Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Київ-2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, дійсний член Академії правових наук України, Заслужений діяч науки і техніки України Закалюк Анатолій Петрович, Академія правових наук України, начальник управління

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Баулін Юрій Васильович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра кримінального права, професор;
доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Туркевич Інна Костянтинівна, Академія адвокатури України, кафедра кримінального та адміністративного права, завідуюча;
доктор юридичних наук, професор Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою, завідуючий

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра кримінального права і кримінології, м. Львів

Захист відбудеться 26.09.2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.007.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ-35, Солом'янська пл., 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ-35, Солом'янська пл., 1).

Автореферат розісланий 01.08.2002 року

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук'янчиков
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Протидія корупції є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності, розв'язання якої для багатьох країн є надзвичайно важливою і складною справою. Це повною мірою стосується України, для якої корупція стала чинником, що реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу держави.
За останні роки в Україні у сфері протидії корупції зроблено досить багато – прийнято спеціальний антикорупційний закон та ряд інших законодавчих актів антикорупційного спрямування, схвалено Концепцію боротьби з корупцією та спеціальну антикорупційну програму, запроваджено систематичне проведення організаційних заходів з питань протидії корупції тощо.
Однак, здійснювані заходи ще не привели до відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції. Це зумовлено низкою політичних, економічних, організаційно-управлінських, правових, ідеологічних, морально-психологічних факторів. До основних з них належать, зокрема, недотримання стратегії протидії корупції, неналежна організація виконання програмних антикорупційних заходів, відсутність політичної волі системно протидіяти корупції та слабкість контролю за антикорупційною діяльністю, у тому числі реалізацією відповідних програм і планів. Ефективна протидія корупції неможлива також без глибокого та послідовного наукового забезпечення, передусім без об'єктивного аналізу факторів корупції та реальної оцінки здійснюваних заходів. Рівень такого забезпечення в нашій державі також не можна визнати належним.
Протягом існування України як незалежної держави лише окремі аспекти проблеми протидії корупції були предметом дисертаційних досліджень, які проводили Л.І. Аркуша, О.О. Дудоров, В.С. Лукомський, Є.В. Невмержицький, О.В. Терещук, С.А. Шалгунова. Серед вітчизняних науковців помітний внесок у вирішення зазначених питань, крім згаданих вище учених, зробили Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В.І. Борисов, В.М. Гаращук, П.Т. Гега, В.О. Глушков, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, А.П. Закалюк, В.С. Зеленецький, О.Г. Кальман, М.І. Камлик, В.А. Клименко, В.П. Корж, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, Г.А. Матусовський, В.О. Навроцький, С.Г. Омельченко, А.І. Редька, О.Я. Свєтлов, І.В. Сервецький, В.В. Сташис, І.К. Туркевич, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун та інші.
Але в цілому ця проблема у вітчизняній кримінології, кримінальному праві, інших галузях права комплексно досліджена не була. На сьогодні теоретично не розробленою взагалі або малодослідженою в науковому плані є низка ключових проблем протидії корупції. Це стосується насамперед розуміння соціальної та правової природи корупції, визначення її сутнісних ознак, сфери прояву, суб'єктів, видів корупційних правопорушень, корупційної злочинності, механізму та факторів корупції, тенденцій її розвитку, змісту антикорупційної діяльності, її суб'єктів, напрямів, засобів. Низка питань, які стосуються цієї проблеми, залишається дискусійною, а окремі з них не висвітлювались навіть у постановочному плані.
Такий стан теоретичної розробки проблеми відбивається на формуванні антикорупційної політики, обґрунтуванні конкретних цілей та основних напрямів протидії корупції, здійсненні правоохоронної діяльності у цій сфері.
Вказані обставини зумовили актуальність комплексного кримінологічного та кримінально-правового дослідження проблем протидії корупції, напрями та зміст цієї роботи. При цьому предметом свого дослідження автор вважав за необхідне визначити проблеми протидії не лише корупційній злочинності, а корупції загалом. Це обумовлено рядом моментів. По-перше, корупція — це системне соціальне явище, закономірності розвитку якого та закономірності протидії якому доцільно досліджувати з урахуванням всієї різноманітності корупційних проявів. По-друге, корупційні злочини від незлочинних корупційних проявів у багатьох випадках відділяє надзвичайно тонка грань. Межі певного виду корупційної поведінки (діяльності) в контексті її правової оцінки є дуже рухливими: за одних обставин корупційне діяння визнається адміністративним чи дисциплінарним проступком, за інших – злочином. По-третє, дослідження корупційних правопорушень незлочинного характеру викликано потребою запобігання корупційній злочинності. Водночас основним у роботі є дослідження найбільш небезпечного виду корупційних діянь – корупційних злочинів.
У цьому дослідженні увага зосереджена на кримінологічних та кримінально-правових проблемах протидії корупції, хоча з огляду на те, що корупція є складною науковою проблемою, розв'язання якої потребує застосування міжгалузевого підходу, певною мірою зачіпаються й інші аспекти, в основному в контексті запобіжного впливу на чинники корупції.
З огляду на міжнародний характер проблем протидії корупції автор досліджував праці й зарубіжних учених, які працювали над розв'язанням цих проблем, зокрема, К.М. Абдієва, В.В. Астаніна, Л.В. Астаф'єва, С.В. Ванюшкіна, Б.В. Волженкіна, А.І. Долгової, П.О. Кабанова, Д. Кауфмана, О.Й. Кирпічнікова, В.С. Комісарова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, В.Д. Лаптеакру, Н.О.Лопашенко, В.В. Лунєєва, С.В. Максимова, О.І. Мизерія, А.В. Наумова, Дж. Ная, С. Пундея, М.В. Щедрина, Л. Шеллі та інших, а також міжнародні акти та інші документи з предмету дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України 29 грудня 1999 р. Обраний напрям дослідження ґрунтується на положеннях: Концепції боротьби з корупцією на 1998–2005 роки, затвердженої указом Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367; п. 21 Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376; п. 9 Національної програми правової освіти населення, затвердженої указом Президента України від 18 жовтня 2001 року № 992; Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 роки.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка концептуально-теоретичних кримінологічних та кримінально-правових засад протидії корупції, яка включає вироблення цілісної системи наукових поглядів на корупцію та антикорупційну діяльність і формулювання на цій основі пропозицій кримінологічного та кримінально-правового характеру, спрямованих на забезпечення підвищення ефективності такої діяльності.
Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувалися такі основні завдання: 1) розкрити соціальну сутність, правову природу, причинну та іншу детермінуючу обумовленість і негативні наслідки (соціальну ціну) корупції; 2) визначити сутнісні ознаки корупції, її поняття в кримінології, кримінальному праві та суміжних правових науках; 3) встановити співвідношення корупції з такими явищами, як злочинність, організована злочинність тощо; 4) визначити види корупційних правопорушень, систему корупційних злочинів, охарактеризувати корупційну злочинність; 5) розкрити механізм корупційних відносин; 6) здійснити кримінологічний аналіз корупції в Україні; 7) визначити сутність, основні напрями і засоби антикорупційної діяльності, основні заходи щодо підвищення ефективності протидії корупції, передусім запобігання їй; 8) проаналізувати вітчизняне антикорупційне законодавство, сформулювати обґрунтовані пропозиції щодо його вдосконалення.
Об'єктом дослідження є корупція як соціальне та правове явище, її прояви, тенденції розвитку, взаємовплив корупції та інших соціальних явищ і процесів.
Предметом дослідження є теоретичні і прикладні кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції, визначені завданнями дослідження.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених в роботі мети та завдань, з урахуванням його об'єкта та предмета.
Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасна теорія наукового пізнання соціальних явищ, що охоплює комплекс теоретичних методів. Застосування методу структурно-функціонального аналізу дозволило сформувати уяву про корупцію як багатоаспектне, системне явище, що має різноманітні прояви, визначити його соціальну обумовленість, закономірності та тенденції розвитку, вплив на різні соціальні процеси. Аналіз стану корупції та антикорупційної діяльності в Україні сприяв виявленню недоліків антикорупційного законодавства, практики його застосування та опрацюванню пропозицій щодо їх удосконалення. Історико-правовий метод використовувався для розкриття генезису корупції, законодавчих та інших державних засобів її обмеження, а також реалізації у дослідженні положень загальної теорії кримінології та кримінального права. Формально-юридичний метод забезпечив дослідження змісту та структури правових норм антикорупційного спрямування, їх класифікації, відповідності правилам законотворчої техніки. Порівняльно-правовий метод визначив зміст та процедуру вивчення антикорупційного законодавства інших країн, міжнародних антикорупційних стандартів. Широко застосовувалися методи статистичного аналізу, соціологічні методи, зокрема, при вивченні 410 кримінальних справ про одержання хабара та інші корупційні злочини, 625 справ про корупційні правопорушення, відповідальність за які передбачена Законом України “Про боротьбу з корупцією”, а також даних офіційної статистики щодо різних категорій корупційних правопорушень за період з 1990 р. по 2001 р. Останнє сприяло формуванню широкої емпіричної бази дослідження, яка забезпечує репрезентативність його висновків у межах всієї України.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що воно є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням основних кримінологічних та кримінально-правових проблем протидії корупції; в ньому закладені основи правової теорії та кримінологічного вчення протидії корупції.
У дисертації висунуто і обґрунтовано або додатково аргументовано ряд нових теоретичних та прикладних понять, положень та висновків, зокрема:
1. Вперше у вітчизняній кримінологічній та кримінально-правовій науці застосовано підхід до дослідження корупції як системного соціального явища. Сформульовано і розкрито його основні ознаки та соціальну сутність. Науково обґрунтовано висновок про те, що корупція як соціальне явище не може бути викорінена (ліквідована) в якійсь окремій державі чи на якомусь конкретному етапі розвитку соціально-політичної системи. Визначено, що оптимальним у протидії корупції є: зменшення її обсягів та небезпечності; обмеження (локалізація) сфери обумовлення та поширення, взаємовпливу корупції та економічних, політичних, правових та інших соціальних явищ і процесів; збільшення ризику настання негативних наслідків для особи – учасника корупційних відносин.
2. Зроблено висновок про те, що корупція є не лише правовою та кримінологічною, а й загальносоціальною, політичною та економічною проблемами суспільства та держави. Вперше з позицій кримінології проаналізовано політичний зміст корупції, визначено форми її прояву в політичній сфері. З'ясовано основні негативні наслідки корупції для суспільства (соціальну ціну корупції), показано їх різноплановість, безпосередній та опосередкований вплив на різні соціальні явища та процеси, що має визначати політику протидії цьому антисуспільному явищу.
3. Дістало подальшого розвитку визначення поняття корупції як правової категорії, типових підходів до розуміння її правового змісту, дано авторське визначення поняття корупції. Констатується, що у правовому відношенні корупція не може бути зведена до будь-якого конкретного протиправного діяння, вона становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних правопорушень. Зроблено висновок, що в кримінально-правовому значенні корупція не є самостійним видом злочину, вона проявляється в багатьох видах злочинної поведінки (діяльності).
4. Розвинені положення щодо співвідношення корупції і організованої злочинності. Обґрунтовано позицію, відповідно до якої корупція та організована злочинність є органічно взаємопов'язаними, але все-таки самостійними соціальними і правовими явищами, яким притаманні специфічні кримінологічні та кримінально-правові ознаки. Показано взаємозалежність розвитку цих явищ, визначено функції, які виконує корупція щодо організованої злочинності, наведено основні напрями використання організованою злочинністю можливостей корупції. Зроблено висновок, що взаємозв'язок та взаємодія корупції і організованої злочинності якісно змінює ці явища, проявом чого є, зокрема, утворення злочинних організацій мафіозного типу. Визначено основні риси таких організацій.
5. Вперше визначено поняття корупційного правопорушення, сформульовано і розкрито його ознаки. Здійснено цілісну систематизацію таких правопорушень. За галузевою ознакою виділені такі їх види: кримінальні (корупційні злочини), адміністративні, конституційні, дисциплінарні, цивільно-правові. Дана характеристика кожного із вказаних видів корупційних правопорушень.
6. Вперше у вітчизняній науці обґрунтовано необхідність виділення таких кримінально-правової та кримінологічної категорій, як корупційні злочини та корупційна злочинність. Визначено поняття, сутнісні ознаки об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони корупційних злочинів. Здійснено класифікацію таких злочинів.
7. Здійснено типізацію корупційної поведінки (діяльності), розроблено основні схеми такої поведінки (діяльності), визначено їх зміст.
8. Дістало подальшого розвитку кримінологічне дослідження рівня, структури, тенденцій розвитку корупції в Україні. Обґрунтовано висновок, що дані офіційної статистики про корупцію не дають чіткого і повного уявлення щодо її поширеності, рівня корумпованості владних структур. Введено в науковий обіг поняття соціальних індикаторів корупції, які прямо або опосередковано дозволяють визначати поширеність корупції, характер її проявів, закономірності розвитку, взаємовплив корупції та соціальних, політичних, економічних та інших явищ і процесів. Виділено та охарактеризовано низку таких індикаторів у різних сферах соціального життя.
9. Дістала подальшого розвитку кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють корупційні правопорушення: визначено особливості соціального статусу таких осіб, роль цих особливостей в обумовленні корупційних правопорушень та розвитку корупції в цілому, спрямуванні антикорупційної діяльності; охарактеризовано окремі типи хабарника.
10. На підставі дослідження детермінації корупції обґрунтовано фундаментальні для антикорупційної діяльності і взаємопов'язані між собою положення про: соціальні передумови, загальні причини та умови корупції, причини та умови конкретних корупційних діянь, які відрізняються між собою за рівнем, змістом та силою детермінуючого впливу; відповідну їм систему протидії корупції як реалізацію постійної функції держави по застосуванню комплексу економічних, політичних, правових, ідеологічних, організаційно-управлінських, психологічних, освітніх та інших заходів; пріоритетність серед них запобіжних заходів, передусім профілактичного впливу на чинники корупції.
11. Розвинуто визначені в Концепції боротьби з корупцією на 1998–2005 роки (у тому числі за участі автора) концептуальні засади протидії корупції, зокрема щодо: мети, основних завдань, напрямів, об'єкта, суб'єктів, принципів та засобів цієї діяльності. Обґрунтовано доцільність позначення соціальної діяльності, спрямованої проти корупції, терміном “протидія корупції”. Запропоновано власну дефініцію поняття протидії корупції. Введено в науковий обіг поняття “антикорупційна політика”, сформульовано фактори, які визначають її зміст і спрямованість.
12. Вперше доводиться, що за наявності багатьох складових успішна реалізація антикорупційної політики і ефективна протидія корупції можлива за наявності трьох основних з них: 1) належного антикорупційного законодавства; 2) повного і ефективного його застосування; 3) політичної волі керівництва держави реально і системно протидіяти корупції, насамперед запобігати дії чинників корупції. Визначено зміст політичної волі та її роль в антикорупційній діяльності. Визнано за необхідне передбачити антикорупційну функцію як одну з основних та постійних функцій правової демократичної держави.
13. Розвинуті наукові положення щодо класифікації заходів протидії корупції з огляду на потреби удосконалення та розширення кола таких заходів. Запропоновано класифікацію антикорупційних заходів за різними критеріями, у тому числі за: змістом, метою, масштабом, терміном і нагальністю застосування; методом і механізмом впливу; галуззю права, до якої вони відносяться. Визначено зміст кожного з видів класифікованих антикорупційних заходів.
14. Додатково обґрунтовано положення про пріоритетність запобігання корупції в антикорупційній діяльності. Спираючись на фундаментальні положення теорії запобігання злочинності, запропоновано визначення поняття “запобігання корупції”, а також охарактеризовано його напрями, рівні, засоби. Визначено зміст загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання корупції. Розвинені положення щодо їх співвідношення. Обґрунтовано визначальний характер загальносоціального запобігання корупції. Визначено комплекс заходів запобігання корупції на різних рівнях і в різних соціальних сферах. Найважливішими серед спеціально-кримінологічних заходів визнано розробку та застосування галузевих антикорупційних стандартів, а також виявлення та обмеження дії корупційних ризиків.
15. Вперше проведено системний аналіз вітчизняного антикорупційного законодавства – визначено його поняття, систему, здійснено класифікацію антикорупційних актів залежно від їх спрямування та предмета регулювання, охарактеризовано основні з них. Обґрунтовано висновок про те, що існуюче в Україні антикорупційне законодавство в цілому дозволяє дієво протидіяти корупції. Визначено основні недоліки його розвитку, напрями та заходи вдосконалення.
16. Теоретично обґрунтовано доцільність існування в Україні спеціального антикорупційного закону та пропозиції щодо вдосконалення чинного Закону України "Про боротьбу з корупцією".
17. Розвинуті, а в ряді випадків сформульовані вперше пропозиції щодо вдосконалення норм Кримінального кодексу України (далі – КК), що мають антикорупційне спрямування. Обстоюється необхідність диференціації відповідальності за вчинення службових зловживань службовими (посадовими) особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування та особами, які виконують управлінські функції в недержавних організаціях. Обґрунтовано необхідність збереження в КК норми про відповідальність за провокацію хабара, а також недоцільність передбачення у ньому такого спеціального складу злочину, як корупція.
Практичне значення отриманих результатів. Наукові результати, отримані автором у процесі багаторічного дослідження (1994–2002 рр.), за його пропозиціями використані насамперед у багатьох нормативно-правових актах та інших документах органів законодавчої, виконавчої та судової влади, зокрема, у:
законах України “Про боротьбу з корупцією”, “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб”, “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України “Про боротьбу з корупцією”, “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про боротьбу з корупцією”, Концепції боротьби з корупцією на 1998–2005 роки, постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 13 “Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією”, Узагальненні Верховного Суду України практики розгляду судами адміністративних справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, від 1997 р., Узагальненні Верховного Суду України судової практики в справах про посадові злочини від 1998 р.;
проектах законів України “Про внесення змін до статі 9 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та статті 7 Закону України “Про міліцію”, “Про внесення доповнень і змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за вчинення злочинів в організованих формах”, “Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб ”;
висновках Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України на проекти законів України “Про боротьбу з корупцією”, “Про Національне бюро розслідувань”, “Про внесення змін до Закону України “Про боротьбу з корупцією”, на проект Кримінального кодексу України.
Дисертант входив до складу авторського колективу з розробки вищезазначених законів та їх проектів, був науковим координатором підготовки Концепції по боротьбі з корупцією, брав безпосередню участь у вивченні та узагальненні протягом 1997–2000 рр. судової практики у справах про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, про посадові злочини, у тому числі хабарництво, був співавтором зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України.
Результати цього дисертаційного дослідження впроваджені:
у діяльність Міжвідомчого науково-дослідного центру Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України;
у практику діяльності органів державної податкової служби у сфері протидії корупції;
у навчальний процес та науково-дослідницьку діяльність слухачів Академії державної податкової служби України;
у діяльність Центру суддівських студій щодо підвищення кваліфікації суддів місцевих та апеляційних судів України.
Усі зазначені вище факти реалізації висновків та рекомендацій автора підтверджені відповідними актами та іншими документами.
Результати дисертаційного дослідження також використовувалися автором: під час його роботи в Комісії Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (1994–1998 рр.), у Вищій раді юстиції (2000–2002 рр.); при підготовці Курсу кримінології (2001 р.), підручників із Загальної та Особливої частин КК (1998, 1999, 2002 рр.), науково-практичних коментарів до Закону України “Про боротьбу з корупцією” (1996 р.), Кримінального кодексу України (2001, 2002 рр.); в численних брошурах, публіцистичних статтях, виступах на телебаченні та радіо з проблем протидії корупції.
Практичне значення одержаних дисертантом результатів полягає також у тому, що положення дисертації можуть бути використані: як методологічна основа для подальшого дослідження проблем протидії корупції та злочинності загалом; при вдосконаленні антикорупційного законодавства; у вирішенні конкретних справ про корупційні правопорушення, підготовці методик запобігання корупції, виявлення, розкриття, розслідування корупційних діянь, узагальненні судової практики у справах про корупційні злочини та інші корупційні правопорушення; при викладанні та вивченні курсів кримінології, кримінального права, соціології, адміністративного, конституційного, трудового права, державного управління, при проведенні науково-дослідної роботи студентів, підготовці курсів, підручників, навчальних посібників; при проведенні антикорупційної освіти населення, підвищення правового рівня працівників правоохоронних органів, суддів.
Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації носять повністю самостійний характер.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені, зокрема, на:
міжнародних науково-практичних конференціях: “Дотримання прав людини правоохоронними органами та арбітражними судами України: механізм боротьби із службовими зловживаннями” (Київ, 23–24 грудня 1995 р.), “Проблеми реформування органів внутрішніх справ” (Київ, 30–31 січня 1996 р.), “Майбутнє правної системи України” (Київ, 15–16 березня 1996 р.), “Організована злочинність і корупція в Україні: механізм її розвитку і проблеми забезпечення прав людини (теорія і практика)” (Київ, 27–29 вересня 1996 р.), “Економіка тіньових ринків” (Київ, 7 червня 1997 р.), “Злочинність і влада” (Москва, 1–3 березня 2000 р.), “Україна: поступ у майбутнє” (Київ, 5 квітня 2000 р.), “Міжнародне співробітництво в боротьбі по відмиванню грошей” (Будапешт, 11–16 червня 2000 р.), “Корупція в органах влади: природа, заходи протидії, міжнародне співробітництво” (Нижній Новгород, 6–8 грудня 2000 р.), “Запобігання та протидія легалізації (“відмиванню”) доходів, отриманих злочинним шляхом” (Київ, 22–23 січня 2001 р.), “Проблеми розслідування і кримінального переслідування корупції на публічній службі” (Будапешт, 9–13 липня 2001 р.), “Закономірності злочинності і проблеми системного правового регулювання боротьби з нею” (Суздаль, 25–27 серпня 2001 р.), 10-тій міжнародній антикорупційній конференції (Прага, 8–11 жовтня 2001 р.);
міжнародних семінарах: юридичних діячів з проблем боротьби з організованою злочинністю (Вашингтон, 9–20 вересня 1995 р.), “Боротьба із організованою злочинністю і корупцією” (Кельн, Бонн, Брюссель, 25–29 листопада 1996 р.), “Посадова корупція” (Київ, 22–26 вересня 1997 р.), “Роль парламенту в розробці та впровадженні національної політики боротьби з корупцією” (Київ, 4–5 березня 1999 р.), “Відповідальність посадових осіб за корупційну діяльність” (Харків, 11–12 травня 2001 р.);
загальноукраїнських науково-практичних конференціях: “Організаційно-правові проблеми економічної безпеки України та кадрове забезпечення їх вирішення” (Львів, 20–21 червня 1995 р.), “Концепція розвитку законодавства України до 2005 року” (Київ, 23–24 травня 1996 р.), “Проблеми кадрового та наукового забезпечення Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996–2000 роки (Харків, 6–7 грудня 1996 р.), “Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії насильницькій, майновій та економічній злочинності” (Дніпропетровськ, 27–28 жовтня 2000 р.), “Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України” (Київ, 25–26 квітня 2001 р.);
круглих столах: “Тіньова економіка: виклик курсу реформ та міжнародному іміджу України” (Київ, 17 листопада 1997 р.), “Організаційні та правові проблеми боротьби з корупцією” (Харків, 5 червня 1998 р.), з обговорення проекту Закону України “Про запобігання відмиванню коштів, здобутих злочинним шляхом” (Одеса, 1–3 грудня 1999 р.), “Проблеми протидії корупції в Україні. Доброчесність правосуддя” (Київ, 11–12 квітня 2002 р.);
першому Національному симпозіумі “На шляху до доброчесності” (Київ, 28–29 листопада 1997 р.);
засіданнях Тимчасової комісії Міжпарламентської асамблеї СНД з питань боротьби з організованою злочинністю (Баку, 19–22 грудня 1996 р., Санкт-Петербург, 10–13 квітня 1997 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 61 публікації, в тому числі у 2 одноособових монографіях, 1 монографії, виконаній у співавторстві, 1 навчальному посібнику, 1 брошурі, 2 підручниках, 3 коментарях до законів, 34 наукових статтях у фахових виданнях України та інших країн, 17 статтях в інших наукових виданнях, а також тезах виступів, доповідей на конференціях, круглих столах, симпозіумах.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, 5 розділів, які поділені на 19 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (304 найменування), 4 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 506 сторінок, із яких основного тексту – 392 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження; вказується на його зв'язок з науковими програмами, планами, програмами; визначаються об'єкт, предмет, мета та завдання, наукова новизна; визначається практичне значення одержаних результатів дослідження, особистий внесок здобувача в їх одержання, апробація результатів дисертації та її структура; формулюються основні положення та висновки, що виносяться на захист.
Розділ 1 “Корупція як соціальне явище” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Соціальна сутність корупції” визначено і розкрито ознаки, які характеризують соціальну сутність корупції. Відзначається, що корупція – це складне і багатоаспектне (економічне, політичне, правове, морально-психологічне) соціальне явище. Її соціальна сутність проявляється в тому, що вона: має соціальну обумовленість (є продуктом соціального життя); має свою соціальну ціну, яку платить суспільство за існування корупції; істотно впливає на найважливіші соціальні процеси; має історичні витоки і глобальний характер; є економічним, політичним, правовим, психологічним і моральним явищем; має властивість пристосовуватись до соціальних реалій, постійно мімікрувати та видозмінюватися.
Корупція характеризує основні соціальні процеси, які відбуваються в державі та суспільстві, у ній знаходять своє відображення найбільш значущі для держави та суспільства проблеми. У корупції проявляється неефективність влади і економіки, недосконалість найбільш важливих державних та суспільних інститутів. У тих країнах, де корупція набуває значного поширення і суттєвого впливу на соціально-економічні процеси, вона із соціальної аномалії (патології) поступово перетворюється на правило і виступає звичним способом вирішення життєвих проблем, стає нормою функціонування влади і образом життя значної частини членів суспільства. Корупція як соціальне явище існує в певних інституціональних рамках, в яких економічні, політичні, правові, соціальні процеси впливають на неї, а корупція у свою чергу здійснює вплив на економіку, політику, право, ідеологію, суспільну психологію тощо.
Підкреслено важливість з'ясування соціальної сутності корупції в теоретичному і практичному планах. З наукової точки зору це обумовлюється тим, що правильне розуміння сутності корупції є ключовим для будь-якого наукового дослідження проблем корупції як в галузі юриспруденції, так і в інших галузях науки, у тому числі соціології, політології, економіки. Воно є похідним для наукового пошуку: від нього залежить сама постановка проблеми дослідження, визначення напряму, предмета, мети і завдань, вибір методології дослідження тощо. Важливість вирішення цього питання для практичної діяльності щодо протидії корупції полягає в тому, що від правильного розуміння сутності корупції залежить формування стратегії і тактики такої діяльності, постановка її цілей, визначення сил і засобів їх досягнення, рівень нормативно-правового та іншого забезпечення.
Підрозділ 1.2. “Політичний аспект корупції” присвячено докладному розгляду з позицій кримінології політичного аспекту корупції, що обумовлюється органічним зв'язком таких соціальних явищ, як корупція і публічна влада. Політичний аспект корупції проявляється в тому, що вона: значною мірою визначає політичну і соціальну сутність влади; впливає на визначення політики держави та її реалізацію; безпосередньо впливає на формування владних інститутів, організацію діяльності та функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Зазначено, що при формуванні владних структур корупція призводить до того, що: 1) владу одержують особи, яким вона насправді не делегована виборцями або які не повинні займати державні посади за своїми діловими та особистими якостями (по суті йдеться про незаконне привласнення влади); 2) владу набувають представники тіньового та кримінального середовища, у тому числі лідери злочинних угруповань; 3) сформована таким чином влада є злочинною за своєю суттю, через що діяльність державних структур спрямовуватиметься її представниками у вигідному для них чи інших осіб, інтереси яких вони відстоюють, перебуваючи при владі, руслі і використовуватиметься для незаконного збагачення, ухилення від відповідальності, переслідування політичних опонентів тощо.
Політичний аспект корупції проявляється також у тому, що однією з основних складових протидії корупції є політична воля політичного керівництва держави. Саме політична воля визначає зміст, а через це і ефективність інших основних елементів протидії корупції, тобто ефективність протидії корупції в цілому. Під політичною волею розуміються дійсні наміри політичного керівництва країни реально протистояти корупції у всіх її проявах і на всіх рівнях державної влади. Вияв політичної волі обумовлюється комплексом чинників об'єктивного і суб'єктивного характеру: існуючою політичною системою, особистими якостями керівників вищих органів державної влади, характером суспільної психології, рівнем правосвідомості громадян, рівнем розвитку демократичних інститутів суспільства, які забезпечують вияв такої волі та її реалізацію.
Політична сутність корупції дає підстави для виділення такого її виду як політична корупція, під якою розуміється сукупність різних за своїм характером та ступенем суспільної небезпеки корупційних правопорушень, які вчиняються для досягнення політичних цілей або надання останнім пріоритету над іншими.
У підрозділі 1.3. “Негативні наслідки (соціальна ціна) корупції” розглядаються негативні наслідки корупції, в яких проявляється її суспільна небезпека і які характеризують її соціальну сутність. Визначено і охарактеризовано соціальні, політичні, економічні, морально-психологічні, правові наслідки, у т. ч. ті, що мають міжнародний характер.
Як підсумок розгляду соціальної сутності корупції констатовано, що оптимальним у протидії корупції є: 1) зменшення її обсягу, обмеження (локалізація) сфери її обумовлення та поширення; 2) зміна на менш небезпечний характеру корупційних проявів; 3) обмеження взаємовпливу корупції та економічних, політичних, правових та інших соціальних процесів; 4) збільшення ризику настання негативних наслідків для особи, яка вступає в корупційні відносини. Виходячи з цього, мають визначатись стратегічні та тактичні цілі протидії корупції, завдання у цьому відповідних органів державної влади, конкретні засоби протидії корупції.
Розділ 2 “Корупція як правова категорія” складається з п'яти підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Поняття корупції” на підставі аналізу існуючих у теорії, вітчизняному та зарубіжному законодавствах, міжнародних правових документах положень щодо визначення поняття корупції виділено найбільш типові підходи щодо розуміння її правової сутності. Зазначено, що існуюче в теорії права, законодавстві та у практиці його застосування розмаїття визначень поняття “корупція” обумовлюється: 1) різним розумінням сутності корупції; 2) різними підходами та критеріями, що застосовуються для визначення цього поняття; 3) прагненням дати універсальне визначення корупції як соціального явища, політичної, економічної, соціологічної, кримінологічної, кримінально-правової категорії та конкретного протиправного діяння.
Визначення поняття “корупція” потребує чіткої відповіді щонайменше на чотири ключових питання, а саме щодо: 1) сфери поширення корупції; 2) характеру (сутності) діянь, які утворюють це явище; 3) суб'єкта корупції (суб'єкта корупційних правопорушень); 4) мотивації і мети корупційної поведінки (діяльності). Доведено, що сферою поширення корупції є сфера функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Сутність діянь, які утворюють корупцію як соціальне явище, обумовлюється неправомірним використанням відповідним суб'єктом наданих йому у зв'язку з його службовим статусом повноважень. Суб'єктом корупції (корупційних правопорушень) є особа, уповноважена на виконання функцій держави. Водночас, суб'єктами корупційних відносин у деяких випадках можуть бути й інші, у тому числі приватні особи (наприклад, особи, які вступають у протиправні відносини з суб'єктом корупції (давання–одержання хабара)). Психологічну основу корупції становить прагнення суб'єкта неправомірно задовольнити шляхом використання офіційно наданої йому влади чи службових повноважень особисті інтереси чи інтереси третіх осіб. При цьому такі інтереси не зводяться лише до корисливості, хоча найчастіше вони все ж таки носять корисливий характер.
У загальному вигляді корупцію можна визначити як соціальне явище, яке охоплює всю сукупність корупційних діянь, пов'язаних з неправомірним використанням особами, уповноваженими на виконання функцій держави, наданої їм влади, службових повноважень, відповідних можливостей з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб, а також інших корупційних правопорушень, у тому числі тих, які створюють умови для вчинення корупційних діянь чи є приховуванням їх або потуранням їм.
У підрозділі 2.2. “Корупція і організована злочинність: проблема співвідношення” підкреслюється, що корупцію і організовану злочинність необхідно розглядати як органічно пов'язані, але водночас самостійні соціальні і правові явища, які здійснюють вплив на розвиток один одного. Наявність корумпованих зв'язків для організованих злочинних формувань і зв'язок корумпованого чиновника з такими формуваннями – це оптимальна з точки зору досягнення злочинного результату і безпеки функціонування схема існування двох зазначених явищ. Визначено основні напрями використання представниками організованих злочинних об'єднань можливостей корупції. Корупція щодо організованої злочинності виконує три основні функції: 1) формує захисний механізм організованої злочинності; 2) виступає одним з основних засобів досягнення основних цілей злочинної діяльності організованих злочинних угруповань; 3) є формою легалізації організованої злочинності (дозволяє представникам організованих злочинних угруповань набути легального соціального статусу, легалізувати доходи, здобуті злочинним шляхом). У співвідношенні цих двох явищ, які розглядаються, корупція виступає засобом зрощення кримінальних структур з владою, криміналізації влади і політизації злочинності. Виділено ознаки, які характеризують таку найбільш небезпечну та високоорганізовану форму організованої злочинності, як мафія.
У підрозділі 2.3. “Корупційні правопорушення та їх види” зроблено висновок, що термін “корупційні правопорушення” є узагальнюючим терміном, який охоплює всі форми поведінки (діяльності) особи, уповноваженої на виконання функцій держави, що носять корупційний характер і визнаються протиправними (корупційними діяннями), а також діяння, що вчинюються такою або іншою особою і створюють умови для вчинення корупційних діянь чи є приховуванням їх або потуранням їм. Залежно від характеру діяння, його мотивації та спрямованості корупційні правопорушення можуть бути поділені на: 1) корупційні діяння; 2) інші правопорушення, пов'язані з корупцією.
Корупційні діяння – це правопорушення, в основі яких лежать: 1) зловживання службовою особою владою або службовим становищем; 2) корислива мета або інша особиста заінтересованість. У свою чергу залежно від мотивації вчинення (змісту інтересу, задовольнити який прагне особа, яка вчиняє корупційне правопорушення) корупційні діяння поділяються на: 1) корупційні діяння, пов'язані з протиправним використанням влади або службових повноважень для отримання матеріальних благ, послуг або переваг чи заволодіння чужим майном або правом на нього; 2) корупційні діяння, пов'язані з протиправним використанням влади або службових повноважень для задоволення інших (некорисливих) особистих інтересів чи інтересів третіх осіб.
Першу групу утворюють корупційні діяння, які мають корисливий характер. Залежно від способу задоволення корисливих мотивів ці корупційні діяння можна розділити на такі, що пов'язані з неправомірним: 1) отриманням матеріальних благ, послуг або переваг; 2) заволодінням чужим майном або правом на нього; 3) використанням чужого майна. Другу групу утворюють корупційні діяння, які вчинюються з некорисливої заінтересованості: протиправне використання службовою особою влади або службових повноважень переслідує мету задоволення некорисливих особистих інтересів чи інтересів третіх осіб.
Інші правопорушення, пов'язані з корупцією, – це правопорушення, які створюють сприятливі умови для корупції як явища або умови для конкретних корупційних діянь, або є приховуванням їх чи потуранням їм.
За видом суспільних відносин, яким корупційною поведінкою (діяльністю) заподіюється шкода, і залежно від характеру застосовуваного при цьому виду відповідальності виділено і охарактеризовано такі види корупційних правопорушень: кримінальні (корупційні злочини), адміністративні, конституційні, дисциплінарні, цивільно-правові.
У підрозділі 2.4. “Корупційні злочини та корупційна злочинність” констатовано, що виділення такого виду злочинів як корупційні логічно випливає із чинного законодавства України, міжнародних правових актів і обумовлюється потребами кримінально-правової науки та практики. Це є не лише можливим, але й доцільним з точки зору особливої правової сутності, спільності ознак злочинних діянь, які охоплюються поняттям “корупція”.
На підставі аналізу об'єктивних та суб'єктивних ознак дається визначення поняття “корупційний злочин”. Вказано, що корупційним може бути визнано будь-який умисний злочин, який вчиняється службовою особою органу державної влади або органу місцевого самоврядування з використанням влади або свого службового становища з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або для задоволення інтересів третіх осіб. При цьому доведено, що одна частина таких злочинів може бути визнана безумовно корупційними, інша – віднесена до категорії корупційних лише з певним застереженням, тобто лише за певних умов їх вчинення (умовно корупційні). Крім того, запропоновано окремо виділяти групу злочинів, які безпосередньо пов'язані з корупційними. Цей зв'язок обумовлюється тим, що вони створюють умови для вчинення корупційних злочинів або їх вчинення є приховуванням чи потуранням корупційним злочинам.
Корупційну злочинність можна визначити як відносно масове соціально-правове явище, яке включає всю сукупність корупційних злочинів та осіб, які їх вчинили.
У підрозділі 2.5. “Механізм корупційних відносин” вказується, що зазначений механізм може мати два варіанти: у першому випадку має місце взаємодія двох суб'єктів, кожний з яких за допомогою корупційного зв'язку прагне задовольнити свій інтерес (в окремих випадках – інтереси тільки однієї сторони корупційних відносин, інтерес іншої сторони з точки зору правової оцінки вчиненого може не проглядатися), у другому – корупційна діяльність зводиться до дій лише однієї особи (корупціонера), яка самостійно (без взаємодії з іншим суб'єктом) задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес інших осіб за допомогою використання наданої їй влади чи службових повноважень.
Перший із зазначених варіантів, який ґрунтується на принципі “ти мені – я тобі”, у свою чергу також може відбуватися за однією з двох ситуацій: 1) взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на матеріальній основі (суб'єкт, наділений владними повноваженнями, за матеріальну винагороду вчиняє на користь особи, яка надає йому цю винагороду, певні дії з використанням наданої йому влади чи службових повноважень або утримується від вчинення певних дій, які він міг чи повинен був вчинити в даній ситуації як особа, уповноважена на виконання функцій держави); 2) взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на вигідних для обох сторін умовах, які не обумовлюються безпосередньою матеріальною винагородою.
Другий варіант механізму корупційної поведінки (діяльності), як вже зазначалось вище, полягає у тому, що суб'єкт корупції задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої йому влади чи службових повноважень без взаємодії з іншими особами (взаємодія можлива лише в рамках співучасті у вчиненні злочину).
Схематично ці варіанти механізму корупційної поведінки (діяльності) виглядають так: 1) “ти мені – я тобі” (взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на матеріальній основі); 2) “ти мені – я тобі” (взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на нематеріальній основі); 3) “я – тобі”; 4) “я – собі”. Розкрито зміст кожного із описаних варіантів корупційної поведінки (діяльності), пропонується алгоритм правової оцінки діянь суб'єктів при різних схемах корупційних відносин.
Розділ 3 “Кримінологічний аналіз корупції в Україні” складається з трьох підрозділів.
Підрозділ 3.1. “Рівень, структура, тенденції розвитку корупції в Україні” розпочинається з аналізу даних офіційної статистики щодо різних видів корупційних злочинів та інших видів корупційних правопорушень (хабарництва; зловживання владою або службовим становищем; привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; злочинів, вчинених корумпованими організованими групами; корупційних правопорушень, відповідальність за які встановлена Законом України “Про боротьбу з корупцією”). На підставі аналізу визначено тенденції розвитку корупції в період з 1990 по 2001 рр., а також зроблено ряд важливих для антикорупційної діяльності висновків. Зокрема констатовано, що офіційна статистика не дає можливості отримати об'єктивну картину щодо стану та тенденцій корупції в Україні: вона головним чином характеризує активність правоохоронних органів у сфері протидії корупції. Для з'ясування стану, структури, тенденцій розвитку корупції пропонується використовувати додаткові показники – соціальні індикатори корупції. Соціальні індикатори корупції – це кількісні або якісні показники, які характеризують ситуацію в певній сфері соціального життя і які прямо або опосередковано дозволяють визначати поширеність корупції, характер її проявів, закономірності розвитку, взаємовплив корупції та соціальних, політичних, економічних та інших процесів. Одні з індикаторів є відображенням корупційних процесів, інші – антикорупційної діяльності. У роботі визначено й охарактеризовано низку індикаторів корупції, у т. ч. такі: рівень тінізації економіки; розмір неофіційних доходів населення; частка готівки, яка знаходиться у позабанковому обігу; існуючі “ножиці” між обсягом і характером господарської діяльності та її офіційними результатами; масштаби та динаміка ведення іноземного бізнесу в країні, іноземного інвестування, надання їй іншої фінансової допомоги; стан із дотриманням прав і свобод людини і громадянина; рівень довіри громадян до влади; їх психологічне ставлення до корупції як явища.
У підрозділі 3.2. “Кримінологічна характеристика осіб, які вчинили корупційні правопорушення” висвітлено соціальні особливості таких осіб, дається їх характеристика, зроблено висновок, що запобіжна та правоохоронна діяльність у сфері протидії корупції має визначатися з урахуванням наведених особливостей. Визначено форми, в яких здебільшого може проявлятися протиправна корупційна поведінка (діяльність). Виділено й охарактеризовано з кримінологічної точки зору умовні типи такого найбільш небезпечного виду зазначених осіб, як хабарник. Відзначаються кримінологічно значущі ознаки осіб – суб'єктів корупційних правопорушень, пов'язані з характером вчинюваних ними діянь, їх соціальним статусом та іншими характеристиками. Визначено тенденції у розвитку корупції, обумовлені соціальним статусом осіб – суб'єктів корупційних правопорушень.
У підрозділі 3.3. “Фактори корупції в Україні” розвиваються положення про необхідність виділення залежно від характеру детермінуючого впливу на корупцію соціальних передумов, загальних причин та умов корупції, причин та умов конкретних корупційних діянь, які можуть бути позначені узагальнюючим терміном “фактори корупції”. Факторами корупції слід визнавати явища, процеси, інші чинники, які здійснюють будь-який детермінуючий вплив на корупцію, обумовлюючи корупцію як явище та породжуючи її конкретні прояви.
Характеристиці факторів корупції в Україні передує визначення об'єктивної та суб'єктивної передумов корупції в усіх країнах. Об'єктивною передумовою корупції є інститут делегування народом влади певним своїм представникам, наявність бюрократичного механізму управління державою, а більш узагальнено – наявність держави як інституту управління суспільством. Суб'єктивною (психологічною) передумовою існування корупції є психологічна допустимість (схильність) певної частини людей до задоволення життєвих потреб у протиправний спосіб, у т. ч. шляхом неправомірного використання владних повноважень.
Здійснено класифікацію факторів корупції за сферами поширення та змістом. За таким критерієм вони поділяються на: 1) політичні; 2) економічні; 3) організаційно-управлінські; 4) правові; 5) ідеологічні; 6) морально-психологічні; 7) інші. Детально охарактеризована кожна із зазначених груп факторів.
Розділ 4 “Основні засади протидії корупції” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 4.1. “Протидія корупції: поняття, зміст, напрями” обґрунтовується доцільність позначення соціальної діяльності, спрямованої проти корупції, терміном “протидія корупції”, а не терміном “боротьба з корупцією”. За цільовою спрямованістю протидія корупції розглядається у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні протидія корупції — це будь-яка діяльність у сфері соціального управління, яка, не переслідуючи спеціальної мети, сприяє зменшенню можливостей для корумпування суспільних відносин, зокрема шляхом забезпечення верховенства права, реалізації інших принципів права, розвитку демократичного суспільства та утвердження правової держави.
У вузькому розумінні протидія корупції являє собою систему заходів політичного, правового, організаційно-управлінського, ідеологічного, соціально-психологічного та іншого характеру, що мають цільове спрямування на зменшення обсягів корупції, зміну характеру корупційних проявів, обмеження взаємовпливу корупції та інших соціальних явищ і процесів, збільшення ризику для осіб, які вчиняють корупційні правопорушення, усунення соціальних передумов, загальних причин і умов корупції, причин та умов конкретних корупційних діянь, виявлення, припинення та розслідування проявів корупції, притягнення винних у вчиненні корупційних правопорушень осіб до юридичної відповідальності, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь. Визначено мету, завдання, основні напрями протидії корупції. До останніх відносяться: 1) запобігання корупції; 2) виявлення, розслідування, розгляд фактів корупційних діянь, забезпечення передбаченої законом відповідальності за корупційні правопорушення у всіх випадках їх вчинення; 3) вдосконалення антикорупційного законодавства; 4) поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь. Визначено складові системи забезпечення антикорупційної діяльності. Сформульовано суб'єктивні та об'єктивні фактори, які обумовлюють зміст та спрямованість антикорупційної політики.
За змістом антикорупційної діяльності, функціональним призначенням та колом повноважень здійснено класифікацію суб'єктів протидії корупції.
Визначено основні принципи, яким має відповідати діяльність по протидії корупції (верховенство права; законність; системність; комплексність; адекватність; відповідність; практична спрямованість; наукова обґрунтованість; економічна доцільність; взаємодія владних структур з інститутами суспільства і населенням; оптимальність і ефективність), розкрито їх зміст.
Здійснено класифікацію антикорупційних заходів та охарактеризовано їх. За змістом і метою застосування заходи протидії корупції можна поділити на: профілактичні; правоохоронні; репресивні; заходи поновлення. Залежно від масштабу застосування заходи протидії корупції поділяються на: загальнодержавні; реґіональні; локальні; групові; індивідуальні. За терміном і нагальністю застосування – на невідкладні короткострокові, довгострокові та постійного характеру. За методом впливу заходи протидії корупції становлять дві групи: заходи, не пов'язані з примусом, та примусові заходи антикорупційного характеру (заходи захисту, відповідальності (покарання), поновлення). Антикорупційні заходи залежно від часу їх здійснення можуть бути розподілені на докорупційні і посткорупційні. Залежно від галузі права, якою передбачаються антикорупційні заходи, вони поділяються на: конституційні, кримінально-правові, адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові, фінансові, криміналістичні, оперативно-розшукові, процесуальні. Залежно від основного змісту пропонується виділяти правові, політичні, економічні, ідеологічні, психологічні, організаційно-правові антикорупційні заходи. Антикорупційні заходи можуть бути спеціалізованими (тобто спрямовуватися лише на протидію та запобігання корупції) або багатофункціональними (тобто мати призначення щодо протидії всім або багатьом правопорушенням – наприклад, організованій злочинності, корупції, відмиванню коштів та майна, здобутих злочинним шляхом).
У підрозділі 4.2. “Запобігання корупції: поняття, рівні, засоби”, спираючись на фундаментальні положення теорії запобігання злочинності, визначається, що запобігання корупції – це особливий вид соціального управління, напрям антикорупційної діяльності, який полягає в усуненні, нейтралізації чи обмеженні дії факторів корупції, цілеспрямованому впливі за допомогою комплексу спеціально розроблених законних засобів на систему суспільних відносин, що складаються у сфері реалізації публічної влади, що має на меті стимулювання осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та інших суб'єктів до правомірної поведінки у сфері публічної влади, перешкоджання вступу їх у корупційні відносини та припинення таких відносин.
Основним завданням запобігання корупції є створення системи соціальних зв'язків, за якої істотно (до мінімуму) зменшується ймовірність виникнення ситуацій корумпування суспільних відносин. Запобігання корупції здійснюється двома основними шляхами: через стимулювання правомірної (некорупційної) поведінки; шляхом недопущення корупційної поведінки завдяки встановленим обмеженням, вимогам, відповідальності, іншим негативним наслідкам. Запобігання корупції здійснюється по трьох основних напрямах: 1) усунення, нейтралізація або послаблення дії факторів корупції; 2) перешкоджання здійсненню протиправного наміру конкретної особи щодо реалізації умислу на вчинення корупційного правопорушення; 3) припинення корупційної діяльності, яка вже почалася, з метою недопущення настання протиправного (злочинного) результату чи переростання корупційного діяння у більш небезпечне.
За критерієм цільової спрямованості запобігання корупції поділяється на загальносоціальне та спеціально-кримінологічне. Антикорупційні заходи спеціально-кримінологічного запобігання корупції можуть мати упереджувальний або обмежувальний (заборонний) характер. Профілактичні антикорупційні заходи визначають обмеження та заборони, які: 1) застосовуються при вступі (призначенні чи обранні) особи на державну службу чи службу в органи місцевого самоврядування; 2) здійснюються щодо службовців під час проходження ними служби (перебування на службі); 3) передбачаються для осіб, які звільнилися з державної служби чи служби в органах місцевого самоврядування (заборона працювати на підприємствах, які вони контролювали; заборона займати певні посади чи займатися певною діяльністю, балотуватися на виборні посади тощо).
Охарактеризовано кожний із зазначених вище видів профілактичних заходів.
У підрозділі 4.3. “Загальносоціальне запобігання корупції” визначено зміст та принципову відмінність такого запобігання від спеціально-кримінологічного, яка полягає у тому, що заходи загальносоціального запобігання здійснюються з більш широкою (неспеціальною) метою, маючи при цьому вплив на соціальні передумови корупції. Сформульовано основні напрями загальносоціального запобігання у різних соціальних сферах. Загальносоціальне запобігання є визначальним у системі запобігання корупції, воно з властивими йому масштабністю, різносторонністю і всеохоплюючим характером становить базу, фундамент для здійснення спеціально-кримінологічного запобігання корупції. Маючи широкий діапазон, довготривалий і комплексний характер, заходи загальносоціального запобігання здійснюють профілактичний вплив на всі групи соціальних передумов корупції, причин та умов всіх чи більшості видів корупційних правопорушень.
Основним напрямом загальносоціального запобігання корупції в політичній сфері є реформування політичної системи з метою чіткого визначення місця основних політичних інститутів відповідно до принципу розподілу влад, демократизації політичної системи, розвитку громадянського суспільства. Це має забезпечити демократичне формування та функціонування на правовій основі всіх гілок влади, сприяти уникненню численних конфліктних ситуацій, які виникають при дисбалансі владних інституцій, дублюванні їх повноважень, виконанні природно непритаманних функцій, що на макрорівні викликає нестабільність в державі та суспільстві і створює передумови для різного роду службових зловживань, забезпечити взаємодію владних структур з інститутами громадянського суспільства. В економічній сфері загальносоціальне запобігання корупції здійснюється шляхом реформування економіки в такий спосіб, який має звести до мінімуму економічне підґрунтя корумпування суспільних відносин. В організаційно-управлінській сфері основним напрямом загальносоціального запобігання корупції є формування якісно нової системи державного управління. У соціально-психологічній сфері загальносоціальне запобігання корупції є наслідком формування державницької свідомості громадян, їх морально-психологічних цінностей, правової культури, що має забезпечити мотивацію правомірної, соціально корисної поведінки. Визначено систему заходів загальносоціального запобігання в кожній із зазначених сфер.
У підрозділі 4.4. “Спеціально-кримінологічне запобігання корупції” зазначається, що спеціально-кримінологічне запобігання, на відміну від загально-соціального, має цілеспрямований на профілактику та припинення корупційних проявів характер.
Сформульовано пропозиції щодо удосконалення існуючих заходів спеціально-кримінологічного запобігання та передбачення нових. Передбачено необхідність усунення недоліків (прогалин, суперечностей, нечіткості) антикорупційного законодавства, які створюють умови корумпування суспільних відносин. Доведено, що одним із основних напрямів спеціально-кримінологічного запобігання корупції має стати розробка галузевих антикорупційних стандартів. Йдеться про систему єдиних для певної сфери правового регулювання правил поведінки, здійснення службових операцій (процедур), обмежень, заборон тощо, яка б унеможливлювала чи істотно зменшувала ймовірність корумпування суспільних відносин у цій сфері. Визначено сфери, в яких необхідно здійснити антикорупційну стандартизацію, та зміст антикорупційних стандартів окремих сфер.
Зроблено висновок про те, що визначенню галузевих антикорупційних стандартів має передувати виявлення в діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб корупційних ризиків з метою їх подальшої нейтралізації чи усунення. Під корупційним ризиком розуміються обставини (явища, процеси) у функціонуванні державних органів та органів місцевого самоврядування, діяльності їх посадових та службових осіб, які створюють ситуацію можливої чи провокованої корупційної поведінки таких осіб. Констатовано необхідність розробки методики виявлення корупційних ризиків у різних сферах соціального життя, діяльності різних органів та категорій службовців, а також потребу підготовки систематизованих переліків (каталогів, рубрикаторів) таких ризиків за галузевим чи посадовим принципами. Викладено пропозиції щодо необхідності здійснення низки конкретних спеціально-кримінологічних заходів, зокрема: запровадження на системній основі антикорупційного моніторингу; вдосконалення корупційного реєстру; розширення інституту спеціальної перевірки.
Розділ 5 “Проблеми нормативно-правового регулювання протидії корупції в Україні” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 5.1. “Система антикорупційного законодавства України” визначено поняття антикорупційного законодавства. Запропоновано його класифікацію залежно від його спрямування і предмету регулювання на: 1) нормативно-правові акти, які передбачають положення щодо загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання корупції; 2) нормативно-правові акти, які визначають ознаки корупційних правопорушень і встановлюють за них відповідальність; 3) нормативно-правові акти, які регулюють діяльність відповідних правоохоронних органів та їх окремих підрозділів у сфері протидії корупції, її координацію, здійснення контролю та нагляду. Дається характеристика кожної із зазначених груп антикорупційного законодавства, робиться висновок про те, що в Україні створена в цілому достатня законодавча база для ефективної протидії корупції, у т. ч. в частині відповідальності за корупційні правопорушення. Разом з тим це не означає, що антикорупційне законодавство є абсолютно досконалим і повним: його не можна визнати цілісним; ряд його положень є не повною мірою науково обґрунтованими; воно потребує уніфікації; існує потреба в прийнятті цілої низки законів, які б по-новому або додатково врегулювали важливі питання антикорупційної діяльності. Подано результати аналізу недоліків антикорупційного законодавства та пов'язаних з ними проблем, викладено пропозиції щодо його вдосконалення.
У підрозділі 5.2. “Спеціальний антикорупційний закон: проблеми вдосконалення” висвітлюються питання щодо доцільності існування Закону України “Про боротьбу з корупцією”, вказується на недосконалість багатьох його положень, викладаються пропозиції щодо їх вдосконалення. На підставі розгляду різних варіантів законодавчого закріплення антикорупційних положень, які сьогодні є предметом регулювання Закону України “Про боротьбу з корупцією”, обґрунтовано висновок про доцільність збереження цього Закону. До актуальних проблем, які мають місце при застосуванні зазначеного Закону і потребують нагального розв'язання, віднесені проблеми більш досконалого визначення: об'єктивних і суб'єктивних ознак корупційних правопорушень; суб'єкта корупції; суб'єктів безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції; строків давності притягнення до адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення; змісту ряду спеціальних обмежень; окремих процесуальних питань розгляду справ про корупційні правопорушення.
Підрозділ 5.3. “Кримінально-правові проблеми протидії корупції: законодавчий аспект” містить результати розгляду найбільш актуальних проблемних питань застосування кримінального закону в частині відповідальності за корупційні злочини, які потребують свого вирішення на законодавчому рівні. На підставі кримінально-правового аналізу обґрунтовано висновки про: 1) необхідність диференціації кримінальної відповідальності за вчинення службових зловживань службовими (посадовими) особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування та особами, які виконують управлінські функції в недержавних організаціях; 2) доцільність поділу відповідної категорії спеціальних суб'єктів злочину на посадових і службових осіб, а посадових осіб – на публічних і комерційних, що передбачає заміну в КК терміну “службова особа” терміном “посадова особа” (при цьому в окремих випадках залежно від характеру злочину поряд з поняттям “посадова особа” не виключається вживання і поняття “службова особа”); 3) необхідність закріплення в низці статей КК, які передбачають відповідальність за корупційні злочини, такої кваліфікуючої ознаки, як “вчинення злочину службовою особою з використанням влади або службового становища”, а також уточнення її описання; 4) недоцільність існування в теперішньому вигляді такої особливо кваліфікуючої ознаки зловживання владою або службовим становищем, як вчинення його працівником правоохоронного органу (ч. 3 ст. 364 КК); 5) необхідність уточнення описання предмету хабара вказівкою на його матеріальний характер; 6) доцільність доповнення ст. 368 КК такою кваліфікуючою ознакою, як одержання хабара, пов'язане з вчиненням службовою особою незаконних дій (бездіяльності), а ст. 369 КК – давання хабара з метою спонукання службової особи до вчинення злочину – іншого, крім одержання хабара; 7) необхідність більш широкого використання майнових санкцій за вчинення давання-одержання хабара; 8) недоцільність передбачення у КК окремої статті про відповідальність за дрібне хабарництво; 9) доцільність збереження у КК кримінально-правової норми про провокацію хабара.
Підрозділ 5.4. “Корупція як склад злочину: доцільність існування” присвячено розв'язанню проблеми, обумовленої пропозиціями щодо запровадження у КК спеціальної статті про відповідальність за корупцію. На підставі аналізу пропозицій вітчизняних та зарубіжних учених та практиків, законодавчого досвіду інших країн зроблено висновок про недоцільність передбачення у КК такого складу злочину, як корупція. Висновок обумовлюється тим, що: корупція є не конкретним діянням, а складним соціальним явищем; ознаки корупції включено в нормативний опис корупційних злочинів, передбачених КК; коло корупційних злочинів може бути розширене за рахунок криміналізації нових діянь (утворення абсолютно нових складів злочину або виділення спеціальних по відношенню до існуючих) або ж звужене за рахунок декриміналізації певних злочинів чи об'єднання декількох складів в один. Всі корупційні злочини можуть бути об'єднані умовно (наприклад, шляхом розміщення в одній чи декількох главах, що і зроблено в кримінальному законі більшості держав світу), але не шляхом штучного створення такого “злочину”, як корупція. Пропозиції щодо визначення поняття “корупція” та запровадження спеціальної статті у КК про відповідальність за неї не містять достатніх юридичних підстав, є теоретично хибними і такими, що не можуть мати реалізації.

ВИСНОВКИ
У Висновках підбито підсумки проведеного дослідження, викладено основні його результати, сформульовано висновки та рекомендації щодо їх наукового та практичного використання.
Зокрема, констатовано, що для антикорупційної діяльності принципово важливим є правильне розуміння соціальної та правової сутності корупції, на якому ґрунтується розробка і реалізація стратегії протидії їй. Воно дозволяє не обмежувати протидію корупції примусовим впливом, переважно у формі юридичної відповідальності за конкретні корупційні правопорушення, у тому числі корупційні злочини, а з урахуванням усіх важливих аспектів корупції як соціального явища розробити і застосувати в такій протидії комплекс економічних, політичних, організаційних, правових, ідеологічних, виховних та інших заходів. На ньому базуються визначення стратегічних підходів криміналізації корупційних діянь та встановлення за них юридичної відповідальності інших видів, вибір правових засобів реагування на такого роду діяння, розробка засад правоохоронної діяльності в цій сфері.
Прагнення підвищити ефективність протидії корупції шляхом посилення кримінально-правових репресій є помилковим підходом у здійсненні антикорупційної діяльності. Підвищення ролі кримінального закону у протидії корупції може бути досягнуто шляхом визначення доцільності криміналізації (декриміналізації) певних діянь, удосконалення законодавчого описання їх ознак, визначення покарання, адекватного суспільній небезпеці певного виду діянь, визначення можливості компромісу з певними учасниками корупційного акту (зокрема, давання-одержання хабара), підстав та умов його застосування.
Ефективна протидія корупції потребує системного підходу, поєднання профілактичних, правоохоронних та репресивних заходів, чітко визначених пріоритетів та її належного забезпечення (кадрово-професійного, інформаційно-аналітичного, науково-методичного, матеріально-технічного тощо). Ігнорування хоча б однієї з цих складових суттєвим чином знижує ефективність антикорупційної діяльності в державі.
Оскільки корупція є соціальним явищем, притаманним будь-якій державі, то протидія їй є постійною функцією держави. Ця функція повинна реалізовуватися не лише в спеціально-кримінологічних, кримінально-правових заходах, а й знаходити своє втілення при реалізації інших функцій держави. Визначення змісту антикорупційної функції як постійної функції держави і її впровадження в життя — нагальне завдання для України. Здійснюватися така функція має на підставі науково обґрунтованої Концепції протидії корупції, а також довгострокових та короткострокових програм.
Згідно з концептуальним підходом до розуміння правової сутності корупції: 1) корупція можлива лише у сфері реалізації публічної влади; 2) корупційні відносини складаються з приводу виконання (реалізації) особою, офіційно наділеною владою чи службовими повноваженнями, владних (службових) повноважень; 3) корупція полягає у неправомірному використанні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, наданої їй влади або свого службового становища; 4) суб'єктом корупції є особа, уповноважена на виконання функцій держави (суб'єктом корупційних відносин у певних випадках може бути й інша особа); 5) корупційними визнаються лише такі неправомірні діяння, вчинені особою, наділеною владою чи відповідними службовими повноваженнями, які вчиняються з прямим умислом і спрямовані на задоволення корисливого або іншого особистого інтересу такої особи або інтересу третіх осіб.
Фундаментальними для антикорупційної діяльності є взаємопов'язані між собою положення про те, що: а) корупція є породженням не однієї чи кількох, а цілої системи різних за характером, силою детермінуючого впливу та сфер прояву соціальних передумов, причин та умов; б) протидія корупції не може бути зведена до безпосередньої правоохоронної діяльності (виявлення, припинення, розслідування фактів корупції, притягнення винних осіб до відповідальності), а являє собою реалізацію постійної функції держави по застосуванню комплексу економічних, політичних, правових, ідеологічних, організаційно-управлінських, психологічних, освітніх та інших заходів; в) протидія корупції може привести до відчутних позитивних результатів за умови надання пріоритету запобіганню корупції, передусім профілактичному впливу на фактори корупції. А це у свою чергу є головним для визначення мети протидії корупції, основних її напрямів, вибору антикорупційних засобів.
Здійснювана в Україні антикорупційна діяльність потребує істотного коригування. Визначені в дисертації зміст протидії корупції та антикорупційної політики, мета, основні завдання, напрями, об'єкт, суб'єкти, принципи та засоби протидії корупції дозволяють забезпечити системний підхід в її здійсненні, визначенні пріоритетним її напрямом запобігання корупції. Ці положення повинні бути покладені в основу всіх антикорупційних заходів, здійснюваних у державі — починаючи з визначення концептуальних засад антикорупційної політики, формування антикорупційної нормативно-правової бази і закінчуючи проведенням конкретних спеціально-кримінологічних заходів антикорупційного спрямування, визначенням виду та міри відповідальності за вчинення діянь корупційного характеру.
Запобігання корупції охоплює як цілеспрямоване включення осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та інших суб'єктів у систему соціально позитивних відносин, так і перешкоджання вступу їх у корупційні відносини чи припинення їх здійснення.
Заходи загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання корупції мають розроблятися і здійснюватися в рамках єдиної системи запобігання корупції. При цьому загальносоціальне запобігання за характером і масштабом профілактичного впливу є головним у системі запобігання корупції. Характер профілактичних заходів обумовлюється рівнем їх наукового обґрунтування, глибиною з'ясування факторів, що породжують злочинність на сучасному етапі розвитку нашої держави. Застосування визначених у дисертації заходів загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання корупції дозволить: ослабити дію існуючих корупційних факторів; зменшити корупційні ризики; знизити рівень корумпованості владних структур; зменшити вплив корупції на економічні, політичні, соціальні та інші процеси.
Одне з головних завдань антикорупційної діяльності в Україні на сьогодні полягає у тому, щоб зробити корупцію справою ризикованою і невигідною. Збільшення ризику вчинення корупційного діяння, збільшення соціальної ціни державної служби (престиж, соціальна забезпеченість) і зменшення передумов корупції — це ті складові, які повинні складати основу антикорупційної політики. Що стосується конкретних антикорупційних заходів, основне їх завдання полягає в усуненні (нейтралізації) чинників, які виступають причинами та умовами корупційних діянь.
Характеризуючи на підставі системного аналізу існуючу в Україні законодавчу базу як цілком достатню для ефективної протидії корупції, зроблено висновок, що вітчизняному антикорупційному законодавству бракує цілісності, повноти, завершеності. З метою підвищення ефективності антикорупційної діяльності запропоновано внести низку змін до Закону України “Про боротьбу з корупцією”, а також до КК, які, зокрема, стосуються законодавчого описання суб'єкта, об'єктивної сторони корупційних злочинів, їх кваліфікуючих ознак, криміналізації та декриміналізації діянь корупційного характеру.

Основні положення дисертації відображені в таких опублікованих працях автора

1. Монографії
1. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії: Монографія. – К.: Атіка, 2001. – 304 с.
2. Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К.: Парламентське вид., 2000. – 256 с.
3. Клименко В.А., Мельник Н.И., Хавронюк Н.И. Уголовная ответственность за должностные преступления // Кримінальна відповідальність за посадові злочини / В.А. Клименко, М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. Коментар до Закону України “Про боротьбу з корупцією” / М.І. Мельник, Г.О. Омельченко, М.І. Хавронюк. – К.: Бліц-Інформ, 1996. – С. 3–158.

2. Брошури, підручники, коментарі законів, посібники
1. Мельник М.І. Наукове забезпечення антикорупційної діяльності в органах державної влади. – К.: Основа, 1999. – 22 с.
2. Мельник М.І. Посадові злочини // Кримінальне право. Особлива частина: Підручник. Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та інші. Відп. редактор Шакун В.І. – К.: НАВСУ-“Правові джерела”, 1998. – С. 403–451.
3. Мельник М.І. Корупційна злочинність // Курс кримінології. Особлива частина: Підручник: У 2 кн. / М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, М.І. Мельник та ін. / За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 24–34.
4. Мельник Н.И., Омельченко Г.Е., Хавронюк Н.И. Комментарий к Закону Украины “О борьбе с коррупцией” // Кримінальна відповідальність за посадові злочини / В.А. Клименко, М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. Коментар до Закону України "Про боротьбу з корупцією" / М.І. Мельник, Г.О. Омельченко, М.І. Хавронюк. – К.: Бліц-Інформ, 1996. – С. 163–363.
5. Мельник М.І. Злочини, пов'язані з хабарництвом (ст. ст. 168, 169, 170, 171 КК). Відмежування їх від корупційних та інших правопорушень // Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва: Навчальний посібник / За ред. Хавронюка М.І. – К.: Атіка, 2001. – С. 385–424.
6. Мельник М.І. Злочини в сфері службової діяльності // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – С. 909–932.
7. Мельник М.І. Відповідальність за порушення законодавства України про вибори депутатів // Коментар Закону України “Про вибори народних депутатів України” / За ред. М.І. Ставнійчук, М.І. Мельника. – К.: Атіка, 2002. – С. 327–353.

3. Статті в наукових фахових виданнях України
1. Мельник М.І. Корупція і організована злочинність як чинники, що реально загрожують національній безпеці України // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. Вип. 1. – Львів, 1995. – С. 10–13.
2. Мельник М.І. Проблема законодавчого забезпечення боротьби з корупцією: шляхи її вирішення // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – № 3. – С. 121–125.
3. Мельник М.І. Кримінальна відповідальність за вчинення злочинів організованими злочинними угрупованнями: проблеми удосконалення законодавства // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С. 199– 205.
4. Мельник Н. Предлагаются: революция и реквизиция // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1996. – № 10. – С. 25–26.
5. Мельник Н. Защита предпринимательства в свете Закона Украины “О борьбе с коррупцией” // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1996. – № 4. – С. 40–43.
6. Мельник М., Хавронюк М. Розмежування складів злочинів “зловживання владою або посадовим становищем” та “перевищення влади або посадових повноважень” // Право України. – 1997. – № 2. – С. 31–33.
7. Омельченко Г., Мельник Н., Хавронюк Н. Декларирование доходов государственных служащих: порядок и ответственность за его нарушение // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1997. – № 2. – С. 3–11.
8. Мельник М.І. Проблемні питання кримінальної відповідальності за хабарництво // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1996. – № 2. – С. 103–111.
9. Мельник М. Корупція: проблема визначення сутності і поняття // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 3 (10). – С. 76–86.
10. Мельник М. Хабарництво в сфері підприємництва // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1997. – № 10. – С. 10–17.
11. Мельник М. Німеччина на шляху боротьби з корупцією // Право України. – 1997. – № 11. – С. 111–115.
12. Мельник М. Дезінформація владних структур як посадовий злочин // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – № 8. – С. 16–18.
13. Мельник М. Дача хабара: проблемні питання кваліфікації та звільнення від відповідальності // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 4. – С. 37–40; № 5. – С. 25–33.
14. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правові та організаційні заходи протидії корупції: зарубіжний досвід // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1998. – № 4. – С. 119–134.
15. Мельник М. Антикорупційна діяльність в органах державної влади та її наукове забезпечення // Право України. – 2000. – № 3. – С. 67–71.
16. Мельник М. Провокація хабара як “підводний камінь” підприємництва // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 3. – С. 47–53.
17. Хавронюк М., Мельник М. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України. – 2000. – № 4. – С. 59–64.
18. Мельник М., Хавронюк М. Удосконалення відповідальності за "втечу" капіталів // Юридический вестник. – 2000. – № 1.– С. 61–66.
19. Мельник М.І. Правові проблеми звільнення від кримінальної відповідальності за хабарництво // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2000. – № 2. – С. 47–57.
20. Мельник М. Корупційні злочини: сутність і поняття // Право України. – 2000. – № 11. – С. 126–130.
21. Мельник М. Відповідальність за хабарництво: історичний аспект // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 1 (20). – С. 138–154.
22. Мельник М. Чи потрібна у Кримінальному кодексі спеціальна стаття про відповідальність за корупцію? // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 4 (23). – С. 211–221.
23. Мельник М. Механізм корумпованих відносин // Право України. – 2001. – № 4. – С. 105–109.
24. Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України // Право України. – 2001. – № 11. – С. 69–74.
25. Мельник М. Корупційні правопорушення: поняття та види // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 2 (25). – С. 168–182.
26. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Реформування кримінального законодавства України: стан, тенденції, перспективи // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 12. – К., 2001. – С. 494–503.
27. Мельник М. Проблемні питання відповідальності за одержання хабара, залежно від його розмірів // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2001. – Випуск 36. – С. 488–496.
28. Мельник М. Соціальна ціна корупції // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 4. – С. 85–88.
29. Мельник М.І. Протидія корупції: поняття, мета, напрями // Право України. – 2002. – № 4. – С. 22–26.
30. Мельник М.І. Новий Кримінальний кодекс у контексті антикриміногенної політики України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 15. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2002. – С. 383–390.

4. Статті в наукових фахових виданнях інших країн
1. Мельник Н.И. Понятие коррупции // Коррупция и борьба с ней. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2000. – С. 201–221.
2. Мельник Н.И. Некоторые тенденции развития организованной преступности в Украине // Закономерности преступности, стратегия борьбы и закон. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2001. – С. 356–359.
3. Мельник Н.И. Особенности развития коррупционных процессов и осуществления антикоррупционной деятельности в странах СНГ // Коррупция в органах власти: природа, меры противодействия, международное сотрудничество: Сборник статей / Под ред. П.Н. Панченко, А.Ю. Чупровой, А.И. Мизерия. – Н. Новгород, 2001. – С. 116–125.
4. Мельник Н.И. Экономический аспект коррупции // Организованная преступность и коррупция. Исследования, обзоры, информация / Социально-правовой альманах. – Екатеринбург, 2001. – Специальный выпуск. – № 1. – С. 41–43.

5. Статті, виступи, тези доповідей, які додатково
відображають наукові результати дисертації
1. Мельник М. Посилення боротьби з корупцією і організованою злочинністю як необхідна передумова забезпечення економічної безпеки України // Матеріали науково-практичної конференції “Організаційно-правові проблеми економічної безпеки України та кадрове забезпечення їх вирішення” 20–21 червня 1995 р. – Львів: Край, 1995. – С. 42–44.
2. Мельник М.І. Скасування інституту недоторканності – необхідна передумова законодавчого забезпечення рівності громадян перед законом // Майбутнє правної системи України: тези доповідей та наукових повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції молодих юристів (15–16 березня 1996 року) – К., 1996. – С. 53–55.
3. Мельник М.І. Проблеми вдосконалення законодавства, спрямованого на боротьбу з корупцією // Державно-правова реформа в Україні: матеріали наук.-практ. конф. (листопад 1997 р.). – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – С. 310–313.
4. Мельник М.І. Роль і місце Концепції боротьби з корупцією на 1998–2005 роки в системі антикорупційних заходів // Організаційні та правові проблеми боротьби з корупцією: Матеріали круглого столу. 5 червня 1998 р. м. Харків / Відп. ред. О.Г. Кальман, Л.В. Дорош. – Харків, 1999. – С. 21–23.
5. Мельник М.І. Протидія корупції: нормативно-правове регулювання // Віче. – 1999. – № 5. – С. 26–40.
6. Мельник М.І. Характеристика корупційних процесів в Україні // Вісник Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України. Спецвипуск. – Київ, 2000. – С. 255–258.
7. Мельник М. Влада і корупція в Україні: хто кого переборе? // Національна безпека і оборона. – 2000. – № 5. – С. 64–71.
8. Мельник М.І. Проблеми кваліфікації одержання хабара, поєднаного з його вимаганням // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2000. – № 1. – С. 116–128.
9. Мельник Н.И. Коррупция и политика // Преступность и власть. Материалы конференции. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2000. – С. 21–23.
10. Мельник М.І. Корупційна злочинність в Україні: стан, тенденції, вплив на соціально-економічні процеси // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 1. – С. 77–87.
11. Мельник М., Постульга В. ЗМІ і влада в Україні: як подолати корупцію? // Національна безпека і оборона. – 2001. – № 1. – С. 84–88.
12. Мельник М.І. Корупція і організована злочинність: проблема співвідношення // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2001. – № 3. – С. 7–14.
13. Мельник М.І. Проблеми кваліфікації застосування насильства при вимаганні хабара // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю: Збірник матеріалів наук.-практ. конф. (Харків) / Редкол.: Борисов В.І. (гол. редактор) та ін. – Харків: ПФ “Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2001. – С. 41–44.
14. Мельник М.І. Корупція // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енциклоп.”, 2001. – Т. 3. – С. 369–370.
15. Мельник М.І. Мафія // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енциклоп.”, 2001. – Т. 3. – С. 600–601.
16. Мельник М.І. Антикриміногенна політика // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2001. – Т. 1. – С. 547–548.
17. Мельник М.І. Нові аспекти кримінальної відповідальності за посадові (службові) злочини // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25–26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.–Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 199–202.

Анотація
Мельник М.І. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002.
У дисертації проведено комплексне наукове дослідження кримінологічних та кримінально-правових проблем протидії корупції. З'ясовано соціальну сутність, правову природу, причинну обумовленість та негативні наслідки корупції. На підставі визначення сутнісних ознак сформульовано поняття корупції та корупційних правопорушень. Проведено диференціацію корупційних правопорушень, охарактеризовано їх види, визначено правові ознаки та систему корупційних злочинів, дано визначення поняття корупційної злочинності. Розкрито механізм корупційних відносин. Охарактеризовано рівень, структуру, тенденції розвитку корупції. Визначено зміст, мету, завдання, основні напрями, суб'єкти, принципи, засоби протидії корупції. Досліджено теоретичні і прикладні проблеми запобігання корупції як стратегічного напряму протидії їй. Визначено недоліки антикорупційного законодавства та антикорупційної діяльності і сформульовано низку пропозицій кримінологічного та кримінально-правового характеру щодо їх вдосконалення.
Ключові слова: корупція, корупційне правопорушення, корупційний злочин, корупційна злочинність, протидія, запобігання.

Аннотация
Мельник Н.И. Криминологические и уголовно-правовые проблемы противодействия коррупции. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.08 — уголовное право и криминология, уголовно-исполнительное право. – Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2002.
В диссертации проведено комплексное научное исследование криминологических и уголовно-правовых проблем противодействия коррупции. Особое внимание уделено выяснению социальной и правовой сущности коррупции. Сделан и научно обоснован вывод о том, что коррупция как социальное явление не может быть искоренена в каком-либо конкретном государстве или на каком-либо конкретном этапе развития социально-политической системы. Охарактеризован политический аспект коррупции. Определено понятие коррупции как правовой категории. Констатировано, что в правовом отношении коррупция не может быть сведена к какому-либо конкретному деянию, а представляет собой совокупность разных по характеру и степени общественной опасности, но единых по своей сущности коррупционных правонарушений.
Определены признаки коррупционного правонарушения, предложена целостная система таких правонарушений. По отраслевому признаку выделяются такие правонарушения: уголовные (коррупционные преступления); административные, конституционные, дисциплинарные, гражданско-правовые. Обоснована необходимость выделения таких уголовно-правовой и криминологической категорий, как коррупционное преступление и коррупционная преступность. Осуществлена классификация коррупционных преступлений. Исследован механизм коррупционных отношений.
С позиций криминологии исследованы уровень, структура, тенденции развития коррупции, личность коррупционера, факторы коррупции. Для установления объективной картины относительно масштабов коррупции предложено использовать социальные индикаторы коррупции. Выделен и охарактеризован ряд таких индикаторов в различных сферах социальной жизни. Отстаивается точка зрения о необходимости выделения социальных предпосылок, общих причин и условий коррупции, причин и условий конкретных коррупционных правонарушений.
Определены концептуальные основы противодействия коррупции: цель, основные задачи, направления, объект, субъекты, принципы и средства этой деятельности. Аргументировано положение, в соответствии с которым успешная реализация антикоррупционной политики и эффективное противодействие коррупции возможны при наличии трех основных ее составляющих: 1) надлежащей антикоррупционной законодательной базы; 2) эффективного ее применения соответствующими государственными органами; 3) политической воли руководства государства реально и системно противодействовать коррупции. Признано необходимым предусмотреть антикоррупционную функцию как одну из основных и постоянных функций государства. Предложена классификация мер противодействия коррупции по различным признакам, определено содержание таких мер. Обосновано положение о приоритетности предупреждения коррупции в антикоррупционной деятельности. Определено понятие предупреждения коррупции, охарактеризованы его направления, уровни, средства. Исследовано содержание общесоциального и специально-криминологического предупреждения коррупции, сформулированы конкретные меры по осуществлению каждого из указанных видов предупреждения.
Осуществлен системный анализ отечественного антикоррупционного законодательства — определены его понятие, система, проведена классификация антикоррупционных актов в зависимости от их направленности и предмета регулирования. Сформулированы предложения по изменению многих положений Закона Украины “О борьбе с коррупцией”, Уголовного кодекса Украины, других нормативно-правовых актов, содержащих нормы антикоррупционного характера.
Ключевые слова: коррупция, коррупционное правонарушение, коррупционное преступление, коррупционная преступность, противодействие, предупреждение.

Summary

M. Melnyk. Criminological and Legal Problems of Counteracting Corruption. – Manuscript.
Thesis on getting degree of Dr. of Law; specialty 12.00.08. – Criminal Law and Criminal Science; Criminal Execution Law. – National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 2002.
In this thesis the author has carried out a complex scientific research of criminological and legal problems of counteracting corruption. The author has defined social content, legal nature, conditional stipulation and negative consequences of corruption. On the basis of determination of essential characteristics the author has formulated the meaning of corruption and corruption offences. The thesis contains classification of corruption offences, description of their types, definition of legal characteristics and system of corruption crime, determination of corruption criminality. The author has revealed the mechanism of corruption relationship, described level, structure and trends of development of corruption. The content, purpose, task, basic tendencies, subjects, principles and measures of counteracting corruption have been determined. The thesis contains study of theoretical and practical problems of warning corruption as a strategic trend of counteracting it. The author has defined the flaws of anticorruption legislation and anticorruption activities and formulated a number of criminological and legal propositions in order to improve them.
Key words: corruption, corruption offence, corruption crime, corruption criminality, counteraction, warning.