Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2004

Дисертацією
є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор Коржанський Микола Йосипович, Юридична академія МВС України, професор кафедри кримінального права

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Мельник Микола Іванович, Головне науково–експертне управління апарату Верховної Ради України, заступник керівника управління

кандидат юридичних наук, професор Бантишев Олександр Федорович, Національна академія Служби Безпеки України, професор кафедри кримінального права та процесу

Провідна
установа: Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою; м. Київ

Захист відбудеться “___”________2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України ( 03035, м.Київ-35, Солом’янська пл., 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України ( 03035, м. Київ-35, Солом’янська пл., 1)

Автореферат розісланий “___” квітня 2004 року

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Застосування нового КК України потребує нових методологічних підходів до з’ясування сутності кримінальної відповідальності. Зокрема, необхідно подолати стереотипи, що склалися у науковців та юристів-практиків за радянських часів щодо визначення її меж. Наше завдання полягало в тому, щоб, застосовуючи принцип наступництва, використати їх досягнення і синтезувати у сучасній національній доктрині кримінального права.
Актуалізація досліджуваної проблеми визначення в законі меж кримінальної відповідальності надзвичайно багатоаспектна. Вона тісно взаємопов’язана з проблемою криміналізації та декриміналізації діянь, розмежування кримінально–правової і адміністративно–правової сфер правового регулювання, конкретизації меж кримінальної відповідальності за ознакою суспільної небезпечності діяння, обґрунтованості меж кримінальної відповідальності неповнолітніх, співучасників злочину тощо.
Розробка проблеми меж кримінальної відповідальності відноситься до числа необхідних засобів подальшого зміцнення правопорядку та законності, гарантій забезпечення охорони конституційних прав і свобод громадян, рівень якого в нашій державі не можна визнати належним.
Вибір теми дисертаційного дослідження зумовлено також її недостатньою науковою розробкою. Помітний внесок у вирішення зазначених питань зробили Л.В. Багрій–Шахматов, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, О.Ф. Бантишев, Ф.Г. Бурчак, П.А. Воробєй, А.Ф. Зелінський, М.І. Загородніков, М.Й. Коржанський, П.С.Матишевський, П.П. Михайленко, Г.М. Міньковський, М.І. Мельник, А.А.Музика, В.О. Навроцький, Г.В.Новицький, В.С. Прохоров, В.І. Осадчий, О.І.Санталов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, А.П. Тузов, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, М.Д.Шаргородський та інші науковці.
Але в цілому у національній кримінально–правовій доктрині питання соціально-правової сутності кримінальної відповідальності, підстав та її меж далекі ще від повного та всебічного вирішення. Низка питань, які стосуються цієї проблеми, залишаються дискусійними, а окремі з них не висвітлювалися взагалі. Такий стан теоретичної розробки проблеми зумовлює актуальність комплексного кримінологічного та кримінально–правового дослідження проблеми визначення меж кримінальної відповідальності.
Разом із тим, досягнення вітчизняних науковців у поєднанні з вивченням кращих зразків іноземного законодавства створюють необхідні методологічні підстави для успішного дослідження обраної теми.
У цьому дослідженні увагу зосереджено на кримінально-правових проблемах визначення загальних та спеціальних, об’єктивних та суб’єктивних меж кримінальної відповідальності, хоча з огляду на те, що інститут кримінальної відповідальності є складною науковою проблемою, розв’язання якої потребує застосування міжгалузевого підходу, в роботі порушено ряд теоретичних проблем, які потребують свого подальшого наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях п.21 Комплексної програми профілактики злочинів на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року, п.9 Національної програми правової освіти населення, затвердженої Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року № 992; пріорітетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України та її кафедри теорії кримінального права на 2001-2005 роки, схвалених вченою радою НАВСУ 29 грудня 2000 року (протокол № 19).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка концептуально-теоретичних кримінально-правових засад визначення меж кримінальної відповідальності, які включають вироблення цілісної системи наукових поглядів із названої тематики та формулювання на цій основі пропозицій і рекомендацій кримінально-правового характеру, спрямованих на забезпечення підвищення ефективності боротьби зі злочинністю.
Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються наступні задачі:
1) розкрити соціальну сутність та правову природу кримінальної відповідальності як філософської, лінгвістичної та правової категорій;
2) узагальнити наукові розробоки вітчизняних та зарубіжних науковців із цієї проблеми;
3) здійснити комплексний науковий аналіз нормативно-правової бази щодо визначення меж кримінальної відповідальності;
4) розкрити зміст та сформулювати поняття “межі кримінальної відповідальності”;
5) визначити критерії об’єктивних та суб’єктивних меж кримінальної відповідальності неповнолітніх та співучасників злочину;
6) проаналізувати правозастосовчу практику щодо визначення меж кримінальної відповідальності;
7) внести обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства у визначенні меж кримінальної відповідальності;
8) визначити концептуальні напрями щодо практичної реалізації теоретичних положень, одержаних у ході дослідження.
Об’єктом дослідження є нова категорія кримінального права – “межі кримінальної відповідальності”.
Предметом дослідження є теоретичні та правові проблеми визначення меж кримінальної відповідальності.
Методи дослідження обрані виходячи із поставлених у роботі мети та задач у, відповідності із його об’єктом і предметом. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає сучасна теорія наукового пізнання соціальних явищ, що охоплює комплекс теоретичних методів, зокрема: метод структурно–функціонального аналізу, метод синтезу і правових аналогій, системного узагальнення, наукової соціології, актуалізації й синхронізації тощо.
Застосування методу структурно–функціонального аналізу дозволило сформулювати поняття кримінальної відповідальності та її меж. Аналіз кримінального законодавства та практики його застосування сприяв виявленню недоліків кримінального законодавства та внесесенню пропозицій щодо його удосконалення. Історико–правовий метод сприяв розкриттю генезису кримінальної відповідальності та виявленню характерних тенденцій становлення, формування та розвитку системи наукових поглядів стосовно кримінальної відповідальності, а також правової регламентації її меж. Формально–юридичний метод забезпечив дослідження змісту, сутності та структури правових норм, що визначають межі кримінальної відповідальності. Порівняльно–правовий метод сприяв розкриттю сутності меж кримінальної відповідальності відповідно до правил законотворчої техніки та міжнародних правових стандартів. В дисертації враховані фундаментальні та прикладні дослідження сучасної науки кримінального права. Автор використав цілий ряд ідей, узагальнень і висновків вітчизняних та зарубіжних учених у галузі філософії права, загальної теорії держави і права взагалі і теорії кримінального права зокрема. Широко застосовувалися методи статистичного аналізу та конкретно–соціологічні методи, зокрема, при вивченні кримінальних справ, анкетуванні, а також даних офіційної статистики щодо різних категорій злочинів за період 1998 – 2002 рр. Останнє сприяло формуванню широкої емпіричної бази дослідження, що забезпечує репрезентативність його висновків у межах всієї України.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що воно є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням основних кримінально–правових проблем визначення меж кримінальної відповідальності; в ньому закладені основи правової теорії та кримінологічного вчення про критерії встановлення меж кримінальної відповідальності.
У дисертації висунуто та обґрунтовано або додатково арґументовано ряд теоретичних і прикладних понять, положень та висновків, які відрізняються науковою новизною, а саме:
1. Уперше у вітчизняній кримінологічній та кримінально-правовій науці застосовано комплексний підхід до дослідження кримінальної відповідальності як філософської, лінгвістичної та правової категорій. Сформульовано й розкрито її основні ознаки та соціально-правову сутність. Узагальнено, що кримінальна відповідальність – це визначена кримінально-правовими нормами специфічна форма реалізації повноважень держави у кримінально-правових відносинах щодо обвинуваченого у злочині, що встановлює юридичний обов’язок винного вимушено зазнати державного осуду, а також передбачених КК України обмежень особистого, майнового або іншого характеру та правові наслідки вчиненого ним злочину, визначених обвинувальним вироком суду, які покладаються на винного спеціальними органами держави.
2. У вирішенні проблем підстав кримінальної відповідальності автором виділено головне: у правовій системі України особа має нести кримінальну відповідальність за наявності правової (юридичної), фактичної (матеріальної) та формальної (процесуальної) підстав. У роботі підкреслено, що вчинення злочину є фактичною (матеріальною) підставою відповідальності, а склад злочину, передбачений Особливою частиною КК України, – основною правовою (юридичною) підставою кримінальної відповідальності. Формальною (процесуальною) підставою кримінальної відповідальності є обвинувальний вирок суду як правозастосовчий акт, в якому інтегрується правове значення всіх фактичних та юридичних обставин, що так чи інакше впливають на відповідальність.
3. Вперше на монографічному рівні запропоновано теоретичне обґрунтування поняття меж кримінальної відповідальності. Зроблено висновок, що межі кримінальної відповідальності – це визначені кримінально–правовими нормами об’єктивні та суб’єктивні критерії конкретизації обсягу юридичного обов’язку винного з моменту вчинення злочину до повної реалізації індивідуально визначеної форми відповідальності в зв’язку із вимушеним зазнанням передбачених КК України обмежень особистого, майнового або іншого характеру та правових наслідків учиненого ним злочину, що покладаються на нього спеціальними органами держави.
4. Отримало подальший розвиток теоретичне обґрунтування щодо співвідношення концептуальних положень загальних та спеціальних, об’єктивних та суб’єктивних меж чинності закону про кримінальну відповідальність. Зокрема, охарактеризовано та розкрито: зміст загальних засад кримінальної відповідальності та їх вплив на визначення її меж; критерії об’єктивних меж кримінальної відповідальності за чинністю кримінального закону в часі, територіального та універсального принципів чинності кримінального закону; меж кримінальної відповідальності за ознаками суспільної небезпечності діяння; меж кримінальної відповідальності неповнолітніх, співучасників злочину, в тому числі, при ексцесі виконавця та добровільній відмові співучасників.
5. На підставі дослідження меж кримінальної відповідальності за ознакою суспільної небезпечності діяння обґрунтовано висновок, що в чинному КК законодавцем сформовано новий правовий інститут “Обмеження дії закону про кримінальну відповідальність за ознакою суспільної небезпечності діяння”. Введено в науковий обіг поняття цього правового інституту, виділено та охарактеризовано низку його індивідуальних ознак.
6. Уперше при визначенні меж кримінальної відповідальності неповнолітніх обґрунтовано доцільність законодавчого закріплення загальних засад призначення примусових заходів виховного характеру. Розвинуті наукові положення щодо удосконалення та розширення кола таких заходів.
7. Розвинуті, а в ряді випадків сформульовані вперше пропозиції щодо вдосконалення норм Кримінального кодексу України у визначенні меж кримінальної відповідальності співучасників злочину. Обґрунтовано пропозицію, відповідно до якої кримінальну відповідальність слід зберегти тільки за пособництво у особливо тяжкому, тяжкому або злочині середньої тяжкості. Визнано, що поза сферою нормативного визначення залишилася поведінка замовника злочину. Це викликає потребу в теоретичному осмисленні цієї діяльності і нормативному її визначенні як діяльності особливого виду співучасті. Виокремлено основні недоліки, напрями та заходи щодо удосконалення норм про добровільну відмову співучасників.
Практичне значення одержаних результатів. Наукові результати, отримані автором, є певним внеском у розвиток загальнотеоретичних проблем визначення меж кримінальної відповідальності. Практичне значення одержаних результатів полягає також у тому, що положення дисертації можуть бути використані як методологічна основа для подальшого дослідження проблеми визначення меж кримінальної відповідальності; для удосконалення чинного кримінального законодавства; під час вивчення та викладання курсу кримінального права, при проведенні науково-дослідної роботи студентів, підготовці навчальних посібників і підручників; при проведенні правової освіти населення, підвищення правового рівня працівників правоохоронних органів.
У листопаді 2000 року за результатами дослідження дисертантом було підготовлено та направлено в Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності доповідну записку з пропозиціями щодо удосконалення розділів “Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх” та “Співучасть у злочині” проекту КК України, які в основному були враховані та знайшли своє законодавче закріплення в чинному КК України 2001 року.
Апробація результатів дослідження. Основні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження оприлюднено на міжнародних та загальноукраїнських науково–практичних конференціях: “Проблеми гуманітарної підготовки працівників ОВС в умовах європейської інтеграції” (м.Яремча, квітень 2003 р.); “Україна між минулим і майбутнім” (Івано–Франківськ, квітень 2001 р.); “Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки” (Івано–Франківськ, квітень 2002 р.); “Кримінальний кодекс України 2001 року (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства)” (Львів, квітень 2003 р.); на регіональній студентській науково–практичній конференції “Про концептуальні засади проекту нового КК України” (Івано–Франківськ, лютий 1999 р.); на регіональному теоретичному семінарі „Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності” (Івано–Франківськ, грудень 2002 р.).
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, опубліковані автором у чотирьох статтях наукових журналів та збірників з фахових видань, затверджених ВАК.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та чотирьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел (188 найменувань), п’яти додатків. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження; вказується на зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами; визначаються об’єкт, предмет, мета та задачі, наукова новизна; показано теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження, їх апробація та впровадження, наведено дані про публікації та структуру дисертації.
Розділ 1 – “Межі кримінальної відповідальності як філософська, лінгвістична та правова категорії” – присвячено комплексному аналізу наукового підходу до визначення поняття, змісту та меж інституту кримінальної відповідальності.
Поняття “кримінальна відповідальність” законодавчим шляхом не встановлено. Важливим у цьому плані є з’ясування змісту понять та термінів “відповідальність”, “межі”, “межі кримінальної відповідальності”, що й розкривається дисертантом у роботі.
Підкреслено, що всі, без винятку, науковці, які займалися проблемою меж кримінальної відповідальності, обумовлювали її вирішення через об’єктивний чи суб’єктивний підходи. Існуючу багатогранність думок, ідей та теорій про правову природу меж кримінальної відповідальності автор пропонує згрупувати у чотири основні концепції. На підставі критичного аналізу концепції “межі кримінальної відповідальності – межі санкції (покарання)” (прихильники Ю.В.Баулін, Загородніков М.І., Лейст О.Є., Тихонов К.Ф., Черданцев А.Ф.), автор робить висновок, що вона не є загальновизнаною, оскільки чинний КК України розрізняє окремо інститут кримінальної відповідальності та окремо інститут покарання. З позиції заклонодавця ці інститути не тотожні. Враховуючи погляди учених – теоретиків концепції “межі кримінальної відповідальності – межі кримінально-правових відносин” (Бажанов М.І., Горбуза А.Д., Ігнатов А.І., Марцев А.І.), дисертант констатує, що кримінально-правові відносини є більш широким правовим явищем, ніж кримінальна відповідальність.
Визнано, що найбільш обґрунтованою є позиція послідовників концепції “межі кримінальної відповідальності – межі обов’язку”, які розглядають межі кримінальної відповідальності крізь призму обмежень особистого, майного чи іншого характеру, яких вимушено зазнає особа, визнана винною у вчиненні злочину (Брайнін Я.М., Воробєй П.А., Санталов А.І., Самощенко І.С., Коржанський М.Й., Матишевський П.С., Шаргородський М.Д.). На думку автора, зведення відповідальності тільки до обов’язку не відображає всієї специфіки меж кримінальної відповідальності, яка реалізується через кримінально-правові відносини.
Підкреслено, що поза межами кримінально-правових відносин кримінальна відповідальність відокремлено існувати не може. Кримінальна відповідальність і кримінально-правові відносини взаємопов’язані. Виявлено їхні спільні та відмінні ознаки.
Зроблено висновок, що кримінальна відповідальність як правова категорія – це визначена кримінально-правовими нормами специфічна форма реалізації повноважень держави у кримінально–правових відносинах щодо обвинувачуваного у злочині, що встановлює юридичний обов’язок винного вимушено зазнати державного осуду, а також передбачених КК України обмежень особистого, майнового або іншого характеру та правові наслідки вчиненого ним злочину, визначених обвинувальним вироком суду та які покладаються на винного спеціальними органами держави.
У вирішенні проблем підстав кримінальної відповідальності автором виділено головне: у правовій системі України особа має нести кримінальну відповідальність за наявності правової (юридичної), фактичної (матеріальної) та формальної (процесуальної) підстав. В роботі визнано, що вчинення злочину є фактичною (матеріальною) підставою відповідальності, а склад злочину, передбачений Особливою частиною КК України, – основною правовою (юридичною) підставою кримінальної відповідальності. Формальною (процесуальною) підставою кримінальної відповідальності є обвинувальний вирок суду.
Кримінальна відповідальність як динамічне поняття має власний момент виникнення та припинення. На думку автора, доцільно статтю 2 КК України подати в редакції: “Підстави та умови кримінальної відповідальності” та доповнити її частиною четвертою такого змісту: “Кримінальна відповідальность виникає з моменту вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить фактичний склад конкретного злочину, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу. Притягненням до кримінальної відповідальності є факт пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні конкретного злочину. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду і припиняється з моменту зняття чи погашення судимості”.
На підставі кримінально–правового аналізу чинного КК України обґрунтовано висновок, що межі кримінальної відповідальності – це визначені кримінально-правовими нормами об’єктивні та суб’єктивні критерії конкретизації обсягу юридичного обов’язку винного з моменту вчинення злочину до повної реалізації індивідуально визначеної форми відповідальності в зв’язку із вимушеним зазнанням передбачених КК України обмежень особистого, майнового або іншого характеру та правових наслідків учиненого ним злочину, що покладаються на нього спеціальними органами держави.
Розділ 2 – “Загальні межі кримінальної відповідальності” – складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1 “Об’єктивні та суб’єктивні межі кримінальної відповідальності” визначаються критерії об’єктивного та суб’єктивного характеру, що обумовлюють межі кримінальної відповідальності при реалізації принципів кримінального права та часово-просторової юрисдикції кримінального закону України.
Зауважено, що жоден із принципів прямо не закріплений у кримінальному законі. Визнано, що особлива важливість принципів кримінальної відповідальності зумовлює доцільність їх закріплення в КК України та розкриття їх нормативно-правового змісту. У роботі подано розгорнуту характеристику названих принципів та визначено їх роль та місце в об’єктивному та суб’єктивному визначенні меж кримінальної відповідальності.
Автор зазначає, що дія кримінального закону в межах певного часового інтервалу є об’єктивним обмеженням кримінальної відповідальності, особливо у випадках застосування положень ст. 5 КК України про зворотну силу кримінального закону. Критеріями об’єктивних обмежень кримінальної відповідальності за чинністю кримінального закону в часі є: усунення або встановлення караності діяння, а також пом’якшення або посилення покарання, що здійснюється шляхом законодавчого виключення чи введення нового складу злочину, шляхом зміни диспозиції або санкції, а також шляхом введення або виключення обставин, що зменшують або підвищують ступінь суспільної небезпеки певного злочину.
Пропонується конкретизувати положення ч. 1 ст.5 КК України про те, що закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі одночасно щодо норм Загальної та Особливої частини цього Кодексу, у тому числі щодо осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
У роботі звернуто увагу на те, що чинність кримінального закону, його юридична сила і дія в часі безпосередньо пов’язані із дією кримінального закону в просторі та дією кримінального закону по колу осіб та в цілому визначають об’єктивні часово-просторові межі кримінальної відповідальності. Розкрито зміст кожного із названих принципів та визначено їх роль та місце у визначенні об’єктивних меж кримінальної відповідальності.
У підрозділі 2.2 “Межі кримінальної відповідальності за ознакою суспільної небезпечності діяння” розглядаються проблемні питання підстав і правил криміналізації та декриміналізації діянь, а також їх значення у встановленні об’єктивно-суб’єктивних меж кримінальної відповідальності.
До підстав криміналізації автор відносить: високу ступінь суспільної небезпечності діяння; відносну поширеність таких діянь; те, що їхня заборона відповідає моральному ґрунту кримінального закону, кримінально-правові заборони не суперечать іншим галузям права та міжнародним конвенціям; вони мають достатню суспільну ефективність. Підстави декриміналізації в свою чергу є похідними від підстав криміналізації.
На переконання автора, чинний КК України містить чимало таких заборон, які не відповідають зазначеним підставам (ч.1 ст. 188, ст. 197, ч.1 ст. 299, ч.1 ст. 303, ч.1 ст. 310, ч.1 ст. 331 КК України та інші). Залежно від характеру суспільної небезпечності діяння, його мотивації та спрямованості визнано, що доцільно і суспільно виправдано декриміналізувати ці норми КК України.
Зазначено, що характерною рисою Особливої частини нового КК України є збільшення в ній числа норм, які обмежують кримінальну відповідальність за ознакою суспільної небезпечності при наявності позитивної посткримінальної поведінки чи іншої передкримінальної ситуації, в якій опинився суб’єкт. Якщо в КК України 1960 р. таких норм було 7, то в КК України 2001 р. їх стало 15. Обмеження кримінальної відповідальності особи у зв’язку з наявністю позитивної посткримінальної поведінки передбачено, зокрема, у ч.2 ст. 11 ”Державна зрада”, ч.2 ст. 114 ”Шпигунство”, ч.3 ст. 175 „Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії або інших установлених законом виплат”, ч.4 ст. 212 ”Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів”, ч.2 ст.255 ”Створення злочинної організації”, ч.5 ст. 258 ”Терористичний акт” та інших статтях.
Крім того, в багатьох випадках уточнено зміст передкримінальної ситуації, в якій опинився суб’єкт, що є підставою обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність. Саме на підставі обмеження кримінальної відповідальності за ознакою суспільної небезпечності діяння побудовано норми ч.4 ст. 331 ”Незаконне перетинання державного кордону”, ч.2 ст. 385 ”Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків” та ч.2 ст. 396 „Приховування злочину”. Вказані статті КК України, визначаючи межі кримінальної відповідальності, одночасно суттєво обмежують сферу власного застосування, виходячи із ознаки суспільної небезпечності діяння.
Автор відзначає, що чинний Кримінальний кодекс України збагатився новим інститутом, який може бути визначений як інститут обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність за ознакою суспільної небезпечності діяння.
Визнано, що інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність за ознакою суспільної небезпечності діяння за своїми характеристиками максимально наближений до інституту звільнення від кримінальної відповідальності, який давно і добре відомий вітчизняному кримінальному законодавству та ґрунтовно висвітлений теорією.
Підкреслено, що він на відміну від інституту звільнення від кримінальної відповідальності ще малодосліджений, має відмінні підстави застосування та власні характерні риси, зокрема: 1) інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність базується винятково на нормах Особливої частини КК України; інститут звільнення від кримінальної відповідальності складають норми Загальної частини КК України; 2) інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність не визнає злочинними діяння, які за характеристиками складу злочину, передбаченого диспозицією частини першої цієї ж статті, повинні визнаватись злочинними. Фактично він декриміналізує діяння. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності не декриміналізує діяння, а лише звільняє конкретних осіб від відповідальності за певний вид злочину, який ним був учинений. Стверджується, що законодавець пов’язує підстави обмеження дії кримінального закону лише з ознакою суспільної небезпечності діяння, тоді як звільнення від кримінальної відповідальності базується на чинниках, пов’язаних винятково зі ступенем тяжкості злочину; 3) інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність адресований достатньо вузькому колу осіб, яке визначено самою нормою. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності адресований невизначеному колу суб’єктів, яке окреслено в достатньо загальних рисах.
До актуальних проблем обмеження кримінальної відповідальності за ознакою суспільної небезпечності діяння, які мають місце при застосуванні Особливої частини КК України і потребують нагального розв’язання, віднесені й проблеми більш чіткого визначення об’єктивних та суб’єктивних критеріїв меж кримінальної відповідальності в нормах Загальної частини кримінального закону.
Розділ 3 – “Спеціальні межі кримінальної відповідальності” – складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1 “Межі кримінальної відповідальності неповнолітніх” розглядаються проблемні питання розробки і застосування кримінального права щодо неповнолітніх.
Підкреслено, що питання про критерії та межі кримінальної відповідальності неповнолітніх тісно пов’язане з аналізом закономірностей розвитку особистості та проблемою диференціації відповідальності залежно від вікових меж. Визнання неповнолітніх 14–16 річного віку кримінально осудними за окремі злочинні прояви відповідає їх соціально-психологічному розвитку. Проте в цей період ще не наступає повної соціальної зрілості, що, безперечно, впливає на визначення об’єктивних меж відповідальності цієї категорії правопорушників порівнянно із дорослими.
Зауважено, що встановивши в ст. 22 КК України вікові межі кримінальної відповідальності за злочини, передбачені статтями 112, 116 КК України (за посягання на життя державного чи громадського діяча, за спричинення смерті в стані сильного душевного хвилювання), – з 14 річного віку, а не з 16 річного як це випливає із соціально–психологічного розвитку неповнолітніх, законодавець тим самим значно розширив межі їх кримінальної відповідальності. На цьому ґрунті запропоновано ввести в науковий обіг поняття вікової неосудності, а саме: не підлягає кримінальній відповідальності неповнолітня особа, яка внаслідок психофізіологічного розвитку і соціальної незрілості не була здатна усвідомлювати фактичний характер і соціальний зміст своєї поведінки та її наслідків на момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечного діяння. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного чи виховного характеру.
Обґрунтовано доцільність закріплення в розділі “Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх” самостійної норми про загальні засади призначення примусових заходів виховного характеру та покарання неповнолітнім, що логічно випливає із чинного кримінального законодавства України та зумовлено значенням і специфікою кримінально-правової боротьби із злочинами серед неповнолітніх. Запропоновано її зміст: „При призначенні примусових заходів виховного характеру та покарання неповнолітньому суд, керуючись принципами справедливості, гуманізму та економії кримінальної репресії, крім обставин, передбачених у статтях 65–67 цього Кодексу, враховує фактори, що обумовлюють можливість звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру, а також умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього, що можуть суттєво вплинути на його перевиховання та виправлення”.
Важливість вирішення цього питання для практичної діяльності полягає в тому, що поява в Кримінальному кодексі самостійної норми, присвяченої особливостям загальних засад призначення примусових заходів виховного характеру та покарання неповнолітніх, буде привертати увагу слідчих, прокурорів і суддів до цих особливостей та сприятиме правильному вирішенню справ цієї категорії.
У підрозділі 3.2 “Межі кримінальної відповідальності співучасників злочину” розглядаються проблемні питання кримінальної відповідальності співучасників з урахуванням об’єктивних та суб’єктивних меж, що випливають із ознак співучасті.
Теоретичний аналіз чинного кримінального законодавства, судової практики, а також теоретичних концепцій вітчизняних науковців дає підстави для висновку про недосконалість правових норм, що визначають межі кримінальної відповідальності при співучасті. Автором запропоновано дати більш розгорнуту законодавчу конструкцію регламентації меж і підстав кримінальної відповідальності співучасників. Зазначається, що такий підхід є пріоритетним ще й тому, що зараз ведеться інтенсивна наукова робота з удосконалення чинного Кримінального кодексу.
Сформульовано пропозиції щодо удосконалення існуючих норм та передбачення нових. Доведено необхідність конкретизації поняття співучасті положенням про те, що не є співучастю у злочині вчинення злочину шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності; про те, що співвиконавцем злочину визнається фізична, осудна особа, яка у віці, з якого можлива кримінальна відповідальність, у співучасті з іншими суб’єктами повністю або частково вчинила діяння, передбачене цим Кодексом; про те, що кримінальна відповідальність за пособництво наступає тільки при вчиненні особливо тяжкого, тяжкого або злочину середньої тяжкості, як це передбачено за готування до вчинення злочину.
На думку автора, доцільно норму про добровільну відмову співучасників конкретизувати положенням про те, що організатор, підбурювач або пособник звільняються від кримінальної відповідальності, якщо внаслідок їх дій і вжитих заходів було відвернено нанесення шкоди правоохоронним інтересам. Якщо дії організатора, підбурювача, пособника, спрямовані на відвернення вчинення злочину виконавцем, його не відвернули, то в разі вчинення виконавцем злочину невеликої тяжкості суд вправі за цих умов звільнити інших співучасників від кримінальної відповідальності.
Поза сферою нормативного визначення залишилась поведінка замовника злочину. Викладено пропозиції щодо необхідності теоретичного осмислення цієї діяльності та нормативного її визначення як діяльності особливого виду співучасті. Підкреслено, що вирішення цього питання потребує глибинних кримінологічних досліджень, що можуть бути покладені в основи вирішення питання про ознаки такого виду співучасника.
ВИСНОВКИ
У висновках підбито підсумки проведеного дослідження, викладено основні його результати, сформульовано пропозиції та рекомендації щодо їх наукового та практичного використання.
Автор дійшов висновку, що для визначення поняття кримінальної відповідальності та її меж принципово важливим є правильне розуміння соціальної та правової сутності відповідальності як філософської, лінгвістичної та правової категорії. Тому в нинішніх умовах становлення нових суспільно – економічних відносин головне завдання кримінально – правової науки у протидії злочинності полягає у розробці обґрунтованих рекомендацій щодо визначення меж кримінальної відповідальності. Вони дозволяють не обмежувати протидію злочинності примусовим впливом, переважно у формі кримінальної відповідальності за конкретні злочини, а й з урахуванням усіх важливих аспектів злочинності як соціального явища розробити і застосувати в такій протидії комплекс економічних, політичних, правових, виховних та інших заходів.
Підвищення ролі кримінального закону у протидії злочинності може бути досягнуто шляхом визначення доцільності криміналізації (декриміналізації) певних діянь, удосконалення законодавчого опису їх ознак, конкретизації законодавчої конструкції норм, що визначають межі кримінальної відповідальності (зокрема неповнолітніх, співучасників злочину тощо), визначення можливості кримінально-правового компромісу з певними суб’єктами злочинів (наприклад, при злісному ухиленні від сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей або контрабанді), підстав та умов його застосування.
Згідно з концептуальним підходом до розуміння правової сутності меж кримінальної відповідальності фундаментальними є взаємопов’язані між собою положення про те, що: а) межі кримінальної відповідальності – це визначені кримінально-правовими нормами об’єктивні та суб’єктивні критерії конкретизації обсягу юридичного обов’язку винного з моменту вчинення злочину до повної реалізації індивідуально визначеної форми відповідальності у зв’язку із вимушеним зазнанням передбачених КК України обмежень особистого, майнового або іншого характеру та правових наслідків учиненого ним злочину, що покладаються на нього спеціальними органами держави; б) дія кримінально-правових принципів як критеріїв об’єктивного обмеження кримінальної відповідальності має вирішальне значення для виконання завдань кримінального судочинства; в) найважливіші положення дії та практичного застосування кримінального закону визначають об’єктивні часово-просторові межі чинності закону про кримінальну відповідальность; г) залежно від характеру суспільної небезпечності діяння, його мотивації та спрямованості доцільно і суспільно виправдано декриміналізувати окремі кримінально карані діяння; д) важлива роль у визначенні меж кримінальної відповідальності надається інституту обмеження дії закону про кримінальну відповідальність за ознакою суспільної небезпечності діяння, який апріорі вважає відповідні діяння незлочинними, за умови надання пріоритету позитивній посткримінальній поведінці чи передкримінальній ситуації, в якій опинився суб’єкт.
До актуальних проблем обмеження кримінальної відповідальності за ознакою суспільної небезпечності діяння, які мають місце при застосуванні Особливої частини КК України і потребують нагального розв’язання, віднесені й проблеми більш досконалого визначення об’єктивних та суб’єктивних критеріїв меж кримінальної відповідальності в нормах Загальної частини кримінального закону.
Гуманізація кримінально–правової політики держави вимагає подальшого удосконалення норм КК України, що визначають межі кримінальної відповідальності неповнолітніх.
Характеризуючи існуючу в Україні законодавчу базу визначення меж кримінальної відповідальності як не цілком достатню для ефективної протидії злочинності, зроблено висновок, що вітчизняному кримінальному законодавству бракує цілісності, повноти, завершеності. З метою підвищення ефективності норм кримінального закону, які регламентують межі кримінальної відповідальності, запропоновано внести низку змін та доповнень до Кримінального кодексу України.
Список опублікованих праць:
Соловій Я.І. Щодо визначення меж кримінальної відповідальності //Право України. – 1995. – №12. – С. 52 – 54.
Соловій Я.І., Коржанський М.Й. Об’єктивні межі кримінальної відповідальності //Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – К.: НАВСУ, 1998. – №2. – С. 44 – 51.
Соловій Я.І. Організована злочинність як найвища стадія розвитку криміналітету //Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К.: НАВСУ, 1999. – №4. – С.63 – 72.
Соловій Я.І. Теоретичні обґрунтування підстав кримінальної відповідальності //Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2003. – №4. – С. 74 – 84.
Соловій Я.І. Щодо правомірності адміністративної преюдиції в кримінальному праві //Україна між минулим і майбутнім: тези доп. всеукр. наук. – практ. конференції. – К.: НАВСУ, 2002. – С.84 – 91.
Соловій Я.І. Теоретичні засади інституту підстав кримінальної відповідальності //Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки: тези доп. всеукр. наук. – практ. конференції. – К.: НАВСУ, 2003. – С.176 – 184.
Соловій Я.І. Теоретичні обґрунтування гуманізації вікової осудності неповнолітніх //Проблеми гуманізації підготовки працівників ОВС в умовах Європейської інтеграції: тези доп. міжнар. наук. – практ. конференції. – К.: НАВСУ, 2003. – С.86 – 92.
АНОТАЦІЯ
Соловій Я.І. Межі кримінальної відповідальності. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально–виконавче право. – Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 2004.
Дисертація присвячена вивченню актуальних теоретичних та практичних проблем визначення загальних та спеціальних меж кримінальної відповідальності. В роботі проаналізовано особливості сучасного наукового підходу щодо поняття кримінальної відповідальності як лінґвістичної, філософської та правової категорії. Введено в науковий обіг поняття інституту обмеження кримінальної відповідальності за ознакою суспільної небезпечності діяння, виявлено та охарактеризовано його індивідуальні ознаки, проведено розмежування між цим правовим інститутом та інститутом звільнення від кримінальної відповідальності. Досліджено проблеми об’єктивних та суб’єктивних меж кримінальної відповідальності неповнолітніх та співучасників злочину. Запропоновано пропозиції та рекомендації щодо удосконалення норм чинного кримінального законодавства з проблем визначення меж кримінальної відповідальності, ефективність яких обґрунтована теоретично. Дисертантом визначено концептуальні напрями щодо практичної реалізації теоретичних положень, одержаних у ході дослідження.
Ключові слова: відповідальність; межі; межі кримінальної відповідальності; вік кримінальної відповідальності; неповнолітній; співучасть; організатор злочину.

АННОТАЦИЯ
Соловий Я.И. Пределы уголовной ответственности. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно – исполнительное право. – Киев: Национальная академия внутренних дел Украины, 2004.
Диссертация посвящена изучению актуальных теоретических и практических проблем общих и специальных пределов уголовной ответственности. В работе раскрывается сущность и социально-правовая природа пределов уголовной ответственности как лингвистической, философской и правовой категории.
Социальная обусловленность и нормативность пределов уголовной ответственности выводятся автором из анализа современных научных концепций понятия уголовной ответственности. Концепция “пределы уголовной ответственности – пределы санкции или уголовного наказания” признана диссертантом, как такая, что не отвечает действующему законодательству. Концепция “пределы уголовной ответственности – пределы уголовно- правовых отношений” рассматривается автором сквозь призму понятия обязанность. Делается вывод о том, что категории “ обязанность”, “пределы уголовной ответственности” и “уголовно-правовые отношения” взаимосвязаны.
Исходя из основной сущности ответственности как философской, лингвистической и правовой категории, в работе выводится понятие уголовной ответственности и ее пределов.
Автор детально анализирует объективные и субъективные критерии, обуславливающие пределы уголовной ответственности. Отдельно рассматриваются вопросы сущности и значения основных принципов уголовного права. Анализируются особенности юрисдикции уголовного закона во времени и по территориальному принципу и их влияние на пределы уголовной ответственности.
В работе поднимаются проблемные вопросы пределов уголовной ответственности по признаку общественной опасности деяния.
Значительное внимание уделяется анализу современного научного подхода к разрешению проблем объективных и субъективных пределов уголовной ответственности несовершеннолетних и соучастников преступления. Автор раскрывает наиболее весомые их критерии.
Криминологическая характеристика основных видов преступности среди несовершеннолетних (корыстной, агрессивной) помимо анализа статистических данных включает в себя также их социально-демографические и психологические особенности. Среди психологических особенностей несовершеннолетних, совершивших преступления, отмечаются эгоистичность и эмоциональная неуравновешенность.
Специфика борьбы с преступностью среди несовершеннолетних требует усовершенствования законодательства. Автором предлагаются конкретные меры в этом направлении. Теоретически обоснован положительный эффект этих предложений.
Опасную тенденцию в структуре преступности сохраняет соучастие. Автор обращает внимание на особенности пределов уголовной ответственности соучастников при обстоятельствах неудавшегося подстрекательства, пособничества и организации преступления, когда исполнитель добровольно отказался от него; особенности добровольного отказа от преступления организатора, подстрекателя или пособника; особенности эксцесса исполнителя и его влияние на пределы уголовной ответственности других соучастников.
Анализируются возможности уголовного закона и его эффективность в этом плане. Определены концептуальные направления к практической реализации теоретических полонений, полученных в ходе диссертационного исследования.
Ключевые слова: ответственность; пределы; пределы уголовной ответственности; возраст уголовной ответственности; несовершеннолетний; соучастие; организатор преступления.
ANNOTATION
Solovij Ya. I. Boundaries of criminal responsibility. - Manuscript.
The manuscript of the thesis standing for a scientific candidate’s degree of law science on the speciality 12.00.08 – Criminal Law and Criminology; Criminal Execution Law. National Academy of Internal Affairs of Ukraine. – Kyiv, 2004.
The thesis considers the questions of common and special limitations of criminal responsibility. are performed The analysis of peculiarities of modern scientific points of view to solving problems of objective and subjective limitations of criminal responsibility for juvenile persons and persons who are in complicity are performed. The author formulated the propositions and recomendations concerning the improvement of rules of law of existing criminal and criminal action legislation, effectiveness of which are motivated theoretically. The conceptional trends for practical realization of theoretical positions, which were getting into process of research are defined.
Key words: responsibility; limitation of criminal responsibility; age of criminal responsibility; juvenile person; complicity; organized criminality.