Спеціальність 10.02.03 - слов’янські мови

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

КИЇВ – 2005

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі слов’янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Наукові керівники: академік НАН України Мельничук Олександр Савич;
кандидат філологічних наук, доцент
Паламарчук Ольга Леонідівна, Інститут філології
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри
слов’янської філології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент
Черниш Тетяна Олександрівна, професор
кафедри полоністики Інституту філології
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка;

кандидат філологічних наук, доцент
Албул Ольга Ананівна, доцент кафедри
слов’янської філології Львівського
національного університету імені Івана Франка

Провідна установа: Ужгородський національний університет,
кафедра словацької філології, Міністерство
освіти і науки України, м. Ужгород

Захист відбудеться "7" лютого 2006 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.172.01 при Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано "29" грудня 2005 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор філологічних наук, професор Н.Г.Озерова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Правова лексика старослов’янської та давньоруської мов неодноразово привертала до себе увагу вчених. Особливо активно її вивчали у зв’язку з дослідженням проблеми співвідношення старослов’янських та давньоруських елементів у літературній мові Київської Русі (О.О. Шахматов, А.М. Селіщев, В.В. Виноградов, М.О. Мещерський, В.М. Істрін, С.П. Обнорський, Б.О. Ларін, Б. Унбегаун, Д. Ворт, В.М. Русанівський, В.В. Німчук). До лексики права зверталися у працях, присвячених зіставно-типологічному вивченню лексики початкового періоду формування слов’янських літературних мов (Р.М. Цейтлін); реконструкції архаїчних уявлень та текстів (В’яч.Вс. Іванов, В.М. Топоров). Останнім часом старослов’янську та давньоруську лексику активно вивчають у зв’язку з відтворенням середньовічної мовної картини світу (Т.І. Вендіна, К.С. Яковлєва, Г.В. Межжеріна).
Звернення до способів відображення культурних концептів у мові на віддалених у часі хронологічних зрізах дозволяє простежити закономірності семантичного розвитку лексики, повніше реконструювати мовну картину світу, поглибити знання про культурну парадигму відповідного періоду, простежити спадкоємність культурної традиції. Цей напрямок досліджень органічно вписується до сучасних антропоцентрично орієнтованих міждисциплінарних гуманітарних студій, спрямованих на розкриття зв’язку між явищами мови та культури.
Актуальність теми дисертаційної праці визначається необхідністю проведення поглиблених семантичних досліджень лексики у зв’язку з вивченням взаємодії мови та культури. Дослідження системи семантичних мотивацій у межах групи слів, тематично об’єднаних належністю до однією культурної сфери, є доцільним і актуальним, оскільки дає змогу пов’язати формування абстрактних значень з певними конкретними уявленнями, виявити підґрунтя процесів мовної концептуалізації правових уявлень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане із загальним напрямом досліджень кафедри слов’янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Актуальні проблеми слов’янського мовознавства".
Мета дослідження. Рефероване дослідження правової лексики старослов’янської та давньоруської мов має на меті реконструювати семантичні мотивації, на базі яких формувалася лексика права, та встановити, якими шляхами відбувалася концептуалізація правової сфери у старослов’янській та давньоруській мовах.
Досягнення цієї мети передбачало розв’язання таких конкретних завдань:
- проаналізувати підходи до вивчення старослов’янської та давньоруської лексики права;
- обґрунтувати правомірність та доцільність спільного аналізу старослов’янських та давньоруських лексем у межах правового дискурсу;
- окреслити коло старослов’янських та давньоруських лексем, за допомогою яких здійснювалася вербальна репрезентація найбільш загальних понять сфери права;
- реконструювати систему семантичних мотивацій, на основі яких формувалися правові значення;
- описати способи мовної концептуалізації права на лексико-семантичному матеріалі старослов’янської та давньоруської мов.
Об’єкт дослідження – старослов’янська та давньоруська лексика на позначення правових понять.
Предметом дослідження є система семантичних мотивацій, що лягли в основу формування правових значень, та способи концептуалізації сфери права в лексико-семантичних системах старослов’янської та давньоруської мов.
Методи дослідження. Для досягнення визначених завдань у роботі використовувалися методи: описовий, порівняльно-історичний, семантичної реконструкції та концептуального аналізу.
Матеріал для дослідження добирався зі словників старослов’янської та давньоруської мов, етимологічних словників слов’янських мов, старослов’янських та давньоруських правових пам’яток, низки наукових праць.
Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що в ній вперше:
- проведено цілісний аналіз культурно значущого сегмента лексики старослов’янської та давньоруської мов – лексики права;
- досліджено систему реконструйованих за допомогою етимологічного аналізу семантичних мотивацій, що дало змогу окреслити коло конкретних уявлень, на базі яких формувалася поняттєва сфера права;
- встановлено, що концептуалізація права у старослов’янській та давньоруській мовах відбувалася на базі семантичного потенціалу, зафіксованого в мотиваціях первісних позначень правопорядку;
- описано процес формування основних правових концептів у середньовічній мовній картині світу.
Теоретичне значення. Результати й висновки дисертаційної праці мають значення для розробки проблем історико-типологічного вивчення лексики слов’янських мов, зокрема для вивчення принципів номінації. Застосована методика є придатною для досліджень, спрямованих на розв’язання проблеми реконструкції мовних моделей світу на історично віддалених хронологічних зрізах, а здійснений у роботі опис правових концептів може бути використаний для визначення універсальних та лінгвоспецифічних ознак відповідних моделей.
Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути враховані при створенні етимологічних та історичних словників; у дослідженнях з історичної лексикології, історії середньовічної слов’янської культури. Матеріали дослідження можуть бути використані у курсах "Вступ до слов’янської філології", "Порівняльно-історична граматика слов’янських мов", спецкурсах з історичної лексикології слов’янських мов, лінгвокраїнознавства.
Апробація результатів дисертації. Робота обговорювалася на засіданнях кафедри слов’янської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних та національних наукових зібраннях: наукових читаннях, присвячених 110-річчю з дня народження академіка Л.А.Булаховського (Київ, 1998); VII Міжнародному славістичному колоквіумі (Львів, 1998); наукових читаннях, присвячених 80-річчю від дня народження академіка О.С.Мельничука (Київ, 2001); Оломоуцькому симпозіумі україністів (Оломоуц, 2001); міжнародній науковій конференції "Актуальні проблеми досліджень мови і мовлення" (Мінськ, 2001); науковій конференції, присвяченій 200-річчю з дня народження Ю.Венеліна (Київ, 2002); науковій конференції "Актуальні проблеми вербальної комунікації: мова і суспільство. До 110-річчя з дня народження Б.О.Ларіна" (Київ, 2003); міжнародному науковому симпозіумі "Художня картина світу слов’ян ХХ ст. (комплексне дослідження)" (Київ, 2005).
Основні положення дисертації викладено в 6 публікаціях у наукових журналах та збірниках наукових праць.
Структура дисертації. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 179 с., з них основного тексту – 159 с. Список використаної літератури становить 224 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі розкривається суть наукової проблеми, обґрунтовується актуальність теми дослідження, формулюється мета, завдання, визначається об’єкт, предмет, методи дослідження; відзначається наукова новизна одержаних результатів, зв’язок роботи з науковими програмами; розкривається теоретичне і практичне значення роботи. Представляється структура дисертації, подається інформація про апробацію результатів дослідження та публікації з теми роботи.
У першому розділі "Старослов’янська та давньоруська лексика права як предмет лінгвістичного дослідження" розглядаються основні підходи до вивчення старослов’янської та давньоруської лексики права. З урахуванням завдань дослідження визначається обсяг досліджуваного матеріалу та методи його аналізу.
Формування правової лексики у старослов’янській та давньоруській мовах відбувалося різними шляхами. У старослов’янській мові ця лексична група поставала у процесі компіляції та перекладу візантійських юридичних текстів на початковому етапі існування першої слов’янської літературної мови. Давньоруська лексика відображала правові уявлення, які упродовж тривалого часу складалися у слов’янському середовищі. Із запровадженням писемності тексти, які побутували в усній формі, були зафіксовані. За своїми мовними особливостями давньоруські правові пам’ятки суттєво різнилися від старослов’янських.
Правовій лексиці приділялася значна увага у зв’язку з вивченням взаємодії старослов’янських та давньоруських елементів у літературній мові Київської Русі. Основні положення та аргументи в дискусії про роль мови ділових пам’яток у формуванні давньоруської літературної мови, про співвідношення в ній старослов’янських та давньоруських елементів містять роботи О.О. Шахматова, С.П. Обнорського, А.М. Селіщева, Б.О. Ларіна, В.В. Виноградова, М.О. Мещерського, Б. Унбегауна, Д. Ворта, В.М. Русанівського, В.В. Німчука, О.І. Горшкова, В.М. Живова.
Відсутність чітко вираженого протиставлення старослов’янських та давньоруських елементів у мові права відповідає складному характеру мовної ситуації в Київській Русі, яку О.С. Мельничук визначає як білінгвізм з елементами диглосії, і особливостям взаємодії двох систем права.
Співіснування різних за походженням пам’яток у складі одного збірника, адаптація правових пам’яток до місцевих потреб, численні випадки використання старослов’янських та давньоруських лексем в одному правовому тексті, свідчать, що в Київській Русі функціонував єдиний правовий дискурс. Загальне положення про те, що у дво- та багатомовних ситуаціях дискурсивна практика створюється сукупністю усних та писемних текстів, проголошених або написаних тими мовами, які реально функціонують у певній соціальній сфері (Г.М. Яворська), створює підстави для спільного розгляду старослов’янської та давньоруської лексики при дослідженні способів концептуалізації права.
Звернення до дослідження правової лексики у період започаткування історичної традиції зумовлюється як важливим соціальним та культурним значенням права, так і специфікою функціонування правових норм. Універсальність права, яке охоплює практично всі сфери життя суспільства, вимагає, з одного боку, сталості і веде до значного консерватизму норм, а з іншого, – потребує реакції на зміни в суспільстві і, відповідно, призводить до дифузії правових понять. Дослідники правової лексики в різних індоєвропейських мовах (К. Воткінс, Т.В. Гамкрелідзе, В’яч.Вс. Іванов, В.М. Топоров) відзначали, що в її основі лежать вихідні неюридичні мотивації, пов’язані з архаїчними уявленнями. Право, виокремившись з синкретичного комплексу таких уявлень, зберігає "пам’ять" про них. Дослідження семантичних мотивацій, на базі яких сформувалася слов’янська правова лексика, спрямовується на реконструкцію цих уявлень. Спільний семантичний потеціал, що сформувався в доісторичний час, реалізувався при формуванні концептосфери права в середньовічній мовній картині світу, відображався в семантиці старослов’янських та давньоруських правових лексем. Саме в цей період значною мірою були визначені шляхи подальшого розвитку концептосфери права у слов’янських мовах.
Семантичні дослідження на віддалених у часі синхронних зрізах пов’язані зі значними труднощами, зумовленими, у першу чергу, обмеженою кількістю фіксацій у пам’ятках та неможливістю верифікувати дані мовним чуттям дослідника. Одним із можливих шляхів подолання цієї проблеми є реконструкція семантичних мотивацій позначення певного поняття, які були актуальними для мовної свідомості відповідної епохи (В.М. Топоров).
Реконструкція семантичних мотивацій становить значний інтерес в історико-типологічних дослідженнях лексики, теоретичні основи яких розроблені колективом українських славістів під керівництвом О.С.Мельничука. Ономасіологічний підхід, провідний при типологічному вивченні лексики, передбачає дослідження принципів номінації. Для близькоспоріднених мов, в яких структурно-функціональна тотожність часто ґрунтується на генетичній спорідненості та відображається в матеріальній подібності лексем, встановлення спільного й відмінного в семантичному розвитку на основі спільних семантичних мотивацій є особливо актуальним. Перспективним в історико-типологічному вивченні лексики є поєднання когнівного та порівняльно-історичного підходу (Т.О. Черниш), коли, з одного боку, етимологічні дані використовуються для реконструкції фрагмента архаїчної мовної картини світу, а з іншого, – даними про культурну парадигму верифікуються результати етимологічного дослідження.
Семантичні дослідження спрямовуються на аналіз культурних концептів – основних складників культури в ментальному світі (Ю.С. Степанов). Вивчення способів концептуалізаціії права передбачає аналіз загальних уявлень про соціальний порядок, відображених у середньовічній мовній картині світу. Цим обмежується коло досліджуваних лексем, які мають позначати найбільш загальні поняття, пов’язані з встановленням, існуванням та підтриманням порядку в соціумі. Семантичний аналіз концептів передбачає опис комплексу уявлень, понять, знань, асоціацій, переживань, з яким пов’язується концепт у свідомості носіїв культури. При такому розумінні концепт співвідноситься не з однією лексичною одиницею, а з планом вираження сукупності різнорідних синонімічних (власне лексичних, фразеологічних) засобів, якими він описується в мові, тобто з планом вираження лексико-семантичної парадигми (С.Г. Воркачов).
У другому розділі "Семантична мотивованість лексики права у старослов’янській та давньоруській мовах" розглядається система комплексів семантичних мотивацій, на основі яких формувалася слов’янська лексика права. Розділ складається з п’яти підрозділів.
У першому підрозділі на основі даних сучасних історико-культурологічних та лінгвістичних досліджень подано нарис міфологічних уявлень, з яких у процесі історичного розвитку виокремлювалося право. В архаїчній свідомості, втіленням якої були, зокрема, міфи, право виступало складовою частиною синкретичних уявлень про космічний порядок, що протистоїть хаосу. Міф пояснював походження світу, людини і суспільства, служив моделлю організації людських відносин, джерелом обов’язкових для всіх норм і правил поведінки. З ускладненням форм суспільної діяльності право виокремлюється як спеціальний інститут, що регулює соціальні відносини.
У другому підрозділі розглядаються два комплекси просторових уявлень, з якими пов’язується правова семантика чисельної групи старослов’янських та давньоруських лексем.
Правова семантика в похідних праслов’янських коренів *kon-, *vorg-, *vмt-, *sorm-, *stud-/styd- мотивується уявленнями про обмежений простір. В архаїчній свідомості такий простір сприймався як світ "своїх", в якому панує порядок і закон, а все, що знаходилося за його межами, було неупорядкованим і становило загрозу. В основі цього комплексу лежить значення "межа", вихід за яку порушує порядок, і пов’язана з ним семантика "вигнання за межу", примушення до переміщення за межі упорядкованого світу як покарання за порушення порядку.
Зв’язок з уявленнями про обмежений, окреслений простір реконструюється для праслов’янського кореня *kon-, представленого в численних старослов’янських та давньоруських похідних, що виражають значення упорядкованості, законності, справедливості: законъ, поконъ, доконьчани~. Семантика "межі" та "середини, центру", яка відзначається в похідних псл. *kon-, може бути співвіднесена з відомими в різних традиціях ритуалами освоєння простору, які включали обхід території по периметру, операцію освоєння центру. Межу земельної ділянки встановлювали на відстані кидка від центру, так само могли визначати і кордони селищ при їх заснуванні. Семіотично маркована лінія, межа, встановлена на певній відстані від центру, відокремлювала організований і упорядкований світ від навколишнього хаосу.
Семантика значної кількості правових лексем може бути пов’язана з уявленнями про відторгнення від упорядкованого світу "своїх". До цієї групи у старослов’янській та давньоруській мовах належать вражьда, вина, срамъ, соромъ, стыдени~, бестqди~, стqдодh"ни~. У давньому праві вигнання було покаранням за тяжкий злочин. З ним пов’язувалися втрата соціального статусу, позбавлення винного засобів до існування. Семантика відторгнення, вигнання реконструюється для псл. *vorgъ "ворог, лиходій", продовженням якого є лексема вражьда. Праслов’янський корінь походить від іє. *urg- "переслідувати, кидати, мучити". Первісно *vorgъ мало значення "вигнанець, відкинутий". У семантиці індоєвропейських відповідників псл. *vorgъ (лит. vargas "горе, біда, злидні", vargti "терпіти", vйrgas "раб", лтс. vargs "слабкий, марний, злиденний", vargt "сохнути, марніти", прус. wargs "лихий, злий", гот. wrikan "переслідувати", wraks "переслідувач") виразно виділяються значення "переслідувати" та "бути позбавленим засобів до існування". Людина, вигнана із общини, втрачала не лише всі соціальні та майнові права, кожен член спільноти, зустрівши вигнанця, мав право його вбити. У багатьох європейських міфологіях поширені уявлення про те, що людина, яка вчинила тяжкий злочин і вимушено опинилася поза межами свого роду, ставала істотою без роду і землі, виродком, чудовиськом, перевертнем в образі вовка (вовкулаком). У зв’язку з цим видається обґрунтованим запропоноване Ф. Міклошичем та Й.Мікколою порівняння псл. *vorgъ з д.-ісл. vargr "вовк, злодій", яке відкидав М. Фасмер. Адже вигнанець одночасно був жертвою, яку переслідували, і хижаком – убивцею, що переслідує свою жертву.
З семантикою відторгнення, вигнання може бути пов’язаний розвиток правових значень у старослов’янських та давньоруських лексем, утворених від праслов’янських коренів *sorm- та *stud-/styd-: срамъ, соромъ, срамота, стыдhни~, стqдъ, бестqди~, стqдодh"ни~. У правових текстах вони позначали дії та вчинки з різною суб’єктно-об’єктною орієнтованістю, які призводили до виникнення почуття сорому: "образа, приниження; згвалтування"; "ганебний вчинок". В архаїчних суспільствах наруга, ганьба, як і вчинення злочину, могли призводити до втрати людиною соціального статусу, і, як наслідок, – до вигнання з общини. Можливість стати вигнанцем викликала страх. Етимологічні дані засвідчують, що значення "сором, ганьба" розвивається в похідних псл. коренів *stud-/styd, *sorm- на базі значення "холод". Мотиваційною основою розвитку значення виступає один з проявів фізіологічної реакції організму, яким супроводжується почуття страху (пор. укр. похолодіти від страху).
В основі розвитку правової семантики у старослов’янських та давньоруських похідних праслов’янських *prav-, *prмm- та антонімічних їм псл. *kriv-, *grex-, *lQk- лежить просторове протиставлення "пряме – криве". Старослов’янські та давньоруські деривати коренів *prav-, *prмm- (оуправити, правьда, правл~ни~, правосто"ни~, правило, правьдани~, правость, оправьдани~, пр<мо) виражали ідею відповідності нормі, правильності, справедливості, а деривати коренів *kriv-, *grмx-, *lQk- (кривьда, кривина, прhгрhшени~, грhхъ, л@кавьстви~, л@кавьновати) пов’язувалися з порушенням порядку, неправильним, несправедливим. Культурне протиставлення прямого як справедливого, відповідного нормі кривому – несправедливому, невідповідному нормі склалося ще в індоєвропейський період і було успадковане слов’янською традицією. Дослідження Е. Бенвеніста, В.М. Топорова показали, що розвиток морально-правових значень на основі конкретних просторових міг відбуватися в ритуально-обрядовій сфері.
Семантика індоєвропейських паралелей праслов’янських коренів *prav- (лат. pro-bus "добрий, чесний", дінд. prabhъh "видатний; той, що перевищує", дангл. fram "сильний, діяльний, сміливий", дісл. framr "той, що стоїть попереду; той, що прагне вперед") та *prмm- (гр. рсьмпт "перший", оск. promom "тс.", дісл. framr "придатний, добрий, сміливий", fruma "вперед, пізніше", гот. fram "спереду", "перший", двн. fruma "користь, вигода", нвн. fromm "побожний, богомільний") дозволяє припускати, що конкретні просторові значення пов’язувалися з морально-правовими в межах певного ритуалу. Е. Бенвеніст, аналізуючи соціальний термін rex, показав, що матеріальне значення "прокладати прямі лінії" могло застосовуватися до сфери морального в ритуалі освоєння простору, коли перед початком будівництва особа, наділена найвищою владою, прокладає межі у вигляді прямих ліній, відокремлюючи свою землю від чужої.
Паралельно з розвитком семантики нормативності у псл. *prav-, *prмm- формувалися антонімічні морально-правові значення у псл. *kriv-, *lQk-, *grмxъ. Маркованість кривого в міфологічних текстах та обрядово-ритуальних діях відзначає В.М.Топоров, вказуючи на його віднесеність до несприятливого в сакральній сфері. У старослов’янських та давньоруських текстах практично не фіксуються конкретні просторові значення у продовжень псл. *kriv- (такі значення послідовно представлені в похідних *lQk-). Це можна розглядати як свідчення глибокого архаїзму семантики ненормативності у *kriv-.
У третьому підрозділі аналізуються праслов’янські корені *stroj-, *rкd-, *иin-, *stav-, в яких відзначається виразний зв’язок семантики упорядкування з просторовою. У старослов’янській та давньоруській мовах деривати цих коренів (чинъ, чинити, qчинити, qчин~ни~, строи, строити, qстрои, qстро~ни~, р#дъ, ур#жени~, нар#дъ, р#дити, нар#дити, оуставъ, qставити) описують різні прояви суспільного порядку. Семантика упорядкуввання реалізується у значенні "порядок", а також у значеннях "чин, місце в суспільній ієрархії", "правило, постанова, закон", "керувати, правити, управляти".
Витоки зв’язку семантики упорядкування з просторовою лежать в архаїчних космогонічних уявленнях, згідно з якими простір конституювався речами, які його заповнювали, а творення і буття речей не відділялося від належного їм місця у просторі. Основною ознакою космосу, створеного таким чином, була упорядкованість. Стан упорядкованості мав певні динамічні характеристики, пов’язуючись передусім з незмінністю, непорушністю, статикою, що знайшло відображення в семантиці псл. *kojiti, *tiхъ. Сприйняття упорядкованого як належного, доброго, правильного найвиразніше відбите у значеннях похідних псл.*ladъ.
В окремому підрозділі розглядається семантика праслов’янських *pakostь, *verd-, *skvьrna (пакость, врhдъ, скврьна), в яких мотиваційною основою розвитку правових значень "завдана шкода", "злочин", виступає порушення цілісності тіла, його розчленування. Розвиток семантики можна пов’язати з відображеним у міфах сприйняттям світу у вигляді антропоморфізованої моделі, в якій частини простору співвідносяться з частинами людського тіла. Вихідною точкою семантичної еволюції могли бути обрядові дії, що здійснювалися в основному річному ритуалі на межі старого і нового року та відображали ідею розпаду старого світу та складання нового. Вони передбачали розчленування жертви, яка символізувала старий світ, та складання докупи частин тіла розчленованої жертви – збирання (об’єднання) нового світу. Найповніше зв’язок з комплексом ритуально-обрядових дій реконструюється для псл. *skvьrna.
Строга регламентованість ритуальних дій, семіотична навантаженість кожного їхнього елемента, значення словесних формул, способу їх виголошення і сприйняття знайшли відображення в семантиці лексем, які первісно позначали елементи ритуальних дій, і на цій основі згодом розвинули правові значення. Такий семантичний комплекс мотивує розвиток правових значень у похідних праслов’янських коренів *kaz-, *kor-, *rek-, *rot-; *sluљ-; *obid- (казнь, исказа, qказани~, qказъ, корити, qкар"ти, qкоръ, qкоризна, покорити, ротити с#, рота, отъречени~, нарокъ, рокъ, оuрокъ, ослушани~, обида).
Аналіз показав, що в коренів *kaz-, *kor-, *rмk- семантика мовлення пов’язується з семантикою упорядкування. Ритуальне мовлення передбачає встановлення за допомогою промовленого слова норм, спрямованих на підтримання порядку і обов’язкових для виконання всіма членами соціуму. Суб’єктом його є той, хто наділений правом встановлювати норми. Адресат такого говоріння – соціум та його члени.
Недотримання норм, "недослухання" до них, вважалося порушенням порядку, що знаходить відображення в семантиці похідних кореня *sluљ- (стсл. ослушани~ "непокора, непослух").
Серед правових лексем старослов’янської та давньоруської мов виділяється група слів, для яких було встановлено зв’язок із семантикою зорового сприйняття. До неї належать похідні праслов’янських коренів *vid-, *zьr- (обида, прhзьрhни~), в яких значення "завдавати шкоди, чинити несправедливо" розвивалася на базі значення жесту "дивитися повз когось" > "зневажати, нехтувати".
У третьому розділі "Концептуалізація права у старослов’янській та давньоруській мовах" розглядаються способи концептуалізації правових уявлень у середньовічній мовній картині світу. Розділ складається з трьох підрозділів.
За основу членування концептосфери права прийнята універсальна юридична формула, реконструйована В’яч.Вс. Івановим та В.М. Топоровим на підставі аналізу давніх слов’янських правових текстів. Правовий зміст формули полягає в тому, що здійснено певну дію, яка порушує порядок, цей порядок має бути відновлений шляхом виконання певної правової процедури, яка визначає відшкодування.
Виділяються три групи пов’язаних між собою уявлень, які разом складають концептуалізовану сферу права. Центральне місце при концептуалізації права належить концепту "порядок", якому семантично підпорядковуються концептуальне поле порушення порядку ("злочину") та "покарання" як способу відновлення порушеного порядку.
Дані старослов’янської та давньоруської мов засвідчують, що упорядкування суспільного життя, запровадження правових норм осмислюється так само, як і облаштування навколишнього матеріального світу. Давньоруські та старослов’янські похідні праслов’янських основ *иin-, *stroj-, *rкd, *stav- (чинити, строити, р#дити, ставити), об’єднані семантикою упорядкування, можуть відображати дії, спрямовані як на упорядкування матеріального світу, так і на гармонізацію соціальних відносин: начаша чинити городъ на наровh; поиди кы~ву ать р#дъ учинимъ о рускои земьлh. У правових контекстах дієслова з основами строи- став-, р#д-, чин- виражають різні способи упорядкування соціальних відносин. Врегулювання стосунків між державами, окремими князівствами, укладання угод, договорів мислиться як встановлення меж та як будівництво.
Семантика порядку в старослов’янській та давньоруській мовах реалізується у значеннях, що описують упорядковане розташування предметів у просторі, – "визначене місце", "послідовність розташування, черга". Соціальна упорядкованість, за аналогією з просторовою, осмислюється як закріплення за кожним членом спільноти визначеного місця в соціальному просторі. У семантиці лексем, які виражають ідею упорядкованості в старослов’янській та давньоруській мовах, виділяються значення "суспільне становище, стан, звання, чин": никакоже да не възбран~нъ бqдеть на таковыи р#дъ възведенъ быти.
У сферу соціальних відношень порядок експлікується у вигляді правил, які встановлюють норми поведінки, обов’язкові для всіх членів спільноти. Внутрішня форма аналізованих лексем та їх метафоричне вживання відображає тісний зв’язок порядку і правил. Похідні коренів, мотивованих семантикою упорядковуючої діяльності, у текстах часто вживаються на позначення норм, правил: мъногы стро" и законы имате w вьсhмъ богатьствh и w конихъ, а дши ни бесhдъ дh~те; оу тhхъ мнози оустави и строи соуть.
Первісно правові норми закріплювалися і відтворювалися у звичаї (звичаєве право). Такі норми, як і сам порядок, були "результатом деміургічної діяльності" і служили "основою для створення права" (Т.В. Топорова). Співвіднесеність з актом творення-упорядкування вимагала, щоб право, втілене у звичаї, лишалося незмінним і непорушним (ще одне підґрунтя статичності порядку). Престиж і авторитетність права значною мірою визначалися його одвічністю, прадавністю.
Похідні псл. *иin-, *stroj-, *rкd, *stav- у старослов’янській і давньоруській мовах відображають концептуалізацію уявлень про право і правила через співвіднесення з порядком онтологічним. Коло ідей, пов’язаних з упорядкуванням космосу, єдністю його просторово-часового виміру, деміургічною діяльністю не передбачає співвіднесення з людськими вимірами (оцінками), які натомість знаходять вираження в уявленнях про справедливе.
Уявлення про справедливе відігравали надзвичайно важливу роль у концептуалізації правової сфери загалом, і уявлень про порядок і правила, які його запроваджують і підтримують, зокрема. Вони тісно пов’язані з ідеєю міри. Справедливість втілює міру в соціальному житті, яка задається законами і правилами: нъ оустави себh законъ и правило да вь мhрh вьсе твориши.
Мовна концептуалізація семантичного поля справедливості відбувається на базі уявлень про пряме, невикривлене як таке, що відповідає нормі і пов’язується з бінарним протиставленням "пряме – криве". У середньовічній мовній свідомості зв’язок права і справедливості маніфестує семаника численних похідних псл. кореня *prav-: правьда, правость, правота, правосто"ни~, правило, правьдани~, оправьдани~, оуправлени~.
У другому підрозділі розглядаються способи концептуалізації уявлень про злочин. Першопричиною будь-якого правового прецеденту є порушення порядку. У кількісному відношенні назви порушень порядку складають найчисельнішу групу правової лексики. У культурно-історичному плані суттєве переважання назв порушень порядку серед правових лексем пов’язане з "прецедентністю" давнього права, норми якого намагалися описати кожен факт порушення порядку. Типологічно це відповідає загальній тенденції більш детально відображати в мові негативні явища.
Базовим при концептуалізації порушення порядку виступає концепт "порядок" Численні давньоруські та старослов’янські семантичні і словотвірні похідні від найменувань порядку, що мають значення "порушення порядку", свідчать про актуальність протиставлення порядку – безладу для середньовічної мовної свідомості: бесчини~, нестро~ни~, безакони~.
У центрі інституту права як інструмента упорядкування соціальних відносин перебуває людина. Характерною рисою концептуалізації порушень порядку є виразна антропоцентричність. З колом антропоцентрично орієнтованих уявлень співвідносяться у старослов’янській та давньоруській мовах такі загальні найменування порушень порядку як врhдъ, пакость, врhдити, пакостити. Активність суб’єкта злочину при концептуалізації уявлень про порушення суспільного порядку знаходить відображення у сполучуваності іменників на позначення злочинів з предикатами дh"ти, дhлати, творити, учинити: татьбу твор#и; пакости дh"ти.
Об’єктом злочинних дій найчастіше виступає людина. Одним з найтяжчих злочинів у праві з найдавніших часів було убивство людини. Для його номінацій у старослов’янській та давньоруській мовах використовувалися різні лексеми: qбииство, qбоиство, qбивани~ qбити~, qби~ни~, qбои, разбои, разбоиство, головьничьство (не зафіксоване у старослов’янській), вражьда. Більшість лексем на позначення убивства співвідносяться з діями, що позбавляють людину життя: qбииство, qбоиство, qбивани~, qбити~, qби~ни~, qбои, разбои.
Виразно антропоцентричне сприйняття злочину, співвіднесення його з тілом людини представляють давньоруські головьничьство, головьщина, поголовьщина "убивство". Давньоруський іменник голова, який виступає мотиваційною основою при утворенні вказаних лексем, вживася не лише на позначення частини тіла людини, але й на підставі метафоричного переносу "частина" – "ціле" міг набувати значення "людина". Як правило, у цьому значенні слово голова вживалося при лічбі, коли включення до ряду подібних деперсоналізує окрему людину, редукує її індивідуальні риси. Мертва людина також позбавлена індивідуальних рис. У давньоруських правових пам’ятках голова фіксується зі значенням "убитий": а wже qбьють новгородца посла за моремъ или нhмецкыи посолъ новhгородh то за тq головq .к. грвнъ серебра. Іменник голова на базі семантичного переходу "життєво важливий орган" – "життя" може також набувати значення "життя". Можна припускати, що в значенні "убивство" мовною свідомістю поєднані уявлення про голову як осередок життя, з одного боку, та можливість втрати людиною індивідуальних ознак (при лічбі, у разі смерті).
Виразно окреслену групу складають назви вчинків та дій, які можуть призвести до втрати людиною соціального статусу. На позначення таких порушень вживалися лексеми: срамъ, срамота, посрамлhни~, посрамити, посрамл"ти; сором, соромота, соромити, стqдъ, стыдость, стыдени~, обида, які об’єднує спільне значенням “ганьба, сором”.
В основі мовної концептуалізації ганьби лежить передусім страх відторгнення від колективу. У семантиці сорому поєднується суб’єктивне переживання і публічна оцінка. Контексти, в яких функціонують найменування ганьби, засвідчують, що в середньовічній мовній свідомості більше значення надається другій складовій – семантиці негативної зовнішньої оцінки.
У третьому підрозділі розглядаються шляхи концептуалізації уявлень про покарання як спосіб відновлення порядку. Можливість відновлення порядку пов’язана з тим, що існує активний суб’єкт його порушення, який відповідає за вчинення злочину і може бути покараний.
У середньовічній мовній свідомості відновлення порушеного порядку відображається як процес, співвідносний з первісним упорядкуванням космосу. Для його номінацій у старослов’янській і давньоруській мовах широко використовуються дієслова з семантикою упорядкування: урядити, съмирити, примирити, оумирити, състроити, оустроити.
Процес упорядкування нерозривно пов’язаний з результатом – різними формами упорядкованого буття. У давньоруських та старослов’янських правових текстах предикати з семантикою упорядкування сполучаються з іменниками, що називають порядок та різні його прояви: посла wлегъ мужи свои построити мира и положити р#ды межи грхкы и русью; поеди схмо ко мнх .., а тогда р#дъ вси qчинимъ; qр#дили пакъ миръ, како было любо руси и всхмq латинескомq "зыкq.
У концептуалізованій сфері права відновлення порушеного порядку пов’язується з ідею міри. Основним способом відновлення порушеного порядку в архаїчних спільнотах було завдання такої самої шкоди злочинцю. Цей принцип знаходить відображення в енантіосемічному використанні однієї лексеми як назви злочину, і як назви покарання, що часто спостерігається в давньоруських правових текстах: татьба кдh же не бqдеть ни села ни людии то не платити ни продаже ни татьбы (у першому випадку татьба має значення "крадіжка", у другому – "плата за вкрадене").
Точна відповідність завданої шкоди і належного покарання лежить в основі мотивації давнього слов’янського правового терміна мьсть. Здійснення помсти було неодмінною умовою відновлення порядку. Для середньовічного мовця поняття помсти і порядку концептуально поєднані. Похідні коренів зі значенням упорядкування вживалися на позначення помсти: аще боудеть нога цhла или начньть храмати тогда чада смирять.
Для мовної концептуалізації помсти важливою є строга визначеність суб’єктно-об’єктних відношень. Найчастіше вони є конверсними до суб’єктно-об’єктних відношень порушення порядку. Об’єкт, який зазнає шкоди від злочину, стає суб’єктом помсти: игорь же сдумавъ с братьею своею хотяче мьстити себе и hхаша к переяславлю другое.
З розвитком правових уявлень та обмеженням права помсти вона набуває публічного характеру, регулюється владою, а поступово замінюється системою викупів. мьсть втрачає первісне значення "завдання такої самої шкоди порушнику порядку (злочинцю)" і набуває узагальненого значення "покарання": князь же галичьскыи володимиръ .. глаголя вячеславу и дюргеви богъ поставилъ насъ волостели в месть злодhемъ и в добродhтель благочестивымъ.
Історично право формується на базі глибоко архаїчного синкретичного комплексу, а процес судочинства, як його складова, пов’язується з ритуально-обрядовими діями. Зв’язок покарання з ритуалізованими діями, спрямованими на встановлення істини та призначення покарання, який сформувався в архаїчній свідомості, маніфестують похідні псл. *kaznь: казнь, казнити. Функціонуючи в концептосфері права, казнь фокусує у своїй семантиці сутнісні характеристики покарання. Воно має на меті не лише відновити порядок, а й служити пересторгою, запобігати порушенням, викликаючи страх: то есть тобе кн#жо достоино аже бы тые люди казнилъ какъ то бышь инии людие бо"лис" кто лихую думу подъдаеть.
казнь пов’язана з ідеєю співмірності злочину і покарання: и аще створить (то же) грьчинъ русину, да прииметь ту же казнь, "ко же при"лъ ~сть и wнъ.
Суттєвим для середньовічної свідомості є співвіднесеність призначеного покарання із способами його виконання – стратою, калічними покараннями: алеоандра и дрqжинq его казни овомq носа qрhзаша а иномq очи выимаша.
З переходом до системи замінних відшкодувань, яка передбачала грошові виплати за злочин, концептуальне поле покарання репрезентується в термінах обміну і торгівлі.
За вчинення злочину суд міг призначити покарання у вигляді грошового викупу. Про це свідчить семантика лексем продажа "штраф за злочин", продати "накласти пеню, штраф": оже бqдqть холопи тать~.. ихъ же кн#зь продажею не казнить зане сqть не свободьни. Винуватець мав платити/отъплатити "платити/заплатити пеню, штраф": ажбы промьжю нами бои былъ а любо чловхка qбиють до смрти како чловхка то отплатити ажбы миръ не раздрqшенъ былъ.
У висновках підсумовуються основні результати дослідження:
У старослов’янській та давньоруській мовах лексика права складає виразно окреслену групу, достатньо повно представлену в пам’ятках. Формування цієї тематичної групи лексики у старослов’янській та давньоруській мовах відбувалося різними шляхами на основі спільного формального та семантичного інвентарю, який склався у праслов’янський період.
У результаті здійсненого дослідження встановлено, що мовна концептуалізація основних правових понять у старослов’янській та давньоруській мовах відбувалася однаковими шляхами. Це свідчить, з одного боку, про те, що спільний семантичний потенціал, успадкований з праслов’янського періоду, лишається актуальним і визначає напрямки розвитку правової семантики. З іншого боку, – цим підтверджується, що в Київській Русі старослов’янська та давньоруська мови взаємодіяли в єдиному правовому дискурсі, який формувався сукупністю правових текстів, проголошених та записаних обома мовами.
На підставі реконструкції за допомогою етимологічних та культурологічних (міфологічних) даних семантичних мотивацій виділено два типи семантичних комплексів, які синкретично відображали сприйняття людиною навколишнього світу і були тісно пов’язані між собою в міфологічній свідомості. Один з них співвідноситься з космогонічними уявленнями про творення та упорядкування світу. Другий комплекс складають антропоцентрично орієнтовані уявлення.
З колом космогонічних уявлень про створення і упорядкування всесвіту пов’язуються семантичні мотивації, які було реконструйовано для праслов’янських коренів *kon-, *vorg-, *vмt-, *sorm-, *stud-/styd- та *иin-, *stroj-, *rкd-, *stav-, *lad-. Правові значення у старослов’янських та давньоруських похідних коренів *kon-, *vet- (законъ, поконъ, извhтъ, завhтъ) пов’язуються з просторово обмеженим світом "своїх", в якому панує порядок і закон. Семантика вигнання за межу упорядкованого світу була реконструйована як мотиваційна основа похідних псл. *vorgъ (вражьда), *vina (вина) та *sorm-, *stud-/styd- (срамъ, соромъ, срамота стыдени~, стыдость, бестqди~, стqдодh"ни~). В основі мотивації останніх лежить один з фізіологічних проявів реакції страху – відчуття холоду.
Зв’язок семантики упорядкування з просторовою, представлений у праслов’янських *иin-, *stroj-, *rкd, *stav-, *lad- (чинъ, qчинити, строи, qстро~ни~, р#дъ, оуставъ), відображає характерне для космогонічних уявлень поєднання творення та буття речі з визначеним для неї місцем у космосі.
Розвиток правових значень у лексем, мотивованих антропоцентрично орієнтованими уявленнями, пов’язується з різними аспектами ритуально-обрядових дій. До цієї групи належать просторово мотивовані псл. корені *prav-, *prмm-, *orvьn- (правьда, правило, правосто"ни~, правьдани~, право, qправл~ни~) і антонімічні їм псл. *kriv-, *grex-, *lQk- (кривьда, кривина, прhгрhшени~, грhхъ, л@кавьстви~). Порушення цілісності тіла реконструюється як мотиваційна основа псл. *pakostь, *verd- (пакость, врhдъ). З семіотично значимими ритуальними діями пов’язується семантика псл. *kaz-, *kor-, *rek-, *rotiti (проказа, исказа, казнь, qкоръ, рота); *sluљ-; *obida (обида, обидhти, прhобидhти, обидьливьство, qобидhти).
Дослідження семантичних мотивацій у межах однієї культурної сфери дало змогу уточнити та поглибити етимології деяких слів, підтримати одну з кількох етимологічних версій (псл. *vorgъ, vet-, *istъ (*istьnъ), *pakostь).
Здійснений у роботі аналіз способів концептуалізації правових уявлень показав, що центральне місце в концептуалізованій сфері права займає семантичне поле порядку, якому підпорядковуються поле порушення порядку ("злочину") та поле відновлення порядку ("покарання"). При концептуалізації порядку в номінаціях, утворених від псл. *иin-, *stroj-, *rкd-, *stav-, правова семантика співвідноситься з ідеями порядку онтологічного. Упорядкування суспільного життя, запровадження правових норм відображається в мові так само, як і облаштування навколишнього матеріального світу (наявність у чинити, ставити, строити, р#дити та похідних відповідних коренів значень "будувати" та "встановлювати правила; домовлятися, укладати угоду"; значень, пов’язаних з місцем, яке об’єкт займає у просторі ("ряд, стрій") або в суспільній ієрархії ("суспільне становище, стан, звання, чин"). Такі номінації не виражають семантики справедливості. Зв’язок права і справедливості маніфестує семантика похідних псл. *prav-, *prмm- (правьда, правило, правосто"ни~).
У мовній концептуалізації порушень соціального порядку знаходить відображення протиставлення порядку – безладу (бесчини~, нестро~ни~, безакони~), але передусім вона пов’язується з колом антропоцентрично орієнтованих уявлень (врhдъ, пакость).
При концептуалізації покарання у середньовічній мовній картині світу суттєвим є зв’язок з концептосферою порядку. Ідею міри експлікує точна відповідність завданої шкоди і належного покарання (мьсть).
Зв’язок покарання з ритуалізованими діями, спрямованими на встановлення та підтримання порядку, маніфестують похідні псл. *kaznь (казнь, казнити).
У результаті дослідження встановлено, що в межах однієї концептуалізованої сфери похідні по-різному мотивованих коренів можуть синонімізуватися. Це веде до суттєвого розширення їхнього семантичного потенціалу та номінативних можливостей.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Чмир О.Р. Давньоруські витоки лексики права в українській мові // Ukrajinistika na prahu novйho stoleti a tisнciletн. Problйmy jazyka, literatury, kultury. Sbornнk pшнspevkщ. – Olomouc, 2001. – С. 74 – 77.
2. Чмир О.Р. Лексика старослов’янської та давньоруської мов як об’єкт зіставно-типологічного дослідження (на матеріалі лексики права) // Наукові засади вивчення та викладання слов’янських мов. Матеріали наукових читань, присвячених пам’яті професора Володимира Масальського на честь 100-річчя від дня його народження. – Київ, 1998. –С. 63 – 65.
3. Чмир О.Р. Про зіставне вивчення лексики старослов’янської та давньоруської мов (на матеріалі лексики права) // Х Всеукраїнська славістична конференція "Духовне відродження слов’ян у контексті європейської та світоії культури". Тези доповідей. – Чернівці, 1992. – С. 219 – 220.
4. Чмир О.Р. Просторові мотивації у лексиці права (на матеріалі старослов’янської та давньоруської мов) // Мовознавство. – 2001. – № 6 – С. 67 – 71.
5. Чмир О.Р. Семантично мотивована лексика права (на матеріалі старослов’янської та давньоруської мов) // Мовознавство. – 2004. – № 2 – 3 – С.75 – 80.
6. Чмир О.Р. Концепт "порядок" у середньовічній мовній свідомості (на матеріалі старослов’янської та давньоруської мов) // Мовознавство. – 2005. – № 6. – С. 70 – 75.

АНОТАЦІЯ

Чмир О.Р. Лексика права у старослов’янській та давньоруській мовах: семантична мотивованість, шляхи концептуалізації. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.03 – слов’янські мови. – Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. – Київ, 2005.
Дисертація присвячена дослідженню семантичних мотивацій, які лежать в основі слов’янської правової лексики, та шляхів концептуалізації правових понять у старослов’янській та давньоруській мовах. Визначено кілька семантичних комплексів, на основі яких формувалися правові уявлення. Описано шляхи концептуалізації права у старослов’янській та давньоруській мовах. Встановлено, що особливості відображення правових понять у середньовічній мовній картині світу значною мірою визначалися мотиваціями, пов’язаними з синкретичними міфологічними уявленнями.
Ключові слова: лексика права, старослов’янська мова, давньоруська мова, семантичні мотивації, концепт, концептуальний аналіз.

SUMMARY

Chmyr O. R. Legal lexicon in Old Slavic and Old Russian languages: semantic motivations, ways of conceptualization. – Manuscript.
Dissertation for the attainment of scientific degree of Candidate of philological sciences according to specialization code 10.02.03 – Slavic languages – O. O. Potebniа Institute of Linguistics of the National Academy of Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2005.
The dissertation focuses on research of semantic motivations, which lie at the bases of Slavic legal vocabulary, and ways of linguistic conceptualization of legal concepts in Old Slavic and Old Russian languages. Several semantic complexes are identified, based on which legal concepts were formed. Ways of conceptualization of law in Old Slavic and Old Russian have been described. It has been established that, the peculiarities of reflection of legal concepts in medieval linguistic awareness to a major extent were determined by motivations, which, in their turn, were formed in archaic mythological awareness.
Key words: legal lexicon, Old Slavic Language, Old Russian language, semantic motivations, concept, conceptual analysis.

АННОТАЦИЯ

Чмыр Е.Р. Лексика права в старославянском и древнерусском языках: семантическая мотивированность, пути концептуализации. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.03 – славянские языки. – Институт языковедения им. А.А.Потебни НАН Украины. – Киев, 2005.
Диссертация посвящена исследованию семантических мотиваций, на основе которых формировалась славянская правовая лексика, а также рассмотрению путей концептуализации правовых представлений в старославянском и древнерусском языках.
Тематическая группа правовой лексики в старославянском и древнерусском языках формировалась различными путями на основании общего формального и семантического инвентаря, унаследованного из праславянского языка. По своим языковым особенностям древнерусские правовые памятники существенно отличались от старославянских. Поэтому правовая лексика привлекала внимание многих исследователей, занимавшихся изучением вопросов взаимодействия старославянских и древнерусских элементов в литературном языке Киевской Руси.
Сосуществование различных по происхождению правовых памятников в составе одного сборника, адаптация византийских законодательных кодексов к местным условиям, многочисленные случаи использования старославянских и древнерусских лексем в одном правовом тексте свидетельствуют о том, что в Киевской Руси функционировал единый дискурс права. Это послужило основанием для совместного рассмотрения старославянских и древнерусских лексем при исследовании способов концептуализации права.
Реконструированные путем этимологического анализа семантические мотивации позволили установить систему конкретных представлений, на основе которых формировалась понятийная сфера права. В результате были выявлены два типа семантических комплексов, синкретически отражавших восприятие человеком окружающего мира, которые были связаны между собой в архаическом сознании. Один из них соотносится с космогоническими представлениями о сотворении и обустройстве мира. С комплексом таких представлений связаны семантические мотивации, реконструированные для праславянских корней *kon-, *vorg-, *вмт-, *sorm-, *stud-/styd- та *иин-, *stroj-, *ркд, *stav-, *lad-.
Второй комплекс объединяет антропоцентрически ориентированные представления, на базе которых развивалась правовая семантика у продолжений праславянских *prav-, *pрмм-, *орвьн-, *pакость, *verd-, *kaz-, *kor-, *rek-, *rotiti.
Рассмотрение семантических мотиваций, характерных для концептуализированной сферы права, позволило уточнить или углубить некоторые этимологии (*воргъ, *истъ (*истьнъ), *pакость).
В работе описаны способы концептуализации основных правовых понятий в старославянском и древнерусском языках. Выделены три группы взаимосвязанных представлений, которые составляют концептуализированную сферу права. Центральное место в ней принадлежит концепту „порядок”, которому семантически подчинены понятия нарушения порядка („преступления”) и восстановления порядка („наказания”). Данные старославянского и древнерусского языков свидетельствуют, что установление порядка в социуме соотносится с упорядочиванием окружающего материального мира. Семантика производных псл. *иин-, *stroj-, *ркд, *stav- связана с представлениями об онтологическом порядке, у них не развиваются значения, отражающие антропоцентрически ориентированную семантику справедливости. Существенные для права представления о справедливом связываются с бинарным противопосталением „прямое – кривое”. В результате исследования установлено, что особенности отражения правовых понятий в средевековой языковой картине мира в значительной степени определялись системой исходных мотиваций, связанных с синкретическими мифологическими представлениями.
Обращение к изучению способов отражения культурных концептов в языке на отдаленных хронологических срезах позволяет проследить закономерности семантического развития правовых лексем, полнее реконструировать языковую картину мира соответствующего периода, проследить преемственность культурной традиции. Такое направление лингвистического анализа органически вписывается в современные антропоцентрически ориентированные междисциплинарные гуманитарные исследования, направленные на раскрытие связей между явлениями языка и культуры.
Ключевые слова: лексика права, старославянский язык, древнерусский язык, семантические мотивации, концепт, концептуальный анализ.