Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінології Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник - заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Лановенко Ігор Петрович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, провідний науковий співробітник відділу кримінально-правових та кримінологічних проблем (м.Київ).

Офіційні опоненти:
1. Заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор, Глушков Валерій Олександрович, начальник центру організації, координації науково-дослідних робіт вищих закладів освіти та науково-дослідних установ МВС України (м. Київ).
2. Кандидат юридичних наук Рощин Олександр Ілліч, приватний адвокат (м. Київ).

Провідна установа:
Київський університет ім. Тараса Шевченка (м. Київ).

Захист відбудеться “ 24 “ травня 2000 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 при Національній академії внутрішніх справ України (03035, Київ, пл. Солом'янська, 1).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, Київ, пл. Солом'янська, 1).

Автореферат розісланий "21" квітня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради, доктор юридичних наук,
професор А.В. Іщенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. У сучасних умовах розбудови правової держави в нашій країні все більшого значення набуває прокламована в Конституції України охорона особистості жінки в широкому контексті її соціального і особистого життя. З огляду на це, найбільш суспільно небезпечними посяганнями на особистість жінки стають тяжкі насильницькі злочини проти її життя, здоров’я, тілесної і статевої недоторканності. Ці злочини завдають найбільшої шкоди найважливішим для цивілізованого суспільства цінностям, і в той же час мають багато загальних кримінологічно значущих рис і ознак.
Наукова школа кримінологів України кінця ХХ століття дедалі більш зацікавлено й усвідомлено ставиться до доцільності різкої актуалізації дослідження проблем боротьби зі статевими злочинами неповнолітніх.
До числа найбільш складних за психологічним механізмом вчинення сексуально насильницьких злочинів проти жінки відносять, в першу чергу, згвалтування.
Статистичні дані свідчать, що за останні роки (1990 – 1998) загальна кількість неповнолітніх, засуджених за згвалтування, поступово скорочується. В цілому по Україні їх було: в 1990 році - 671; 1991 – 509; 1992 – 304; 1993 – 302; 1994 – 253; 1995 – 276; 1996 – 247; 1997 році – 232; 1998 році - 187. В той же час, як підтверджують результати дослідження, характерним для згвалтувань є високий рівень латентності. Крім цього, в окремі періоди і в окремих регіонах рівень зазначених злочинів має відносно стабільний характер.
Сексуальне насильство, як спотворений різновид статевої поведінки, найчастіше має своє коріння у неповнолітньому віці. І якщо неповнолітні правопорушники є найближчим резервом злочинного середовища, то ця оцінка ще переконливіша щодо неповнолітніх сексуальних насильників. Зрозуміло, тут активно діє і принцип зворотного зв’язку, коли протиправна поведінка старших за віком, бездоглядність підлітків у період статевого формування дуже негативно впливають на стан статевої злочинності.
Статеві конфлікти в сучасному суспільстві, враховуючи руйнацію моральних підвалин, не виявляють тенденції до зниження. Проте ці негативні явища не піддавалися комплексним кримінологічним дослідженням із широким залученням даних суміжних наук, передусім психології, соціології, сексології та ін. У цілому на сторінках літератури останніх років справедливо констатується, що в кримінології ще не створено цільної концепції причин статевих злочинів, нехай навіть дискусійної. Звідси невирішеність багатьох кримінологічних питань, майже повна відсутність науково обгрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо профілактичної роботи з неповнолітніми, схильними до вчинення згвалтувань.
Віддаючи належне науковому внеску, зробленому в розробку проблематики боротьби зі статевими злочинами взагалі і згвалтуваннями зокрема багатьма вченими: Ю.В. Александровим, Б.В. Андреєвим, Л.О. Андреєвою, Г.В. Антонов-Романовським, Ю.М. Антоняном, Б.О. Блін-дером, В.П. Голуб’євим, Б.Л. Гульманом, Г.О. Густовим, А.П. Дяченком, А.П. Закалюком, А.Ф. Зе-лінським, О.М. Ігнатовим, А.Г. Кальманом, М.Й. Коржанським, Ю.Н. Кудряковим, І.І. Лано-венком, П.І. Люблінським, А.Ж. Машабаєвим, П.П. Михайленком, В.С. Мінською, Л.Г. Ор-шанським, П.П. Осиповим, С.М. Рахметовим, С.Б. Соболєвою, Ю.К. Сущенком, К.А. Толпекіним, М.І. Трофімовим, О.П. Філіповим, А.Г. Хамраєвою, М.М. Хлинцовим, Я.М. Яковлєвим, В.О. Яхон-товим та іншими, дисертант обрав новий концептуальний підхід до вивчення проблеми боротьби зі згвалтуваннями, вчинюваними неповнолітніми. Передусім, це такі вихідні кримінологічні ідеї:
а) формування особистості злочинця – статевого насильника починається, як правило, у неповнолітньому віці;
б) принципово важливий вплив на таке формування справляють два основних взаємообумовлених чинники – виникнення сексуальних відхилень та істотні прорахунки у статевому вихованні в сім’ї та школі;
в) схильність до статевого насильства, що розвивається в неповнолітньому віці, стає дедалі домінантною причиною найбільш тяжких і жорстоких згвалтувань.
Значна актуальність і підвищена складність проблеми боротьби зі згвалтуваннями, вчинюваними неповнолітніми, а також необхідність удосконалення відомих і пошук нових стратегічних дослідницьких підходів до попередження таких злочинів, і визначили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема дисертаційного дослідження спрямована на виконання "Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996 - 2000 р. р.", затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. №837/96, наказу №722 МВС України "Про організацію виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996 - 2000 роки".
Тема дисертації обговорена та схвалена на засіданні Вченої ради Національної академії внутрішніх справ України і передбачена планами наукових досліджень академії та її кафедри кримінології.
Мета і завдання дослідження продиктовані авторською концепцією, за якою загальна ефективність боротьби зі згвалтуваннями, вчинюваними неповнолітніми, започатковується ранньою профілактикою статевого насильства у шкільному віці.
Основна мета дисертації полягає в тому, щоб надати науковому дослідженню теоретико-практичної спрямованості з опрацюванням відповідних рекомендацій теоретичного і практичного характеру.
Дисертаційна мета конкретизується такими дослідницькими завданнями:
- розглянути кримінально-правові проблеми боротьби зі згвалтуваннями, вчинюваними неповнолітніми, в руслі кримінологічних завдань;
- дослідити психологічний механізм вчинення згвалтувань неповнолітніми;
- вивчити основні причини згвалтувань, що вчиняються неповнолітніми, та умови, що цьому сприяють;
- дослідити особистісні особливості особи неповнолітнього гвалтівника та запропонувати їх типологію;
- спеціальну увагу приділити питанням вдосконалення чинного кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за статеві злочини, в тому числі за згвалтування.
- розробити методичні рекомендації та внести пропозиції щодо підвищення ефективності ранньої профілактичної роботи з неповнолітніми, схильними до вчинення згвалтувань.
Наукова новизна одержаних рузультатів полягає у тому, що вперше в Україні на монографічному рівні комплексного дослідження проаналізовано правові та кримінологічні проблеми боротьби зі згвалтуваннями, вчиненими неповнолітніми. Дисертаційне дослідження, будучи кримінологічним, виконано на межі кількох наук: кримінології, кримінального права, педагогіки, соціології, медицини, психології, сексології та ін.
Виходячи з цього, автором розроблені і виносяться на захист такі положення:
1. Уточнення кримінально-правового та кримінологічного поняття згвалтування, пов'язане з його визначенням незалежно від статі суб'єкта згвалтування.
2. Висновки щодо кримінологічного значення обов'язкових кримінально-правових елементів згвалтувань, а також стосовно механізму їх вчинення.
3. Кримінологічна характеристика особи неповнолітнього злочинця - статевого насильника та її типологія, в основу якої покладено особистісні особливості суб'єктів статевого насильства.
4. Визначення основних причин та умов згвалтувань, вчинюваних неповнолітніми: а) соціальні; б) сексуальні; в) психологічні.
5. Висновок щодо зв'язку наркотизації неповнолітніх із вчиненнями ними згвалтувань, а також із віктимними обставинами щодо потерпілої.
6. Підтвердження значення статевого виховання неповнолітніх як
основного напряму ранньої профілактики згвалтувань (у сім'ї, школі, трудовому колективі, телеінформативному просторі тощо).
7. Пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства про відповідальність за вчинення статевих злочинів, у тому числі згвалтувань.
8. Пропозиції щодо впровадження в практику методичних рекомендацій щодо підвищення ефективності профілактичної роботи з неповнолітніми, схильними до вчинення згвалтувань.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що автором розроблені Методичні рекомендації щодо вдосконалення ранньої профілактичної роботи з неповнолітніми, схильними до вчинення згвалтувань, які надіслані до Управління кримінальної міліції в справах неповнолітніх МВС України та Колегії з кримінальних справ Верховного Суду України, і одержали позитивну оцінку. Умовою ранньої профілактики є докорінне поліпшення організації і методики статевого виховання неповнолітніх.
Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності правоохоронних органів, перш за все - органів внутрішніх справ, у навчальному процесі юридичних вузів і факультетів за спеціальністю "Правознавство" при вивченні курсів "Кримінальне право України" та "Кримінологія".
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження викладались на міжнародному науково-практичному семінарі на тему: “Боротьба зі злочинами серед молоді в галузі моралі та проституцією”, проведеному в березні 1999 року в Національній академії внутрішніх справ України. Теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації обговорювалися на засіданні кафедри кримінології академії (квітень 1998 р., лютий 1999 р., грудень 1999 р.). Висновки та рекомендації дисертаційного дослідження використовуються академією у навчальному процесі при викладанні відповідних розділів курсу “Кримінологія та профілактика правопорушень”.
Публікації. Результати дослідження дістали свою реалізацію в колективній монографії “Наркотизм і злочинність” (Київ, 1994), а також у п'ятьох статтях, які опубліковані у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації зумовлена її метою та поставленими завданнями і складається із вступу, двох розділів, які охоплюють шість підрозділів, висновків, списку літератури (197 джерел) та додатків (50 сторінок). Загальний обсяг дисертації 194 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується вибір та актуальність теми, визначаються мета та завдання дослідження, висвітлюється наукова новизна, сформульовані положення, що виносяться на захист, розкривається теоретична і практична значимість отриманих результатів, наводяться дані їх апробації та практичної реалізації.
У розділі першому "Кримінологічні аспекти об'єктивних ознак згвалтування", який складається з трьох підрозділів, розглядається кримінально-правове та кримінологічне поняття згвалтування; обгрунтовується пропозиція щодо вдосконалення кримінального законодавства про відповідальність за вчинення статевих злочинів, у тому числі згвалтування; робиться аналіз об'єктивної сторони згвалтування та її кримінологічних аспектів.
У першому підрозділі "Кримінально-правове і кримінологічне поняття згвалтування" відмічається, що зґвалтування належить до числа найбільш тяжких статевих злочинів, є складним суспільно небезпечним діянням, котре може бути достатньо глибоко осмислено лише за умови комплексного підходу до його вивчення.
У наукових роботах з кримінально-правових проблем боротьби зі згвалтуваннями, які досліджувалися відомими вченими: Ю.В. Александровим, Б.О. Бліндером, А.П. Дяченком, О.М. Ігнатовим, М.Й. Коржанським, П.І. Люб-лінським, П.П. Осиповим, Я.М. Яковлєвим та іншими, автор зазначає, що в їх працях загальне юридичне поняття згвалтування (ст. 117 КК України) розглядається і розкривається суто з медико-біологічної сторони.
На думку автора, кримінально-правове і кримінологічне поняття згвалтування повинно мати більш розширювальне тлумачення щодо питання про статеві зносини, яке пов’язане з його визначенням незалежно від статі суб’єкта згвалтування.
Таким чином, стать суб’єкта згвалтування суттєво змінює зміст поняття згвалтування, що також найбільш повно може бути розкрито, базуючись на вихідних позиціях комплексності: кримінального права, кримінології, медицини, біології, соціології, педагогіки та психології.
У другому підрозділі "Кримінологічне значення безпосереднього об'єкта згвалтування" автор зазначає, що кримінологічне осмислення об'єктивних ознак згвалтування починається із вивчення родового і безпосереднього об'єктів цього злочину. Вважається, що родовим об'єктом всіх статевих злочинів є діючий у суспільстві уклад в галузі статевих відносин, а безпосереднім об'єктом згвалтування є статева воля жінки, а якщо остання не досягла статевої зрілості - то її статева недоторканність.
Поділяючи вказану точку зору, автор у той же час зауважує, що у поняття безпосереднього об'єкта згвалтування не включаються ознаки кримінологічного характеру, що робить його однобічним.
Об'єктом згвалтування дійсно завжди є статева воля чи статева недоторканність жінки, але не сама по собі, а в органічному поєднанні з її фізичним і психічним здоров'ям. Без такого поєднання губиться зміст, який вкладав законодавець у безпосередній об’єкт згвалтування, конструюючи склад злочину. Таке уточнення поняття безпосереднього об'єкта згвалтування, на погляд автора, необхідно як для більш ефективного формування правосвідомості населення, так і для підвищення всіх спрямувань діяльності по профілактиці згвалтувань.
На підставі аналізу питання щодо безпосереднього об'єкта згвалтування автор доходить до висновку, що було б доцільно всю групу правових норм, що передбачають відповідальність за статеві злочини, об'єднати в одній главі Кримінального кодексу України, що сприятиме більш високому рівню вирішення кримінологічних завдань у боротьбі зі статевими злочинами, зокрема зі згвалтуваннями.
У третьому підрозділі "Об'єктивна сторона згвалтування та її кримінологічні аспекти" відмічається, що проблеми співвідношення зовнішнього і внутрішнього являють особливий інтерес у кримінальному праві, кримінології, психології та в ряді інших наук, оскільки саме зовнішня сторона поведінки особи і розкриває суть та зміст її внутрішніх механізмів.
У дисертації особливу увагу приділено дослідженню способів впливу на потерпілу при згвалтуваннях, вчинюваними неповнолітніми. Так, фізичне насильство застосовувалося у 51,2 % справ; погроза – у 30,8 % справ; використання безпорадного стану потерпілої - у 18,0 % справ.
Аналіз вивчених кримінальних справ щодо згвалтування дозволяє дійти до висновку, що в механізмі поведінки неповнолітніх злочинців домінує насильство, яке є найбільш розповсюдженим способом досягнення мети. Проведене дослідження підтверджує, що неповнолітні при вчиненні здебільшого згвалтувань (68,0 % опитаних) намагалися задовільнити свою статеву потребу саме насильницьким способом, який завдає потерпілим серйозної психотравми і спричиняє розвиток у них різних сексуальних розладів.
Характерним є те, що в механізмі згвалтувань, вчинених неповнолітніми, помітно переважає мотивація невитребуваних біологічних потреб, а також грубої цинічної цікавості і просто групової протиправної солідарності. Так, із числа опитаних неповнолітніх, засуджених за зґвалтування, понад 64,2 % злочинів вчинено у складі групи, в тому числі 16,0 % спільно з дорослими. У зв’язку з цим автор не поділяє точки зору тих дослідників, які стверджують, що згвалтування, замахи на них можуть бути вчинені з хуліганських мотивів.
На думку автора, у кримінологічному аспекті, роз'яснення неповнолітнім всіх структурних особливостей (елементів) поняття згвалтування і встановленої відповідальності за цей вид злочину є обов'язковим компонентом правового виховання ще в сім'ї, а потім у школі.
У розділі другому "Кримінологічна характеристика особи неповнолітнього злочинця - гвалтівника" розглядаються причини згвалтувань і особистісні особливості неповнолітнього злочинця та їх загальна характеристика; вплив наркотизації на неповнолітніх злочинців і, відповідно, на потерпілих (жертви) при вчиненні згвалтувань; запропонована типологія неповнолітніх злочинців - статевих насильників, а також основні напрями профілактики згвалтувань.
У першому підрозділі "Причини згвалтувань і особистісні особливості неповнолітнього злочинця - гвалтівника" відмічається взаємозв'язок і взаємообумовленість основних причин згвалтувань і особистісних установок, які посідають чільне місце в механізмі вчинення згвалтувань, а тому концептуальним підходом до вивчення особистості неповнолітнього гвалтівника є вивчення вказаних детермінантів.
На думку автора, проблема причинності згвалтувань повинна розглядатися в широкому контексті, із приділенням належної уваги використанню даних сексології і психології. Такий підхід дозволить більш глибоко визначити і вивчити обумовленість причин згвалтувань і можливості реалізації додаткових резервів профілактичних заходів щодо них. Особа неповнолітнього злочинця-насильника характеризується особливостями процесу статевого формування і винятково складним комплексом психологічних почуттів і переживань у зв'язку з появою невідомої раніше, стійкої сексуальної занепокоєності, а тому доцільно розглядати причини згвалтувань, що вчиняються неповнолітніми, у трьох основних аспектах: а) соціальному; б) сексуальному; в) психологічному.
Автор відмічає, що статеворольова безпутність неповнолітніх є по суті універсальною причиною згвалтувань. Більше того, морально-статева розбещеність починає активно набирати силу в конкретних умовах уседозволеності і сімейно-шкільної бездоглядності. Концептуальною особливістю тих чи інших серйозних упущень у галузі морально-статевого виховання неповнолітніх, як центральної причини згвалтувань, є те, що аморальність, у вигляді прямого і зворотного зв'язку, запускає в дію безліч інших підпорядкованих, більш конкретних причин (умов) згвалтувань, і цей фактор обов'язково має враховуватися при проведенні ранньої профілактики.
Аналіз згвалтувань, вчинених неповнолітніми, створює підстави для висновку про те, що в основі причинності цього виду злочинів лежать пияцтво та наркотизм, які слід розглядати як єдине, складне, системне кримінологічне і кримінально-правове поняття. Проведене дослідження підтверджує, що 74,6 %
опитаних неповнолітніх вчинили злочин у стані алкогольного сп'яніння, 14,6 % -
у стані наркотичного і токсикоманічного сп'яніння.
Особливого кримінологічного значення набуває віктимологічний аспект щодо жіночої молоді, схильної до вживання спиртних напоїв і аморального способу життя в цілому. Результати дослідження підтверджують, що на момент злочину 28,0 % потерпілих перебували у стані алкогольного сп’яніння. Понад 22,6 % потерпілих перед згвалтуванням спільно із винним проводили дозвілля і розпивали спиртні напої; 10,6 % уживали алкогольні напої раніше. Саме рання профілактика віктимної поведінки осіб жіночої статі набуває особливого значення. Проте, сам факт віктимності поведінки не виключає кримінальної відповідальності за згвалтування, механізмом якого є злочинне насильство.
Таким чином, взаємозв’язок і взаємообумовленість стану наркотизації неповнолітніх, їх агресивності і злочинних діянь повинні бути віднесені до центральних напрямів боротьби зі згвалтуваннями, вчинюваними неповнолітніми. Отже, наркотизм треба розглядати як причину досліджуваних нами злочинів, оскільки він безпосередньо впливає на формування рис характеру неповнолітніх.
Проведене опитування неповнолітніх, засуджених за згвалтування, дозволило отримати такі дані про риси характеру, що сформувались у них на час вчинення злочину. Так, у 38,0 % опитаних простежувалась цинічність, у 6,0 % – грубість, у 6,6 % – злостивість, у 4,0 % – жорстокість, у 12,0 % – агресивність, у 1,3 % – егоїзм, у 4,6 % – зверхність, 24,6 % з них на запитання не відповіли.
Особливо характерні вікові особливості насильників. За результатами дослідження висока злочинна активність спостерігається у неповнолітніх осіб віком 15-17 років, що склали 68,6 % від загального числа опитаних. Таким чином, кримінальна активність неповнолітніх злочинців зростає в період їх статевого визрівання. Саме ці дані вказують на одну із основних проблем вивчення згвалтувань.
Особливе значення серед неповнолітніх осіб, які засуджені за згвалтування, має з'ясування мотивів. У 34,3 % опитаних основний мотив згвалтувань носив сексуальний характер (бажання задовольнити статеву потребу), а засобом досягнення мети виступало насильство. Так, у 13,6 % злочинців – це мотиви, що виникли через хибну трактовку деяких моральних понять; у 18,2 % – спонукання, що виникли внаслідок небажання потерпілої вступити в статеві зносини; у 15,3% – спонукальним фактором стала відсутність знань щодо сексуального досвіду; у 4,0 % – були складнощі у виборі сексуального партнера.
Таким чином, з’ясування мотивів протиправної поведінки неповнолітніх гвалтівників дозволяє достатньо чітко диференціювати їх на певні типи і ефективно здійснювати попереджувальну роботу.
У другому підрозділі “Типологія особистості неповнолітніх гвалтівників-злочинців” пропонується типологія особистості, в основу якої покладені найбільш суттєві сторони нервовопсихічної організації і душевної діяльності неповнолітніх.
Типологічні риси і особливості виявляються в поведінці злочинця не відразу, вони розвиваються і формуються поступово ще в малолітньому віці.
Причому фактор неповнолітнього віку набуває вирішального значення у
формуванні типологічних особливостей насильників. В основу запропонованої класифікації неповнолітніх насильників покладені: а) особистісні особливості суб’єктів статевого насильства; б) злочинно-сексуальна мотивація такого насильства.
Сукупність особистісних особливостей суб’єктів статевого насильства, що вже сформувались або знаходяться в процесі формування, і ситуативної (конкретної) злочинно-сексуальної мотивації складають типологічну сексуальну суть домінуючих установок, вольових і емоційно-моральних якостей насильників. Відповідно до таких якостей всіх неповнолітніх гвалтівників ми поділяємо на такі групи з відповідними типами.
Неповнолітні з порушеннями психосексуального розвитку:
“Полюючий” тип (“мисливці”) характеризується схильністю до вистежування і раптового нападу на незнайому жінку з метою навального і рішучого подолання можливого опору. Поведінку таких осіб можна порівняти з діями мисливця, який терпляче і холоднокровно вистежує свою здобич, дочікуючись сприятливого моменту для нападу. Такі напади супроводжуються злочинним натхненням і, як правило, включають компонент знущань, інколи досить витончених, з метою миттєво фiзично і психічно подолати опір своєї жертви.
“Регресивний" тип охоплює ту групу злочинців-гвалтівників, у яких домінує установка на умовний вік у статеворольовому своєрідному комфортно емоційному стані минулих років. Прийнято вважати, що до даного типу належать злочинці, схильні до відходу від природних складних (“проблемних”) відносин із дорослими жінками, особливо якщо у них виникають і закріплюються комплекси невпевненостi у повноцінному задоволенні своїх сексуальних запитів.
Тому сексуальні посягання у таких осіб спрямовані на дівчаток 7-14 років, які ще не досягли статевої зрілості і не здатні до усвідомленого активного опору.
“Тотально-самостверджуючийся” тип неповнолітнього гвалтівника характеризується особливою жорстокістю, коли згвалтування жертви поєднується з фізичною розправою над супутником, який супроводжував її (чоловіком, коханцем, знайомим, випадковим подорожнім). Нерідко таке “глобальне” насильство починається з убивства чоловіка, а потім вбивається і згвалтована жінка.
Найбільш повно і небезпечно проявляють себе особи вказаного типу у повнолітньому віці і майже завжди після набуття алкогольної і наркотичної залежності (п'яниці, алкоголіки, наркомани). Тому для сексуальних убивць даного типу характерні не тільки садистські риси, але і найбільш низький культурний і, особливо, інтелектуальний рівень, а також в цілому не вдалий сексуальний досвід.
Неповнолітні з вираженими характерологічними або патопсихологічними особливостями:
“Конформний” тип неповнолітнього гвалтівника характеризується особистісною невпевненістю, потягом до стадностi (групи). У більшості випадків така група впливу відзначається загальною стійкiстю, основні устої групи – спільно проводити час з нiгiлiстичним ставленням до соціальних цінностей. Важливою особливістю таких груп є те, що до їх складу входять підлітки, які вступають у стадію бурхливого статевого визрівання (15–18 років). У таких групах є свої лідери з числа старших за віком (18–20 і більше років).
Гвалтівники-конформісти, не наважуючись вчинити згвалтування наодинці, охоче і бездумно учиняють його у групі під впливом постійного або тимчасового лідера, а інколи навіть і просто стихійного пориву групи до згвалтування.
“Афективний” тип неповнолітнього гвалтівника пов’язаний з закріпленням в його психіці певних афективних слідів у процесі соціалiзацiї і завершення статевого визрівання. До цього типу злочинців прийнято відносити осіб, які вчинили згвалтування малолітніх дівчаток (приблизно до 5 років) або літніх, навіть похилого віку, жінок.
Слід підкреслити, що такий тип неповнолітніх (і дорослих) злочинців важко вписується в рамки традиційної логіки, бо не має яскраво виражених соціально-психологічних особливостей. Більше того, носiї цього типу часто навіть не спроможні усвідомити психологічний механізм своєї злочинної поведінки. Тому стосовно цього типу злочинців головним упущенням з боку оточення, що мало б справляти позитивний вплив на формування особистості у ранньому віці, є бездоглядність і відсутність статевого виховання в сім’ї і школі.
“Знехтуваний” тип неповнолітніх гвалтівників складається із тих осіб, які, вже відчуваючи підвищену статеву потребу, фактично виявляються нездатними задовольнити свою пристрасть “за злагодою”. Це особи, які мають, як правило, психічні чи фiзичні вади.
Згвалтування "знехтувані" здійснюють навально, прямолінійно, непродумано, а тому такі злочини, як правило, нескладно розкривати.
“Пасивно-iгровий” тип неповнолітніх гвалтівників, у яких виявляється певний iнфантилiзм у судженнях про допущене статеве насильство. Такі насильники найчастіше переконливо і категорично заперечують свою провину у згвалтуваннi, доводячи добровільність статевого контакту. Обвинувачення у згвалтуваннi представники цього типу розцінюють як наклеп, оговір, помсту з боку жінок. Інакше кажучи, вони наполягають на тому, що потерпілою особою є не згвалтована жінка, а саме звинувачений у злочині гвалтівник.
Для неповнолітніх гвалтівників даного типу частіше за все є характерними злочини по відношенню до своїх дівчат-одноліток, з якими вони вчаться у школі чи ПТУ.
Неповнолітні з порушенням міжособистісного сприйняття:
“Сценарійний” тип неповнолітнiх гвалтівників характеризується тим, що
злочинець старанно готується до згвалтування жінки, відмовляється від спільників, вибирає місце і час, створює алібі, вживає заходів по прихованню слідів злочину тощо. Цей тип злочинців-насильників схожий з типом “мисливців”, але останнi діють більш спонтанно і прямолінійно. Саме серед насильників, що належать до “сценарійного” типу, зустрічаються найбільш небезпечні злочинці, які неодноразово вчиняли згвалтування і вбивства.
Типи особистості неповнолітніх злочинців - гвалтівників у світлі характерології
Типи особистості неповнолітніх злочинців-гвалтівників - поняття кримінолого-психологічне, адже тут мова йдеться не тільки про згвалтування як такі, але й про індивідуальні психологічні особливості і схильності винних осіб. В нашому дослідженні здійснено спробу вийти за межі простої класифікації характерів (індиферентний, емоційний, активний, інтелектуальний) і темпераментів (флегматичний, сангвінічний, холеричний, меланхолічний), з урахуванням накопичених кримінологічною наукою знань, сформулювати перелік типів неповнолітніх гвалтівників з метою більш ефективної профілактичної роботи.
Таким чином, ранню профілактику згвалтувань, вчинених неповнолітніми, доцільно здійснювати: по-перше, з урахуванням процесу формування характеру в неповнолітньому віці; по-друге, з урахуванням провідних схильностей і потреб, що виникають по мірі статевого визрівання; по-третє, у своєчасному виявленні та корекції або лікуванні статевих відхилень; по-четверте, в нейтралізації негативних і максимальному використанні позитивних впливів соціального середовища. Формування характерів і типологічних особливостей починається з дитинства, а тому суть ранньої профілактики статевих девіацій взагалі і згвалтувань особливо полягає, передусім, у морально-статевому і соціальному вихованні підростаючого покоління.
У третьому підрозділі “Індивідуальні ознаки неповнолітнього гвалтівника, що мають профілактичне значення” підкреслюється, що для визначення найбільш ефективних заходів впливу на осіб, від яких можна очікувати вчинення злочину, і забезпечення дієвості цих заходів, необхідно знати сутність як суб'єктивних причин і умов виникнення антисуспільних установок у конкретної особи, так і, особливо, зовнішніх (об'єктивних) умов, що проявляються у сфері індивідуального життя даного суб'єкта і можуть у своїй сукупності привести його на шлях вчинення злочинів.
На початковому етапі ранньої соціалізації, сім'я відіграє важливу роль у системі виховання підростаючого покоління. Ця роль визначається важливістю у ранньому дитинстві статевого виховання підлітків, як ранньої профілактики статевих відхилень.
Велика роль у профілактиці згвалтувань належить правильному загальному і статевому вихованню дітей з раннього віку силами сім'ї, дошкільних дитячих закладів, школи, а також сексуальній освіті, що багато в чому визначає сексуальний рівень загальної і сексуальної культури особистості представників обох статей, а отже, і уміння правильно, не порушуючи закон, поводити себе в будь-якому товаристві і в будь-якій ситуації.
За даними нашого дослідження, 10,6% неповнолітніх, засуджених за згвалтування, здобули статеве виховання в сім’ї, 2,0% – у дитячому закладі, 12,0% – у школі, 3,3% – в училищі. Не відповіли на запитання 2, 0% опитаних, проте 69,3% опитаних неповнолітніх пояснили, що статевого виховання із ними не проводилося взагалі.
У період статевого формування неповнолітніх найважливішою є соціально-психіатрична профілактика сексуальних відхилень, для чого необхідне виявлення і облік підлітків з психічними аномаліями. Від розв’язання цього питання залежать масштаби ранньої профілактики. Облік психічних розладів неповнолітніх ведеться, головним чином, на підставі звернення за медичною допомогою їх батьків, представників шкіл, громадських організацій чи кримінальної міліції в справах неповнолітніх.
Результати нашого дослідження свідчать про те, що питома вага неповнолітніх, які мають психічні аномалії чи захворювання в рамках осудності, невисока. Так, 4,0 % опитаних неповнолітніх перебували на обліку в психоневрологічному диспансері, 5,3 % лікувались в психіатричній лікарні. Характерне захворювання (олігофренію) мали 3,3% опитаних неповнолітніх. Слід зауважити, що психічні захворювання тривалий час розвиваються приховано, непомітно для самого хворого та оточення. Тому нерідко у дітей та підлітків першим проявом нервово-психічного захворювання є порушення статевої поведінки.
На думку автора, доцільно здійснювати психіатричне освідування неповнолітніх з метою встановлення підозр на гострі психічні розлади, які ведуть до протиправної поведінки.
Розглядаючи питання щодо запобігання згвалтуванням, автор звертає увагу на таку надто важливу обставину, як недостатність психiатричної, сексологічної і
сексопаталогічної допомоги населенню.
Саме в цьому, на думку дисертанта, полягає одна з причин сексуальних злочинів, вчинюваних неповнолітніми, оскільки це істотна прогалина в справі їхньої профілактики. Тому в дисертації запропоновано комплекс заходів, таких як поширення мережі психіатричних і сексологiчних центрів, підготовка кадрів сексопатологів, продумане рекламування їх діяльності, формування у населення навичок звернення до них по допомогу тощо. Але при цьому кримiнологічна проблематика ані в якому разі не повинна обмежуватися сексопатологічними даними. Потрібен вихід на сексологічнi питання.
Сексуальні злочини, в тому числі згвалтування, що нерідко супроводжуються вбивствами, відносяться, як відомо, до найбільш тяжких злочинів, але ще небезпечніше, якщо злочинець не зупиняється на одній жертві. Подібного роду найнебезпечніші злочини дуже погано розкриваються і майже, якщо мати на увазі цілеспрямовану роботу, не попереджаються. Нерідко один і той же злочинець вчиняє не одне, а ряд згвалтувань. Така "серійність" найбільш характерна для "мисливців", а також для представників "сценарійного" типу. Тому важливого попереджувального значення набуває своєчасне встановлення винних, інакше повторні насильницькі сексуальні посягання, особливо з боку зазначених двох типів злочинців, стають досить імовірними. Більше того, молоді особи, які беруть участь у групових згвалтуваннях, якщо вони вчасно не викриті, втягують у вчинення злочинів інших молодих людей. Самі ж сексуальні посягання стають дедалі більш жорстокими, цинічними, небезпечними.
Тому попереджати і швидко та кваліфіковано розкривати згвалтування, що вчиняються представниками "полюючого" і "сценарійного" типів сексуальних злочинців, доволі складно. Простіше попереджати і розкривати згвалтування, якщо вони можуть бути вчинені або вже вчинені молодіжними групами, або в місцях, де подібні та інші насильницькі злочини вже вчинялися.
Тому для профілактики згвалтувань важливе значення має встановлення місць та періоди часу, де і коли вчинення подібних злочинів можна вважати найбільш вірогідним.
Як свідчать результати проведеного дослідження, рівень згвалтувань, вчинених неповнолітніми в містах і сільській місцевості за період, який вивчався, суто відрізняється. Так, 59,2% згвалтувань вчинено на міській території, 34,0% – у сільській місцевості, 4,8% – у населених пунктах міського типу, 2,0% – в незаселеній місцевості. В тому числі: 6,4% – на подвір’ях і в провулках, 5,6% – у під’їздах, 10,0% – у підвалах, 12,0% – на горищах, 3,2% – у гуртожитку, 6,4% – у приватному будинку, 7,2% – у квартирі потерпілої, 8,0% – у квартирах винних осіб, 11,2% – у квартирах інших осіб, 12,8% – у лісі й лісопосадках, 9,2% – у парку, 3,6% – у садку. Щодо 4,4% випадків згвалтувань даних не одержано.
Більше того, 97,3% опитаних неповнолітніх злочинців-гвалтівників становлять місцеві жителі, що проживали в містах або знаходились в сільській місцевості, 3,0% – жителі інших районів, і лише 0,6% – прибули з метою вчинення злочину з інших, віддалених, територій.
Одержані дані свідчать про те, що значна частина неповнолітніх злочинців вчинили згвалтування недалеко від місця проживання, і значно менша кількість насильників, які вчинили цей злочин вдалині від місця свого проживання. Це дозволяє зробити висновок про наявність тенденції до вчинення неповнолітніми згвалтувань в межах району свого проживання, що сприятиме ефективній профілактичній роботі та кваліфікованому розкриттю даного злочину співробітниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх.
За місяцями року згвалтування, вчинені неповнолітніми, розподілилися таким чином: січень – 6,0%, лютий – 4,4%, березень – 5,6%, квітень – 7,2%, травень – 14,8%, червень – 9,2%, липень – 9,6%, серпень – 10,0%, вересень – 11,6%, жовтень – 10,8%, листопад – 4,8%, грудень – 5,6%.
Характерним є проблема “сезонностi” вчинення згвалтувань. Так, 62,4% цих злочинів вчинено в теплу пору року (з травня по вересень включно), 16,4% – мали місце в зимовий період і 21,2% сталися в інші місяці.
За часом доби розподіл кількості вчинених згвалтуваннь дає таку картину: 15,6% розглянутих злочинів сталося у проміжок часу від 0 годин до 6 години ранку, 6,8% – з 6 до 12 години, 28,0% – з 12 до 18 години і 49,6% – з 18 до 24 години.
Таким чином, виходячи із індивідуальних ознак неповнолітнього статевого насильника, головним завданням правоохоронних органів є визначення і застосування найбільш ефективних профілактичних заходів впливу відносно неповнолітніх, які схильні до вчинення згвалтувань.
Висновки містять основні результати проведеного дослідження. В них розглянуто кримінально-правові проблеми згвалтувань, уточнено поняття згвалтування, що пов'язане з його визначенням незалежно від статі суб'єкта згвалтування. Досліджено психологічний механізм згвалтувань, що розкриває об'єктивну сторону цього злочину. Вивчення причин та умов згвалтувань дало можливість визначити основні з них: а) соціальні; б) сексуальні; в) психологічні. Запропонована типологія неповнолітнього злочинця - статевого насильника, в основу якої покладено особистісні особливості суб'єкта статевого насильника, а також їх злочинно-сексуальна мотивація. Розроблені та впроваджені в практику методичні рекомендації щодо вдосконалення ефективності ранньої профілактики з неповнолітніми статевими насильниками, які схильні до вчинення згвалтувань, враховуючи їхні вікові та психологічні чинники (статеве виховання в сім'ї і школі, трудовому колективі; рання психодіагностика та виявлення осіб з поведінкою, що відхиляється від норми; консультативна й медична допомога неповнолітнім та ін.).

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:
1.Профилактическая деятельность органов внутренних дел // Наркотизм и преступность. - Киев: "Наукова думка". - 1994. - С. 143 - 152 (у співавт. з Лановенко І.П.).
2. Ответственность за вовлечение несовершеннолетних в пьянство // Там же. - С. 69 - 72 (у співавт. з Лановенко І.П.).
3. Личность вовлекателя несовершеннолетних в наркотизм // Там же. - С. 303 - 306 (у співавт. з Лановенко І.П.).
4. Конкретно-социологическое исследование предварительного следствия // Там же. - С. 153 - 155 (у співавт. з Лановенко І.П.).
5.Діяльність органів внутрішніх справ з попередження згвалтувань // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. - Київ, 1996. - № 2. - С. 228 - 231.
6. Проблеми покарання за скоєння статевих злочинів // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - Київ, 1997.- № 3. - С. 146 - 147 (у співавт. з Лановенко І.І.).
7.Безпосередній об'єкт згвалтування: кримінологічний аспект // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - Київ, 1998. - № 1. - С. 130 - 133.
8.Фізичне насильство при згвалтуваннях: кримінально-правовий та кримінологічний аспекти // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - Київ, 1998. - № 4. - с. 103 - 108.
9. Кримінально-правове та кримінологічне поняття згвалтування // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - Київ, 1999. - №1. - С. 71 - 77.

АНОТАЦІЇ
Корчовий М.М. “Кримінологічні проблеми боротьби зі згвалтуваннями, вчинюваними неповнолітніми”. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2000.
Дисертація містить комплекс питань теоретичного і практичного характеру, проблем боротьби зі згвалтуваннями, вчинюваними неповнолітніми. У роботі визначається актуальність теми дослідження проблем боротьби зі зазначеним видом злочину. Підкреслюється, що в сучасних умовах розбудови правової держави людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека - одна з головних проблем українського суспільства, розв'язання якої є однією із складових діяльності правоохоронних органів та органів внутрішніх справ МВС України.
Значну увагу приділено удосконаленню відомих та пошуку нових стратегічних дослідницьких підходів до попередження згвалтувань, вчинюваних неповнолітніми. Аналізуються причини і умови, що сприяють їх вчиненню, виходячи із трьох основних аспектів: а) соціального; б) сексуального; в) психологічного, а також кримінологічна характеристика неповнолітнього гвалтівника-злочинця. Запропонована типологія неповнолітніх статевих насильників, в основу якої покладено особистісні особливості суб’єктів статевого насильства, а також їх злочинно-сексуальна мотивація такого насильства. Розглядаються основні напрями ранньої профілактики згвалтувань.
Ключові слова: згвалтування, статевий акт, неповнолітній, потерпіла, рання профілактика, статеве виховання.

Корчевой Н.М. “Криминологические проблемы борьбы с изнасилованиями, совершаемыми несовершеннолетними”. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2000.
Диссертация содержит комплекс вопросов теоретического и практического характера, проблем борьбы с изнасилованиями, совершаемыми несовершеннолетними. В работе определяется актуальность темы, иследуемой проблемы борьбы с определяемым видом преступления. Подчёркивается, что в современных условиях развития правового государства человек, его жизнь; здоровье, честь и достоинство, неприкосновенность и безопасность - одна из главных проблем украинского общества, разрешение которой является одной из составляющих деятельности правоохранительных органов и органов внутренних дел МВД Украины.
Научная школа криминологов Украины на исходе ХХ века всё более заинтересованно и осознано относится к целесообразности резкой актуализации исследований проблем борьбы с половыми преступлениями несовершеннолетних.
Сексуальные формы насилия, как искаженные разновидности полового поведения, чаще всего зарождаются в несовершеннолетнем возрасте. И если несовершеннолетние являются ближайшим резервом преступной среды, то эта оценка еще более убедительна к несовершеннолетним сексуальным насильникам.
Число половых конфликтов и преступлений в современном обществе, с учётом расшатывания моральных устоев, всё больше нарастает. Однако они не подвергались комплексным криминологическим исследованиям с привлечением достижений смежных наук психологии, сексологии и др.
Рассматривается уголовно-правовое и криминологическое понятие изнасилования, которому придаётся расширительное толкование о том, что
понятие изнасилования должно формулироваться независимо от пола субъекта изнасилования. Об уточнении непосредственного объекта изнасилования, занимающего центральное место в системе половых преступлений; целесообразно всю группу правовых норм об ответственности за половые преступления разместить в одной главе УК, что не только улучшит технику систематизации УК, но и будет способствовать более высокому уровню решения криминологических задач в борьбе с половыми преступлениями вообще и с изнасилованиями - в особенности.
В диссертации показан новый концептуальный подход при изучении проблемы борьбы с изнасилованиями, совершаемыми несовершеннолетними. Прежде всего, это следующие исходные криминологические идеи: а) формирование личности преступника - полового насильника начинается, как правило, в несовершеннолетнем возрасте; б) принципиально важное влияние на такое формирование оказывают два основных взаимообусловленных фактора - возникновение сексуальных отклонений и существенные издержки в половом воспитании в семье и школе; в) развивающаяся склонность к половому насилию в несовершеннолетнем возрасте становится затем доминирующей причиной наиболее тяжких и жестоких изнасилований в будущем.
Значительное внимание уделено известным и поиску новых стратегических исследовательских подходов к предупреждению изнасилований, совершаемыми несовершеннолетними. Анализируются причины и условия, способствующие их совершению, исходя из трёх основных аспектов: а) социального; б) сексуального; в) психологического, а также криминологическая характеристика несовершеннолетних половых-насильников. Предлагается типология личности несовершеннолетних преступников, в основу которой положены личностные особенности субъектов полового насилия, а также их преступно-сексуальная мотивация такого насилия. Рассматриваются и конкретизируются основные направления ранней профилактики изнасилований: половое воспитание в семье и школе, трудовом колективе; выявление лиц с социально-отклоняющимся поведением в сфере сексуальных отношений; своевременное оказание им психиатрической, сексологической и сексопатологической помощи;
Ключевые слова: изнасилование, половой акт, несовершеннолетний, потерпевшая, ранняя профилактика, половое воспитание.

M.M. Korchoviy “Criminological problems of struggle with rapes perfect by minors”. - Manuscript.
The dissertation is for receiving a scientific degree of the candidate of legal sciences behind a speciality 12.00.08 - criminal law and criminology; criminal and

executive law. - National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 2000.
The dissertation contains a complex of questions of theoretical and practical character, problems of struggle with rapes committed by minors.
The urgency of a theme of research of problems of struggle with the specified kind of a crime is defined in work.
It is emphasized, that in modern conditions of lawful state development a person, her or his life and health, honour and denomination, inviolability and safety are of the main problems of the Ukrainian society, which decision is one of activities of the law-enforcement agencies and law-enforcement bodies of MIA Ukraine.
The significant attention is given to improvement already know and search of the new strategic research approaches to the warning of rapes accomplished by minors.
The reasons and conditions assisting their committing, proceeding from three basic aspect: a) social; b) sexual; c) psychological, and also criminological characteristic of the infant rapist-criminal are analyzed.
The typology of the infant sexual rapists is offered, in which basis personal features of the subjects of sexual violence are assigned, and also their felonious-sexual motivation of such violence.
The basic directions of early rape prevention and sexual education are considered.
The key words: rape, intercourse, minor, victim, early prevention, sexual education.