Спеціальність 12.00.04 – господарське право;
господарсько-процесуальне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ-2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі господарського права
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
ПРОНСЬКА Граціелла Василівна,
Національний технічний університет України “Київський
політехнічний інститут” (м. Київ),
професор кафедри кримінального і господарського права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,
член–кореспондент НАН України
ОПРИШКО Віталій Федорович,
Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана,
декан юридичного факультету

кандидат юридичних наук, доцент
БУЛГАКОВА Ірина Валеріївна
Академія адвокатури України (м. Київ),
доцент кафедри цивільного,
господарського права та процесу

Провідна установа: Національна юридична академія України імені
Ярослава Мудрого МОН України (м.Харків)

Захист відбудеться “18” жовтня 2006 року о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 в Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка за адресою:
01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253
(зал засідань вченої ради юридичного факультету).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “12” вересня 2006 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор юридичних наук, доцент Т.В. Боднар

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність проблеми дослідження. Перехід України до ринкових відносин супроводжується трансформацією традиційних і появою нових засобів публічної дії на економіку. В механізмі державного регулювання застосовується такий засіб, як ліцензування окремих видів господарської діяльності.
З прийняттям Закону України від 1 червня 2000 р. “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (далі – Закон про ліцензування) та Господарського кодексу від 16 січня 2003 р. (далі - ГК України) ліцензування перетворилося в дієвий ефективний засіб державного регулювання господарської діяльності. Разом з тим прийняття Закону про ліцензування та пов'язаних з ним нормативно-правових актів не вирішило всіх проблем і протиріч у чинному законодавстві.
Окремі аспекти ліцензування в загальному контексті або в розрізі окремого виду господарської діяльності досліджувалися у працях: В.К Андреєва, М.К.Галянтича, П.М. Пальчука, В.М. Пашкова, К.Ю. Тотьєва, А.О. Шеваріхіна та інших. Дослідженню ліцензування господарської діяльності присвячено кандидатську дисертацію Е.Е. Бекірової “Правове регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності”, в якій визначено поняття і сутність ліцензування та ліцензійних правовідносин, проведено правовий аналіз процедури ліцензування, нагляду, контролю та відповідальності у сфері ліцензування тощо.
Незважаючи на те, що ліцензування окремих видів діяльності набуло поширення в регулюванні господарської діяльності, в Україні відсутні комплексні дослідження цього засобу державного регулювання. Зокрема, поза межами наукових досліджень залишилися теоретична основа ліцензування господарської діяльності, причини, цілі, ознаки та функції ліцензування, співвідношення понять “дозвіл” і “ліцензія”, відмежування ліцензування господарської діяльності від таких суміжних правових понять, як сертифікація та патентування, критерії та особливості ліцензування видів господарської діяльності, що зазначені в ст.2 Закону про ліцензування. Недостатньо досліджені поняття та сутність ліцензування певних видів господарської діяльності, критерії для визначення видів діяльності такими, що потребують загального порядку ліцензування, поняття і зміст ліцензійних умов, процедура ліцензування, контроль та відповідальність у сфері ліцензування.
Вищезазначені обставини визначають актуальність і практичну доцільність проведення комплексного дослідження за темою дисертації для науки господарського права.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри господарського права Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” (номер теми: 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації: 019 U007725-2001-2004 роки).
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є підготовка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань загального та спеціального порядків ліцензування таких видів діяльності: з надання фінансових послуг, у сфері освіти та у сфері електроенергетики. Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:
- визначення поняття ліцензування господарської діяльності, виявлення основних причин, цілей, ознак та функцій ліцензування;
- визначення критеріїв віднесення окремих видів діяльності до таких, що ліцензуються, та наслідки введення їх в законодавчий механізм;
- відмежування ліцензування від таких суміжних правових понять, як патентування, сертифікація;
- систематизація порядку видачі та переоформлення ліцензій;
- визначення сутності і змісту ліцензійних умов здійснення господарської діяльності, контролю за їх додержанням, та особливостей господарсько-правової відповідальності у сфері ліцензування;
- вирізнення спеціального порядку ліцензування та визначення особливостей ліцензування таких видів господарської діяльності: з надання фінансових послуг, у сфері освіти та в сфері електроенергетики;
- обґрунтування пропозицій щодо усунення виявлених недоліків правового регулювання ліцензування господарської діяльності.
Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносини, що виникають у зв’язку із здійсненням ліцензування певних видів господарської діяльності.
Предметом дослідження є господарсько-правові норми, які регулюють відносини у сфері ліцензування певних видів господарської діяльності.
Методи дослідження. У дослідженні використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Зокрема, формально-логічний метод був використаний при дослідженні джерел правового регулювання ліцензування в Україні та правозастосовчої практики. Системно-структурний метод був використаний при визначенні поняття та ознак ліцензування. У роботі також застосовувались окремі наукові методи: порівняльно-правовий, історичний, логічний, метод аналізу та синтезу. Метод аналізу був використаний при дослідженні поняття ліцензування, порівняльно-правовий – для порівняння вітчизняного та зарубіжного законодавства, історико-правовий метод використовувався при ретроспективному дослідженні розвитку ліцензування в Україні та зарубіжних державах.
Теоретичну основу дослідження склали положення, висновки, наукові результати, що містяться в працях вітчизняних та зарубіжних правознавців й економістів, а саме: С.С. Алексєєва, А.Г. Бобкової, С.М. Братуся, О.М. Вінник, В.П. Жушмана, І.Є. Замойського, Г.Л. Знаменського, Ж.А.Іонової, Д.А. Керімова, В.О. Котюка, А.С. Ластовецького, В.В. Лаптєва, В.К. Мамутова, В.С. Мартем’янова, М.Н. Марченка, Н.І Матузова, І.Р. Михасюка, В.В. Мусіяки, О.М. Олійника, І.Г. Побірченка, Г.В. Пронської, І.С. Самощенка, Н.О. Саніахметової, Р.Б. Шишки, В.С. Щербини, Л.С. Явича та інших.
Емпірічну базу дослідження склали законодавство України та інших країн, правозастосовчої практики, а також спеціальна наукова література, в якій досліджуються проблеми правового регулювання ліцензування господарської діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням правового регулювання ліцензування господарської діяльності, на основі якого обґрунтовано наукові положення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання ліцензування господарської діяльності в Україні. Новизна дисертації конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:
вперше:
- науково обґрунтовано визначення поняття ліцензування як діяльності уповноважених державою органів щодо надання у встановленому порядку суб’єктам господарювання дозволу на здійснення за певних умов, передбачених законодавчими актами, видів господарської діяльності, спрямованої на захист прав і законних інтересів громадян, організацій та навколишнього природного середовища, а також забезпечення безпеки держави;
- виявлено основні причини та цілі ліцензування господарської діяльності: державний облік суб’єктів, що здійснюють певний вид діяльності, захист інтересів громадян і безпеки держави, інтересів суспільства в цілому, забезпечення державного контролю за здійсненням такої діяльності;
- визначено критерії віднесення видів господарської діяльності до таких, що ліцензуються, а саме: небезпечність діяльності для необмеженого кола осіб, які безпосередньо не беруть участі в її здійсненні; надзвичайна прибутковість діяльності, у зв’язку з чим щодо неї здійснюється оподаткування за підвищеними ставками, і це потребує особливого контролю та нагляду з боку державних органів; діяльність пов’язана з задоволенням невід’ємних потреб населення, діяльність пов’язана з використанням вичерпних природних ресурсів або ресурсів, які мають стратегічне значення для держави; діяльність, до якої залучається велике коло учасників, і пов’язана вона із значними витратами ресурсів. Обґрунтовано необхідність закріплення зазначених критеріїв у законодавстві;
- виявлено прогресивні наслідки закріплення в законодавстві критеріїв віднесення видів господарської діяльності до таких, що ліцензуються, а саме: проведення внутрішньої класифікації ліцензованих видів діяльності, що дозволить вже на цей час зменшити їх кількість; визначення видів діяльності, що не ліцензуються, але потребують ліцензування; здійснення ревізії існуючих ліцензованих видів діяльності з тим, щоб у майбутньому припинити їх ліцензування;
- вирізнено ознаки ліцензування: публічний характер, процесуальний характер, єдність ліцензування, обов’язок ліцензування, а також функції, які виконує ліцензування: дозвільну, облікову, інформаційну, контролюючу, статистичну, охоронну;
- визначено критерії ліцензування тих видів діяльності, щодо яких встановлено спеціальний порядок ліцензування відповідно до ст.2 Закону про ліцензування: соціально-економічна роль, широке коло контингенту обслуговування, забезпечення економічної безпеки держави, життєво важлива роль для суспільства, підтримка на належному рівні інтелектуального потенціалу суспільства, забезпечення соціальної стабільності держави.
Удосконалено:
- положення щодо відмежування ліцензування господарської діяльності від таких суміжних правових понять, як сертифікація та патентування;
- порядок анулювання ліцензії, для чого запропоновано розмежовувати анулювання як санкцію за скоєне правопорушення і як елемент позитивного регулювання певних відносин у сфері ліцензування.
Набули подальшого розвитку:
- положення щодо сутності, правової природи понять “дозвіл” та “ліцензія”;
- процедура загального порядку видачі ліцензій;
- положення щодо класифікації ліцензійних умов здійснення окремих видів господарської діяльності на загальні й спеціальні;
- положення щодо здійснення державного контролю у сфері ліцензування.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення законодавства в сфері ліцензування господарської діяльності, подальших наукових досліджень проблем ліцензування, що є актуальним в умовах розгорнутої дискусії стосовно меж державного регулювання господарської діяльності через такий засіб, як ліцензування. Практичне значення дослідження визначається його спрямованістю на вирішення проблем правового механізму застосування ліцензування. Теоретичні висновки і практичні пропозиції, викладені в дисертації, використовуються автором у навчальному процесі при викладенні курсу “Господарське право” та його спецкурсів на юридичному факультеті Чернігівського державного інституту економіки і управління.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації наукові положення та висновки отримані автором особисто в результаті дослідження вітчизняного та зарубіжного законодавства, спеціальної літератури та правозастосовчої практики.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дослідження обговорювалися на кафедрі господарського права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-методологічному семінарі аспірантів юридичного факультету університету, а також на міжнародних, всеукраїнських, міжвузівських науково – практичних конференціях: “Економічна безпека України: перспективи та шляхи забезпечення” (м. Львів, 2003), “Динаміка наукових досліджень 2004” (м. Дніпропетровськ, 2004), “Науковий потенціал світу 2004” (м. Дніпропетровськ, 2004). Крім того, результати дослідження доповідалися на науково – практичних конференціях професорсько – викладацького складу юридичного факультету Чернігівського державного інституту економіки та управління (м. Чернігів, 2004 та 2005р.р.).
Публікації. Результати дослідження опубліковано у 4 наукових статтях у фахових виданнях, а також у тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації зумовлені предметом та метою дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють дванадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 233 сторінки, з них 42 сторінки займає список використаних джерел, який складається з 406 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Розділ 1. “Загальна правова характеристика ліцензування господарської діяльності” складається з п’яти підрозділів. У підрозділі 1.1. “Ліцензування господарської діяльності як засіб державного регулювання економіки” обґрунтовується необхідність державного регулювання господарської діяльності за допомогою ліцензування, яке з’явилося в Україні одночасно із закріпленням на законодавчому рівні підприємницької діяльності. З прийняттям Закону про ліцензування воно переросло в ефективний засіб державного регулювання економіки. Ліцензування отримало закріплення у ст. ст. 12, 14 ГК України.
У роботі виявлені основні причини і зумовлені ними цілі ліцензування: державний облік суб’єктів, що здійснюють певний вид діяльності, захист інтересів громадян і безпеки держави, інтересів суспільства в цілому, забезпечення державного контролю за здійсненням такої діяльності. Визначено критерії, за якими окремі види господарської діяльності підлягають ліцензуванню та пропонується Закон про ліцензування доповнити статтею про критерії визначення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Виявлено позитивні наслідки введення таких критеріїв у законодавчий механізм.
У підрозділі 1.2. “Поняття ліцензування господарської діяльності” доводиться, що в нормативно – правових актах термін “ліцензія” використовується в різному змістовому значенні (розумінні).
Співвідношення понять ”дозвіл” і „ліцензія” являє собою проблему не тільки теоретичного рівня, а й практичного значення. Встановлено, що дозвіл дає суб’єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності, а ліцензія – на конкретний вид діяльності з дотриманням певних критеріїв і вимог.
Запропоновано ст.1 Закону про ліцензування доповнити терміном “ліцензування господарської діяльності” з таким значенням: “Ліцензування господарської діяльності - це діяльність уповноважених державою органів щодо надання у встановленому порядку суб’єктам господарювання дозволів на здійснення, за певних (ліцензійних) умов, передбачених законом видів господарської діяльності та забезпечення додержання ліцензіатами ліцензійних умов, спрямована на захист прав і законних інтересів громадян та організацій, навколишнього природного середовища, а також забезпечення безпеки держави”.
Виділено ознаки ліцензування, серед яких: публічний (державний) характер, процесуальний характер, єдність ліцензування, обов’язок ліцензування. Автором визначені функції ліцензування: дозвільну, облікову, інформаційну, контролюючу, статистичну, охоронну.
ГК України запропоновано доповнити статтею 58-1 і сформулювати її так: “Суб’єкт господарювання може здійснювати діяльність, яка підлягає ліцензуванню, з моменту одержання ліцензії або з іншого часу, зазначеного в ній, протягом строку дії ліцензії”.
Підрозділ 1.3 “Основні категорії ліцензування господарської діяльності” присвячений дослідженню ліцензування як правовової категорії, яку характеризують такі поняття: ліцензія, ліцензування, ліцензіат, господарська діяльність, орган ліцензування, ліцензійний реєстр, ліцензійні умови тощо.
Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, автор поділяє на дві частини: в ст.9 Закону про ліцензування наведені види господарської діяльності, правила ліцензування яких мають загальний характер і регулюються нормами зазначеного закону; в ст.2 Закону про ліцензування зазначені види діяльності, ліцензування яких здійснюється відповідно до законів, що регулюють відносини в цих сферах. Ліцензійні умови визначені як вичерпний перелік вимог, обов’язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також як нормативно-правовий акт, що містить положення про вимоги для провадження певного виду діяльності.
Підрозділ 1.4. “Відмежування ліцензування від суміжних правових понять” присвячений питанню відмежування ліцензування від інших, подібних з ним понять, які містяться в господарському законодавстві, зокрема, патентування та сертифікації. Зазначається, що їх близькість у деяких рисах і нерідко паралельне застосування зумовлюють потребу на теоретичному рівні та в нормативно-правових актах визначитися з необхідністю, достатністю і межами застосування кожного із засобів.
Порівняльний аналіз ліцензування і патентування дав підстави дійти висновку, що ліцензування і патентування виконують різні функції регулюючого впливу держави, зокрема, якщо вид діяльності вимагає здійснення охоронних функцій держави, то вибір повинен бути на користь ліцензування, якщо ж така мета не переслідується, то щодо такої діяльності повинно здійснюватися патентування. Автором стверджується, що предметом ліцензування є сама діяльність, а предметом сертифікації – конкретні результати такої діяльності, якість продукції, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал.
У підрозділі 1.5. “Нормативно-правова основа ліцензування господарської діяльності” зазначається, що в Україні нормативно-правова база ліцензування господарської діяльності в цілому склалася, але потребує подальшого вдосконалення і розвитку. Визначено, що центральне місце в системі законодавства про ліцензування займає Закон про ліцензування, який розширив і вдосконалив правову базу ліцензування. Ліцензійні умови здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, Порядок контролю за додержанням ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, затверджуються наказом Держпідприємництва та відповідного органу ліцензування.
Розділ 2 “Загальний порядок ліцензування господарської діяльності” налічує три підрозди. У підрозділі 2.1. “Порядок видачі та переоформлення ліцензій” авторка визначає, що процедура видачі ліцензій - це сукупність послідовних дій уповноважених органів та суб’єктів господарювання (претендентів на отримання ліцензії), кінцевою метою якої є легалізація права останніх на заняття ліцензованим видом діяльності. Претендентами на отримання ліцензії можуть бути суб’єкти господарювання, що мають намір здійснювати ліцензований вид діяльності. На основі аналізу положень Закону про ліцензування зроблено висновок, що законодавець використовує три підходи до видачі ліцензії: за заявницьким принципом, за дозвільним принципом, за конкурсом.
Автор вказує на необхідність уточнення строків повідомлення заявника про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду та пропонує ч.9 ст. 10 Закону про ліцензування замінити частиною такого змісту: “Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявнику повідомляється в письмовій формі у триденний строк із дня надходження заяви з усіма необхідними документами та зазначається підстава залишення такої заяви без розгляду”.
Зроблено висновок, що у Законі про ліцензування доцільно передбачити винесення органом ліцензування такого виду рішення при розгляді заяви про видачу ліцензії, як припинення розгляду заяви про надання ліцензії, для чого пропонується ст.10 Закону про ліцензування доповнити ч.11, в якій зазначити такі підстави. Обґрунтовано необхідність передбачити обов’язкове надання органом ліцензування заявнику письмового висновку про невідповідність його ліцензійним вимогам. У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником, пропонується позбавити заявника права на повторне звернення до органу ліцензування протягом одного року.
У підрозділі 2.2. “Ліцензійні умови здійснення господарської діяльності та контроль за їх додержанням” зазначається, що ліцензійні умови – це сукупність встановлених норм і правил, виконання яких є обов’язковим для отримання і подальшого володіння ліцензією для здійснення ліцензованого виду діяльності. Крім того, Ліцензійні умови є нормативно – правовими актом, положення якого встановлюють вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. Ліцензійні умови здійснення господарської діяльності класифіковані на загальні та спеціальні.
Проаналізовано Ліцензійні умови діяльності: з пошуку (розвідки) корисних копалин; із збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини; із надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом; із надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та багажу на таксі); з централізованого водопостачання та водовідведення.
Зазначається, що контроль за дотриманням ліцензійних умов здійснюють органи ліцензування, які безпосередньо здійснюють ліцензування конкретного виду господарської діяльності, та спеціально уповноважений орган. Єдиного підходу до процедури попередження про проведення перевірки немає. Дисертантка пропонує закріпити в Законі про ліцензування умову про необхідність встановлення строку перевірки ліцензійних умов в Порядках контролю за ліцензійними умовами, для чого пропонується нова редакція ч.11 ст.20 Закону про ліцензування.
У підрозділі 2.3 “Відповідальність за порушення ліцензійного законодавства” зазначається, що на сьогоднішній день питання відповідальності за порушення законодавства у сфері ліцензування вирішуються дуже суперечливо, і перш за все, тому, що в Законі про ліцензування регулювання такої відповідальності здійснено лише в загальних рисах, без необхідної конкретизації.
Проведено класифікацію санкцій господарсько-правової відповідальності за порушення у сфері ліцензування, а саме узагальнено, що: а) така адміністративно-господарська санкція як зупинення дії ліцензії передбачена ГК України, але порядок її застосування не регламентовано цим кодексом, хоча передбачена іншими законами; б) за порушення умов і порядку здійснення ліцензованої діяльності ГК України передбачена така санкція, як анулювання ліцензії; в) до суб’єктів господарювання за провадження ліцензованої діяльності без ліцензії застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу; г) прибуток (доход), одержаний суб’єктом господарювання внаслідок діяльності без ліцензії, підлягає вилученню в доход відповідного бюджету.
На основі аналізу норм законів, що регулюють діяльність в окремих сферах господарювання, зроблено висновок щодо доцільності доповнення ч.1 ст.164 КпАП України після слів “від двадцяти до сорока неоподаткованих мінімумів доходів громадян” та ч.2 ст.164 КпАП України після слів “від тридцяти до шістдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян” положенням такого змісту “якщо інший розмір штрафу не передбачений законом”, а далі за текстом.
Запропоновано доповнити ГК України статтею 241-1 такого змісту: “Провадження господарської діяльності без ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, тягне за собою накладення на суб’єкта господарювання штрафу в розмірі від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір не передбачений чинним законодавством.
Якщо протягом року після застосування санкції, передбаченої частиною першою цієї статті, суб’єктом господарювання знову буде допущено подібне порушення, то на нього може бути накладено штраф у розмірі від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір не передбачений чинним законодавством”.
Автор класифікує підстави анулювання ліцензії: санкцію за скоєне правопорушення й елемент позитивного регулювання визначених відносин у сфері ліцензування та аналізує їх.
Розділ 3. “Спеціальний порядок ліцензування окремих видів господарської діяльності” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Призначення та зміст спеціального порядку ліцензування окремих видів господарської діяльності” зазначається, що перелік видів діяльності, які вміщені в ст.2 Закону про ліцензування, постійно змінювався і на сьогодні містить такі види діяльності: банківська діяльність, професійна діяльність на ринку цінних паперів, діяльність з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічна діяльність, діяльність в галузі телебачення і радіомовлення, у сфері електроенергетики і використання ядерної енергії, у сфері освіти, у сфері інтелектуальної власності, з виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій. Зазначається, що відбувається поступове звуження сфери дії Закону про ліцензування.
На основі аналізу нормативного матеріалу виявлено критерії віднесення видів діяльності до тих, що зазначені в ст.2 Закону про ліцензування, а саме: соціально-економічна роль та широке коло контингенту обслуговування (банківська діяльність, діяльність з надання фінансових послуг); забезпечення економічної безпеки держави (зовнішньоекономічна діяльність); життєво важлива роль для суспільства, економічна безпека держави та широке коло контингенту обслуговування (діяльність у сфері каналів мовлення та телекомунікацій); значення для життєдіяльності суспільства (діяльність у сфері електроенергетики); підтримка на належному рівні інтелектуального потенціалу суспільства (освітня діяльність); забезпечення безпеки держави, фактор соціальної стабільності держави (виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями).
У підрозділі 3.2. “Ліцензування діяльності з надання фінансових послуг” дисертантка вказує, що відповідно до Закону України від 12 липня 2001 р. „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” здійснення фінансовими установами: страхової діяльності, діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення, діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Здійснення зазначених видів діяльності регулюється також відповідними законами та Ліцензійними умовами.
Авторк зазначає, що всі Ліцензійні умови містять однакові підстави для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії та пропонує продовжити їх перелік.
Дисертантка пропонує видавати ліцензії на здійснення страхової діяльності не тільки на всій території України, а й на окремій частині території України, а також видавати ліцензію на провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів без визначення строку її дії.
Чинні нормативно-правові акти передбачають серед інших заходи впливу, що можуть застосовуватись за порушення ліцензійного законодавства, а саме: обов’язок порушника вжити заходів для усунення порушення, накладання штрафу, тимчасове зупинення (обмеження) або анулювання (відкликання) ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, порушення питання про ліквідацію установи.
На думку дисертантки, у всіх Ліцензійних умовах необхідно залишити вимоги до порядку здійснення ліцензованих видів господарської діяльності в сфері фінансів, а питання здійснення нагляду і контролю, та застосування заходів впливу доцільно вмістити в Положенні про застосування Держкомфінпослуг заходів впливу, яке відповідним чином доопрацювати.
У підрозділі 3.3 “Ліцензування у сфері освіти” зазначається, що положення Закону України “Про освіту” та інших законів у цій галузі передбачають ліцензування окремих видів освітніх послуг. Визначено, що навчальні заклади - юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, - мають право розпочати діяльність з надання певних послуг у сфері освіти після отримання відповідної ліцензії, а відокремлені структурні підрозділи (філії, відділення) - після проведення ліцензування (внесення їх до ліцензії навчального закладу). Зазначаються органи ліцензування освітніх послуг.
У роботі обґрунтовується доцільність конкретизації строків окремих дій органів ліцензування та зазначення переліку підстав відмови у видачі ліцензії, для чого пропонується внести відповідні зміни до Порядок ліцензування освітніх послуг (далі-Порядок). Запропоновано з п.5 Положення про Державну акредитаційну комісію вилучити норму про право цього органу розглядати питання та вносити пропозиції до Міністерства освіти і науки про тимчасове припинення дії ліцензій.
На думку автора, анулювання ліцензії треба застосувувати тільки у випадках порушення законодавства про ліцензування освітньої діяльності, а в інших випадках, які пов’язані з правомірними діями суб'єктів господарювання (подіями), має бути застосовано припинення дії ліцензії.
Пропонується ввести в Порядок норму про те, що оскарження в судовому порядку рішення про анулювання ліцензії призупиняє виконання такого рішення до вирішення питання щодо законності анулювання ліцензії в судовому порядку.
У відносинах ліцензування освітніх послуг може бути застосовано адміністративно-господарський штраф, який стягується з суб'єкта господарювання у випадках і порядку, передбачених законом, однак жодний закон у сфері освіти не містить такої норми. Відсутня також норма про вилучення прибутку (доходу), одержаного суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності (ця санкція передбачена ст. 240 ГК України).
У підрозділі 3.4 “Ліцензування господарської діяльності у сфері електроенергетики” зазначається, що відповідно до ст.13 Закону України “Про електроенергетику” діяльність з виробництва, передачі та постачання електричної енергії в Україні базується на дозвільному принципі. Авторка зупиняється на аналізі норм щодо ліцензування господарської діяльності в електроенергетиці, які вміщені в Положенні про порядок видачі ліцензій Національною комісією регулювання електроенергетики (далі - Положення) на здійснення окремих видів підприємницької діяльності та в Інструкції про порядок видачі ліцензій Національною комісією регулювання електроенергетики на здійснення окремих видів підприємницької діяльності (далі - Інструкція).
Ліцензії на здійснення окремих видів діяльності в електроенергетиці видаються Національною комісією регулювання електроенергетики (далі – НКРЕ) окремо на кожний вид діяльності. Термін дії ліцензії встановлюється НКРЕ, але в жодному нормативно-правовому акті не зазначаються фактори, які впливають на встановлення НКРЕ терміну дії ліцензії.
Аналіз нормативно-правової бази ліцензування у сфері електроенергетики дає підстави говорити про існування суперечностей між нормами Положення та Інструкції. На думку дисертантки, Положення має бути доповнено нормою такого змісту: “Орган ліцензування у сфері електроенергетики у своїх нормативно-правових актах може конкретизувати застосування Положення з метою удосконалення регулювання ліцензування конкретних видів діяльності у сфері електроенергетики”. У нормативно - правових актах не зазначаються наслідки відмови у подовженні дії ліцензії, але, зрозуміло, що наслідком такої відмови є припинення ліцензованої діяльності суб’єктом господарювання. Рішення про відмову в продовженні дії ліцензії може бути оскаржено в суді.
Законодавством у сфері електроенергетики передбачені такі заходи впливу: застереження, штраф, призначення тимчасового керуючого (адміністрації), зупинення дії ліцензії на здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії на відповідній території, анулювання ліцензії на здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії на відповідній території.
Відповідно до ст.19 Закону “Про природні монополії” прибуток, одержаний суб'єктами природних монополій при порушенні порядку ліцензування та ліцензійних умов здійснення господарської діяльності, вилучається в судовому порядку до Державного бюджету України. Збитки, завдані суб'єктом природних монополій у результаті порушення порядку ліцензування та ліцензійних умов при здійсненні ліцензованого виду діяльності, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому цивільним законодавством України.
У Висновках за результатами дослідження викладені основні наукові та практичні результати, одержані в дисертації, та конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в сфері правового регулювання ліцензування господарської діяльності, зокрема, щодо:
• визначення поняття ліцензування господарської діяльності;
• закріплення критеріїв, за якими окремі види господарської діяльності підлягають ліцензуванню, та виявлення наслідків закріплення їх в законодавстві;
• визначення ознак та функцій ліцензування;
• відмежування ліцензування господарської діяльності від таких суміжних правових понять як: патентування, сертифікація;
• відповідальності суб’єктів господарювання за провадження діяльності без ліцензії;
• визначення загальних і особливих ліцензійних умов здійснення господарської діяльності;
• порядку і строків проведення перевірки додежання ліцензіатом ліцензійних умов здійснення господарської діяльності;
• визначення критеріїв віднесення видів діяльності до таких, ліцензування яких регулюється окремими законами (спеціальний порядок);
• удосконалення ліцензійних умов здійснення діяльності з надання фінансових послуг, у сфері освіти та електроенергетики, які стосуються переліку підстав відмови у видачі ліцензії; території дії ліцензії; строку дії ліцензії; нагляду та контролю; заходів впливу.
СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1) Шпомер А. І. Ліцензування як засіб державного регулювання господарської діяльності // Право України.– 2003.– № 2.– С. 55-59.
2) Шпомер А. І. Ліцензування господарської діяльності як засіб державного регулювання економіки // Підприємництво господарство і право – 2004.– №2.– С.41-44.
3) Шпомер А. І. Поняття ознаки та функції ліцензування певних видів господарської діяльності в Україні // Підприємництво господарство і право.– 2004 – №12 – С.77-80.
4) Шпомер А. І. Ліцензування господарської діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення в Україні // Вісник господарського судочинства.– 2005.– №4.– С.170-175.
5)Шпомер А. І. Ліцензування як засіб забезпечення економічної безпеки України // Матеріали Першої Всеукраїнської конференції науково-практичній конференції на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка “Економічна безпека України: перспективи та шляхи забезпечення” 27-28 листопада 2003 року, м. Львів.– С. 20-22.
6) Шпомер А. І. Поняття, ознаки та функції ліцензування в Україні // Тези Восьмої науково-практичної конференції викладачів, співробітників та студентів Чернігівського державного інституту економіки та управління, м. Чернігів, - 2004 р. – С. 132-133.
7) Шпомер А. І. Ліцензування та патентування в господарської діяльності (порівняльно-правовий аналіз) // Матеріали Третьої міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень 2004”. Том 5. Право.– Дніпропетровськ: Наука та освіта – 2004 - С. 58-60.
8) Шпомер А. І. Нормативно-правова основа ліцензування господарської діяльності України. // Матеріали Першої Міжнародної науково-практичної конференції “Науковий потенціал світу 2004”. Том 51. Право. – Дніпропетровськ: Наука та освіта. – 2004.– С. 32-35.
9) Шпомер А. І. Ліцензійні умови здійснення господарської діяльності // Матеріали Дев’ятої науково-практичної конференції “Актуальні проблеми розвитку регіону в умовах трансформації економіки”. Тези робіт конференції.– Чернігів: ЧДІЕіУ, 2005. – С. 36-37.
АНОТАЦІЯ
Шпомер А.І. Ліцензування господарської діяльності (господарсько-правовий аспект).- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право.- Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.
Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, що присвячена дослідженню ліцензування господарської діяльності як засобу державного регулювання. Визначено причини і зумовлені ними цілі ліцензування, виявлені критерії, за якими окремі види господарської діяльності підлягають ліцензуванню, та визначено наслідки закріплення їх в законодавстві. Досліджено співвідношення понять “дозвіл” і “ліцензія”. На основі аналізу поняття та сутності ліцензування, визначено ознаки ліцензування, та проведено аналіз категорій ліцензування. Відмежовано ліцензування господарської діяльності від суміжних правових понять. Досліджено нормативно-правову основу ліцензування. Дано аналіз загального порядку ліцензування та проведено аналіз ліцензійних умов, і порядку контролю за їх додержанням, а також відповідальності за порушення ліцензійного законодавства. Досліджено призначення та зміст спеціального порядку ліцензування окремих видів господарської діяльності. Здійснено аналіз ліцензування таких видів діяльності: з надання фінансових послуг, у сфері освіти та електроенергетики. Обґрунтовано пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства для удосконалення правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності.
Ключові слова: ліцензування, ліцензія, термін дії ліцензії, критерії ліцензування, органи ліцензування, ліцензійні умови.
АННОТАЦИЯ
Шпомер А.И Лицензирование хозяйственной деятельности (хозяйственно-правовой аспект).- Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 – хозяйственное право, хозяйственно-процессуальное право.- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2006.
Диссертация является самостоятельной, завершенной научной работой, посвященной комплексному исследованию правового регулирования лицензирования хозяйственной деятельности в Украине. В работе определено понятие лицензирования хозяйственной деятельности как средства правового регулирования. Выявлены основные причины, цели, признаки и функции лицензирования. Определены критерии отнесения отдельных видов хозяйственной деятельности к подлежащим лицензированию, и последствия их введения в законодательный механизм. Лицензирование разграничено от сходных правовых понятий: патентования, сертификации, патентного лицензирования. Проведен анализ категорий лицензирования. Значительное внимание в диссертации уделено исследованию законодательства Украины, регулирующего лицензирование хозяйственной деятельности. В исследовании проанализировано общий порядок лицензирования хозяйственной деятельности, виявлено проблемные аспекты и обоснованы предложения по совершенствованию правового регулирования этого порядка. На основании анализа Лицензионных условий отдельных видов деятельности лицензионные условия класифицированы на общие и специальные. В работе исследуется порядок контроля за соблюдение лицензиатами лицензионных условий осуществления отдельных видов деятельности, пределены особенности хозяйственно - правовой ответстенности в сфере лицензирования. Исследовано специальный порядок лицензирования хозяйственной деятельности и осуществлено анализ лицензирования таких видов деятельности: предоставление финансовых услуг, в сфере образования и электроэнергетики, также аргументированы предложения по посвершенствованию правового регулирования лицензирования отдельных видов хозяйственной деятельности.
Ключевые слова: лицензирование, лицензия, срок действия лицензии, критерии лицензирования, орган лицензирования, лицензионные условия.
ANNOTATION
Shpomer A.I. Licensing of business activity (business legal aspect) Manuscript.
Dissertation for the obtaining of the higher degree of the Candidate of Legal Science in the speciality 12.00.04 – Commercial Law, Law of Commercial procedure. – Kyiv National University of Taras Shevchenko, Kyiv, 2006.
This dissertation is the independent complete treatise that is dedicated to the research of the licensing of the business activity as a method of government regulation of business activity. The all principal reasons and aims of the licensing were determined. The criteria for the licensing some types of commercial activity were elucidated. The tendencies to put the facts in the juridical operations were defined. There were researched the nоtions of “permittance” and “licence”. On the basis of these aspect were determined the indications of the licensing. Also there were analysed thoroughly theses. The licensing of the business activity was separated from the adjacent legal concepts. The principle legal foundation of the licensing was researched. It was given an analysis of general scheme of the licensing. There were analysed terms and order of the governement economic leverage and how it is realized and how it is born responsibility for violation of the licence jurisprudence. It was researched setting of the special order by licensing of some kinds of business activity. It was realised such forms of the business activity as rendering of financial backstop to education and energetics. Basically in treatise were defined several proposes to changing and adding for the acting law and for perfecting of licence leverage in law of the definite forms of business activity.
The Keywords: licensing, forms of licensing, licence, content of licensing, criteria of the licensing, terms of the licensing, special procedure of licensing, general procedure of the licensing.