Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Дисертація виконана на кафедрі історико-правових дисциплін Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
Тимощук Олександр Валентинович,
Таврійський національний університет
імені В.І. Вернадського, декан юридичного
факультету, м. Сімферополь

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Ярмиш Олександр Назарович,
виконуючий обов’язки ректора
Національного університету внутрішніх
справ МВС України, м. Харків

кандидат юридичних наук, доцент
Чехович Валерій Анатолійович
доцент кафедри історії держави і права
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка

Провідна установа: Інститут держави і права імені В.М. Корець-
кого Національної академії наук України,
відділ історико-правових досліджень, м. Київ

Захист відбудеться “13” листопада 2003 р. о “15” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.009.01 при Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 01001, м. Київ, Солом’янська площа, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ за адресою: 01001, м. Київ, Солом’янська площа, 1.

Автореферат розісланий “12” жовтня 2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Горова О.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Конституція України визначає форму її державного устрою як унітарну. Разом з тим окремий розділ Основного закону нашої держави встановлює нормативно-правові засади існування Автономної Республіки Крим як невід’ємної частки України. До того ж характеристики її правового статусу доповнюються ще й Конституцією автономії. Таким чином створено конституційний прецедент, що виводить форму устрою України за межі класичної унітарної держави, формальне означення якої дає наука теорії держави і права. Підстави для нього мають місце в історичному минулому кримського регіону. Протягом сторіч на цій землі виникала значна кількість державних утворень, різноманітних за формами правління та устрою, типом політичного режиму.
Спроби зазирнути до кримського минулого завжди живили проекти встановлення того, чи іншого державно-правового статусу півострова. Не став виключенням і наш час. Тому сьогодні досить корисно враховувати досвід регіонального державотворення на українських землях, і зокрема в Криму. Це дасть підстави для наукової екстраполяції відповідних положень колишніх конституційних актів, що знайшли позитивну чи, навпаки, негативну апробацію в процесі своєї чинності, до Конституції України.
У цьому контексті підкреслимо актуальність наукової розробки нашої проблеми й стосовно політичної реформи, проголошеної в проекті Закону України „Про внесення змін до Конституції України”, що винесений на всенародне обговорення Указом Президента від 6 березня 2003 р. Адже одна з її ідей обґрунтовує доцільність підвищення рівня впливу регіонів на прийняття нормативно-правових актів центральними державними органами України. В цьому сенсі можливе проведення деяких історичних паралелей із сучасністю, а відтак – використання певних уроків з державно-правового будівництва минулого, огляд на які має сприяти запобіганню тотожних помилок у розбудові сьогоднішньої української державності. Отже це має стосуватися й періоду правління на півострові Кримського крайового уряду, очолюваного генералом С.Сулькевичем.
Його вихід на політичну арену у червні 1918 р. підхопив владну естафету в регіоні від Радянської Республіки Тавриди, що утворилася на уламках Російської імперії під час так званого „тріумфального поступу радянської влади”, і був пов’язаний з перебуванням у цей час в Криму німецького військового контингенту. Тому зрозуміло, що за радянської доби Кримський крайовий уряд визначався виключно контрреволюційним, а його історія, як і всіх інших не комуністичних державних утворень 1918 – 1921 рр. на півострові і взагалі в Україні, не могла підлягати об’єктивному науковому висвітленню, що також зумовлює нагальність звернення вітчизняної історико-правової науки до вивчення цієї проблематики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає завданням Цільової комплексної програми НАН України № 0186.0.070872 „Актуальні проблеми історії Українського національного державотворення”. Вона узгоджується з плановою науковою темою Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського „Вивчення етнокультурних проблем депортованих народів і малих етнокультурних спільностей у Криму” № 0197V000422 і виконана за планом наукових досліджень кафедри історико-правових дисциплін на період 2002 – 2005 рр.
Мета дослідження полягає у висвітленні організаційно-правових аспектів формування і функціонування Крайового уряду, підлеглої йому місцевої адміністрації, охоронних та судових органів, як елементів, що у своїй сукупності складали механізм державного утворення на Кримському півострові у червні – листопаді 1918 р.
Для досягнення поставленої мети уявляється доцільним вирішення таких дослідницьких завдань:
- здійснити історіографічний огляд творів та проаналізувати науковий доробок попередніх дослідників дисертаційної проблеми;
- висвітлити політико-правові передумови створення Першого кримського крайового уряду та з’ясувати роль німецького військового контингенту в цьому процесі;
- визначити форму правління та устрою, тип політичного режиму державного утворення генерала С.Сулькевича;
- вивчити нормативно-правові засади здійснення внутрішньої та зовнішньої політики Криму в червні – листопаді 1918 р.;
- виявити особливості організаційного устрою центральних та місцевих органів Кримського крайового уряду та порядок їхнього комплектування персоналом;
- встановити причини падіння кабінету С.Сулькевича.
Отже, об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникли в процесі побудови державного утворення в Криму за урядування генерала С.Сулькевича (червень – листопад 1918 р.). У межах об’єкта як загальної категорії наукового процесу предметом дисертаційної роботи, що співвідноситься з ним як часткова категорія, визначені державні та правові інститути Першого кримського крайового уряду.
Методологія дослідження. Досягнення наукової мети та вирішення завдань дисертаційної роботи зумовило застосування різноаспектної методології дослідження. Серед загальнонаукових методів наукового пізнання використовувалися, перш за все, ті, що знаходяться в арсеналі функціонального призначення філософської науки і ґрунтуються на засадах діалектичної гносеології та евристики – системно-структурного аналізу і синтезу, індукції та дедукції, а також формальної логіки – понятійно-категоріального визначення, зіставного судження й узагальнюючого умовиводу. У дослідженні використовувалися й спеціальні методи або методики, притаманні іншим гуманітарним та соціально-економічним наукам, в тому числі й юриспруденції – конкретно-історичний, структурно-функціональний, інституційний, порівняльно-правовий, соціологічний, статистичний. Їхнє комплексне застосування здійснювалося на підставі системного підходу, а співвідношення як головних і допоміжних у вирішенні конкретних завдань дослідження визначалося характером наукової обробки використаного фактичного матеріалу. Так, конкретно-історичний метод як головний застосовувався насамперед для простеження еволюції державно-правового статусу Криму в 1917 – 1918 рр., структурно-функціональний – для виявлення ознак державності і легітимності Кримського крайового уряду, інституційний – для вивчення органів і інститутів влади Кримського крайового уряду, а також нормативної бази їхньої діяльності і діяльності інших суб’єктів політико-правових відносин, порівняльно-правовий – для визначення нормативно-правових засад внутрішньої та зовнішньої політики Кримського крайового уряду, соціологічний та статистичний – при висвітленні політичних передумов приходу до влади та падіння кабінету С.Сулькевича.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що подана на здобуття наукового ступеня робота, є першим у вітчизняній науці комплексним дослідженням політико-правових засад формування і діяльності Кримського крайового уряду, в якому автор доводить важливість вивчення досвіду державно-правового будівництва в особливих історичних умовах. Зроблено висновок, що вітчизняною юридичною та історичною науками накопичений певний матеріал з державно-правової історії Криму 1917 – 1920 рр. Проте він, здебільшого, ще не систематизований і має вузько проблемний і фрагментарний характер. Адже огляд сучасних публікацій у межах визначеної теми, дозволяє стверджувати, що в цій галузі наукові надбання не мають великої насиченості. Серед них можна вказати на декілька монографій, дисертацій та наукових статей, що частково або побіжно торкаються предмета нашого дослідження. В їхньому числі наукові твори таких вітчизняних учених – юристів та істориків як С.Бородіна, В.Брошевана, Ю.Дубка, О.Копиленка, В.Корольова, Н.Крестовської, А.Мальгіна, О.Мироненка, В.Сергійчука, О.Смирнової, П.Тарана, О.Тимощука, В.Чеховича, В.Шарапи.
Найзначнішими результатами дослідження авторка вважає наступні:
1. Здійснено комплексний аналіз політико-правової ситуації, що передувала приходу до влади генерала С.Сулькевича в червні 1918 р., на підставі чого зроблені висновки щодо політичної залежності його кабінету від командування військового контингенту кайзерівської Німеччини, розташованого на території Української Держави і в Криму.
2. Висвітлено особливості процесу державного будівництва на Кримському півострові, зокрема формування персонального складу Першого крайового уряду в особливих історичних умовах, становлення законодавчої системи, судової влади, адміністративних та охоронних органів.
3. Обґрунтовано, що за категоріями сучасної теоретико-правової науки найвідповіднішими для кримської державності червня – листопада 1918 р., були республіканська форма правління, унітарна форма устрою та авторитарний тип політичного режиму.
4. Вивчено організаційну структуру кримського державного механізму в 1918 р., що довело її близьку відповідність державно-правовим засадам колишньої Російської імперії.
5. Проведено дослідження нормативно-правових актів Кримського крайового уряду, що засвідчило широке використання його державним апаратом російського імперського законодавчого доробку.
6. Виявлено основні прорахунки кабінету С.Сулькевича в сфері зовнішньої політики, що негативно вплинули на його функціонування і призвели у сфері міжнародних відносин до протистояння Криму з Українською Державою гетьмана П.Скоропадського, а також у галузі фінансово-економічної діяльності, що викликали українсько-кримську митну війну і як наслідок – зниження рівня добробуту кримського населення.
7. Встановлено, що найоптимальнішим шляхом державного розвитку Криму був союз з Українською Державою на основі запропонованої нею широкої автономії. Не використання цього історичного шансу стало однією з причин падіння уряду С.Сулькевича і розростання громадянської війни у південно-західних регіонах колишньої Російської імперії.
Практичне значення отриманих результатів дисертації полягає як в теоретичній, так і в практичній площині. По-перше, спеціальне історико-правове дослідження кримського державного утворення уряду С.Сулькевича дозволяє заповнити наукові прогалини, що існували у цьому питанні. Положення дисертації доцільно використовувати у навчальному процесі при викладанні історії України, історії держави і права України, при розробці відповідних спецкурсів, при підготовці підручників і навчальних посібників з юридичних та історичних дисциплін. По-друге, висвітлений історичний досвід організації Кримського крайового уряду можливо використовувати для вдосконалення управлінського апарату сучасної Кримської автономії. Висновки дисертації можуть використовуватись в законодавстві, що регулює правовий статус Кримської автономії у складі України; як рекомендації із державно-правового будівництва в особливих історичних умовах; із попередження політичних, соціальних і національних конфліктів.
Апробація результатів дисертації відбувалася на Третій міжнародній конференції істориків права „Державно-правові проблеми Північного Причорномор’я: історія та сучасність”, 15 – 18 вересня 1999 р., м. Алушта; Третій звітній конференції професорсько-викладацького та курсантського складу Кримського факультету Університету внутрішніх справ, 20 травня 2000 р., м. Сімферополь; Восьмій міжнародній конференції істориків права „Юридична біографістика: історія, сучасність, перспективи”, 15 – 18 вересня 2002 р., м. Феодосія; Науково-практичній конференції професорсько-викладацького та студентського складу юридичного факультету Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського „Правові аспекти підготовки та здійснення конституційної реформи в Україні”, 4 квітня 2003 р., м. Сімферополь. Основні положення дисертації також апробовані під час викладання фундаментальних та спеціальних навчальних курсів „Історія держави і права України”, „Історія українського державотворення”, „Історія правоохоронних органів” в Таврійському національному університеті ім. В.І.Вернадського, Кримському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ, Київському університеті права.
Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені в шести публікаціях, з яких чотири є науковими статтями, надрукованими у періодичних виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук.
Структура роботи обумовлена її метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на дванадцять підрозділів, висновків, списку джерел і літератури. Загальний обсяг роботи складає 206 с., з яких основного тексту – 194 с.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі визначені обов’язкові характеристики дисертаційної роботи – актуальність, наукова новизна, мета та завдання дослідження, його методологія, практична значущість, апробація та публікації основних положень і результатів.
Розділ 1. „Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження” складається з двох підрозділів, в яких відповідно в першому з них здійснено історіографічний аналіз праць попередників авторки; в другому – проведено опис і класифікацію джерел, що забезпечили інформаційний простір дисертації.
Історіографічний масив, що стосується нашого дослідження, на сьогодні порівняно невеликий. Це пов’язано з тим, що, по-перше, в українській радянській історико-правовій та історичній науці панувала концепція, що визначала всі не комуністичні державні утворення, виниклі протягом 1917 –1921 рр., як буржуазні, націоналістичні, куркульські, тобто підлеглі ідеологічному засудженню, а відтак – заборонені для наукового дослідження. Аналіз літератури 20 – 80-х рр. ХХ ст. свідчить, що окремого напрямку у вивченні позначеної нами проблеми не існувало. Наукові пошуки в цій області носили фрагментарний і безсистемний характер. У радянській історіографії однією з провідних тем була тема розкриття грабіжницької сутності німецького військового контингенту в європейській частині колишньої Російської імперії і, зокрема в Криму . Проте у нашій роботі так званні „партійні” монографії і статті використовувалися, оскільки вони містять фактичний матеріал, що з певною поправкою на тенденційність його підбору має наукову значущість для дисертаційного предмету . По-друге, українську діаспорну та російську білоемігрантську літературу постать генерала С.Сулькевича як політичного невдахи не приваблювала, й урядування його знаходило тільки побіжне висвітлення в контексті загальних історичних нарисів , або в мемуарах з елементами наукового дослідження . По-третє, в новітній українській історіографії висвітлення державних утворень в Криму, ще не вийшло за межі регіональної тематики досліджень історико-правових проблем. Тому поки що ми маємо у цьому напряму лише окремі наукові розвідки, предмет дослідження яких здебільшого стосується іншого часового періоду . Разом з тим, сучасні українські дослідники, які торкаються в своїх працях історії Першого кримського крайового уряду, різняться в оцінках щодо окремих аспектів його діяльності. Так, О.Копиленко, який на сьогодні є автором найфундаментальніших досліджень кримських державних утворень ХХ ст. , в цілому позитивно оцінює програмний документ Кримського крайового уряду – Декларацію “До населення Криму”. У монографії О.Тимощука на підставі великої кількості архівного матеріалу беззастережно проаналізовано діяльність правоохоронного апарату в Україні в 1918 р., у тому числі на території Таврійської губернії. Окрема стаття цього автора висвітлює українсько-кримську митну війну 1918 р . Історії приходу до влади генерала С.Сулькевича торкається у своїй монографії Ю.Дубко . У циклі робіт, що вийшли з під пера кримських краєзнавців Олександра та В’ячеслава Зарубіних, А.Мальгіна , генерал С.Сулькевич характеризується в основному як особа пронімецької орієнтації. Близькою до їхньої є й позиція дослідника історії кримськотатарського народу В.Возгріна . Критикують у своїх роботах намагання Крайового уряду протидіяти гетьманській політиці залучення Криму до складу Української Держави українські історики В.Сергійчук та І.Іванець .
Крім цих наукових творів, що містять в собі оціночні характеристики нашого дисертаційного об’єкта, використовувались і такі, що допомогли висвітлити окремі його елементи. Серед них статті В.Брошевана, Д.Бондаренка і Н.Крестовскої, М.Куценка, В.Колупаєва, Ю.Лаптєва, К.Линьова і В.Шарапи , що стали в нагоді дисертантці при визначенні місця Кримського півострову в геополітичних планах різних держав та ролі німецьких колоністів у формуванні персонального складу кабінету С.Сулькевича. Особливості його внутрішньої політики, зокрема у фінансовій та аграрній сферах досліджувалися за допомогою робіт С.Бородіна і А.Родіонова . При розгляді питання про формування збройних сил, митної та корчемної сторожі Кримського крайового уряду використовувалася роботи А.Бобкова і М.Царенка, Ю.Тлущака . Низка творів сучасних юристів та істориків стосується поглядів на державний лад Криму різних політичних сил, що брали участь у створенні Крайового уряду в 1918 р. . Серед них варто виокремити статті О.Мироненка, що мали суттєве значення для нашого дослідження при висвітленні політико-правових передумов приходу до влади генерала С.Сулькевича та проведення його кабінетом національної політики . Проблеми передачі влади від кабінету С.Сулькевича Другому крайовому уряду С.Крима розглядає стаття Д.Велігодського . А публікація П.Тарана висвітлює особливості автономістських та державницьких ідей кримськотатарського національного руху, що обстоювалися його лідерами напередодні приходу до влади генерала С.Сулькевича .
Отже, стан наукової розробки теми засвідчив потреби поглиблення її розробок, нові напрями яких відкриваються зокрема й нашою роботою. З цієї точки зору всі наукові надбання української діаспорної та російської білоемігрантської, радянської, а також сучасної вітчизняної та закордонної історіографії, що стосуються предмету нашого дослідження, мали бути деталізовані в окремих своїх положеннях, а їхні висновки уточнені на підставі опублікованих і виявлених архівних документів, публікацій у періодичних виданнях, спогадів сучасників тих років. Ці основні групи інформаційних матеріалів складають джерельну базу дослідження.
Серед опублікованих документів, що використовувалися при написанні роботи, багато радянських видань. Незважаючи на деяку тенденційність цих документальних добірок, сьогодні ми маємо можливість їхнього об’єктивного розгляду. Тому для авторки дисертації велике значення мало переосмислення інформації з деяких відомих радянських збірників документів . Особливе місце серед документальних публікацій займає Звід Законів Російської імперії. З урахуванням їхньої першочергової ролі для діяльності кабінету С.Сулькевича це видання склало більшу частину нормативної бази нашого дослідження. До того ж Крайовий уряд і сам видав низку нормативно-правових актів, що мали вищу юридичну силу на півострові і увійшли до спеціальної збірки . Окремі документальні публікацію про події того часу вже здійснюються в Україні і в Російській Федерації в наші роки . Особливу зацікавленість мали зібрання документів, що стосуються перебування в Києві делегації Кримського уряду 26 вересня – 16 жовтня 1918 р. , а також документальні публікації з історії кримськотатарського національного руху .
Однак найціннішими для нашого дослідження є матеріали архівів. Так, у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України зберігаються справи з Ф.1061 – Міністерство земельних справ Української держави – листування між відділами Таврійсько-Катеринославського управління землеробства і державного майна, що дозволили висвітлити питання організації земельних справ Кримського крайового уряду; з Ф.1064 – Рада Міністрів Української держави – доповіді Сімферопольського повітового старости, призначеного урядом Української Держави, що слугували для вивчення особливостей формування персонального складу адміністративно-управлінських органів, підлеглих Крайовому уряду; з Ф.3776 – Міністерство закордонних справ Української Держави – матеріали з дипломатичних зносин гетьманського МЗС з Кримом, що допомогли з’ясувати сутність зовнішньополітичного курсу кабінету С.Сулькевича. Із фонду Центрального державного історичного архіву в м. Києві Ф.419 – Прокурор Одеської судової палати до інформаційного простору дисертації нами залучено листування прокурорських органів Української Держави і Криму, що містить відомості про їхню організацію та діяльність у той час. У Державному архіві при Раді Міністрів АРК, у фондах Ф.Р.999 – Міністерство внутрішніх справ Кримського крайового уряду та Ф.Р.1000 – Рада Міністрів Кримського крайового уряду знайдено велику кількість нормативно-правових актів, що розкривають сутність державних перетворень у Криму в 1918 р., особливості діяльності адміністративно-управлінських органів, місцевого самоврядування, судових і охоронних органів. Загалом у дисертації використані документи десяти фондів трьох центральних і місцевого державних архівів, що дозволили відповісти на численні запитання із вирішення завдань дослідження.
Серед друкованих періодичних видань доцільно виокремити, насамперед, газету „Кримські відомості”, де містилися офіційні повідомлення Кримського крайового уряду, публікувалися його нормативно-правові акти. Важливим виявилися публікації таких суспільно-політичних газет, як органи кадетської партії „Ялтинський голос” і „Кримський вісник” (Севастополь), видання Мусульманського виконавчого комітету – „Голос татар”, Меджлісу – „Крим” та партії „Міллі-Фірка” – „Міллєт” (Сімферополь). Авторкою дисертації використовувалися і публікації профспілкових періодичних видань, „Нашої газети” – органу Центрального бюро профспілок Ялти і „Південних відомостей” – газети Таврійської спілки журналістів і літераторів (Сімферополь), а також листка світської хроніки “Феодосійське життя”.
В числі мемуарної літератури варто зазначити спогади земського діяча князя В.Оболенського , крайового контролера і секретаря, міністра віросповідання і народної освіти Краєвого уряду В.Налбандова , політика М.Віннавера , який обійняв міністерський портфель у Другому крайовому уряді С.Крима, міністра іноземних справ Російської імперії С.Сазонова . Використані джерела дозволили авторці в основному заповнити інформаційний простір дисертації з урахуванням визначених завдань дослідження. Разом з тим їхній аналіз засвідчує потребу подальших наукових пошуків як у межах нових різновидів джерел, так і у напрямах джерельної класифікації, визначеної в дисертації.
Розділ 2. „Створення Першого кримського крайового уряду” містить в собі три підрозділи, що було виокремлено за логікою хронологічного викладення матеріалу, котрим авторка мала на меті показати особливості Кримського півострову як об’єкта світової геополітики та висвітлити історичні передумови створення Крайового уряду, звернувши увагу на сутність різних державних концепцій місцевих політичних сил в умовах німецької військової присутності в регіоні.
Вивчення правових основ створення та діяльності Крайового уряду в червні-листопаді 1918 р. здійснювалося у геополітичних вимірах Першої світової війни, Лютневої революції та Жовтневого перевороту в Росії. Кримський півострів займав важливе місце в системі геополітичних доктрин провідних європейських держав. Морська стратегія Росії в Першій світовій війні полягала у забезпеченні на заході її виходу до відкритого океану. Тому одним із воєнних завдань Росії було оволодіння протоками Босфор і Дарданелли при використанні Криму як стратегічної точки опори. Водночас це перетиналося з інтересами її союзників по Антанті, що проводили свою таємну політику стосовно Росії. Реалізація планів австро-німецького блоку, що передбачали повне витіснення Росії з Чорноморського регіону знайшла своє відображення у Брестському договорі 1918 р., укладеному окремо з Українською Народною Республікою й Радянською Росією. При цьому німецькі війська ввійшли не тільки на територію УНР, але й у Крим, що залишався поза сферою впливу Центральної Ради, й приступили до здійснення заздалегідь наміченого ними плану, у який входило ослаблення Росії шляхом розчленування її на окремі самостійні держави. Отже, одним із результатів укладення договору в Брест-Литовську стало перетворення Криму в місце сутички геополітичних інтересів Німеччини, Росії, України, Австро-Угорщини та Туреччини. Німецька дипломатія враховувала політичні плани свого південного воєнного союзника й розглядала як варіант державності в Криму створення татарського ханства під егідою Німеччини та Туреччини, адже півострів розглядався і як один із важливих плацдармів для можливого удару по азіатським колоніям Британії. Це не відповідало гетьманській „всеукраїнській” концепції, що зокрема передбачала й Крим в складі Української Держави. Таким чином, міждержавні суперечності навколо Криму відбивалися й на внутрішньополітичному житті півострову.
Кримськотатарський національний парламент – Меджліс, обраний на Установчих зборах мусульман Криму – Курултаї в грудні 1917 р., був готовий узяти на себе формування уряду кримської держави, при цьому не роблячи його вузько національним, а з огляду на всі етнічні й політичні прошарки місцевого населення. Але німецьке командування в убезпеченні півострову від невигідного для нього політичного конфлікту при створенні кримської цивільної влади не зважилися зробити ставку на лідерів Меджлісу, найвпливовіші з яких відносилися до радикально налаштованого правого крила, переслідуючого втілення гасла „перетворення Криму в незалежне нейтральне ханство з метою його звільнення від панування й політичного впливу росіян”. Із іншого боку партія конституційних демократів, найвпливовіша в Криму, також не змогла запропонувати реальної влади, оскільки антинімецькі настрої значної частини її лідерів і політичні гасла відновлення „єдиної та неподільної Росії” не сприяли складанню дружніх стосунків із німецьким командуванням. Третьою силою, яка активно брала участь у політичному житті, були німці-колоністи. Але їхня місцева громадсько-політична організація – Кримський комітет німців у боротьбі за владу між національними та політичними групами і партіями відмовився від формування уряду на своїй основі. І, нарешті, останньою стороною, що прагнула до встановлення влади в Криму, була Україна яка все більш наполегливо висувала своєї претензії щодо Криму, і це породжувало певне занепокоєння усіх інших сторін політичного протистояння, у тому числі – кримських татар і росіян. Що стосується більшовиків як політичної сили, то вони знаходилися поза законом, були в той час у глибокому підпіллі і суттєво впливати на події не могли.
18 травня 1918 р. Меджліс оголосив себе тимчасовим Кримським державним парламентом і заявив, що він бере у свої руки організацію крайової влади на території півострова. Це не влаштовувало не тільки німецьке командування, яке вважало, що таке рішення не є законним і безпечним, спроможне підірвати встановлений відносний громадський спокій на території Криму, але й лідерів інших політичних партій – зокрема, конституційних демократів, які контролювали губернські земські збори. Проте й у їхніх рядах не було єдності, що не давало їм можливості виступати єдиним політичним фронтом у боротьбі за владу. У такій ситуації, переконавшись у неспроможності строкатих місцевих політичних сил дійти згоди у створенні коаліційного уряду, що породжувало безвладдя, командування німецьких військ прийняло рішення в найкоротший термін дати Криму уряд, із яким воно могло б надалі співпрацювати. Цьому суттєво сприяла й непримиренна позиція есеро-меншовицької більшості губернських земських зборів, що призвело до зриву переговорів кадетів з лідером кримськотатарського національного руху Дж.Сейдаметом, висунутим Меджлісом на посаду прем’єр-міністра Кримського крайового уряду, й відставку останнього.
Розділ 3. „Державно-правова організація Криму в червні – листопаді 1918 р.”, що має чотири складові частини, оформлені у вигляді окремих підрозділів, стосується вивчення особливостей формування персонального складу уряду С.Сулькевича, нормативно-правового забезпечення організації державної влади в Криму, діяльності центральних та місцевих адміністративно-управлінських, охоронних і судових органів.
5 червня 1918 р. підібраний німецьким командуванням генерал-лейтенант російської армії С.Сулькевич, розпочав формування урядового кабінету. Протягом 10 діб шляхом численних особистих компромісів коаліційний уряд був у цілому визначений, що свідчило про намагання його глави забезпечити політичну стабільність у Криму. Насамперед, це були особи з партії конституційних демократів, татарського Меджлісу і громади німців-колоністів. Одним із перших до складу кабінету був включений представник останніх В.Налбандов. Пізніше німецький губернський комітет цілком підтримав С.Сулькевича, делегувавши туди ще і Т.Раппа. Кадети неоднозначно сприйняли призначення Сулькевича прем’єром та його перші кроки. Відомі тоді політики С.Крим і В.Келлер відмовилися взяти участь у роботі нового уряду. В.Оболенський залишився на посаді голови губернської земської управи. Надалі кадети знаходилися в опозиції до уряду й усі їхні лідери зосередилися на тому, щоб замінити „німецьку маріонетку” генерала Сулькевича іншою адміністрацією. Натомість кримські татари, вбачаючи в Сулькевичі не тільки політика, але й одновірця, підтримували його й без вагань погодилися на роботу в Крайовому уряді. Від них, крім самого Сулькевича, який також обіймав посади міністра внутрішніх справ і воєнного міністра, Дж.Сейдамет обійняв посаду міністра закордонних справ, А.Ахматович – посаду міністра юстиції. В уряд були персонально запрошені й відомий російський банківський діяч граф В.Татищев на посаду міністра фінансів і колишній таврійський віце-губернатор князь С.Горчаков на посаду заступника міністра внутрішніх справ, а фактично – віце-прем’єра.
14 червня 1918 р. весь склад Крайового уряду подався на аудієнцію до командувача німецькими військами в Криму генерала Коша для визначення й узгодження своїх нагальних та перспективних завдань роботи. Напередодні С.Сулькевич поставив німецькому воєначальнику питання щодо виборів у Кримський парламент, на що отримав відповідь про їхню передчасність доки не настане мирний час. Із керівництвом німецького штабу була узгоджена Декларація „До населення Криму”, складена політичними лідерами Крайового уряду, що виконала роль своєрідної конституції державного утворення. 25 червня 1918 р. вона була оголошена населенню. Насамперед підтверджувалося, що „за згодою німецького військового командування, для відновлення спокою і порядку генерал-лейтенант Сулькевич прийняв на себе організацію урядової влади”. Крайовий уряд, в цілому зберігаючи російську великодержавну риторику, разом з тим продекларував ідею кримської державності. Державним прапором Криму визнавався прапор із гербом колишньої Таврійської губернії на блакитному полі. Столицею і місцем перебування Краєвого уряду як органу верховної влади в Криму оголошувався Сімферополь. Губернський комісаріат, створений за рішенням російського Тимчасового уряду в 1917 р., було скасовано. Розпускалися губернські, повітові та волосні земські збори, розгляди справ, що їм належали, переходили до компетенції відповідних управ за узгодженням із Міністерством внутрішніх справ. Усі спілки, товариства, комітети й партійні організації мали у місячний термін пройти перереєстрацію. У своїй програмі Крайовий уряд проводив курс на вирішення завдань, спрямованих на формування державної інфраструктури на півострові. Проголошувалося збереження законодавства Російської імперії, чинного до 25 жовтня 1917 р. Поверталися на службу неправомірно звільнені у час Соціалістичної Радянської Республіки Тавриди чиновники, проте для затвердження на посадах вони мали скласти присягу новій державі, оскільки Декларація проголошувала громадянство Криму. Досить відвертою ознакою прагнення Крайового уряду до державної самостійності було створення власного церковного управління, що мав очолити митрополит Криму й Херсонеса. Визначалися державні кордони Криму, створювалися власні збройні сили, прикордонні підрозділи й митні органи, започаткувалася внутрішня судова система.
Склад створених Кримським крайовим урядом міністерств являв собою структуру, що була аналогічною до апарату колишньої Російської імперії, але значно скороченою через відсутність повної владної вертикалі. Цим формально урядовим, а фактично колишнім губернським органам підпорядковувалися відповідні міські і повітові адміністративні органи – відділи. Координацію й контроль за діяльністю місцевої адміністрації здійснювало Міністерство внутрішніх справ. У Декларації не йдеться про зміни в адміністративно-територіальній структурі півострова, що залишилася сталою з часів входження Криму, як південної частини Таврійської губернії, до складу Російської імперії. Залишилися незмінними й органи місцевої адміністрації в містах, повітах і волостях. Здебільшого реформування стосувалося лише їхньої штатної структури. Були збережені органи місцевого громадського управління – міські думи як розпорядчі органи, і міські управи – як виконавчі. Але так само, як і в Російській імперії, МВС мало контролювати й діяльність органів місцевого самоврядування. Сприяло посиленню впливу МВС також те, що практично всі силові структури, формування яких розпочалося на досить високому професіональному рівні, підлягали особисто генералу С.Сулькевичу. Виняток складали лише Окремий кримський прикордонний дивізіон, а також Корчемна варта і митна Чорноморська флотилія, що знаходилися у безпосередньому підпорядкуванні Міністерства фінансів, але за комплектуванням теж були підконтрольні прем’єру. Військове міністерство розгорнуло активну діяльність щодо організації служби, добору командного складу, формуванню частин. При МВС також було створене управління Крайової внутрішньої варти. Місцеві органи влади, міські й повітові, відновили діяльність поліцейських відділків, використовуючи для цього нормативні акти Російської імперії. Крім цих збройних формувань, на території півострова, безпосередньо за допомогою німецького командування і за узгодженням з Кримським союзом німців-колоністів, були створені їхні національні загони самооборони.
Судові органи, що входили у судову систему Кримського крайового уряду генерал-лейтенанта С.Сулькевича, по своїй суті подавали в мініатюрі судоустрій колишньої Російської імперії. У зв’язку з тим, що Крим не потрапляв більш під юрисдикцію існуючих раніше на території України судових палат – Київської, Харківської й Одеської, що були апеляційною інстанцією для всіх кримінальних справ, розглянутих в окружних судах без присяжних засідателів, на території півострову була заснована Кримська судова палата. Поза усім, судова палата розбирала як перша інстанція справи про державні та посадові злочини. Постановою Крайового уряду від 12 липня 1918 р. був створений Кримський військово-окружний суд із завданням розгляду справ у злочинах проти особи та власності, скоєних за час із 25 жовтня 1917 року. У вересні Постановою уряду було затверджено Кримський сенат, Верховний кримінальний суд, внесені доповнення і зміни в російські Статут карного судочинства, Статут цивільного судочинства, Статут про покарання. Суддям, які не покинули Крим і не були знищені більшовиками в ході репресій, пропонувалося повернутися на державну службу. Вони мали присягати на вірність крайової владі на загальних підставах. До складу судових органів входила також прокуратура, яка була складовою частиною судового відомства, але зі своєю власною організацією, як і в Російській імперії. Очолював прокурорську ієрархічну піраміду міністр юстиції. Проте, незважаючи на чіткість теоретичних положень Декларації Крайового уряду, зокрема в питаннях організації судових органів Криму, їхнє нормальне функціонування на півострові не відбулося, юристи-теоретики не змогли створити ефективну чинну судову систему. Позначалося й паралельне існування двох каральних систем – Крайового уряду та командування німецькими військами. До того ж на територію Криму прагнув поширити свою судову владу уряд гетьмана Української Держави, використовуючи аргумент невизнання ним Крайового уряду, а відповідно і всього державного апарату С.Сулькевича.
У розділі 4. „Основні напрямки нормативно-правової діяльності кабінету генерал-лейтенанта С.Сулькевича” подано матеріал, що за його підрозділами висвітлює відповідно нормативно-правову діяльність Першого крайового уряду в галузі внутрішньої політики й у сфері міжнародного права, а також причини його політичного краху.
У Декларації „До населення Криму” було проголошено новий інститут кримського громадянства, остаточне юридичне оформлення якого відбулося 11 вересня 1918 р., коли Рада Міністрів Кримського крайового уряду затвердила відповідний Закон. Громадянами Криму вважалися особи без різниці національності, релігії та стану, протягом трьох років приписані на час опублікування Декларації до станів і громад повітів і міст Криму, які мали до 25 червня 1918 р. у приватній власності нерухоме майно у межах Криму; а також службовці державних установ і ті, хто перебував на виборних посадах земської та міської служби, або належав до складу виборних правлінь різних громадських організацій, зареєстрованих в Криму за установленим порядком до видання цього Закону. З огляду на роль мусульманського чинника в політичній ситуації на півострові й авторитет татарського крила в Крайовому уряді не була залишена без уваги проблема емігрантів – мусульман кримського походження. Ці особи визнавалися кримськими громадянами на загальних підставах і на них не поширювалася вимога трирічного проживання в Криму. Новим явищем для того часу в Законі про громадянство було введення інституту подвійного громадянства.
Проте основним напрямком діяльності Кримського крайового уряду була економічна сфера. У торгівельно-промисловій сфері уряд став активно використовувати податкову політику, мита й акцизи. До 9 серпня 1918 р. був відновлений Севастопольський торговий флот. 14 серпня створюється Керченське казенне рибальство. Для того, щоб вирішити паливні проблеми була розпочата інженерна розвідка Бешуйських вугільних копалень в околицях Бахчисараю. Кабінет С.Сулькевича, уникаючи глобальних реформ, у самій широкій мірі став використовувати методи державного регулювання економіки. Це підтвердилося в Постанові Крайового уряду „Про кримінальну відповідальність за порушення граничних цін і спекуляцію” від 5 вересня 1918 р., що стосовно продуктів і товарів першої необхідності погрожувала її порушникам великими грошовими штрафами або навіть ув’язненням. Крайовий уряд провів цілу низку заходів щодо боротьби з безробіттям. Труднощі полягали в тому, що загальне становище на території колишньої Російської імперії змусило піднятися з насиджених місць величезні маси населення і велика кількість їх поспішила до Криму. Проте значну частину біженців удалося працевлаштувати, в основному – на польові й садові роботи та в торгівлю. Активну діяльність розвернуло й Міністерство фінансів. До приходу до влади генерала С.Сулькевича в Криму склалася гостра недостача готівки, й щоб згладити можливі наслідки цього, 16 серпня уряд прийняв рішення про випуск зобов’язань на суму до 20 млн. крб., якими продовольча управа розраховувалася за зданий хліб. Крім цього, на території півострова в обігу перебували і короткострокові зобов’язання Державного казначейства Росії. Підприємства й контори випускали свої грошові знаки – бони. Після невдалої спроби вибити позику в Берліні, тоді ж Рада Міністрів доручила управляючому Мінфіном Д.Никифорову „у нагальному порядку не пізніше наступного засідання подати проект виготовлення грошових знаків Кримського крайового уряду”. За зовнішнім виглядом вони мали зберігати традиційну для грошових знаків Російської імперії символіку й атрибутику. Таким чином, в галузі зовнішньої політики кабінет генерала Сулькевича застосував в основному такі методи державного управління політичними і правовими процесами, що не виходили за межі Зводу Законів Російської імперії.
Натомість за короткий період свого існування Кримський крайовий уряд намагався розгорнути активну діяльність щодо встановлення контактів на міжнародному рівні, насамперед, із тими державами, які меншою чи більшою мірою були причетні до його появи – Німеччиною й Туреччиною. Проте в той же час, контакти з найближчим сусідом – Україною, що могли бути більш стабільні й вигідні уряду, на початковому етапі його діяльності ігнорувалися. Зовнішня політика Кримського крайового уряду проходила виключно в центрі трикутника, сторонами якого були Німеччина, РРФСР, Українська Держава. Кожна зі сторін бачила свій інтерес у розв’язанні кримського питання і прагнула з максимальною ефективністю досягти своєї мети. Спільним було те, що жодна зі сторін не розглядала Кримський крайовий уряд як легітимний орган і самостійний суб’єкт міжнародних відносин. Всі вони практично його ігнорували, вважаючи незаконним (РРФСР); тимчасовою адміністрацією, яка не має ніякого права на вираження власної думки, не є легітимною і такою, що виражає інтереси основної маси народонаселення (Україна); адміністрацією, що допомагає в управлінні територією, зайнятої німецькими військами (Німеччина). Своєрідність тогочасної ситуації полягала у тому, що Крим в якості суб’єкта міжнародного права намагалися представити відразу дві держави – Україна й Радянська Росія. Німеччина ж, використовуючи як формальний привід положення ІІІ Універсалу Центральної Ради про незалучення Криму до складу України, проводила курс на відділення півострова від останньої. Адже політика гетьмана П.Скоропадського була спрямована на включення Кримського півострову в межі Української Держави. І першими наслідками політичного напруження між Кримом та Києвом стали економічна блокада півострова й митна війна. Україна підпорядкувала собі деякі північні кримські території, зокрема Перекоп і північну частину Арабатської стрілки.
У вересні 1918 р. було створено Тимчасовий комітет із зовнішніх відносин, нагальним завданням якого стало врегулювання українсько-кримського протистояння. 5 жовтня 1918 р. в Києві кримська делегація розпочала переговори, відразу визначивши непохитну позицію Крайового уряду – відносно України Крим має бути цілком незалежний і будь-які зміни або обмеження цього його статусу можуть випливати тільки з рішення мирного конгресу або із взаємної угоди Криму з Українською Державою. Українською стороною був оголошений свій проект умов об’єднання з Кримом. Незважаючи на те, що Криму пропонувалася широка автономія: самостійність у сфері місцевого самоврядування, торгівлі, промисловості, національній політиці, охороні здоров’я, шляхів сполучення, крім залізниць, визначенні державної мови, і навіть припускалася наявність власних силових структур, вибір статс-секретаря при гетьмані з числа трьох кандидатів, висунутих крайовим урядом, через позицію кримської делегації переговори були зірвані.
Розвиток політичної ситуації навколо Кримського крайового уряду продовжував своє здійснення на фоні військових дій Першої світової війни. Успіхи Антанти на фронтах вели до того, що Німеччина, Австро-Угорщина та Туреччина наближалися до поразки, від чого загострювалася й внутрішньополітична ситуація в Криму. Об’єднавшись у боротьбі проти Радянської влади, активізували свої дії білі армії. 7 – 10 листопада з’їзд кримських земців зажадав створення демократичного уряду, який мав ужити негайних заходів до встановлення зв’язку з коаліційним Тимчасовим всеросійським урядом, утвореним 23 вересня 1918 р. в Уфі. З’їзд обвинуватив С.Сулькевича у повній неспроможності у всіх галузях управління, запереченні суспільних інтересів і демократичних засад, невмінні навести громадський порядок. Єдиним політичним формуванням, що намагалося не припустити зміни кабінету і відставки С.Сулькевича, була кримськотатарська Директорія. Проте 14 листопада 1918 р. німецьке командування офіційно повідомило губернську земську управу про усунення Кримського крайового уряду генерала С.Сулькевича, наступного дня він здав управління справами новому Крайовому уряду на чолі із С.Кримом.
У ВИСНОВКАХ зосереджено виклад основних результатів дисертації, до яких авторка дійшла в процесі здійснення свого дослідження. По-перше, створення Першого кримського крайового уряду відбувалося у загальному руслі суспільних відносин, характер розвитку яких визначався геополітичними вимірами світової війни і подіями російської революції. Державне утворення в Криму, очолене генералом С.Сулькевичем, виникло в результаті боротьби за владу політичних сил, які мали різні концепції державно-правового облаштування півострову. Серед них були і відновлювачі „єдиної та неподільної Росії”, які вважали крайовий уряд тимчасовим явищем; і поборники державної самостійності Криму, які одним із варіантів досягнення цієї мети визначали протекторат Туреччини; і прихильники гетьманату Павла Скоропадського, які погоджувалися на Кримську автономію у складі Української держави. Але, незважаючи на такі відмінності в поглядах на державну побудову, майже всі кримські політики визнавали її нездійсненність без допомоги іншої держави. Отож визначальним чинником для сформування крайового уряду в Криму в червні 1918 р. стала присутність тут німецького військового контингенту. По-друге, загальні закономірності приходу до влади за німецькою підтримкою військових правителів Криму й України визначили також спільні риси оформлення очолюваних ними державних утворень. За категоріями сучасної теоретико-правової науки найвідповіднішими, зокрема й для кримської державності червня – листопада 1918 р., були республіканська форма правління, унітарна форма устрою, авторитарний тип політичного режиму. Але зазначимо, що такі визначення форми кримської державності не мають класичного розуміння. За кількістю поєднаних в одних руках міністерських портфелів обсяг влади С.Сулькевича значно перевищував не тільки прем’єр-міністерські і президентські повноваження, а й мав певні монархічні риси. Унітарний Крим у процесі переговорів з Українською державою у вересні – жовтні 1918 р. мав перспективи перетворення на суб’єкт конфедерації чи федерації або стати автономною адміністративно-територіальною одиницею України. В свою чергу авторитарний характер влади генерала С.Сулькевича не заперечував багатоцвіття кримського партійного життя. По-третє, підхопивши владну естафету в Криму від Соціалістичної Радянської Республіки Тавриди, уряд С.Сулькевича отримав у підпорядкованість систему адміністративних, охоронних і судових органів, що здебільшого залишалася незмінною з 1917 р. Адже за короткий проміжок радянського панування в Криму в березні – квітні 1918 р. більшовицькі лідери CРРТ не встигли досягти вагомих результатів свого державного облаштування як в соціально-економічних, так і політико-правових сферах суспільного життя. Основою державно-правової організації Криму стало повернення до законодавчого ґрунту часів Російської імперії і Тимчасового уряду. Разом з тим Крайовий уряд вдавався й до власної нормотворчості, зокрема й на законодавчому рівні, що інкорпорувалося в збірку його узаконень і розпоряджень. Організаційна побудова й функціональне призначення органів кримської законодавчої, виконавчої та судової влади в загальних рисах копіювала в мініатюрі їхню стару російську імперську модель. По-четверте, нормативно-правові засади здійснення урядової політики кабінетом С.Сулькевича концептуально були визначені в Декларації „До населення Криму” від 4 червня 1918 р. Їхнє обґрунтування здійснювалося на підставі гасел правової державності, висунутих на порядок денний в російських теренах після Лютневої революції 1917 р. В господарському житті півострова було взято курс на ринкові тенденції та економічний плюралізм, визнавалася недоторканність приватної власності. В той же час вжиття авторитарних методів управління в галузі внутрішньої політики кабінету зводили на нівець його намагання стабілізувати народне господарство Криму й зупинити погіршення добробуту населення. Зовнішньополітичний курс уряду не мав концептуальної послідовності, змінювався залежно від обстановки на фронтах війни. Все це після військової поразки Німеччини врешті-решт призвело до усунення уряду С.Сулькевича від влади. По-п’яте, історичні уроки створення і діяльності Першого крайового уряду Криму доводять, що зразок політичного і економічного відокремлення півострова від України не мав позитивних наслідків для населення регіону. З огляду на минуле варто здійснювати й сучасну нормативно-правову регламентацію відносин державного центру України та її Кримської автономії на підставі єдності української правової системи, усунення всіх її правових колізій.
ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Редькина Е.Н. О легитимности Крымского краевого правительства Сулеймана Сулькевича (июнь – ноябрь 1918 г. //Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999 – Вип. 7. У 3-х ч. – Ч. 3. – С. 141 – 145.
2. Редькіна О.М. Державна концепція Кримського крайового уряду С.Сулькевича //Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – №5. – С. 273 – 278.
3. Редькіна О.М. Судові органи Кримського крайового уряду С.Сулькевича //Держава і право. – 2003. – Вип. 19. – С. 162 – 165.
4. Редькіна О.М. Державно-адміністративні реформи Кримського крайового уряду генерала С.Сулькевича (червень – листопад 1918 р.) //Часопис Київського університету права. – 2003. – №3. – С.73 – 78.
5. Редькина Е.Н. Крымский мечтатель (Личность В.А.Оболенского в контексте деятельности Крымского краевого правительства генерала С.Сулькевича) //Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи. – Сімферополь, 2003. – С. 178 – 184.
6. Редькіна О.М. Декларація Кримського крайового уряду С.Сулькевича 1918 р. (з досвіду кримського конституціоналізму) //Правові аспекти підготовки та здійснення конституційної реформи в Україні. – Сімферополь, 2003. – С. 51 – 53.
АНОТАЦІЇ
Редькіна О.М. Кримський крайовий уряд генерал-лейтенанта С.Сулькевича (червень-листопад 1918 р.): історико-правове дослідження. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2003.
Дисертація є першим в українській історико-правовій науці комплексним дослідженням питань організації та діяльності Кримського крайового уряду в червні – листопаді 1918 р. У роботі на основі теоретичних розробок актуальних проблем держави і права в сучасній юриспруденції здійснено аналіз політико-правової ситуації, що передувала приходу до влади генерал-лейтенанта С.Сулькевича. Зроблені висновки щодо політичної залежності кримського кабінету від військового командування кайзерівської Німеччини.
Висвітлено особливості процесу державного будівництва на Кримському півострові, становлення законодавчої системи, судової влади, адміністративно-управлінських та охоронних органів. Вивчено організаційну структуру державного механізму й зміст нормативно-правових актів Кримського уряду в 1918 р., що засвідчило широке використання його адміністрацією російського імперського законодавчого доробку.
Ключові слова: крайовий уряд, військовий контингент, конституційні демократи, кримськотатарський Меджліс, німці-колоністи, державне будівництво, міністерства, адміністративно-управлінські органи, судова система, українсько-кримські переговори.
Редькина Е.Н. Крымское краевое правительство генерал-лейтенанта С.Сулькевича (июнь – ноябрь 1918 г.): историко-правовое исследование. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2003.
Диссертация является первым в украинской историко-правовой науке комплексным исследованием вопросов организации и деятельности Крымского краевого правительства в июне – ноябре 1918 р. В работе на основе теоретических разработок актуальных проблем государства и права в современной юриспруденции осуществлен анализ политико-правовой ситуации, предшествующей приходу к власти генерал-лейтенанта С.Сулькевича. Сделаны выводы о политической зависимости его кабинета от командования военного контингента кайзеровской Германии, расположенного на территории Украинской Державы и в Крыму.
Освещены особенности процесса государственного строительства на Крымском полуострове в особых исторических условиях, становления законодательной системы, судебной власти, административных и охранительных органов. Обосновано, что согласно категориям современной теоретико-правовой науки наиболее соответствующими для крымской государственности июня – ноября 1918 г. являются республиканская форма правления, унитарная форма устройства и авторитарный тип политического режима.
Изучено организационную структуру крымского государственного механизма, что доказывает ее близкое соответствие государственно-правовым основам бывшей Российской империи. Проведено исследование нормативно-правовых актов Крымского краевого правительства, что подтвердило широкое использование его государственным аппаратом российского имперского законодательного наследия. Программные положения осуществления правительственной политики кабинета С,Сулькевича были оглашены 4 июня 1918 г. в Декларации “К населению Крыма”, выполняющей роль своеобразной конституции крымского государственного образования. Они обосновывались в соответствии с принципами правовой государственности, выдвинутыми на повестку дня Февральской 1917 г. революцией в России. В хозяйственной жизни Крымского полуострова был взят курс на рыночные тенденции и экономический плюрализм, признавалась неприкосновенность частной собственности. В то же время чрезмерное применение авторитарных методов управления в области внутренней политики сводили на нет попытки Крымского правительства стабилизировать народное хозяйство.
Выявлены основные просчеты кабинета С.Сулькевича в области внешней политики, которые отрицательно повлияли на его функционирование и привели в сфере международных отношений к противостояния Крыма и Украинской Державы гетмана П.Скоропадского, а также в области финансово-экономической деятельности, что создало повод для украинско-крымской таможенной войны и как последствие – снижение уровня благосостояния крымского населения.
Установлено, что наиболее оптимальным путем государственного развития Крыма был союз с Украинской Державой на основе предложенной ею широкой автономии. Не использование этого исторического шанса стало одной из причин распространения гражданской войны в юго-западных регионах бывшей Российской империи. Политический курс Крымского краевого правительства не имел концептуальной последовательности, изменялся в зависимости от обстановки на фронтах мировой войны. Все это после поражения Германии в конце-концов привело к устранению кабинета С.Сулькевича от власти 14 ноября 1918 г.
Исторические уроки создания и деятельности Первого краевого правительства Крыма убеждают, что пример государственно-правового, политического и экономического обособления Крымского полуострова от Украины не имел положительных последствий для населения региона. С учетом прошлого целесообразно осуществлять и сегодняшнюю нормативно-правовую регламентацию отношений государственного центра Украины и Крымской автономии на основе единства украинской правовой системы, устранения всех ее правовых коллизий.
Ключевые слова: краевое правительство, военный контингент, конституционные демократы, крымско-татарский Меджлис, немцы-колонисты, государственное строительство, министерства, административно-управленческие органы, судебная система, украинско-крымские переговоры.

RED’KINA Y.N. The Crimean Regional (Krai) Government Headed by General-Lieutenant S. Sul’kevitch (June-November 1918): historical-legal research. – Manuscript.
Doctoral thesis in Jurisprudence, speciality 12.00.01 – Theory and History of State and Law; History of Political and Legal Studies. National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kiev, 2003.
The dissertation presents the first attempt of the complex research of the problems of creation and activities of the Crimean Regional (Krai) Government (June-November, 1918) in the historical-legal science of Ukraine. The author, taking into consideration modern research of the important problems of State and Law in Jurisprudence, made the analysis of the political and legal situation of the period under consideration, which made it possible for General- Lieutenant S.Sul’kevitch take power into his hands. There was made the conclusion that the mentioned government in its politics strongly depended on the policy of the commanding of Kaiser Germany military forces on the territory of Ukrainian Power and the Crimea.
Besides, the author covered the peculiarities of the process of building up statehood, legal system and judicial power, administrative and protective bodies in the Crimean peninsula in the specific historical situation. It was substantiated that according to the categories of modern theory of Jurisprudence the republican form of governing, unitary mode construction, authoritarian type of the political regime were characteristic of the statehood in the Crimea of the period June-November 1918.
KEY WORDS. Regional (krai) government, a military force (contingent), constitutional democrats, Crimean Tatars Medglis, German colonists, building up of the state(hood), ministries, governmental and administrative bodies, judicial system, Ukrainian- Crimean negociations.