Спеціальність: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків – 1999

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі кримінології та виправно-трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти України.

Науковий керівник -
член-кореспондент Академії правових наук України, Заслужений працівник народної освіти України, доктор юридичних наук, професор Даньшин Іван Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінології та виправно-трудового права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник відділу проблем кримінального права, кримінології та судочинства;
кандидат юридичних наук, доцент Ємельянов В’ячеслав Павлович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри кримінального права.

Провідна установа - кафедра кримінології Національної академії внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України, м. Київ.

Захист відбудеться 25 червня 1999 р. о 15.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (310024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (310024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розісланий 14 травня 1999 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Ю.П. Битяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У даний час в Україні відбуваються корінні економічні, соціальні та політичні перетворення, спрямовані на побудову демократичної і правової держави. Ці процеси протікають непослідовно, суперечливо, що разом з негативною спадщиною минулого істотно впливає на всі сторони соціальної дійсності, у тому числі і на злочинність. У порівнянні з 80-ми роками її рівень значно підвищився, змінилася і її структура, найбільша питома вага в якій саме корисливих злочинів. Серед останніх же спостерігається стійке абсолютне і відносне зростання злочинів проти власності, а серед них - злочинів проти приватної власності громадян. І хоча число таких посягань дещо знизилося, їх динаміка в даний час викликає тривогу. Між тим право приватної власності Конституцією України 1996 р. проголошується непорушним (ст.41). Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. На державу покладено обов'язок всебічно (в тому числі і кримінально-правовими засобами) захищати права всіх суб'єктів власності.
Незважаючи на те, що домінуюче становище серед злочинів проти приватної власності громадян займають крадіжки, в останні роки зріс і рівень грабежів, розбоїв, шахрайств. За даними офіційної статистики, динаміка шахрайства залишається несприятливою. При цьому необхідно мати на увазі, що шахрайство є високолатентним злочином.
Питання кримінально-правової боротьби з шахрайством докладно висвітили у своїх працях такі криміналісти, як Г.М. Борзенков, В.О. Владимиров, Є.В. Ворошилін, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, Г.О. Мендельсон, Б.С. Никифоров, А.О. Пинаєв та ін.; про способи вчинення шахрайства писали М.І. Панов, Р.А. Сабітов та інші правники. Кримінологічним проблемам шахрайських посягань на власність громадян присвячені дисертаційні дослідження М.П. Клейменова, С.В. Косих, О.В. Рудзітіса, а також окремі роботи О.А. Герцензона, І.М. Даньшина, А.Ф. Зелінського, О.І. Гурова. Але ж дослідження зазначених авторів були проведені в 60-80-ті роки, тим часом соціальний зміст шахрайства як одного з видів злочинів в останнє десятиліття істотно змінився. Не враховувалося науковцями також і те, що шахрайство в більшості випадків учиняється професійними злочинцями.
Назріла необхідність більш предметного кримінологічного вивчення шахрайства проти приватної власності громадян, тому що вчені-кримінологи звертали увагу в основному на інші, більш поширені корисливі злочини. Шахрайство ж через незначну питому вагу в структурі зареєстрованої злочинності не було предметом самостійних кримінологічних досліджень в Україні. Між тим за умов ринкових відносин воно набуває нових рис, з’являються нові його види, які не досліджувалися раніше. Шахрайство також виявляє тенденцію до постійного зростання.
Викладене вище й обумовило вибір теми дисертації.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження передбачена планом наукових досліджень Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і спрямована на виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженої Указом Президента України від 17.09.1996 р. №837/96.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження виступає специфічна сфера соціальної дійсності - шахрайські посягання на приватну власність громадян (ст.143 КК України).
Предметом дослідження були обрані: кримінально-правова і кримінологічна характеристики шахрайства; фактори, причини й умови, що детермінують шахрайство; механізм злочинної поведінки при шахрайстві, заходи правового і соціального контролю по попередженню даних злочинів.
Мета дослідження - на основі наукового аналізу і практики боротьби з шахрайством проти власності громадян провести його розгорнуте комплексне кримінологічне вивчення.
Завдання дослідження. Мета дослідження визначила коло завдань, вирішення яких склало зміст дослідження, а саме:
- прослідкувати історію боротьби з шахрайством;
- проаналізувати склад злочину шахрайства і дати його кримінологічну характеристику;
- вивчити особистість сучасного шахрая;
- виявити причини й умови шахрайства:
- запропонувати заходи попередження цього виду злочинів.
Методологічна та теоретична база дослідження. Методологічною основою дослідження є принципи і закони діалектики, філософські категорії пізнання соціально-правових явищ; історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний, статистичні і соціологічні методи збору інформації (опитуванння, інтерв'ювання, спостереження, вивчення документів).
Правову основу дослідження складають Конституція України, закони України, чинне кримінальне законодавство України, Російської Федерації та інших держав у порівняльному аспекті, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, постанови Пленуму Верховного Суду України. Аналіз законодавства здійснено за станом на 1 січня 1999 р.
Теоретичним підгрунтям дисертаційного дослідження стали також праці відомих учених у галузі кримінології та кримінального права: Ю.М. Антоняна, М.І. Бажанова, В.В. Голіни, А.І. Долгової, А.П. Закалюка, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової, В.В. Лунєєва, В.В. Сташиса, Є. Л. Стрельцова, В.Я. Тація, І. О. Туркевич, С.С. Яценка та ін.
Використано також необхідну для дослідження загальнотеоретичну та спеціальну філософську, соціологічну і психологічну літературу.
Емпірична база дослідження. В обгрунтування окремих положень, висновків і рекомендацій, що містить дисертація, були покладені:
- матеріали узагальнення 222-х архівних кримінальних справ, розглянутих судами Вінницької, Луганської і Харківської областей у 1993-1997 рр., за якими було засуджено 254 злочинці, які вчинили 670 злочинів (з них за ст.143 КК України - 549, за сукупністю злочинів - 121);
- результати інтерв’ювання 65-ти засуджених за шахрайство, які відбувають покарання у виправно-трудових установах Харківської області, а також матеріали їх особових справ;
- результати інтерв’ювання 90 співробітників виправно-трудових установ Харківської області зі стажем роботи не менше 5-ти років;
- контент-аналіз офіційної і комерційної преси.
У дослідженні також використовувалися статистичні звіти МВС України, Міністерства юстиції України і Державного комітету статистики України.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що комплексне кримінологічне дослідження шахрайських посягань на власність громадян в Україні на дисертаційному рівні проведено вперше. Вона знаходить свій відбиток у низці положень, що виносяться на захист. Зокрема, у роботі
- викладено результати аналізу кримінологічної ситуації у сфері боротьби з шахрайством, виявлено тенденції кримінального шахрайства;
- надається розгорнута кримінологічна характеристика цього посягання (кількісно-якісні показники, структура особистості шахрая);
- запропоновано нову типологію особистості шахраїв, з огляду на ступінь стійкості й автономності злочинної поведінки (випадкові, звичні (побутові), професійні шахраї);
- розглянуто 12 найбільш поширених видів сучасного шахрайства;
- спираючись на теоретичні передумови про детермінацію злочинності, автор виявив і описав соціальні явища й особливості особистості, що виступають у ролі причин і умов шахрайства на сучасному етапі розвитку суспільства;
- розкрито механізм індивідуальної злочинної поведінки при вчиненні шахрайства;
- розглядається можливість визнання шахрайства однією з форм злочинної діяльності;
- аналізуються загальносоціальні заходи попередження шахрайства, розкриваються три основних блоки заходів спеціально-кримінологічного попередження шахрайства (профілактика злочинів серед неповнолітніх, віктимологічна профілактика, попередження кримінального професіоналізму);
- висловлюється низка пропозицій по удосконаленню діяльності суб'єктів попередження шахрайства і розроблювальних ними заходів попереджувального впливу.
Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що викладені в ньому положення, висновки і рекомендації розширюють і поглиблюють кримінологічні знання про шахрайство, його детермінацію, можливі шляхи його попередження, а також особистість шахраїв. Вони є вихідною науковою базою для подальшого поглибленого вивчення шахрайства, можуть бути використані у практичній діяльності по його попередженню, знайти своє застосування в навчальному процесі при викладанні Особливої частини кримінології, при написанні навчальних посібників.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, результати якої отримано на підставі особистих досліджень автора. При цьому деякі питання висвітлено вперше, інші розглянуто по-новому з урахуванням сучасного розвитку кримінологічної науки, теорії і практики попередження окремих видів (груп) злочинів. У статті "До питання про поняття злочинної діяльності", написаної в співавторстві, дослідник обгрунтовує правомірність і можливість використання в кримінології поняття "злочинна діяльність" і доцільність використання його в кримінальному законі.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності" (Харків, грудень 1998 р.), направлені до Харківського міського управління УМВС України в Харківській області, використовувалися при читанні лекцій з віктимологічної профілактики шахрайства для учнів старших класів середніх шкіл Київського району м. Харкова і враховуються при проведенні автором практичних занять з кримінології.
Публікації. Основні положення даної роботи викладено у 5-ти наукових публікаціях.
Структура дисертації визначена її метою і завданнями. Вона складається із вступу, 4-х розділів, що містять 14 підрозділів, висновків (178 стор.), списку використаної літератури (406 джерел) і 8-ми додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначається його об'єкт, предмет, мета і завдання, наукова новизна, основні положення, що виносяться на захист, теоретичне і практичне значення результатів дослідження та їх апробація.
Розділ 1 "Кримінально-правова та кримінологічна характеристика шахрайства" складається з 3-х підрозділів.
Перший підрозділ "Історія боротьби з шахрайством" присвячено історичному огляду розвитку поняття "шахрайство" та боротьби з ним за відомими пам’ятниками права та працями видатних вчених минулого (М.Д. Сергієвського, М.С. Таганцева, І.Я. Фойницького, Д.А. Червонецького та ін.).
Покарання за шахрайські посягання вперше в законодавстві Русі було встановлено в Судебнику 1550 р. Однак, які діяння варто відносити до шахрайства ні Судебник, ні наступні законодавчі акти не розкривали. Їх аналіз показує, що шахрайство розглядалося як вид татьби (злодійства), подібне з грабежем та крадіжкою, і перелік таких діянь був достатньо великим.
Наукова думка того часу була спрямована до вироблення єдиного поняття шахрайства шляхом об'єднання різноманітних обманних дій, спрямованих на заволодіння майном, в один склад злочину. Це частково було досягнуто в Уложенні про покарання кримінальні і виправні 1845 р., де вперше були встановлені об'єктивні і суб'єктивні ознаки складу шахрайства в окремій статті. Тим часом частина майнових посягань, що вчиняються за допомогою обману, в Уложенні залишилися самостійними складами злочинів. Цю проблему спробували вирішити упорядники Кримінального Уложення 1903 р., але, зважаючи на те, що не всім його нормам було надано чинності, шахрайські посягання кваліфікувалися по Уложенню про покарання ( у редакції 1885 р.) до 1917 р.
Сучасне розуміння шахрайства як злочину, спрямованого на заволодіння майном або придбання прав на майно шляхом обману або зловживання довір?ям, було вперше сформульовано в КК України 1922 р. і з незначними змінами перенесено в КК України 1927 і 1960 рр. Робиться висновок про те, що дане в них визначення поняття шахрайства утвердилось і в науці, і в практиці.
У другому підрозділі "Юридичний аналіз складу злочину шахрайства" розглядається склад шахрайства за чинним КК, тому що будь-яке кримінологічне дослідження окремих видів злочинів неминуче викликає знання об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Увага приділяється проблемам, які не отримали однозначного тлумачення.
Дослідження ознак складу шахрайства починається з вивчення об'єкта посягання, під яким автор розуміє відносини приватної власності (а не тільки особистої), що складаються у процесі як безпосереднього присвоєння матеріальних благ, так і в результаті опосередкованого присвоєння (найманої праці, підприємницької та іншої господарської діяльності). Право на майно належить до предмета шахрайського посягання тому що, винний, який заволодів цим правом, має реальну можливість розпорядитися майном, що йому не належить, чим заподіюється шкода його законному власнику.
Дисертант поділяє точку зору тих авторів, які вважають, що обман і зловживання довір'ям являють собою два самостійних способи вчинення шахрайства, які відбивають різний ступінь суспільної небезпеки особистості винного. Під обманом варто розуміти як повідомлення неправдивих відомостей, так і свідоме приховування обставин, повідомлення про які було обов'язковим. Зловживання довірою полягає у протиправному, навмисному використанні винним відносин довіри, що склалися між винним та потерпілим для заподіяння шкоди майну останнього.
У дисертації не підтримується точка зору деяких авторів про зміну існуючої конструкції складу злочину шахрайства, оскільки об'єктивної необхідності для цього немає. Тим часом аналіз встановлюючих кримінальну відповідальність за шахрайство норм, що містяться в чинному КК (ст. 83, 143, 1485), а також у проекті нового КК України (ст. 174, 201, 333 та ін.) ), показує, що останнім часом виявляється тенденція до розширювального тлумачення шахрайства, що характерно для законодавства ряду європейських країн і США, в якому практично будь-які обманні дії, спрямовані на заволодіння власністю, признаються шахрайством. З огляду на історію розвитку цього поняття, теорію і практику застосування норм про шахрайство, структуру чинного КК і проекту нового КК України, автор дійшов висновку, що доцільно було б у новому КК залишити одну норму, що встановлює кримінальну відповідальність за шахрайство (аналогічно ст.174 проекту). В інших статтях вказівку на шахрайство усунути шляхом зміни юридичної конструкції складів злочинів.
У третьому підрозділі "Кримінологічна характеристика шахрайства" на підставі аналізу наявних у літературі точок зору з питань щодо терміна "кримінологічна характеристика" віддається перевага більш вузькому значенню цього поняття. Кримінологічна характеристика повинна включати сукупність статистично значимих показників про злочини й особистість злочинців, що відбивають їх кількісно-якісний і структурний стан. Вона має служити у першу чергу попередженню злочинів, але не містити в собі попереджувальну діяльність. Причини й умови, заходи попередження виходять за рамки поняття "кримінологічна характеристика", у дисертації вони розглядаються окремо як самостійні кримінологічні проблеми.
Виходячи з такої позиції. автор розкриває всі елементи кримінологічної характеристики шахрайства. Порівнюючи динаміку останнього з іншими злочинами проти власності дисертант відзначає, що вона залишається несприятливою. За 25 років загальна кількість шахрайських посягань (ст. 83, 143 КК) зросла з 1662 у 1973 р. до 19417 у 1997 р. І якщо в 70-80-ті роки питома вага шахрайства в структурі зареєстрованої злочинності була незначною (1-1,2%), то з 1989 р. відзначається істотний "розквіт" шахрайських посягань: 1990 - 1,7%, 1994 - 2%, 1997 - 3,3%. Темпи приросту щодо попереднього року в 1990 р. склали 42,6%, у 1994 - 56,2%, у 1997 - 60,6%. Зниження ж кількості шахрайств відзначалося у 1992 р. (-10,4%), 1995 р. (-8,8%) і 1998 р. (-12,0%).
Серед же загального числа зареєстрованих шахрайських посягань понад 90% злочинів вчинюються проти приватної власності громадян (1990 - 1,5%, 1996 - 1,8%, 1997 - 3,1%).
Автор відзначає, що дійсні розміри шахрайства ще набагато більше, тому що воно є високолатентним злочином. Серед обставин, що сприяють зростанню латентності шахрайства, виділяються три основних: а) небажання громадян звертатися до правоохоронних органів з заявою про вчинення у відношенні них шахрайства; б) недооцінка правоохоронними органами суспільної небезпеки цього посягання, у тому числі тих його видів, що вчиняються професійними шахраями; в) недоліки статистичного обліку шахрайства.
Приводяться також дані соціальних наслідків шахрайства, його географія, відзначається тенденція його розвитку.
Розділ 2 "Особистість шахрая" складається з 4-х підрозділів.
Перший підрозділ "Проблеми особистості злочинця в кримінології" присвячено спірним загальнотеоретичним проблемам поняття "особистість злочинця". Незважаючи на критичні зауваження щодо його вжитку, які висловлюються останнім часом у кримінологічній літературі, автор вважає, що цей термін цілком доречний і може використовуватися в кримінології. Особистість злочинця повинна розкриватися через структуру особистості, у якій повинні вирізнятися основні соціальні параметри і характеристики. До таких дисертант відносить соціально-демографічні, кримінально-правові, соціально-рольові, моральні, психологічні, психо-фізичні властивості й ознаки, що детально описуються в другому підрозділі - "Кримінологічна характеристика особистості шахрая".
Зокрема дослідження показало значне "омолодження" сучасних шахраїв. Вікова характеристика свідчить про найбільшу криміногенність осіб віком 18-24 роки, а також у цілому шахраїв молодіжного віку (18-29 років). Їхня частка серед інших вікових категорій засуджених за шахрайство перевищує 65%. Це переважно особи зі стійкою антигромадською спрямованістю, не пов'язані шлюбними та іншими соціально-корисними зв'язками і ролями. Їх відрізняє глибока неповага до суспільства, перекручене розуміння моральних підвалин, зневажливе ставлення до існуючих поруч з ними членів суспільства. Проте своє негативне ставлення до оточуючого їх середовища шахраї намагаються приховувати, уникати конфліктних ситуацій, що виявляється у їх витонченій хитрості, удаваності і здатності до перевтілення. Зовнішньо - це комунікабельні, говіркі люди, спроможні швидко залучити до себе увагу інших людей, зацікавити їх, увійти в довір’я, зробити приємне враження надійної або потрібної людини.
Маючи достатньо виражені інтелектуальні і вольові риси характеру, багато з них стають на шлях професійної злочинної діяльності, перетворюючи її в стиль життя і спосіб одержання основного джерела існування. Розглядаючи стосовно цього визнане в кримінології поняття кримінального професіоналізму, автор обгрунтовує і пропонує включення в нього поняття "злочинна діяльність" як характеристику спеціалізації злочинів.
Питома вага осіб, які раніше вчиняли розглядувані злочини (кримінологічний рецидив), є характерною для 36,6% шахраїв. При цьому відзначається спрямованість наміру на вчинення тотожних чи однорідних злочинів. За сукупністю вчиняються в основному й інші злочини проти власності громадян, переважно крадіжки і грабежі (51,6%). Супутніми шахрайству є такі злочини, як підробка документів (ст.194 КК), самовільне присвоєння влади або звання посадової особи (ст.191 КК), порушення правил про валютні операції (ст.80 КК) - біля 30%. Предметом у 80% злочинів виступали грошові кошти.
Шахрайству значною мірою властиві ознаки групового вчинення злочинів. Кваліфікуюча ознака цього посягання за попередньою змовою групою осіб була застосована у 24,8% досліджуваних кримінальних справ.
Обман як спосіб учинення шахрайства виступає у 53,2% досліджених справ, зловживання довір’ям - у 15,8%, у 27,9% - констатувалося вчинення злочинів шляхом обману і зловживання довір’ям.
Практика призначення судами покарання особам, які притягаються до кримінальної відповідальності за шахрайство, в основному відповідає вимогам ст. 39 КК: 50,4% осіб було призначено реальне позбавлення волі на різні строки. Але практично не враховується професіоналізація шахраїв; і як рідкісний виняток - застосування п. 1 ст. 41 КК.
Сучасне шахрайство охоплює низку чітко виражених видів злочину, вчинення яких у першу чергу обумовлено характеристиками особистості винних. Розгорнуте дослідження цієї проблеми дисертант подає в третьому підрозділі - "Види сучасного шахрайства".
Хоча в законі визначено тільки два способи заволодіння майном при шахрайстві, спектр їх застосування дуже широкий і різноманітний. При цьому для шахраїв 90-х років характерно використання як старих ("традиційних") прийомів, пристосованих до нових соціальних умов, так і нових, раніше невідомих.
Автор детально описує 12 видів сучасного шахрайства: а) по наданню різного роду послуг ( у працевлаштуванні, по придбанню продуктів харчування, товарів народного споживання, промислових товарів, автомобілів за більш низькими цінами, реалізації речей та ін.); б) при обміні валют; в) у вигляді одержання грошей, речей, золотих виробів, іншого майна в тимчасове користування, у борг, аванс, передоплата тощо; г) у вигляді сприяння в дачі хабара; д) з використанням "кукли"; е) пов'язане з нерухомістю громадян (в основному незаконний продаж приватизованого житла, здавання в найом житла без відома власника тощо); ж) у вигляді присвоєння влади або звання посадової особи; и) у вигляді фальсифікації (у першу чергу золотих виробів, продуктів харчування, алкогольних напоїв, грошових знаків); і) у вигляді обману покупців шляхом обваження або обрахування; к) з використанням дефектів планування і забудови житла (передусім прохідного під'їзду житлового будинку); л) засноване на фіктивній підприємницькій діяльності і пов'язане із залученням коштів громадян (створення фіктивних фірм, страхове, трастове шахрайство); м) гральне шахрайство (шулерство, гра в наперстки, лототрон, лотерея та ін.).
Цей перелік, зауважує дисертант, не є вичерпним, тому що вчинення інших видів шахрайських посягань часто не доходить до відома суду в зв'язку з невстановленням винного, нездатністю або неможливістю правоохоронних органів довести факт шахрайства та з інших не менш складних обставин.
У четвертому підрозділі "Типологія особистості шахраїв" у залежності від міри стійкості й автономності злочинної поведінки у взаємодії із соціальним середовищем пропонується поділяти шахраїв на випадкових, звичних (побутових) і професійних. Розглядаються також основні злочинні кваліфікації професійних шахраїв.
Розділ 3 "Фактори шахрайства, причини й умови конкретних шахрайських посягань" складається з 4-х підрозділів.
У першому підрозділі "Фактори, що детермінують шахрайство" досліджуються питання детермінації злочинності в цілому, а також окремих видів (груп) злочинів. Автор виходить з того, що злочинність, будучи результатом різних соціальних протиріч, властивих суспільству на певному етапі розвитку, породжується, змінюється і відтворюється різноманітними зв'язками, що її обумовлюють, і підтримує позицію тих кримінологів, які сукупність цих зв'язків поняттям "криміногенні фактори". Стосовно шахрайства як виду злочинів вирізняються і розкриваються економічні, організаційно-управлінські, соціальні, правові і суспільно-психологічні фактори.
У другому підрозділі "Причини конкретних шахрайських посягань", аналізуючи сформовані в кримінології концепції причинності, дисертант робить висновок, що причинами конкретних злочинів виступають соціальні явища і процеси, під впливом яких у свідомості особи виникають стійкі антигромадські погляди, уявлення, навички і звичаї, які зумовлюють її внутрішню готовність учинити шахрайство. Це недоліки сімейного і шкільного виховання, що допускаються на індивідуальному рівні, вплив близького антисоціального оточення на конкретну особу, наявність в індивідуальній свідомості уявлень про використання у міжособистістних стосунках обману і зловживання довір’ям та інші негативні обставини соціального впливу. У зв'язку з цим розглядається роль основних соціальних інститутів, що впливають на формування особистості шахрая, - сім'ї, школи, референтної групи тощо.
У третьому підрозділі "Умови конкретних шахрайських посягань" досліджуються і конкретизуються основні умови, що сприяють шахрайству: неупорядкованність деяких нових суспільних відносин, особливо у сфері підприємництва; неефективність чинного кримінального законодавства у питаннях боротьби з професійною злочинністю; зниження ролі громадськості у боротьбі зі злочинністю; відставання форм і методів роботи правоохоронних органів від якісних змін злочинності, в тому числі і професійної; недооцінка правоохоронними органами суспільної небезпеки сучасного шахрайства; відсутність банку даних на професійних злочинців, у тому числі і на професійних шахраїв; віктимна поведінка потерпілих; відсутність методик розслідування нових видів шахрайства; недоліки і прорахунки в роботі виправно-трудових установ; наявність кримінальних традицій і звичаїв (так званої "кримінальної субкультури"); недоліки архітектурної забудови сучасних міст та деякі інші.
У четвертому підрозділі "Механізм злочинної поведінки при шахрайстві", базуючись на досягненнях сучасної психології, дослідник аналізує всі етапи злочинної поведінки при шахрайстві - від виникнення потреб і формування мотивації до посткримінальної поведінки. При цьому відзначаються особливості такої поведінки: стійкість злочинного мотиву; перевага корисливо-паразитичної мотивації; наявність постійної установки на вчинення цього злочину; створення самим злочинцем ситуації, що сприяє його вчиненню. З урахуванням того, що у більшості випадків поведінка шахраїв являє собою сукупність об'єднаних спільністю мотивів і цілей дій, заборонених кримінальним законом, обгрунтовується висновок, що злочинну поведінку при шахрайстві необхідно розглядати як професійну злочинну діяльність.
Розділ 4 "Попередження шахрайства " складається з 3-х підрозділів.
У першому - "Теорія і практика попередження злочинності" розглядається сучасний стан теорії попередження злочинності, її мета, місце і роль у системі заходів боротьби зі злочинністю. Дисертант підтримує точку зору тих кримінологів, які усю сукупність попереджувальних заходів поділяють на заходи загальноспеціального і спеціально-кримінологічного впливу, а останні - на профілактику, запобігання і припинення.
Автор вважає, що, незважаючи на кризові явища в суспільстві, можливості для попередження шахрайства є. Під попередженням необхідно розуміти передусім не ліквідацію шахрайства як суспільно небезпечного діяння, а зниження його рівня до того мінімуму, який доступний суспільству з урахуванням властивих йому соціальних, економічних, суспільно-психологічних умов у певний період його розвитку. При цьому відзначається, що істотне зниження рівня шахрайства може бути досягнуто у першу чергу в процесі реалізації заходів загальносоціального попередження, спрямованих на розвиток і вдосконалення системи відносин у суспільстві. Стосовно цього аналізуються вісім найбільш важливих. з точки зору дослідника, національних соціальних програм і комплексних заходів, висловлюються пропозиції щодо їх вдосконалення і виконання.
У другому підрозділі "Спеціально-кримінологічне попередження шахрайства" автор усю сукупність попереджувальних заходів поділяє на три основних блоки: а) профілактика злочинів серед неповнолітніх; б) віктимологічна профілактика; в) попередження кримінального професіоналізму. При цьому підкреслюється, що об'єктом спеціально-кримінологічного попередження шахрайства стає особистість і ті соціальні явища і процеси, під впливом яких вона формується і проявляється.
З огляду на те, що найбільша кількість осіб, засуджених за шахрайство, припадає на вікову категорію 14-29 років - понад 70%, з них 45% - на вікову категорію 18-24 років, пропонується профілактиці злочинів серед неповнолітніх приділяти найбільше уваги. Це пов'язано з тим, що у процесі соціалізації в неповнолітніх змінюються соціальні позиції, коло і зміст соціальних функцій і від суспільства залежить у яке русло їх спрямувати і яку поведінку варто очікувати від них у майбутньому. Цілеспрямована профілактика злочинів серед неповнолітніх має сприяти відмові обрання кримінального обману як способу досягнення поставлених цілей, допомагати формуванню стійкої правомірної поведінки.
Аналізуючи заходи віктимологічної профілактики, дисертант дійшов висновку, що найбільше дійові з них - це заходи по кримінологічній обізнаності населення. Питання попередження шахрайства повинні, по-перше, висвітлюватися в засобах масової інформації (преса, радіо, телебачення), по-друге - шляхом проведення активної просвітницької роботи з різними верствами населення (лекції, бесіди, збори та ін.) з метою послідовного і систематичного впливу на їхню свідомість для усунення або нейтралізації чинників, обставин або ситуацій, що формують віктимну поведінку жертв шахрайства. Порушуються проблеми правової освіти населення, усунення віктимогенних особливостей забудови сучасних міст, а також відшкодування шкоди жертвам злочину,
Попередженню кримінального професіоналізму сучасних шахраїв повинно послужити і кримінальне законодавство шляхом удосконалення інституту множинності злочинів; корінна перебудова роботи правоохоронних органів і установ кримінально-виконавчої системи; створення спеціальних підрозділів по боротьбі із шахрайством; підвищення ролі слідчої профілактики.
У третьому підрозділі "Суб’єкти попередження шахрайства" стосовно вищевикладених заходів попередження шахрайства розглядається основний зміст діяльності таких суб'єктів попередження злочинності, як органи влади й управління, місцевого самоврядування, правоохоронні органи, добровільні формування громадян, сім’я та інші соціальні інститути суспільства. Автор висловлює низку пропозицій і рекомендацій щодо активізації й удосконалення їх діяльності по попередженню шахрайства.
У висновках узагальнюються основні підсумки дослідження, наводяться одержані автором найбільш важливі наукові та практичні здобутки, визначаються проблеми, які потребують більш поглибленого вивчення порушеної проблеми, конкретизуються пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства.

Основні положення дисертації викладено у таких роботах автора:
1. Даньшин І., Лисодєд О. До питання про поняття злочинної діяльності // Вісн. Акад. правових наук України. - 1998. - №3. - С.94-99.
2. Лысодед А.В. К трактовке понятия "профессиональная преступность" // Актуал. пробл. розвитку суспільної думки і практики управління: Зб. наук. праць / Запорізьк. ін-т держ. і муніцип. управління. - Запоріжжя: Видавець, 1997. - Вип.3. - С.119-122.
3. Лысодед А.В. Применение общей схемы состава преступления при криминологическом изучении мошенничества // Пробл. совершенствования укр. законодательства и повышение эффективной правоприменит. деятельности: Темат. сб. науч. тр. - Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, 1997. - С.151-157.
4. Лысодед А.В. Современное игорное мошенничество // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - Вип.34. - С.185-189.
5. Лисодєд О.В. Деякі пропозиції щодо розробки нового Кримінального кодексу // Актуал. вопр. совершенствования законодательства и правоприменит. деятельности: Крат. тез. докл. и науч. сообщ. межрегион. науч. конф. молод. ученых и соискателей. - Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, 1996. - С.49,50.

Лисодєд О.В. Кримінологічні проблеми шахрайства. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 1999.
Дисертацію присвячено кримінологічним проблемам сучасного шахрайства проти приватної власності громадян в Україні. Досліджуються його кримінально-правова та кримінологічна характеристики, особистість шахрая, фактори, причини та умови вчинення цього виду злочинів, особливості механізму злочинної поведінки. Запропоновано заходи попередження шахрайства, розглядається система суб’єктів його попередження, висловлюються пропозиції і даються рекомендації щодо активізації та вдосконалення їх діяльності.
Ключові слова: шахрайство, обман, зловживання довір’ям, злочинна діяльність, кримінальний професіоналізм, професійна злочинність.

Lysoded O.V. Criminological Aspects of Swindling. - Manuscript.
Dissertation for Candidate of Legal Sciences Degree, specialty 12.00.08 - Criminal Law and Criminology; Criminal-Executive Law. - National Yaroslav the Wise Law Academy of Ukraine, Kharciw, 1999.
The dissertation deals with criminological problems of modern swindling against private property of citizens of Ukraine. The author researches its criminal-legal and criminological characteristics, person of a swindler, factors, reasons and conditions of such kind of crimes, peculiarities of a criminal behavior mechanism. The author suggests measures for its prevention, researches system of swindling prevention subjects, and makes proposals and recommendations concerning activation and improvement of their activity.
Key words: swindling, fraud, abuse of confidence, criminal act, criminal professionalism, professional crime.

Лысодед А.В. Криминологические проблемы мошенничества. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 1999.
Диссертация посвящена криминологическим проблемам современного мошенничества против частной собственности граждан в Украине.
В диссертации дается краткий исторический анализ развития понятия "мошенничество" и борьбы с этим общественно опасным деянием, рассматриваются состав преступления и некоторые спорные вопросы квалификации, приводится криминологическая характеристика этого вида преступлений (уровень, динамика, география, социальные последствия). Отмечается, что сначала 90-х годов уровень мошенничества в Украине значительно увеличился. Ряд выявленных исследованием изменений в его структуре свидетельствует о неблагоприятных для общества тенденциях его развития. Несмотря на то, что с 1996 г. уровень зарегистрированной преступности в Украине снижается, уровень мошенничества продолжает расти. Исходя из того, что борьба с этим видом преступлений не отличалась особыми успехами, возрастание уровня мошенничества будет отмечаться и дальше, при этом значительная часть посягательств будет оставаться в числе латентных.
Существенные изменения, отмечает исследователь, произошли и среди лиц, совершающих мошенничество. Изучение возрастной характеристики позволило автору сделать вывод о наибольшей криминогенности лиц в возрасте 18-24 года. Обладая достаточно выраженными интеллектуальными и волевыми качествами, многие из них становятся на путь профессиональной преступной деятельности, превращая ее в стиль жизни и цель основного источника существования. Рассматривая вопросы типологии личности мошенников, автор разделяет их на случайных, привычных (бытовых) и профессиональных. Учитывая, что большинство лиц, совершающих мошенничество, попадают под признаки типа профессионального преступника, этому вопросу он уделил наибольшее внимание. Детально анализируются 12 видов современного мошенничества, а также основные преступные квалификации профессиональных мошенников.
Мошенничество, как вид преступлений, в условиях экономической нестабильности в Украине детерминируется, в основном, как и другие виды корыстных преступлений, сходными группами криминогенных факторов: экономическими, социальными, общественно-психологическими, правовыми и прочими, среди которых одни выступают причинами противоправного поведения, иные - в качестве условий такого поведения. Факторы, причины и условия мошенничества рассматриваются в контексте механизма индивидуального преступного поведения.
Проблемам предупреждения мошенничества диссертант уделяет особое внимание. Он считает, что, несмотря на кризисные явления в обществе, возможности для этого имеются. Под предупреждением необходимо понимать в первую очередь не ликвидацию мошенничества как общественно опасного деяния, а снижение его уровня до того минимального уровня, который доступен обществу с учетом позитивных социальных, экономических, общественно-психологических и иных условий в определенный период его развития. Существенное снижение уровня мошенничества, как и иных видов преступлений, может быть достигнуто в процессе реализации мер общесоциального предупреждения преступности. Они должны быть органически связаны и с мерами специально-криминологического предупреждения. В диссертации выделяются три основных блока таких мер: а) профилактика преступлений среди несовершеннолетних; б) виктимологическая профилактика; в) предупреждение криминального профессионализма. Применительно к вышеизложенным блокам мер предупреждения рассматриваются основные моменты деятельности субъектов предупреждения преступности - органов власти и управления, местного самоуправления, правоохранительных органов, добровольных формирований граждан, семьи и других социальных институтов общества, высказывается ряд предложений и рекомендаций по активизации и усовершенствованию их деятельности по предупреждению мошенничества.
Ключевые слова: мошенничество, обман, злоупотребление доверием, преступная деятельность, криминальный профессионализм, профессиональная преступность.