, як правило, розв’язуються ними шляхом застосування насильства. При цьому у понад 60 % випадків ці наміри реалізуються і потенціюються під дією алкоголю. Значне місце в ознаках, що характеризують некорисливого насильницького злочинця посідає кримінальна сфера спілкування. Конфліктність також є характерною рисою даної категорії злочинців.
Розділ 3 “Запобігання некорисливої насильницької злочинності” складається з трьох підрозділів, де досліджуються загально соціальні і спеціально-кримінологічні заходи запобігання цьому виду злочинності, та віктимологічна профілактика.
У підрозділі 3.1 “Загальносоціальні заходи запобігання некорисливої насильницької злочинності” досліджується система заходів протидії некорисливій насильницькій злочинності у соціальній сфері.
У роботі показано, що протидія некорисливій насильницькій злочинності як і злочинності загалом, повинна спиратися на комплекс взаємопов’язаних загально соціальних, спеціально-кримінологічних і кримінально-правових заходів.
Загально соціальні заходи запобігання некорисливої насильницької злочинності передбачають здійснення заходів соціально-економічного, політичного, виховного, організаційного, правового, соціально-психологічного характеру, які справляють нейтралізуючий вплив на негативні явища, що виступають детермінантами некорисливої насильницької злочинності, і мають за мету підвищення культури спілкування і міжособистісних взаємин, організацію масового дозвілля.
На підставі цього вбачається за доцільне проводити такі профілактичні заходи:
1) усувати, послаблювати або нейтралізувати криміногенні чинники, пов’язані з падінням життєвого рівня населення, кризовими явищами в соціальному та політичному житті суспільства;
2) запобігати злочинності з допомогою належних організаційно-управлінських заходів запобігати злочинності, що спрямовані на усунення помилок і недоліків в управлінні економікою, політикою, соціальною сферою, а також правоохоронною діяльністю;
3) у правоохоронній сфері – стимулювати повноту виявлення та розкриття злочинів;
4) встановлювати контроль за засобами масової інформації, що фактично пропагують злочинний спосіб життя;
5) не допускати таких негативних явищ, як соціальна нетерпимість, масові репресії, міжнаціональна ворожнеча, відхилення від закономірностей соціального розвитку тощо;
6) вдосконалювати правові заходи протидії досліджуваній злочинності.
У підрозділі 3.2. “Спеціально-кримінологічні заходи запобігання некорисливої насильницької злочинності” виділено основні напрями саме такої профілактики некорисливої насильницької злочинності.
1. Використання кримінально-правових заходів подвійної превенції для своєчасного реагування на погрози вбивством, тяжкими тілесними ушкодженнями, на готування до вчинення некорисливого насильницького злочину, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність тощо.
2. Послідовна і наступальна боротьба з алкоголізмом і наркоманією. Насамперед це заходи медичного характеру (огляд, добровільне та примусове лікування, патронаж і т.ін.), а також заходи культурно-виховного та економічного характеру.
3. Неухильна і рішуча боротьба з рецидивною злочинністю. Її ефективність залежить від таких правових заходів: правильного застосування досконалого законодавства; боротьба з негативними соціальними явищами і процесами, що відбуваються у суспільстві, тощо.
4. Зменшення криміногенних впливів професійних злочинців.
5. Підвищення якості профілактичної роботи в маргінальному середовищі шляхом морально-культурного виховання, формування культури і вироблення стійкості щодо негативних явищ.
6. Підвищення ефективності діагностики психічних аномалій і акцентуацій у неповнолітніх з девіантною поведінкою та інших осіб, які перебувають на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ, а також медична допомога особам, що проявляють підвищену агресивність (за їх згодою).
7. Активізація діяльності по роз’єднанню антигромадських молодіжних угруповань зі схильністю її учасників до насильства.
8. Забезпечення ефективної охорони громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях.
9. Своєчасність профілактичного впливу на осіб з підвищеним ступенем віктимної поведінки.
У підрозділі 3.3 “Віктимологічна профілактика некорисливої насильницької злочинності” розглядаються такі види віктимності: а) віктимність як сукупність соціально-психологічних особливостей особи, пов’язаних з особливостями її соціалізації; б) віктимність як соціальна властивість, зумовлена виконанням деяких соціальних функцій (професійна чи “рольова” віктимність); в) віктимність як наслідок патологічного стану особи (віктимність-патологія); г) віктимність як наслідок постійного спілкування (вимушеного чи за власним бажанням) із криміногенними елементами (віктимність спілкування). При цьому зазначається, що зазначені різновиди віктимності нерідко супроводжують одна одну.
Дослідження засвідчило, що заподіяння шкоди потерпілій особі нерідко було пов’язане з поведінкою злочинця, сформованою в минулому, і негативною характеристикою (36,7 %), зі слабовіллям, запальністю, вразливістю, хворобливим самолюбством, зловживанням алкогольними напоями (42,4 %). З огляду на це одним із основних завдань віктимологічної профілактики даної групи злочинів є нейтралізація і ліквідація особистісної віктимності, а саме: зниження рівня поширеності такої віктимності шляхом проведення для певних категорій і груп громадян загально-профілактичних заходів віктимологічного характеру; запобігання повторній віктимізації шляхом проведення індивідуальної профілактичної роботи з віктимними потерпілими, що включає заходи, які можуть сприяти виникненню чи несприятливому для них розвитку нових кримінальних ситуацій.
Зазначається, що практичному використанню зазначених напрямів має передувати попереднє розв’язання низки проблем. Це: 1) розробка методів виявлення, нейтралізації й ліквідації потенційної особистісної віктимності до конкретних видів злочинів; 2) розробка методів виявлення й ліквідації реалізованої віктимності у потерпілих при розслідуванні кримінальних справ за окремими категоріями і видами злочинів; 3) проблема правової регламентації організації і проведення профілактики особистісної віктимності; 4) проблема методів інформаційного забезпечення правоохоронних та інших зацікавлених органів та громадських організацій необхідними даними про поширеність потенційної і реалізованої віктимності до різних видів злочинів серед основних категорій населення.
У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове рішення наукової проблеми, що виявляється у розробці заходів запобігання некорисливої насильницької злочинності в Україні. Вивчення проблем, пов’язаних з некорисливою насильницькою злочинністю, в тому числі поняття, загальних та спеціальних чинників, що зумовлюють та сприяють вчиненню некорисливих насильницьких злочинів, осіб, що вчинюють некорисливі насильницькі злочини, а також потерпілих від даного виду злочинів, дало змогу розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо запобігання некорисливої насильницької злочинності як одній з передумов до створення кримінологічної безпеки в Україні. Некорислива насильницька злочинність як самостійне явище має свої показники, особливості й тенденції розвитку, а також є загрозою для громадян стати жертвами злочину. Визначено взаємопов’язані поняття, які характеризують особливості некорисливої насильницької поведінки.
Викладено основні результати дисертаційного дослідження, а також практичні рекомендації:
– керівникам міськрайорганів внутрішніх справ по проведенню нормативних та організаційних заходів, спрямованих на оновлення та створення нових громадських формувань з охорони громадського порядку та підвищення рівня їх взаємодії з правоохоронними органами;
– по зменшенню небезпеки стати жертвою некорисливих насильницьких злочинів під час сімейно побутових конфліктів;
– по зменшенню небезпеки стати жертвою некорисливих насильницьких злочинів із хуліганських мотивів;
– по зменшенню небезпеки стати жертвою зґвалтування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Яра О.С. Загально соціальні заходи запобігання некорисливих насильницьких злочинів // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 137–139.
2. Яра О.С. Поняття некорисливої насильницької злочинності // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 10.– С. 23–25.
3. Яра О.С. Кримінологічна характеристика некорисливої насильницької злочинності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. - Вип. 25 – С. 476–481.
4. Яра О.С. Географія злочинності // Матеріали наукових доповідей та тез вчених-правознавців – учасників конференції 2 квітня 2004. – К.: Національний аграрний університет. –2004. – С. 35.
5. Яра О.С. Про питання некорисливих насильницьких злочинів, вчинених в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння // Міжнародна конференція молодих вчених “Треті осінні юридичні читання”. 5–6 листопада 2004 року. м. Хмельницький: Хмельницький університет управління та права. – 2004. – С. 21.
6. Яра О.С. Боротьба з агресивними злочинами – частина єдиної системи економічного і соціального планування країни // Сучасні правові проблеми українського державотворення. Матеріали державної наукової конференції. 29 квітня 2005 року. м. Біла Церква: Білоцерківський державний аграрний університет. – 2005. – С. 90–91.
7. Яра О.С. Роль звички у механізмі скоєння некорисливих насильницьких злочинів // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст.: Міжнародна наукова конференція. 27–28 квітня 2006 року. м. Біла Церква: Білоцерківський державний аграрний університет. – 2006. – С. 7.

АНОТАЦІЇ

Яра О.С. Кримінологічні аспекти запобігання некорисливої насильницької злочинності. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2007.
У дисертації досліджується проблема запобігання некорисливої насильницької злочинності. Визначено ознаки, за якими злочини слід відносити до групи некорисливих насильницьких. Проаналізовано поняття некорисливої насильницької злочинності. Особливу увагу приділено специфічним особливостям механізму некорисливих насильницьких злочинів. Зазначені основні специфічні провідники механізму навчання насильницькій поведінці.
Прийнявши за основу інтегральні характеристики чинників, отриманих за допомогою комп’ютера, наведено узагальнений “портрет” некорисливого насильницького злочинця.
На основі соціально-психологічного підходу виявлено велике коло аспектів кримінологічного дослідження некорисливої насильницької злочинності.
Особливу увагу приділено аспектам, які слід враховувати під час розробки заходів, спрямованих на запобігання некорисливої насильницької злочинності. Досліджено питання віктимологічної профілактики даної групи злочинів. На основі аналізу некорисливої насильницької злочинності запропоновано практичні рекомендації по зменшенню небезпеки стати жертвою цього виду злочинів та практичні рекомендації керівникам міськрайорганів.
Ключові слова: “некорислива насильницька злочинність”, “запобігання”, “детермінанти”, “загальні чинники”, “спеціальні чинники”, “віктимологічна профілактика”.

Ярая Е.С. Криминологические аспекты предупреждения некорыстных насильственных преступлений. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2007.
В диссертации исследуется проблема предупреждения некорыстной насильственной преступности.
Проанализировано понятие некорыстного насильственного преступления. Особое внимание уделено признакам этого вида преступлений. С учетом рассмотренных признаков под некорыстными насильственными преступлениями следует понимать умышленные преступные деяния, посягающие на охраняемые законом об уголовной ответственности Украины общественные отношения, обеспечивающие физические блага (жизнь и здоровье) личности, совершаемые против воли потерпевшего, путем физического или психического насилия и возникающие на почве личной неприязни, мести, ревности, удовлетворения половой страсти или из хулиганских побуждений.
Рассматривается современное состояние некорыстной насильственной преступности и особенности криминологической характеристики лиц, ее совершающих. Изучены социально-экономические, политические, правовые, исторические и индивидуальные факторы, детерминирующие указанные преступления.
Учитывая сложность разграничения причин преступности и условий, способствующих совершению преступлений, возможность их трансформации из одного качества в другое, автор полагает целесообразным не придерживаться строгого разграничения и употребляет понятие “фактор”.
Все специальные факторы преступника автор разделила на пять подструктур, которые характеризуют: побудительную сферу личности, социальные роли и социальные статусы, степень общественной опасности личности, морально-психологическую и психофизиологическую сторону личности. Из множества факторов выделены и проанализированы те, которые наиболее значимые для некорыстных насильственных преступников. Наибольший интерес представляют первая и четвертая группы факторов, которые характеризуют побудительную и моральную стороны личности.
Представляется, что причины и условия совершения преступлений выходят за рамки криминологической характеристики. Автор придерживается точки зрения, которая включает в сведения о криминологической характеристике, кроме количественных и качественных показателей, сведения о личности виновных.
С учетом проведенного факторного анализа обобщенный “портрет” некорыстного насильственного преступника можно представить в следующем виде: 18–45 лет, холостой. Для таких преступников характерны грубость, агрессивность, жестокость, обидчивость, циничность, наглость. Конфликтность также является характерной чертой этой категории преступников.
Указанные особенности механизма некорыстных насильственных преступлений свидетельствуют о том, что для данной категорий преступлений наиболее важным является этап мотивации. Выделены специфические проводники механизма насильственного поведения.
Рекомендуются формы взаимодействия милиции и общественности, которые помогают достичь высоких конечных результатов в обеспечении законности, охране общественного порядка, предупреждении правонарушений.
Одним из резервов, использование которого может позволить улучшить результаты борьбы с преступностью, в том числе и с рассматриваемой, является дальнейшее совершенствование виктимологической профилактики.
Ключевые слова: “некорыстная насильственная преступность”, “предупреждение”, “детерминанты”, “общие факторы”, “индивидуальные факторы”, “виктимологическая профилактика”.

Yara E.S. Сriminological aspects of unmercenary violent criminality prevention.
The Thesis for a Candidate’s Degree in Law Sciences in Speciality 12.00.08 – Criminal Law and Criminology; Criminal-Executive Law. V.M. Koretsky Institute of the State and Law at the Ukrainian National Academy of Sciences, Kyiv, 2007.
The problem of non-acquisitive aggressive crime prevention is being investigated. The peculiarities, according to which it is necessary to classify a crime as a non-acquisitive aggressive crime, have been defined. The notion of non-acquisitive aggressive criminality has been analyzed. Special attention is given to the particular peculiarities of the mechanism of non-acquisitive aggressive crime. Some specific factors of studying the mechanism of non-acquisitive aggressive behavior are noted.
Having taken as a base the integral characteristics of factors, which were taken from computer, general “portrait” of non-acquisitive aggressive perpetrator are given.
On the base of social and physiologic approach, wide range of aspects of criminological research of non-acquisitive aggressive crime has been exposed.
Special attention has been given to the aspects necessary to be followed during creation preventing measures of non-acquisitive aggressive criminality. The notion of victimological prevention of this type of crime has been investigated. On the base of analysis of non-acquisitive aggressive criminality, practical recommendation concerns reducing a danger of becoming a victim especially of this type of crime and practical recommendation to the local law enforcement institutions are proposed.
Key words: “non-acquisitive aggressive crime”, “prevention”, “determinants”, “general factors”, “special factors”, “victimological prevention”.